Утворення Великого князiвства Литовського, його полiтичний 1 адмiнiстративний устрiЙ.

У князівстві Міндовга почалися після його смерті тривалий період смут і усобиць в боротьбі за владу, і саме князівство Литва зменшилася внаслідок відокремлення від нього багатьох волостей. Минуло півстоліття, раніше ніж у Литві утвердився лад і, знову утворилася, сильна князівська влада: з 1316 року в Литві діє князь Гедимін (1316 - 1341 рр..), Засновник династії Гедиміновичів, що утворив з литовських і російських земель велику сильну державу. При Гедимине в Литві вже існують міста, укріплені за правилами військового мистецтва: Литовські раті добре влаштовані і озброєні. Російські люди служать у військах Гедиміна і правлять ними; вони їздять у посольства від імені литовського государя; вони управляють містами і волостями. При дворі Гедиміна звучить російська мова, тому що він сам був одружений на росіянці й дітям своїм влаштовував шлюби з російськими ж. Сам себе ж він вважав не тільки литовським князем, а й російською. При ньому російський вплив на литовських князів надзвичайно посилився. Він підпорядкував собі всі російські князівства від Полоцька до Києва, а керував великим князівством з неприступного міста Троки (Трокскій замок стояв посеред озера), а потім з Вільно, побудованої їм на річці Вілії, притоці Німану.

Дві третини всіх земель Гедиміна були російськими землями. Населення руських земель саме охоче йшло під владу обрусіли Гедиміновичів.

Західний германо-романський світ, переживши період феодального дроблення і марних спроб зберегти і відродити едіновство у формі Священної Римської імперії, будує в XIV столітті нове політичне будівлю національних держав як би то не було на заході йде в XIV столітті кристалізація політичного побуту. Така ж «кристалізація» йде (якщо припустимо це вираз) і на північно-східній околиці Європи: об'єднується північно-східна Русь, будується на великоруської племінної грунті Московська держава, протиставляючи своє національне політична єдність татарському і литовському світів.

Наша територія до цієї історичної епохи знайшла свій політичний центр не там, де шукала його в XIII столітті, - не в Галицькій - Волинської області і не в Новогрудку Міндовга, а у Вільні Гедиміна. Тут за часів Вітень (середини 1290-х років до 1320 року) і його брата наступника Гедиміна (1321 - 1341 рр..) Завершено в новій формі і на інших підставах будівля, закладене Мідовгом. Територія держави охоплювала найближчим чином те, що пізніше виступає як Велике князівство Литовське. Під Литовської землею розумілася не тільки споконвічна територія литовського племені, а й сусіднє російські землі, зайняті і почасти колонізовані Литвою в XIII столітті, а саме: Чорна Русь (по лівих притоках Німана) з містами Новгородком, Волковийськ, Слонімом, Сгітовом, Городня. Тут знаходимо, як тільки зустрічаємо більш рясні відомості про внутрішнє побут цій галузі, велика кількість маєтків литовських панів і бояр, створених військово-служилої колонізацією Чорної Русі. Так, сама серцевина ВКЛ являє собою вже досить складне по складу етнографічне та соціально-політичне ціле, об'єднуючи дрібні волості і громади литовські, що управляли в до історичний час місцевими вождями, і уламки давньо руських земель.

Формування держави проходило дуже динамічно, при цьому саме слов'янські землі ставало опорою литовського великого князя в його боротьбі з непокірними племінні княжіння литовців. Способи приєднання нових земель були різними. Багато російські землі добровільно увійшли до складу Великого князівства Литовського. Поряд з цим деякі території (наприклад, Смоленськ) протягом багатьох років доводилося підкорювати силою зброї. При цьому влада на місцях практично не змінювалася: нових порядків намагалися нікому не нав'язувати.

Литовської династії вдалося утворити такий центр, до якого стала тяжіти втратила свою єдність вся Південно-Західна Русь. Гедімінас почав її збирання, а його діти та онуки закінчили цей процес, який відбувався швидко і легко.

33. Перехiд до фiльваркового господарства. «Устава на волоки».

Уста́ ва на воло́ ки 1557 року — правовий документ, затверджений 1.4.1557 польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. Містив 49 артикулів. 20.10.1557 за розпорядженням короля до деяких артикулів були внесені зміни, доповнення і поправки. Реформу провели у великокнязівських володіннях у Литві, Білорусі та частково в Україні — у Кременецькому повіті, Ратненському і Ковельському староствах на Волині.

За «У.на в.» всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки — волоки (дорівнювали прибл. від 16, 8 до 21, 8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «Волочна поміра» проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фільваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство (окремий двір — дим, який відбував панщину) отримувало у користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги (трипільна система) кожна по 11 морґів (7, 12 га). Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному морґу землі під городи, які не обкладалися податком.

«У. на в.» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Всі землі поділялись на добрий ґрунт, середній ґрунт, поганий ґрунт і дуже поганий — пісковий, болотистий тощо. Селяни, які отримували наділи в лісовій зоні, звільнялися від сплати податків терміном до 10 років. Розмір земельної ділянки, сума податків і повинності залежали від станової приналежності особи. Путні бояри і особи, які перебували на службі у великого князя (конюхи, стрільці, осочники), отримували по дві волоки. Путні бояри платили земельний податок і звільнялися від виконання військової та ін. повинностей. Служилі люди не платили податку за волоки, надані великим князем. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, всі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

За «У. на в.» безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та способу ведення. Вищою посадовою особою на селі визнавався війт, якого обирала громада села і затверджував великокнязівський ревізор. В обов'язки війта входило: здійснювати контроль за виконанням панщини, бути присутнім під час збору податків, супроводжувати вози з вівсом і сіном до місця головного збору чиншу, здійснювати контроль за користуванням землею, вирішувати господарські спори. Особи, обрані на війтівство, складали присягу. Місцями збору податків були визначені будинки у селах та двори великого князя. «У. на в.» визначала терміни сплати податків підданими — від 21.11. (св. Михайла)до 6.12. (св. Мартина). Від сплати податків звільнялися потерпілі від пожеж, неврожаю та ін. стихійних лих, або у випадку хвороби всіх членів сім'ї. Осіб, які ухилялися від податків, ув'язнювали до повної їх сплати.

Контроль за проведенням «волочної поміри» здійснювали ревізори, до компетенції яких належав нагляд за дотриманням норм «У. на в.» Ревізорами могли бути осілі, компетентні у веденні сільського господарства особи християнського віросповідання. Артикул 43 " У. на в, " забороняв застосовувати до осіб, які вчинили злочин, покарання у вигляді конфіскації майна і землі.

«Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську громаду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасовища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці.

У 2-й пол. 16 ст. реформу провадили в магнатських, шляхетських і церковних володіннях з метою посилення кріпосницького гніту і загарбання найкращих селянських земель під фільварки. За «У. на В.» було значно збільшено державні податки, надано широких прав землевласникам, старостам, війтам і лавникам щодо селян, зобов'язано селян 2-3 дні на тиждень працювати на землі феодалів. Спочатку реформу було проведено в Литві й Білорусі, частково на Русі-Україні: у великокнязівських володіннях Кременецького повіту на Волині. Згодом волочний спосіб господарства охопив усю Правобережну Україну і був однією з причин селянсько-козацьких повстань у кінці 16 — 1-й пол. 17 ст