Література

Аваненко В.В. та ін. Очищення правдою: Відома і невідома Україна в об’єктиві історії ХХ ст. - К., 1998.

Акт проголошення незалежної України 34 серпня 1991р.//Демократична Україна. - 1991.- 25 серпня.

Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе. - К., 1999.

Антологія української юридичної думки. Т.3; Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. - К., 2003.

Антонюк О.В. Формування етнополітики української держави. - К., 1999.

Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів 1734-1775: У 2-х т. – К., 1998–2000.

Ахинько А. Нестор Махно. - М., 2000.

Багалій Д. Нарис історії України. - К., 1994.

Багатопартійна Українська держава на початку ХХ ст. Програмні документи перших українських політичних партій. - К., 1992.

Багринець В.М. Коли і як виникли назви Україна, українці? - Ужгород, 1997.

Бадзьо Ю.В. Право жити: Україна у складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму. - К., 1996.

Базив Д. Геополитическая стратегия Украины.- К., 2000.

Балушок В. Етногенез українців. - К., 2004.

Бандера С. Перспективи української революції: Збірник творів. - Мюнхен, 1978.

Бар М., Зеленський А. Війна втрачених надій: український самостійний рух у 1942-1943 рр. // Укр. іст. журн. - 1992.– №6

Баран В. Україна після Сталіна: нарис історії 1953 - 1985 рр. - Львів, 1992.

Баран В.Д., Баран Я.В. Історичні витоки українського народу. - К., 2005.

Баран В.К. Україна 1950 - 1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. - Львів, 1996.

Баран В.К., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов’ян. - К., 1991.

Бебей І. Українська соціал-демократія (лівиця): історія, теорія, особа. - Львів, 2005.

Безотський М. Україна в добу сталінщини: Історія опору. - К., 2002.

Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. 1. – Харків, 2000.

Бжезинський З. Україна у геостратегічному контексті. - К., 2006.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного правління в СРСР (1917-1941 рр.).– К., 1999.

Білокінь С. Нові студії з історії більшовизму. - К., 2006.

Бовгиря А.М. “Літопис Грабянки”: Питання першооснов // Укр. іст. журн.- 2003, № 4.

Бодрухін В.М.Чернігівська земля – князівство. - Луганськ, 2002.

Бойко Б. Україна: Остання війна за незалежність: аналітичне дослідження. – Коростень, 2005.

Бойко М.П. Кирило-Мефодіївське товариство: філософські та культурологічні ідеї національної самосвідомості та державотворення. - Дніпродзержинськ, 2006.

Бойко О.Д. Україна: від путчу до Пущі (серпень – грудень 1991 р.).- Ніжин, 2006.

Бойко О.Д. Проблема визначення кордонів України в період Центральної Ради (1917-1918 рр.) // Ук. іст. журн. – 2008.- №1.

Бондаренко Д.Я. Взаимоотношения Временного правительства и Украинской Центральной Рады.- Одесса, 2004.

Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ ст. Навч. посібник. - К., 1996.

Брайчевский М. Утверждение христианства на Руси. - К., 1989.

Брайчевський М. Вступ до історичної науки. Навч. посібник. - К., 1995.

Брайчевський М. Конспект історії України. - К., 1993.

Брайчевський М. Походження слов’янської писемності. - К., 1993.

Брайчевський М. Часу круговерть. – К., 2003.

Бриндак О. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встановлення однопартійної системи в Україні у 20-і роки. - Одеса, 1998.

Брюханов В. Мифы и правда о восстании декабристов.- М., 2005.

Буковина в контексті Європейських міжнародних відносин (з давніх часів до середини ХХ ст.). – Чернівці, 2005.

Бут А.Н., Добров П.В.Экономическая контрреволюция в Украине в 20-30-е годы ХХ века: от новых источников к новому осмыслению.- Донецк, 2000.

Василенко В. Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569 р.). В східнослов’янських історіографіях ХІХ – першої третини ХХ ст.: Монографія. - Дніпропетровськ, 2006.

Васильєв В.Ю. Україна в політиці керівництва СРСР напередодні Другої світової війни / Укр. іст. журн.- 2005.- № 1.

Васюта І.К. Політична історія Західної України(1918-1939).- Львів, 2006.

Великий українець: матеріали з життя та діяльності М.Грушевського. - К., 1992.

Великочий В. Джерела до вивчення державного будівництва в ЗУНР (до 85-ліття Західноукраїнської Народної Республіки).- Івано-Франківськ, 2003.

Величко С. Літопис. - К., 1991. - Т.1-2.

Вергунов В.А. та ін. Україна в умовах сталінської аграрної реформи. - К., 2006.

Верига В. Визвольна боротьба в Україні 1914-1923 рр.: У 2-х томах. - К., 2004-2005.

Верстюк В.Ф. Симон Петлюра: Політичний портрет (до 125-річчя від дня народження) // Укр. іст. журн.- 2004.- № 3.

Верстюк В.Ф. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Т.1. Українські проекти в Російській імперії. - К., 2004.

Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: навч. посібник. - К., 1997.

Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: період становлення // Укр.іст.журн.- 2007.- №2.

Верстюк В.Ф.Політична боротьба за владу в Українській Народній Республіці в перші місяці її проголошення // Укр. іст. журн. – 2008.- №1.

Веселова О.М. Увічнення пам’яті жертв голоду - геноциду 1932 – 1933 рр. в Україні // Укр. іст. журн. – 2004.- № 2.

Вєдєнєєв Д.В., Будков Д.В. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби України в 1917 –1923 роках. Монографія. - К., 2006.

Веселова О.М. Увічнення пам’яті жертв голоду-геноциду 1932-1933 в Україні // Укр. іст. журн. – 2004.- № 2.

Вєтров І.Економічна експансія третього рейху в Україні. - К., 2000.

Вєтров Р.І. Політичні партії України на початку ХХ століття (1900-1925 рр.): Навч. посібник. - Дніпродзержинськ, 1997.

Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 рр.).- Дніпропетровськ; Дніпродзержинськ, 2001.

Винар Л. Козацька Україна: Вибрані праці / Ред. В.Степанков.- К.; Л.; Нью-Йорк, 2003.

Винниченко В. Відродження нації. - К., 1990. - Ч.1, 2, 3.

Виткалов В.Г. Берестецька битва 1651 року мовою документів: За матеріалами І.К.Свєшнікова. - Рівне, 2005.

Висоцький О. Українські соціал-демократи та есери і досвід перемог і поразок. - К., 2004.

Вівчарик М.М., Панченко П.П., Чмихов В.І. Українська нація: шлях до самовизначення. - К., 2001.

Вівчарик М.В. Українська нація: витоки, становлення і сьогодення: Навч. посібник. - К., 2003.

Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. - К., 2006.

Вільшанська О.Л. Повсякденне життя населення України під час Першої світової війни// Укр. іст. журн. – 2004.- № 4.

Гайбонюк В.Д. Богдан Хмельницький в українській та світовій історії. - Рівне, 1996.

Галамай С. У боротьбі за Українську державу: Спогади. - Л., 2003.

Гарань О. Убити дракона: З історії Руху та нових партій України. - К., 1993.

Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Війська Запорізького. - К., 1999.

Гелнер Е. Нації та націоналізм. - К., 2003.

Герої-освітяни і науковці України (Ред.- упорядн. С.Ніколаєнко).- К., 2006.

Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. За ред. М.Ф.Котлярова. – К., 2002.

Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. - К., 2005.

Героїка трагедії Крут. – К., 2004.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994.

Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ - початку ХХ ст. - К., 1996.

Головешко Л.М. Українсько-козацька держава: Історія українського козацтва. - Маріуполь, 2005.

Головко М.Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Другої світової війни. 1939-1945 рр. – К., 2004.

Головко О.Б. Корона Данила Галицького: Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. - К., 2006.

Головченко В.І. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії укр. соціал-демократії початку ХХ ст. - Х., 1996.

Голод 1921 - 1923 років в Україні. Збірн. докум. і матеріалів. - К., 1993.

Голод в Україні 1946 - 1947: Документи і матеріали. - К., Нью-Йорк, 1996.

Голод 1932-1933 рр. в Україні: Причини та наслідки. – К., 2003.

Голод-геноцид 1932-1933 рр. на території Миколаївщини: погляди істориків, очевидців, архівні матеріали (до 70-річчя трагедії).- К., 2003.

Голодомори в підрадянській Україні: праці членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні. - К.; Л.; Нью-Йорк. - 2003.

Гольбард Є. Кучмізм і кучмономіка. Документальна оповідь про афери корумпованої влади. Ч.І. – К., 2005.

Голубенко П. Русифікація України і український культурний процес у ХІХ ст. // Березіль. - 1994.–12.

Голиш Г.М. Наслідки німецько-радянської війн для неповнолітніх громадян України // Укр. іст. журн. - 2005.- № 3.

Голубко І. Армія Української Народної Республіки, 1917 - 1918: Утворення та боротьба за державу. - Львів, 1997.

Головко М.Л. Суспільно-політичні організації та рухи в Україні в період Другої світової війни (1939-1945 рр.).- К., 2004.

Гон М. За кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західно-українських землях у складі Польщі (1935-1939 рр.).- Рівне, 2005.

Горєлов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. – К., 2005.

Грач Л.І. Україна після Кучми. – К., 2005.

Горобець В.М. Зовнішня політика гетьманату другої половини 50-х рр. ХУІІІ ст.: Впливи суспільно-політичного протистоянні в Україні та трансформацій регіональних геополітичних процесів // Укр.іст. журн. - 2005.- № 2.

Гушуляк І. Історичне значення української революції 1917-1920 рр. та причини її поразки / Укр. іст. журн. - 2002.- № 3.

Граціозі Андреа. Голод у СРСР 1931-1933 рр. та український голодомор: Чи можлива нова інтерпретація? // Укр.іст. журн. - 2005.- № 3.

Греченко В., Ярмиш О. Україна в добу раннього тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.).- Харків, 2001.

Гринів О. Українська націологія ХІХ- поч. ХХ століття. Історичні нариси – Львів, 2005.

Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734-1775 рр.): Навч. посібник. - Харків, 2000.

Громадяни у пошуках інформації: українські реалії. – К., 2005.

Грушевський М. Історія України - Руси. В 11 т. 12 кн. - К., 1991 - 1997.

Грушевський М. На порозі нової України: гадки і мрії. - К., 1996.

Грушевський М. Твори. Серія суспільно-політична. Твори 1894-1907.–Львів, 2002.

Грушевський М.С. Щоденник /1888 - 1894 рр./. - К., 1997.

Губерначук С. Трипілля і українська мова. - К., 2005.

Губка І.М. Дорогою боротьби: (Переможені бої УПА). Ч.ІІ.- Львів. - 2005.

Гуржій О., Парахіна М. Етнологічні осередки України в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.: Нарис діяльності. - К., 2004.

Давня історія України. - К., 1994 - 1995. - Кн.1, 2.

Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні (20 - 30-ті роки). - К., Едмонтон, 1991.

Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. – К., 1991.

Дем’янчук Г. Нариси з історії українського краєзнавства. - К., 2006.

Депортації. Західні землі України кінця 30-х - початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади: У 3 т. - Львів, 1996.

Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Голова проекту В.А.Смолій.- К., 2007.

Державин Н.С. Происхождение русского народа. – К., 2003.

Джерела та зруйнування Запорізької Січі. – Львів., 2005.

Діяк І. П’ята колона України: загроза державності. - К., 2006.

Дзюбак В.В. Конфлікти в ОУН (Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941-1944 рр.).- К., 2005.

Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. До 40-річчя оприлюднення. – К., 2005.

Дмитрієнко М.Ф. Зміни в адміністративно-територіальному устрої України 1919-1920 рр.// Укр. іст. журн. – 2003.-№ 6; 2004.- № 1.

Довідник з історії України. 2-ге вид. - К., 2002.

Долженков О.О.Тоталітаризм в Україні: проблеми формування та трансформації. - Одеса, 2000.

Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. - К., 1991.

Дорошенко Д. Нарис історії України. - К., 1991. - Т.1 - 2.

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - К., 1996.

Дорошенко Д. Товмацький Б. Симон Петлюра. Життя і діяльність.- К., 2005.

Дорошко М.С. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20-30-ті рр. ХХ століття: соціоісторичний аналіз. - К., 2004.

Дробот М., Кучер В. Провідник Андрій Мельник //Пам’ять століть. - 2000.–№ 5.

Дровозюк С.І. Національно-культурне та духовне життя українського селянства у 20-30-х рр. ХХ ст.; Історіографічний нарис. - Вінниця, 2005.

Директорія, Рада народних міністрів Української Народної республіки 191801920. Документи і матеріали. У 2-х томах. Т.1.- К., 2006.

Етнічна історія Давньої України.–К., 2000.

Етнонаціональна структура сучасного українського суспільства. Довідник. - К., 2004.

Етносоціальні трансформації в Україні. - К., 2003.

Етнічна та етнокультурна історія України. Т.1. Книга друга. - К., 2005.

Євтух В. Українська діаспора. Соціологічні та історичні студії. - К., 2003.

Етнографія України. - Львів, 2004.

Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1992.

Євген Чикаленко. Щоденник. 1919-1920.- К.: Нью-Йорк, 2005.

Жук В.Н. Нариси з історії України та Полтавщини (УІІ ст. до н.е. - ХУІ ст. н.е.).- Кобеляки, 2003.

Жулинський М. Заявити про себе культурою. - К., 2002.

Жулинський М., Сліпушко О, Віктор Ющенко. Випробування владою. - Харків, 2005.

Журавльов Д.В. Мазепа: Людина, політик, легенда. - Х., 2007.

Зайцев В.М., Попов Д.Ю. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан. - Донецьк, 2005.

Заруба В. Українське військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХУІІ століття.- Дніпропетровськ, 2003.

Зінченко Ю.І. Кримськотатарська проблема: історія та сучасність(До 60-річчя депортації) // Укр.іст. журн. - 2004.- 2004.- №3.

Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. - Львів, 2002.

Зовнішня політика України.- 2006: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети. – К., 2007.

Іванченко Р.П. Українська державницька ідея в суспільно-політичній думці (Х-ХІІІ) ст.: (Крізь призму концепцій „Повісті минулих літ”).- К., 2005.

Ільєнко І. В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917).- К., 2004.

Іваськів П.В. Український народ і християнство: Історичний нарис. - Харків., 2005.

Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. - Львів, 1996.

Історія Русів. - К., 1991.

Ільюшін І.І. До питання про волинську трагедію в 1943-1944 рр. // Укр. іст. журн. – 2003.- № 3.

Історія України. - Львів, 1998.

Історія України: державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи. Навч. посібник. - К., 2005.

Історія України: Навчальний посібник /Під ред. В.А.Смолія. - К., 1997.

Історія України: нове бачення. - К., 1995 - 1996. Т.1 - 2.

Історія України: сучасне бачення. Навч.посібник.3-тє вид. - К., 2006.

Історія України: Навч. посібник / О.Бажан, О.Білорусько, В.Власов, Ю.Мицик. – К., 2006.

Калакура Я.С.Українська історіографія. - К., 2004.

Калініченко В.В. Селянське господарство України в період НЕПу: іст.-екон. дослідження. - Х., 1997.

Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Ч.ІІІ.: 1917-2003.- Харків, 2004.

Карпов А. Ярослав Мудрый. 2-е изд., доп. – М., 2005.

Касьянов Г.В. Ідеологія ОУН: історико-ретроспективний аналіз // Укр. іст. журн. - 2004.-№ 1; 2004.- № 2.

Кириченко С.О. Причорноморсько-Азовська Русь: історіографічний нарис // Укр.іст. журн. - 2004.- № 3.

Кентій А., Лозицький В. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні (1941-1944).- К., 2005.

Кислий П., Вейз Ч. Становлення парламентаризму в Україні на тлі світового досвіду. - К., 2000.

Ковалюк Р.Т. Національно-патріотичний рух студентської молоді Львівської політехніки (друга половина ХІХ- перша половина ХХ ст.).- Львів, 2003.

Коваль М.В. Політика проти історії: українська історична наука в Другій світовій війні й перші повоєнні роки // Укр. іст. журн. - 2002.–№1.

Коваль М.В. Трагедія 1941 р. у контексті історіографічних переоцінок // Укр. іст. журн. – 2001.– №3

Ковпак Л.В. Соціально-побутове життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.)- К., 2003.

Ковальчук М.А. Лютнева революція 1917 р. в українській провінції// Укр. іст. журн. – 2007. - №4.

“Козацьке благочестя”. Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в ХУІІ –ХУІІІ ст.: еволюція взаємовідносин. - К., 2006.

Колесник І.І. Українська історіографія (ХУІІІ – початок ХХ століття) – К., 2000.

Колесник І.І. Українська культура та історіографія: історія ментальностей // Укр. іст. журн. - 2002.– №1.

Концюх Б. Локалізація племінних союзів на території Прикарпаття. - Івано-Франківськ, 2005.

Косик В.М. Розкол ОУН, 1939 - 1940: Зб. документів. - Львів, 1997.

Косик В.Симон Петлюра. - Львів, 2000.

Костюк Г. Сталінізм в Україні: Генеза і наслідки. - К., 1995.

Котляр М. Галицько-Волинська Русь у ХІІІ ст. (До 800-ліття утворення Галицько-Волинського князівства) // Київська Старовина.– 1999.– №6.

Котляр М. Галицько-Волинське Велике князівство ХІІІ ст. // Укр. іст. журн. - 2000.–№4.

Котляр М.Ф. Воєнне мистецтво Давньої Русі. - К., 2005.

Котляр М.Ф. Дипломатичні відносини між двома осередками влади в Давньоруській державі (70-90-ті рр. ХІІ ст.) // Укр. іст. журн. - 2003.-

№ 1.

Котляр М.Ф. Воєнне мистецтво Давньої Русі. - К., 2005.

Коцур А. Українська державність: історія та сучасність. - Чернівці, 2000.

Кравченко А., Батурін С. Українські невільники третього рейху (минуле і сучасність).- Львів, 2005.

Кравченко В.В. Візитна картка України – Гетьманщини 1773 р. // Схід-Захід (історико-культурологічний збірник). – Харків, 2001.– Вип. 3.

Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: проблеми самоорганізації (В двох томах).- К., 2004.

Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини ХУІІІ століття. - К., 2001.

Кривоніс В.М. Соціальні функції органів „правопорядку” в період голодомору // Укр. іст. журн. - 2004.- № 1.

Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. - Вид. 2-е, доп. - К., 2004.

Крим в етнополітичному вимірі. - К., 2005.

Кримські татари: шлях до повернення. - К., 2004. - Ч.1.

Крим: шлях до України. - Сімферополь, 2006.

Кульчицький С. Українська революція 2004 року. - К., 2005.

Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя /1919 - 1928/. - К., 1996.

Кульчицький С.В. Голод – геноцид 1932-1933 рр. в Україні. Матеріали до навчального курсу. – К., 2006.

Кульчицький С.В. Утвердження незалежної України: перше десятиріччя // Укр. іст. журн. - 2001.– №№ 1, 3, 4.

Кульчицький С.В. Україна і Росія: переваги і небезпеки „особливих відносин”: Роздуми історика. - К., 2004.

Кульчицький С.В. Володимир Винниченко: світоглядна еволюція// Укр. іст. журн. - 2005.- № 4.

Кульчицький С.В.Голодомор 1932-1933 рр.: механізми сталінського терору// Укр.. іст. журн. – 2007. - №4.

Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення.- К., 2004.

Кураєв О.О. Українська проблема у політиці Берліна та Відня у Першій світовій війні (1914-1918).- К., 2006.

Кухта Б. Політична наука: Словник: категорії, поняття і терміни. - Л., 2003.

Кучер В.І. Україна у Другій світовій війні (1939-1945): Посіб. для вчителя. - К., 2004.

Лисенко О.Є. Друга світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історичної пам’яті // Укр. іст. журн. - 2004.- № 5.

Лисенко О.Є. Підсумки Другої світової війни та Україна // Укр. іст. журн. – 2005.- № 6.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - К., 1994. - Т.1 - 2.

Лисицький В. Віктор Ющенко – лідер народжуваної української політичної нації. - К., 2004.

Литвин В.М. Історія України. Підручник. - К., 2006.

Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. Навчальний посібник. - К., 2002.

Литвин В.М. Україна – 2004. Події. Документи. Факти. У 3-х томах. - К.- 2005.

Литвин В. Україна в Другій світовій війні (1939-1945).- К., 2004. Литвинов В. Католицька Русь: (Внесок українців католицького віросповідання в духовну культуру України ХУІ ст.): історико--філософський нарис. - К., 2005.

Лозовий В.С. Внутрішня та зовнішня політика Директорії УНР: (Кам’янецька доба).- Кам’янець- Подільський, 2005.

Лихолюбова З.Г. Тоталітарний режим та політичні репресії в Україні у другій половині 1930-х років (переважно на матеріалах Донецького регіону).- Донецьк, 2006.

Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є., Неліховський В.М. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: Навч. посібник. - К., 2006.

Лісна І.С.Становлення української державності в Галичині (1918-1925 рр.).– Тернопіль, 2001.

Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: Історія, особи, стосунки (1918-1991).- К., 2005.

Літопис Руський. - К., 1989.

Літопис Самовидця. - К., 1971.

Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. - К., 2005.

Магочій П.Р. Історія України. – К., 2007.

Макарчук С.А. Переселення поляків із західних областей України в Польщу у 1944-1946 рр. // Укр. іст. журн. - 2003.- № 3.

Макогон Ю.В., Орехова Т.В. Глобализм и Украина в мировой экономике.- Донецк, 2005.

Макуха С.М. Україна у міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації. - Х., 2003.

Мартинов А.Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма).- К., 2004.

Маманчук О.І. Актуальні проблеми політичної історії України.- К., 2005.

Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ –ХХ ст.).– К.; Черкаси, 2001.

Масненко В.В. Історична пам’ять як основа формування національної свідомості // Укр. іст. журн. - 2002.– №5.

Межжеріна Г.В. Людина в мовній картині світу часів Київської Русі. - К., 2006.

Меша В.Г. Українське національне відродження (історіографія проблеми).- К., 2004.

Мироненко О.М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917-1920 рр. Теоретико-методологічний аспект. - К., 2002.

Мицик Ю.А. З досліджень історії Переяславської ради 1654 р. // Укр. іст. журн. - 2003.-№ 6.

Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський. - К., 2004.

Мітряєва С.І. Міжнаціональні аспекти консолідації українського суспільства (регіональна модель).– К.; Ужгород, 2001.

Міхновський М. Самостійна Україна. - Київ; Львів, 1991.

Млечин Л. Адольф Гитлер и его русские друзья.- М., 2006.

Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті рр.).- К., 2004.

Моця О.П. Південна „Руська земля”. – К., 2007.

Моця О.П. Київська Русь і країни Європи: характерні риси східнослов’янської державності, рівні міжнародних відносин та напрямки контактів// Укр.. іст. журн. – 2007. - №1.

Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. - К., 2002.

Нагорна Л.Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. - К., 2005.

Наслідки Переяславської Ради 1654 р. – К., 2004.

Наумов С.О., Посохов С.І. Харківський університет у суспільно-політичному русі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. // Укр. іст.

журн. - 2005.- № 1.

Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. - К., 1997.

Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.).- Донецьк, 2003.

Нікольський В.М. Соціальний склад репресованих в Україні у 1937 р. // Укр. іст журн. – 2005. - №2.

Огієнко І. Тарас Шевченко. - К., 2003.

Оглоблин О.Гетьман Іван Мазепа та його доба. 2-ге доп. вид.– К., 2001.

Оглоблин О. Українська історіографія 1917-1956.- К., 2003.

Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. – Історичні нариси. - Л., 2005.

Основи етнодержавознавства. - К., 1997.

Павко А.І. Чи потрібно вивчати політичну історію у вищій школі? //Укр. іст. журнал. – 2005. - №2.

Павленко С. Іван Мазепа. – К., 2003.

Павленко С. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. – К., 2007.

Панченко О. Краєві позиції та фінанси ОУН і УПА. – Гадяч., 2006.

Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина: Іст-арх. нариси. – К., 2003.

Паньонко І.М. Організація влади Запорізької Січі.- Львів, 2006.

Патриляк І. К. Військова діяльність ОУН(б) у 1940-1942 рр. – К., 2004.

Пепа В.І. Україна в дзеркалі тисячоліть. - К., 2006.

Перепелиця І. К. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи. – К., 2003.

Переяславська рада очима істориків, мовою документів. – К., 2003.

Переяславська рада: Історичне значення та політичні наслідки. – К., 2003.

Переяславська рада та українсько-російська угода 1654 року: Історія, історіографія, ідеологія. – К., 2005.

Переяславська угода 1654 року: історичні уроки для українського народу. – К., 2004.

Переяславська рада та україно-російська угода 1654 року. – К., 2005.

Петлюра С. Статті. Листи. Документи. Т.3.– К., 2001.

Петров В. Походження українського народу. - К., 1992.

Петровський В. В. Українсько-російські взаємини в сучасній західній науковій літературі (1991-2001). – Х., 2003.

Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: неупереджений погляд. – Харків, 2007.

Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда трьох братів слов’янських зі “спільної колиски». - К., 2001.

Пінчук Ю. Микола Іванович Костомаров. - К., 1992.

Пінчук О. Червяк П. Нариси з етно- та соціолінгвістики. – К., 2006.

Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ століття).- К.; Нью-Йорк, 2006.

По той бік розуміння. Україна та Європа після Помаранчевої революції: Зб. наук. статей. - К., 2006.

Політична історія ХХ століття: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. / В.Ф.Салабай, Л.О.Панчук, Я.А. Титаренко та ін. – К., 2001.

Політична історія України ХХ століття: у 6 т. (Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін.). – К., 2002-2003.

Політичні партії України. - К., 1998.

Політичний процес в Україні у 2004 році. Регіональні аспекти. Матеріали конференції. – Львів, 2005.

Політологічний енциклопедичний словник. – К., 2004.

Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х томах. - К., 1992.

Польовий Р. Кубанська Україна. – К., 2003.

Проблема ОУН-УПА: Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок).- К., 2004.

Присяжнюк Ю.П. Українське селянство ХІХ-ХХ ст.: еволюція, ментальність, традиціоналізм. - Черкаси, 2002.

Пріцак О. Походження Русі. - К., 1997.

Проблеми українського середньовічного села (Матеріали круглого столу) // Укр. іст. журнал. – 2003. - №3, 4.

Путро О. І. Сторінки політичної історії України XVIII ст.: Навч. посібник. – К., 2005.

Пчілка О. Викинуті українці: до жидівсько-української справи. – К., 2006.

Регіональна історія України/ Голов. ред. В.А. Смолій). – К., 2007. – Вип. 1.

Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX- початок ХХ ст.). – К., 2003.

Реєнт О. Усі гетьмани України: легенди, міфи, біографії. – Х., 2007.

Реєнт О. П. Янишин Б. М. Україна в період Першої світової війни: історіографічний аналіз//Укр. іст. журнал. – 2004. - №4.

Реєнт О. Перша світова війна і Україна. – К., 2004.

Рибалка І. Історія України. Ч.2.: Від початку XIX ст. до лютого 1917 року. - Харків, 1997.

Розумний М. Ідея і нація в інформаційну епоху. – Х., 2006.

Русаківський В.М. Історія української літературної мови. Підручник. - К., 2002.

Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. – Харьков, 2006.

Сарнацький О. П. Царизм та українські політичні партії (1900-1917 рр.). – Запоріжжя, 2006.

Сарнацький О. П. Адміністративні й цензурно-судові утиски царизмом легальної періодичної преси українських політичних партій (1907-1910) // Укр. іст. журнал. – 2005. - №6.

Сардачук П. Д. Україна в двосторонніх міжнародних відносинах: (Кінець ХХ- початок XXI століть): Навч. посібник. – К., 2005.

Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець ХУІ – перша половина ХУІІ ст.).– К., 1998.

Сас П. М. Посольство Війська Запорозького до московського царя Михайла Федоровича 1620 р.//Укр. іст. журнал. – 2003. - №6; 2004. - №1.

Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект. - К., 2001.

Семенов С.Н. Махно. Подлинная история. – М, 2001.

Сенченко М. І. Український консерватизм: Світогляд. Ідеологія. Націоналізм. – К., 2006.

Семиряга М. И. Коллаборационизм: природа, типология и проявление в годы Второй мировой войны. – М., 2000.

Сергійчук В.І. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. - К., 1996.

Сергійчук В. Переяславська рада – трагедія України і програш Європи. – К., 2003.

Сергійчук В. Поляки на Волині у роки Другої світової війни. Документи з українських архівів і польські публікації. – К., 2003.

Сергійчук В. Симон Петлюра і єврейство. – Вид. 2-ге, доп. – К., 2006.

Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів. У трьох томах. – К., 2005.

Ситник П. К. Дербак А. П. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. – К., 2004.

Скоробогатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941-1943). –Х., 2004.

Сміт Е.Д. Націоналізм: теорія, ідеологія, історія. – К., 2004.

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХУІІ – ХУІІІ століть: Проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997.

Смолка А.О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХУІІ – на початку ХУІІІ ст. – К., 1996.

Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни. - Кривий Ріг, 2000.

Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. - К., 1997.

Солдатенко В. Ф. Савчук Б. П. Галицька армія у Наддніпрянській Україні. – К., 2004.

Солдатенко В. Ф. У пошуках соціальної й національної гармонії (ескізи до історії українського комунізму). – К., 2006.

Солдатенко В. Ф. Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917-1920 рр. в Україні// Укр.. іст. журн. – 2008. -№1.

Стельмах С.П. Історична думка в Україні ХІХ - поч. ХХ ст. - К., 1997.

Степанков В. С. Переяславська присяга 1654 р.: Зміст і наслідки // Укр. іст. журнал. – 2003. - №6.; 2004. - №1.

Столиця відчаю. Голодомор 1932-1933 рр. на Харківщині вустами очевидців: свідчення, коментарі / Упоряд. Т. Поліщук. – Х.; Нью-Йорк; Л., 2006.

Ступак Ф. Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи // Укр. іст. журнал. – 2005. - №1.

Сурай Ю. І. Преса в Україні у боротьбі політичних сил за армію і флот (1917 рік). – Одеса, 2005.

Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип.8.- К., Миколаїв, 2006.

Табачник Д.В. Українська дипломатія. Нариси історії 1917-1990 рр. Навч. посібник. - К., 2006.

Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. - К., 1996.

Тимчишин Я. Український підпільний парламент та уряд на Львівщині 1944 року. – Львів, 2004.

Тисяча років української суспільно-політичної думки. У дев’яти томах.–К., 2001.

Толочко П. Літописи Київської Русі. - К., 1994.

Толочко П. П. Древнерусская народность. Воображаемая или реальная. – СПб. – 2005.

Толочко П. П. Давньоруські літописи і літописці Х – XIII ст. - К., 2005.

Турчанко Ф.Г. Утворення Української Центральної Ради: джерела та їх інтерпретації// Укр.. іст. журн. – 2007. -№2.

Україна в Другій світовій війні у документах. Зб. нім. арх. матеріалів. - Т.1. - Львів, 1997.

Україна в етнонаціональному вимірі. Рекомендаційний бібліографічний покажчик. - К., 2001.

Україна в ХХ столітті. Зб. документів і матеріалів (1900 - 1939). - К., 1997.

Україна: друга половина ХХ століття: Нариси історії. Навч. посібник. - К., 1997.

Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура. – К., 2006.

Українська державність у ХХ ст. - К., 1996.

Українська ідея. Історичний нарис. - К., 1995.

Україна: національна ідея: Матеріали Міжнародної наукової конференції 23 квітня 2002 р. – К., 2002.

Україна і Польща: діалог культур. – Луцьк, 2005.

Україна: політична історія ХХ – початок ХХ1 ст./ Ред. рада: В.М. Литвин (голова) та ін. – К., 2007.

Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. – К., 2005.

„Українізація” 1920-30-х років: Передумови, здобутки, уроки. Колективна монографія. – К., 2003.

Українська періодика: історія і сучасність. - Львів, 2002.

Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. - Т.1. - К., 1996; Т.2. - К., 1997.

Усенко П. Чи був Михайло Грушевський президентом України? – К., 2003.

Устименко В. Етнополітичі процеси в Україні на початку ХХ ст.: стан та особливості. – К., 2007.

Федака С.Д. Політична історія України-Русі доби трансформації імперії Рюриковичів (ХІІ ст.). – Ужгород, 2000.

Центральна Рада і український державотворчий процес. Ч.1, 2. - К., 1997.

Цвєтков В. В. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: Політико-правові детермінанти. – К., 2003.

Чайківський Б. „ФАМА”: рекламна фірма Романа Шухевича. – Львів, 2005.

Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханством (1515-1540).- К., 2006.

Чухліб Т. Переяслав 1654 року та проблема міжнародного утвердження українського гетьманату. – К., 2003.

Шайкан В. О. Колабораціоністи на території рейхскомісаріату „Україна” і військової Зони в роки Другої світової війни. – Кривий Ріг, 2005.

Шамрай М. Г. Українська козацька держава. – Черкаси, 2005.

Шаповал Ю. Україна ХХ ст. Особи та події в контексті важкої історії. - К., 2000.

Шаповал Ю.І. та ін. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні. Особи, факти, документи. - К., 1997.

Шевченко С. Архіпелаг особливого призначення. - К., 2006.

Шевчук В.П. Тараненко М.Г.Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К., 1999.

Щербак М.Г., Щербак Н.О. Національна політика царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ ст. - поч. ХХ ст.). Навч. посібник. - К., 1997.

Щербак Ю. Український виклик і вибір. Перспектива України в глобалізованому світі XXI століття. – К., 2003.

Щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років: Парламентські слухання. – К., 2003.

Юсова Н. М., Юсов С. Л. Проблема „приєднання” України до Росії в оцінці істориків УРСР кінця 30-х-першої половини 40-х. років//Укр. іст. журнал. – 2004. - №5.

Якимович Б. Збройні сили України: нарис історії. - Львів, 1996.

Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ.- К., 1997.

Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. 2-ге вид., перероблене та розширене. – К., 2005.

Якубова Л. Соціально-економічне становище етнічних меншин в УСРР (20-і-початок 30-х років ХХ ст.) – К., 2004.

Яневський Д. Політичні системи України 1917-1920 рр.: Спроби створення і причини поразки. – К., 2003.

Ярошинський О.Б. Волинь у роки української національної революції середини ХУІІ ст. – К., 2005.

Короткий термінологічний словник

Абсолютизм (лат. abзоlut — довершений) — необмежена мо­нархія, форма державного правління, за якої політична влада повніс­тю належить одній особі — монархові та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Абсентеїзм (лат.absens – відсутній). Відхилення виборців від участі у виборах. Систематична відсутність членів колегіальних органів на засіданнях цих органів.

Авантюризм (від франц. aventure – пригода) – політичні наміри і дії, що спираються на віру й обман, спрямовані на здійснення мети, заснованої на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без врахування реальних політичних сил і можливостей, наукового їх обґрунтування й розрахованої на випадковий успіх. Прибічниками авантюризму політичного є політики-авантюристи, котрі являють собою тип політичного керівника, який пропонує програму популістського характеру

Автокефалія (грец. autos — сам і кеphal— голова) — незалежна, самоврядна, православна церква.

Автаркія (від грец. autarkeia – самозадоволення) – політика й ідеологія, спрямовані на відокремлення економіки однієї держави чи групи держав від економіки інших країн, що має на меті створення замкнутої системи господарювання зорієнтованої на самозабезпечення.

Автократія (грец. autokrateia —самовладдя) — система управ­ління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виклю­чна й необмежена верховна влада.

Автономія (грец. аиtопоmiа — незалежність) — форма самоупра­вління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в ме­жах, установлених центральною владою. Населення автономної оди­ниці часто користується ширшими правами, ніж населення адмініст­ративно-територіальних одиниць.

Авторитаризм (лат.аuctoritas — влада, вплив) — тип політично­го режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Автохтонний (від грец. autochthon – місцевий, корінний) – організми, які виникли на тому же місці, де знаходяться й зараз.

Адепт (лат. Adeptus – прибічник, прихильник) – Прихильник, послідовник якого-небудь учення, ідеї.

Акультуризація політична (лат. ad – до і cultura– культура)– процес взаємовиживу, взаємозбагачення і взаємовдосконалення різних культур, окремих осіб, груп, народів внаслідок тривалого спілкування, постійних контактів.

Альма-матер (лат. (alma mater– мати годувальниця– старовинна студентська назва університету (який надає духовну їжу), використовуючи в ласкавому або жартівливому розумінні.

Альянс (франц. allsance – союз, об’єднання) – союз, об’єднання (держав, організацій) на основі договірних зобов’язань.

Анархізм (грец. аnarchіа — безвладдя) — ідейно-теоретична й су­спільно-політична теорія, в основу якої покладено заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством.

Анахронізм (грец. anchzonismos она – назад, проти час)– пережиток старини, порушення хронологічної точності помилковим віднесенням подій однієї епохи до іншої, неточним вираженням або зображенням чого-небудь.

Андрусівський мир — договір про перемир'я між Річчю Посполи­тою та Московською державою, укладений ЗО. 1. (02.) 1667 р. у с. Андрусів поблизу Смоленська, внаслідок якого під владою Московської держави залишилася Лівобережна Україна, сіверська земля з Черніговом і Смоленськ. До Речі Посполитої відходили Правобережна Україна, Білорусь. Київ на два роки передавався Московській держа­ві, Запорозька Січ опинилася під спільним управлінням Речі Посполи­тої та Московщини, які зобов'язалися спільно виступати проти крим­ського хана в разі його нападу на українські землі. Цей договір, пору­шивши умови Переяславської Ради, закріпив насильницький поділ України на Лівобережну та Правобережну.

Анексія (лат. аnпехiю — приєднання,) — насильницьке приєднан­ня, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави, народу.

Антанта (франц. Entente — згода,) — військово-політичний союз між Великобританією, Францією та царською Росією, створений 1904—1907 рр. на противагу т. зв. Троїстому Союзу (Німеччина, Авс­тро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу.

Анімізм (лат. anima –друга) – система релігійних уявлень про наявність у людини, тварин, рослин, предметів незалежного початку душі.

Аристократія (грец. аristokratia — влада найкращих, найзначніших) — форма правління, за якої державна влада належить привіле­йованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспі­льства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Артикул (лат. articuls — розділ, стаття) — рубрика, стаття в де­яких законах, інших офіційних актах; офіційний акт.

Білі Хорвати – частина слов’янського племені хорватів, що входило до Склавенського об’єднання і первинно займало територію Прикарпаття й Верховного Подніпров’я. Внаслідок аварської експансії (перша половина УП ст.) у своїй переважній більшості плем’я хорватів переселилося з прикарпатних областей на Балкани. Білі хорвати увійшли до складу Київської Русі після походу на них київського князя Володимира Святославовича (992).

Біополітика (від. грец. bios – життя і politika –державні або суспільні справи) –теоретична концепція в зарубіжній політології, яка розглядає політичні та соціальні відносини і причини різного роду конфліктів крізь призму біологічних факторів і вроджених психологічних якостей окремих людей, етнічних груп. При поєднанні біології з політикою ближчими одна до одної стали ряд нових наукових дисциплін, котрі виникли на перехрещеннях традиційних наук, а саме: політична психологія, етнопсихологія, клінічна психологія та ін.

Брацлавщина — історична область України в XIV—XVIII ст., що за­ймала територію Вінницької та частину Хмельницької областей.

Бужани — східнослов'янське плем'я, що населяло лісостепову ча­стину басейну Південного Бугу. Після входження до складу Київської Русі (IX—Х ст.) в давніх писемних джерелах не згадуються.

Буковина — історична назва етнічних українських земель, розта­шованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хре­бтом у долинах верхньої течії Пруту і Серету. Нині входить до складу України (Північна Буковина — Чернівецька область) та Румунії (Пів­денна Буковина—область Сучава та Ботошани Румунії).

Булла (лат. bulla — послання) — розпорядження Папи Римського, імператорська грамота або постанова.

Бюрократія (франц. buгеаисгаtiе, букв. — панування канцелярії, від bureau— бюро, канцелярія; грец. кгаtos — влада) — вищий, при­вілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; ієрархі­чно організована система управління державою чи суспільством з до­помогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями.

Бюрократизм (франц. Вигеаи — бюро, контора i грец. кгаtоs —влада канцелярії) — система управління державою, що характеризу­ється відірваністю від потреб народу і спирається на бюрократію (чиновництво).

Васал (лат. vascus — слуга) — феодал (у середньовічній Західній Європі), який одержував земельне володіння від могутнішого феода­ла-сеньйора і був залежним від нього.

Васальна залежність — форма підлеглості нижчого соціального стану стосовно вищого, підкореної країни щодо країни-завойовниці.

Варяги (стародавньо-скандінавське varing, var– вірність, порука, обітниця) – в Давній Русі: вихідці з Скандинавії, об’єднувалися в збройні загони для торгівлі й розбійництва, нерідко осідаючи на Русі в князівських дружинах.

Венд (лат. Vtnedi) – назва стародавнього слов’янського племені венеди, або венди.

Вербальний (лат.verbabis –словесний, verbum– слово) – виражений в словах, словесний.

Вербальний соціалізм – словесний соціалізм.

Вербальна нота – письмове повідомлення без підпису, яке прирівнюється до усної заяви.

Верв — сільська територіальна община, орган місцевого само­врядування; що охоплювала кілька взаємонаближених населених пунктів.

Вето (лат. накладаю заборону, забороняю) – в державному праві, в міжнародних відносинах –заборона.

Вікінг (стародавньо-скандінавське – viking)– стародавньо- скандинавський воїн, учасник морських завойовницьких походів. На русі вікінги були відомі під ім’ям варягів, в Західній Європі – під ім’ям норманів.

Виборча система змішана (грец. systеmа — утворення) —такий

порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані еле­менти мажоритарної та пропорційної систем.

Виборча система мажоритарна (лат. mаjог — більший) — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Виборча система пропорційна — такий порядок організації ви­борів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький ор­ган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Відокремлення — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає вихід нації зі складу багатонаціонального утворення

під впливом волевиявлення народу.

Вільний общинник — вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання якої було полюддя..

Віче — народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувало поряд із владою князя і було безпосере­днім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду бра­ли участь у вирішенні спільних справ.

«Вічний мир» — мирний договір між Польщею та Московською державою, укладений 6.(16.) 05.1686 р. у Москві, за яким Річ Поспо­лита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Ки­їв, Чернігівсько-Сіверську землю, відмовилася від претензій на Київ, за що отримала 146 тис. крб. компенсації. Брацлавщина (Вінницька та Хмельницька обл.) і південна Київщина визнавалися нейтральною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Гали­чина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини. Остаточно затвердив розпочатий Андрусівським договором насиль­ницький поділ України.

Влада — здатність, право й можливість розпоряджатися ким-не-будь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, по­ведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (пра­ва, авторитету, волі, примусу та ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-держав­ними та адміністративними повноваженнями. Влада виконавча — одна з трьох гілок державної влади, яка ор­ганізовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, за­безпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

Влада державна — вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монополь­ним правом на видання законів, інших розпоряджень 1 актів, обов'яз­кових для всього населення.

Влада законодавча — одна з трьох гілок влади, сутність якої по­лягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяль­ність і поведінку людей та їх об'єднань за допомогою законів, право­вих актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.

Влада політична — здатність і можливість здійснювати визна­чальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінсь­кий та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Влада судова — одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати мож­ливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнен­ня диктатури...

Возз'єднання — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй).

Волиняни — східнослов'янське плем'я (союз племен), що жило на території Волині у басейні Західного Бугу, де до VII ст. мешкали дуліби. У VII—VIII ст. волиняни створили ранньодержавне об'єднання на чолі з царем Маджаком.

Волостель— управитель сільською волостю.

Волость — територія, підпорядкована єдиній владі князя, монас­тиря тощо (у Київській Русі); адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту (в Росії до 1917 р., в СРСР до 1929 р.).

Волюнтаризм (лат. vluntarius — залежний від волі.) — позиція суб'єкта політики, згідно з якою головним чинником досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління й політичні наміри.

Вотчина — одна з форм феодальної власності часів Київської держави, яку власник мав право передати у спадщину, продати, обмі­няти, поділити тощо. Термін походить від слова " отчина" — батькова

власність.

Вульгаризація (франц. vulgarisation – звичайний, простий) – надмірно спростований виклад якого-небудь учення, поняття, що перекручує його сутність; грубе спростування.

Галичина — історична назва українських етнічних земель, розта­шованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністер (верх­ня та середня течії). Західний Буг (верхня течія), Сян (верхня течія). Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини), а також Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське воєводства Польщі.

Генезис (грец. genesis –походження, виникнення) – процес виникнення і становлення явища, що розвивається.

Геноцид (грец. genos— рід і лат. саеdо — вбиваю.) — здійснюва­ні владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спі­льноти.

Геополітика (грец. ge — земля роlitikе — політика) — політологі­чна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, роз­мір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.).

Глава держави — державна посада, інституція, якій належить чі­льне місце в системі органів державної влади, яка уособлює єдність нації, символізує державу, покликана гарантувати її цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії «гілок» державної вла­ди між собою.

Гласність — один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід'ємному праві кожного громадянина на отриман­ня повної та вірогідної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.

Глобалізація (від англ. global – світовий, всесвітній)– загальноцивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичні й інші сфери людського буття.

Голосування — безпосередній акт волевиявлення громадян під час виборів. Складається з ідентифікації (засвідчення особи) вибор­ця, отримання бюлетеня і власне голосування.

Городові козаки — частина українського козацтва, яке прожива­ло не на Січі, а на волостях або городах — землях, що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського; назва коза­цького стану у XVII—XVIII ст., до якого належали особи, внесені до ко­зацьких списків (компутів).

Громади — напівлегальні організації української інтелігенції і со­ціально-політичного спрямування, що діяли у другій половині XIX ст. Виникли в умовах пожвавлення національного руху як вияв прагнень інтелектуальної еліти. Не мали усталених програм і не були чіткими ор­ганізаційними структурами, а лише репрезентували найбільш активну національне свідому інтелігенцію та студентство. У зв'язку з громадівським рухом з'явився термін «українофіли» — спочатку у правлячих колах і з певним негативним відтінком. Згодом і самі діячі культурно-національного руху, яких цікавили проблеми української історії, куль­тури, мови, літератури, етнографії, називали себе українофілами.

Громадська думка — відображення ставлення народу або окре­мих спільнот до влади, її діяльності, політики.

Громадські об'єднання — об'єднання, створені з метою реаліза­ції та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої ак­тивності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Громадянське суспільство — суспільство громадян з високим рі­внем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини; су­спільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Данина — найдавніша форма оподаткування населення, яка в рі­зних історичних епохах здійснювалася у формі прямого державного податку, військової контрибуції, феодальної ренти тощо.

Деградація – поступове погіршення, занепад, рух назад.

Декларація (лат. deklaro — заявляю, оповіщаю.) — офіційне про­голошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержа­вними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програм­них позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

Декрет (лат decrement – рішення, постанова) – постанова верховної влади (в основному –це назви законів радянської влади в перші роки революції).

Делікт (лат. delictum –правопорушення) – громадянське правопорушення, яке тягне за собою обов’язок відшкодування заподіяного збитку.

Демагогія (грец. demаgogia, від demos— народ і аgо — веду.) — форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на ре­альних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Демократія (грец. demokratia — народовладдя) — форма держа­вно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні на­роду джерелом влади.

Денацифікація (нім. denzifikation) – заходи, які направлені на викорінювання нацизму в Німеччині (після її поразки в Другій світовій війні.)

Денонсація (лат. denuntiatіo – повідомлення) – оголошення недійсним, що припинило свою дію.

Депортація (лат. deportatio — вигнання, вислання) — примусове виселення з місця постійного проживання, навіть вигнання за межі держави, особи чи групи осіб, частини населення, визнаних правля­чим режимом як соціально небезпечні.

Деревляни – східнослов’янське плем’я (союз племен), областю розселення якого було Прип’ятське Полісся та басейн р. Тетерева. Перед входженням до складу Київської Русі землі деревлян становили самостійне князівство (т.зв. ”племінне княжіння “). У 883 Олег їх підкорив, але після його смерті вони вийшли з-під влади Києва. Вдруге у 913-914 князем Ігорем. Останній раз згадуються у джерелах під 1136.

Держава — форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

Держава демократична— тип держави, в якій народ є джере­лом влади, де державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, які забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із ши­рокими громадянськими правами і свободами.

Держава правова — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

Держава соціальна — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі — приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

Державний суверенітет — верховенство державної влади все­редині країни, зосередженість всієї повноти влади у державних орга­нах, незалежність держави у зовнішньополітичній сфері.

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-терито­ріальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Деспотизм (грец. despots — володар, самодержець) — система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується аб­солютним свавіллям влади та безправ'ям підданих; самовладдя, жор­стоке придушення волевиявлення народу.

Десяцький — командир дружини, яка складалася з десятка воїнів.

Детермінізм (лат. determinare – обмежувати, визначати) –філософська концепція, яка визнає об’єктивну закономірність і причинну обумовленість усіх явищ природи й суспільства

Диктатура (лат. diktatura— необмежена влада) — нічим не обме­жена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажі­мо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спря­мованих на виведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала Піночета в Чилі).

Династія (грец. dynasteia— влада, панування) — кілька монархів з одного й того ж роду, які змінюють один одного на престолі з правом успадкування.

Директорія УНР — тимчасовий найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений у листопаді 1918 р. для усунення від влади гетьмана П. Скоропадського.

Дисиденти (лат. dissidens, dissidentis — незгідний, від dissideге — не погоджуватися, розходитися) — інакомислячі особи, які виступа­ють проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

Дискредитація (франц. discrediter — підривати довіру) — умисне зганьблення чийогось імені, підрив довіри, приниження чиєїсь честі, гідності, авторитету. У політиці вживається як один із засобів бороть­би з противниками, досягнення успіху в передвиборчих змаганнях.

Дискримінація (лат. discriminatio — розрізнення, розділення) — свідоме обмеження свободи діяльності учасників політичного проце­су; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи ін­ших учасників політичного життя їхніх конституційних та інших прав і свобод.

Діаспора (грец. diaspora- розсіяння) розсіяння по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або й влас­ною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Дреговичі –східнослов’янське плем’я (союз племен), що населяло територію між Прип’яттю і Західною Двіною. Цю назву пов’язують з давньоруським словом “дрягва” (болото), що вказує на характер місцевості, де проживало це плем’я. Воно становило т.зв. ”племінне княжіння “, що у Х ст. увійшло до складу Київської Русі. Під час поділу князем Володимиром Святославовичем Русі на уділи більша частина землі дреговичів була включена до Турівського князівства, а північно-західна – до Полоцького.

Дружина — загін воїнів, об'єднаних навколо вождя племені, зго­дом князя, короля, збройні загони в Київській державі, які становили постійну військову силу, члени якої брали участь в управлінні князівс­твом та особистим господарством князя. '

Доктрина (лат. doctrineа— учення) — систематизоване філософсь­ке, політичне чи Ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Домен (лат. dominium — володіння) — спадкове земельне воло­діння короля в європейських країнах за середньовіччя.

Домінанта (лат. dominans– панівний, домінуючий) – панівна ідея, основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь.

Дуліби – одне з найраніших племінних утворень слов’ян, яке не дожило до часу утворення давньоруської держави. Приблизно ареал їхнього проживання знаходився на Волині та в Північному Прикарпатті (У1–1Хст.).

Дуумвірат – термін, прийнятий в сучасній науці для позначення своєрідної влади в Києві ХП ст., за якою київський стіл ставав об’єктом співправлення представників двох наймогутніших князівських ліній для збереження політичної рівноваги і стабільності в державі. Один із дуумвірів майже не залишав Києва, а другий вирізнявся військово-політичною активністю

Експансія (лат. ехрапsio — розширення, розповсюдження) — розширення сфери впливу держав, громадських груп, організацій, здійснюване насильницькими або іншими подібними засобами.

Екстремізм (лат. ехtгеmиs — крайній) — в ідеології й політиці схи­льність до крайніх поглядів і способів досягнення певних цілей. Екст­ремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.

Електорат (лат. elector— виборець) — громадяни, які мають пра­во голосу для участі в політичних виборах. Рішення й настрої Е. визна­чають склад виборних органів влади, впливають на позиції політич­них лідерів і партій.

Етатизм (від франц. etat– держава) – необхідність і виправдання активного втручання держави в економічне, політичне, соціальне і духовне життя суспільства, виходячи з ідентифікації держави, вищого результату й мети суспільного розвитку; активна участь держави в житті суспільства.

Етнодеражавознавство– нова наукова дисципліна і новий напрям дослідження, що базується на розумінні органічної взаємодії етнонаціонального та державницького.

Етнонаціональні відносини-відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку-націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

Етнос –(від грец. ethnos – народ плем’я) – позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом. Під позачасовістю мається на увазі, що етноси – це лише сучасні покоління, а й минулі та прийдешні. Етноси існують 12-15 століть, тобто щонайменше 40 поколінь. Щодо позатериторіальності та позадержавності етносів, то тут йдеться про той незаперечний факт, що сьогодні важко знайти такий етнос, всі індивіди якого проживали у межах якоїсь однієї держави на якійсь одній чітко окресленій території.

Закарпаття — історична назва українських етнічних земель, роз­ташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. Нині — територія Закарпатської області.

Заколот — таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити збройне повалення існуючої влади або примусити її прийняти потріб­не рішення.

Закон — нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридичну силу.

Закуп — людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу» (борг).

Засоби масової інформації (франц. informo – надаю форму, створюю уявлення про щось, зображаю)- періодичні друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх про події і явища у світі, конкретній країні, певному регіоні, зорієнтовані на виконання специфічних функцій (контролю, спостереження, соціалізації, розвитку культури населення та ін.)

Земства — органи місцевого (земського) самоврядування, ство­рені, згідно з земською реформою 1864 р., у більшості губерній

Європейської Росії, в т. ч. України. Юридично вони були загальностановими виборними органами з розпорядчими (земські зібрання) та вико­навчими (земські управи) функціями. Займалися питаннями місцево­го господарства, медицини, народної освіти, місцевого зв'язку, стра­хування, статистики. Скасовані у 1918 р.

Ідеал(грец. idea – ідея, поняття, уявлення) – зразок, вища кінцева мета певних прагнень, діяльності.

Ідея (грец. idea – поняття, зображання)- основна головна думка, замисел, що вивчає зміст чого-небудь.

Ідеологія (грец. idea — поняття і (lоgоs — учення) — система кон­цептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, н