Обстеження земель сільськогосподарського призначення

Агрохімічне обстеження сільськогосподарських угідь необхідно проводити у міру виготовлення на оновленій у даний час картографічній основі – на нових планах господарського землеустрою. Усі землі сільськогосподарського призначення, розташовані в межах приватних, колективних і фермерських господарств, а також поля, земельні паї, присадибні та садово-городні ділянки повинні мати відкориговану картографічну основу. А після надходження картографічних матеріалів з системою координат впроваджувати у виробництво. Польове агрохімічне обстеження проводити з картографічним матеріалом у масштабі: Полісся, Прикарпаття, Закарпаття та гірські регіони – 1: 10 000, Лісостеп – 1: 10000 га 1: 25000, Степ – 1: 25 000.

Розмір елементарних ділянок для відбору індивідуальних проб ґрунту, з яких складається змішаний зразок, залежить від виду сільськогосподарських угідь, контурності території, строкатості ґрунтового покриву та розміру земельної ділянки.

Рекомендовані розміри площ елементарних ділянок для відбору змішаних ґрунтових зразків наведено в табл. 1, 2.

Таблиця 1

Площі елементарних ділянок для великих і середніх полів (понад 30 га)

Таблиця 2

Площі елементарних ділянок для малих площ землекористування (від 10 до 30 га)

Якщо площа земельного виділу менше 10 га, то вона ділиться на три елементарних ділянки. Розміри елементарних ділянок залежать від загальної площі земельного виділу. Наприклад, якщо земельний виділ становить 4 га, то розмір елементарної ділянки буде 1, 33 га (4: 3). Такий розрахунок пояснюється тим, що з кожного земельного виділу малої площі потрібно відібрати не менше, ніж три змішаних ґрунтових зразки. Це дасть змогу з високою статистичною достовірністю обробляти аналітичну інформацію з використанням програмних засобів і персональних ЕОМ.

В овочевих сівозмінах за невеликих розмірів полів (до 10 га) поле ділиться на три елементарних ділянки, а у площах понад 10 га – розмір елементарної ділянки становить 3 га.

Відповідно до рекомендованих розмірів на картографічну основу певного масштабу наноситься сітка елементарних ділянок. Конфігурація елементарної ділянки повинна мати форму квадрата або прямокутника з співвідношенням сторін не більше 2: 1. При складній конфігурації полів і неоднорідності ґрунтового покриву, що утруднюють його розбивку на квадрати або прямокутники, допускається неправильна форма ділянки, наприклад, ромбічна, трапецієподібна, трикутна тощо. Однак занадто витягнутих елементарних ділянок слід уникати. Якщо в межах елементарної ділянки є кілька ґрунтових відмін, то змішані зразки відбираються окремо з двох переважаючих за площею відмін. За великої комплексності ґрунтового покриву змішані зразки відбирають на чітко виражених елементах комплексу. Зокрема, на ділянках з добре розвинутим мікрорельєфом змішані зразки відбирають окремо із западин і територій між ними. На плямах солонців, солончаків або сильносолонцюватих і засолених ґрунтів зразки відбирають окремо від основного фону.

Змішані зразки ґрунту складають з 20 індивідуальних проб, рівномірно відібраних з маршрутної лінії – вісі (або діагоналі) елементарної ділянки. Індивідуальні проби відбирають з орного шару ґрунту (0-25 см).

Не допускається, крім гірських районів, відбирати зразки ґрунту ближче, ніж 30 м від доріг, будівель, лісосмуг, органічних добрив, а також на дні місць складування борозен, промоїн тощо. Якщо елементарна ділянка зайнята двома культурами, відбираються два змішані зразки з кожної площі окремо.

Обстеження земель сільськогосподарського призначення слід проводити раз у 5 років, а також на замовлення землевласника, зміни власника, продажу та передачі земельної ділянки.

Організаційні питання агрохімічного обстеження земель наведено в попередніх методичних розробках (" Методика суцільного ґрунтово-агрохімічного моніторингу сільськогосподарських угідь України", 1994; " Еколого-агрохімічна паспортизація полів та земельних ділянок (КНД)", 1996; " Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель", 2002).

2. ЕРОДОВАНІ ЗЕМЛІ

Агрохімічне обстеження еродованих ґрунтів, порівняно з повнопрофільними, має свої особливості. Площі еродованих ґрунтів характеризуються значною строкатістю за ступенем змитості чи дефляції. Тому потрібні специфічні підходи до визначення площ елементарних ділянок, відбору ґрунтових зразків та оцінки якості земель.

Агрохімічне обстеження еродованих ґрунтів Полісся проводять у масштабі – 1: 10 000, Лісостепу і Степу – 1: 10 000 та 1: 25000.

Під час обстеження еродованих ґрунтів враховують ґрунтові відміни з обов'язковим нанесенням відповідних умовних позначень на картографічну основу (Додаток 1).

Рекомендовані площі елементарних ділянок на еродованих ґрунтах наведено в табл. 3.

Таблиця 3

Площі елементарних ділянок для еродованих земель

На еродованих ґрунтах сітка елементарних ділянок розбивається на картографічній основі з чітким дотриманням контурів еродованих ґрунтів, тобто кожна елементарна ділянка, як правило, розміщується в межах одного контуру того або іншого ступеня еродованості ґрунту. При значній комплексності допускається включати в елементарні ділянки ґрунт іншого ступеня змитості, якщо його площа становить до 30 %.

На силових землях крутизною понад Зо маршрутні лінії прокладаються впоперек схилу. Доцільно відбирати ґрунтові проби не за віссю елементарної ділянки, а " змійкою". Змішаний зразок складається із 20 індивідуальних проб, відібраних з орного шару (0 – 25 см). На еродованих луках і вигонах проби ґрунту відбирають з шару 0 – 10 см.

У плодових насадженнях – біля кожного з восьми типових для елементарної ділянки дерев (кущів) – відбирають 2 – 3 індивідуальних проби приблизно на половину відстані між краєм проекції кінців гілок дерева або куща і штамбом дерева або серединою куща в бік ряду та міжряддя. В пальметних насадженнях проби ґрунту беруть також по 2 індивідуальних проби біля кожного з 8-ми дерев на відстані приблизно 0, 5 м від шпалери. На еродованих схилах виноградників індивідуальні проби ґрунту (20 індивідуальних проб) відбирають з глибини 0 – 25 і 25 – 50 см. На схилах точки відбору індивідуальних проб розподіляють упоперек нахилу в 2 – 3 міжряддях елементарної ділянки. Агрохімічні показники визначають для шару 0 – 50 см. Ґрунтові проби в саду відбирають з глибини 0 – 25 і 25 – 50 см, а агрохімічні показники визначають для шару 0 – 50 см. На плантаціях полуниці ґрунт відбирають у рядках або смугах рослин з глибини 0 – 25 см.

Нумерація елементарних ділянок має бути загальною для всієї території землекористування.

Періодичність проведення агрохімічного обстеження еродованих земель така сама, як і повнопрофільних – раз у 5 років.

3. ОСУШЕНІ ТОРФОВІ ТА ТОРФ'ЯНО-БОЛОТНІ ҐРУНТИ

Серед гідроморфних ґрунтів України значна частка земельної площі припадає на торфові та торф’яно-болотні ґрунти, агрохімічне обстеження яких має низку особливостей.

Для виділення елементарних ділянок необхідно мати відомості про потужність торфового шару, його агрохімічні параметри, ступінь мінералізації та ботанічний склад.

Картографічною основою для обстеження органічиих ґрунтів є плани внутрігосподарського землеустрою в масштабі 1: 10000 або 1: 25000.

Техніка розбивки земельних угідь у натурі на елементарні ділянки загальноприйнята. На територіях з відкритою осушувальною мережею елементарні ділянки розміщують між дренажними канавами. В разі невеликих розмірів полів або їхньої складної конфігурації елементарні ділянки можуть бути неправильної форми.

Площі елементарної ділянки на освоєних торфових і торф’яно- болотних ґрунтах не може бути більше 3 га. В овочевих сівозмінах вона дорівнює 1 – 2 га. Змішані зразки ґрунту можна відбирати протягом теплого періоду року, але краще виконувати цю роботу до внесення мінеральних добрив.

Для складання змішаних зразків відбирається 30 індивідуальних проб ґрунту, а під час обстеження високозольних торфів – не менше 50. Індивідуальні проби ґрунту на ріллі відбирають на глибині орного шару, на заболочених ґрунтах – на глибині перегнійного горизонту, а на ділянках, що підлягають меліорації і освоєнню, – на глибині 15 – 20 см з попереднім зняттям мохового покриву. Змішані ґрунтові зразки відбирають з кожної ґрунтової відміни елементарної ділянки.

Необхідно уникати відбору проб з невеликих плям ґрунту, що різко відрізняються за мікрорельєфом, щільністю складання, кольором, ступенем мінералізації та ботанічним складом торфу, а також з ділянок після пожежі, розрівняних піщаних кар'єрів, торфотуків, вівіаніту тощо.

Періодичність проведення агрохімічного обстеження торфових і торф’яно-болотних ґрунтів – раз у 5 років

4. ЗРОШУВАНІ ЗЕМЛІ

У агрохімічному обстеженні зрошуваних земель за картографічну основу беруть план (карту) зрошуваних земель і ґрунтово-меліоративну (еколого-меліоративну) карту. Обстеження проводять у масштабі 1: 10000 та 1: 25000. Під час рекогносцировочного огляду полів відзначають наявність на поверхні зрошуваних ділянок відкладів солей (кірки, вицвіти) з наступним занесенням цих відомостей у " Журнал агрохімічного обстеження ґрунтів". Площа елементарної ділянки для відбору змішаних зразків ґрунту на зрошуваній ріллі становить у зонах: Полісся – 2, Лісостепу та Степу – 5 га. Розбивка полів на елементарні ділянки в польових, кормових і овочевих сівозмінах при зрошенні здійснюється аналогічно розбивці полів на орних повнопрофільних ґрунтах у богарних умовах. Але на зрошуваних землях регіону рисосіяння елементарні ділянки слід розміщувати на всій ширині поливної карти. Глибина відбору змішаних зразків з орного шару – 0 – 25, з підорного – 25 – 50 см при 20-ти індивідуальних пробах ґрунту.

З метою здійснення контролю за можливим засоленням та осолонцюванням ґрунтів на зрошуваних землях у кожному адміністративному районі тих областей, де поширені ці процеси, слід створити постійні майданчики спостереження для відбору зразків з орного та підорного шару.

У зразках відібраних ґрунтів виконують такі аналізи:

а) сольовий склад – методом водної витяжки з розрахунком загальної кількості солей та суми токсичних солей у % (ГОСТ 26423, ГОСТ 26424, ГОСТ 26425, ГОСТ 26426, ГОСТ 26427, ГОСТ 26428, ДСТУ ISO 10390, ДСТУ ISO 11265);

б) склад увібраних катіонів і ємність вбирання у верхніх шарах 0 – 20 і 20 – 40 см (ГОСТ 26210, ГОСТ 26487, ГОСТ 26950, ГОСТ 27821, ГОСТ 17.4.4.01, ДСТУ ISO 11260).

Результати аналізу водної витяжки, складу обмінних катіонів, поливних, дренажних та ґрунтових вод подаються за спеціальною формою (Додатки 2, 3).

Повторні агрохімічні обстеження зрошуваних орних земель рекомендовано проводити з періодичністю 5 років. Відбір змішаних ґрунтових зразків проводять протягом усього вегетаційного періоду.

5. СІНОЖАТІ Й ПАСОВИЩА

Агрохімічне обстеження цього типу угідь проводять на основі як загальноприйнятих методичних положень, так і з урахуванням деяких особливостей. Зокрема, масштаб польового обстеження визначається масштабом ґрунтових карт господарства, а площа елементарної ділянки для відбору змішаних зразків залежить від строкатості ґрунтового покриву, контурності території та ступеня еродованості ґрунтів. Площі елементарних ділянок за зонами України наведено в розділах 1 і 2. На багаторічних культурних пасовищах розмір елементарної ділянки відповідає площі загону.

Кількість індивідуальних проб для складання змішаних зразків становить не менше 20-ти, рівномірно розташованих за маршрутними ходами, а глибина відбору ґрунтових проб має відповідати потужності гумусового горизонту, але не перевищувати 10 см.

Повторні агрохімічні обстеження сіножатей та пасовищ рекомендовано проводити з періодичністю 5 – 10 років.

6. БАГАТОРІЧНІ НАСАДЖЕННЯ

Враховуючи те, що плодово-ягідні насадження розміщені в різних ґрунтово-кліматичних зонах, відбір змішаних зразків для агрохімічного аналізу має свою специфіку.

Товарні плодово-ягідні насадження розміщують кварталами, які є елементарними ділянками. Кожний квартал практикують розміщувати на одному типі ґрунту, проте можуть бути дві-три різновидності. Тому для характеристики ґрунту бажано відбирати змішаний зразок з кожної ґрунтової відміни. Зразки відбирають на глибині 0 – 25 та 25 – 50 см. Кількість зразків з нижнього шару (25 – 50 см) повинна становити не менше 10 % щодо верхнього шару (0 – 25 см). Кожний зразок складається з 20 індивідуальних проб, взятих біля 8-ми типових дерев елементарної ділянки. Під кожним деревом беруть дві проби по середині відстані між штамбом і проекцією крони дерева на поверхню ґрунту. В пальметних садах індивідуальні проби відбирають біля кожного з 16-ти дерев на відстані 0, 5 м від шпалери. Агрохімічні показники визначають для шару 0 – 40 см.

На плантаціях кущових ягідних культур і в плодових розсадниках, ґрунтові зразки відбирають у середині міжрядь з глибини 0 – 25 см. Точки відбору ґрунту в плантаціях малини та полуниці розташовані на відстані 5 – 10 см від краю смуги рослини.

На виноградниках глибина відбору ґрунтових зразків – 0 – 25 і 25 – 50 см. Індивідуальні ґрунтові проби відбирають у середині міжрядь. Агрохімічні показники визначають для шару 0 – 50 см.

Повторне агрохімічне обстеження земель багаторічних насаджень і виноградників – раз у 5 – 10 років, залежно від їхнього стану.

7. ВІДБІР ҐРУНТОВИХ ЗРАЗКІВ У ТЕПЛИЦЯХ

Агрохімічному обстеженню підлягають усі тепличні ґрунти зимових блочних, ангарних, весняних під склом і плівкових тепличних споруд. При основному і контрольному обстеженні захищеного ґрунту користуються схемою тепличного комбінату, де точно позначені номери теплиць, блоків, секцій та їхніх площ.

Основне агрохімічне обстеження тепличного ґрунту проводять раз на рік перед висадкою культури з метою встановлення оптимальних доз добрив для основної заправки. Проте, якщо у господарстві вирощують дві змінні культури, то основне агрохімічне обстеження може проводитися двічі на рік.

Контрольне агрохімічне обстеження необхідне для визначення вмісту поживних речовин і концентрації солей у ґрунті під час вегетації рослин та обґрунтування періодичності підживлень їхнього компонентного складу. Перший раз проводять його через 20 – 25 діб після висадки розсади, потім – щомісячно за вегетаційний період. Перед відбором зразків площу теплиць розбивають на елементарні ділянки, розмір яких залежить від типу тепличної споруди та виду обстеження (контрольного чи основного). При основному обстеженні ґрунту вона дорівнює: в зимових теплицях – 250 – 300, у весняних плівкових – 350 – 500 м²; при контрольному – відповідно 300 – 500 і 500 – 1000 м². Межі елементарних ділянок, як правило, стабільні і визначаються елементами тепличних конструкцій. Кількість індивідуальних проб для складання змішаного зразка – 25 – 40, глибина відбору ґрунту – 0 – 25 або 0 – 30 см. Відбір ґрунту в теплицях проводять до поливу або підживлення.

Індивідуальні проби для складання змішаного зразка ґрунту відбирають маршрутним способом за віссю елементарної ділянки. Місця взяття індивідуальних проб визначають шляхом ділення довжини маршрутної лінії на кількість проб. У теплицях, незайнятих рослинами (основне обстеження), орієнтиром можуть бути елементи тепличних конструкцій. На площах, незайнятих рослинами (контрольне обстеження), проби беруть способом " паралельних ходів" тримаючись рядків. Маса змішаного зразка може бути до 500 г. У тепличних ґрунтах, інфікованих нематодою, відбір проб ґрунту проводять в останню чергу. Після роботи бур (лопату) ретельно чистять від залишків ґрунту і дезінфікують окропом протягом 15 – 20 хв. Під час переходу з одного тепличного господарства в інше інструменти також дезінфікують. Відбору зразків теплично­го ґрунту, що зберігається в кагатах (штабелях) і призначається для завантаження найближчим часом у тепличні споруди, передує розмітка штабелів. Кагати шириною 8, висотою 1, 5 і довжиною 20 – 30 м поділяють на секції масою 10 т. Посередині кожної секції по всій ширині кагату в шести точках відбирають проби з горизонтів 0 – 20, 70 – 90 і 130 – 150 см. З одержаних 18-ти індивідуальних проб складають змішаний зразок масою 500 г. Спеціально для аналізу зі змішаного зразка шляхом усереднення та скорочення його квартуванням складають лабораторний зразок. Якщо змішані зразки відбирали тростиновим буром, то операції з усереднення і скорочення квартуванням виключають. У разі затримки з агрохімічними аналізами ґрунтові зразки необхідно зберігати в холодильнику чи холодній камері за температури не вище 10°С.

8. ОБСТЕЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬ НА ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ

Забруднення ґрунту важкими металами – процес локального, регіонального та глобального нагромадження свинцю, ртуті, кадмію, міді та інших важких металів на поверхні ґрунту різними шляхами (тертя металевих деталей, корозії, викидів двигунів внутрішнього згорання, теплоенергетичними установками, хімічними підприємствами з виготовленням хімічних речовин тощо).

Оцінку екологічного стану ґрунтів за вмістом важких металів (ВМ) проводять шляхом порівняння фактичного вмісту їх у ґрунті з такими показниками, як граничнодопустима концентрація (ГДК) та геохімічний фон для певного типу ґрунтів окремого району (кларк).

Важкі метали у ґрунті можуть перебувати у різних за ступенем рухомості формах – нерухомі і потенційно рухомі форми. Валовий вміст важких металів доцільно використовувати для загальної характеристики стану ґрунтів і потенційної небезпечності ВМ. Негативну дію щодо біоти та людини зумовлюють важкі метали у рухомій формі. Зважаючи на це, для визначення реальної небезпечності важких металів, необхідно проводити контроль за вмістом їхніх рухомих сполук. Це є одним з факторів, які визначають періодичність контролю стану ґрунту за вмістом важких металів.

При проведенні суцільної агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення слід проводити суцільне обстеження для виявлення зон локального забруднення таких найбільш небезпечних важких металів, як: Cd, Hg, Pb, Zn, Сu. Контроль за вмістом інших важких металів проводять за необхідності.

Локальне забруднення – забруднення невеликого регіону (як правило, навколо промислового підприємства, населеного пункту та інших місць).

На сільськогосподарських територіях, які страждають від промислового, господарсько-побутового та транспортного забруднення, контроль за вмістом рухомих форм важких металів необхідно проводити не рідше одного разу в 5 – 10 років.

При обстеженні земель, які не належать до зон локального забруднення, відбір ґрунтових зразків на вміст важких металів проводять з періодичністю 5 – 10 років.

При проведенні великомасштабного агрохімічного обстеження в зонах з фоновим та меншим вмістом ВМ у ґрунті кількість зразків на визначення цих металів повинна становити 10 – 20 % обсягів зразків, що відбираються для агрохімічного аналізу.

Якщо площа земельного наділу коливається в межах від 10 до 30 га, то ґрунтові зразки на вміст важких металів відбирають у кількостях, що відповідають вимогам суцільного агрохімічного обстеження (табл. 2). Кількість ґрунтових зразків на невеликих земельних площах (10 – 30 га) погоджуються виконавцем із власником землі, орендарем тощо.

На територіях, забруднених локально, проводять вибіркові вимірювання на пробних майданчиках в обмеженій сукупності точок (рис. 1).

Рис.1. Схема закладки пробних майданчиків: А – умовний центр промислового забруднення; А – В – зона максимального забруднення в межах відстані від умовного центра радіусом 1 – 3 км; В – С – зона інтенсивного забруднення в межах відстані від умовного центра радіусом 3 – 15 км; С – Д – зона фонового забруднення в межах відстані від умовного центра 15 – 20 км.

При локальному забрудненні ґрунтів для визначення пробних майданчиків застосовують азимутальний метод за напрямами повітряних потоків (розі вітрів).

Азимутальний метод передбачає відбір по 10 – 12 ґрунтових зразків за основними напрямами повітряних мас до визначеної фонової зони. Якщо межа фонової зони розміщена на меншій відстані від умовного центру порівняно з переважаючим напрямом, то кількість ґрунтових зразків повинна бути кратною відстані основного напряму азимуту до меж " чистих" територій.

Проби відбирають з орного шару ґрунту (0 – 25 см).

Розмір пробного майданчика повинен відповідати таким вимогам: при однорідному ґрунтовому покриві – від 1 до 5 га; при неоднорідному ґрунтовому покриві – від 0, 5 до 1 га. Об'єднану пробу складають не менш як з п’яти індивідуальних проб, взятих з одного пробного майданчика. Маса об'єднаної проби повинна бути не менше 1 кг.

Методика відбору проб ґрунту із сільськогосподарських угідь, розташованих поблизу автомобільних магістралей, передбачає створення на місцевості пробних майданчиків. Довжина пробних майданчиків становить 200 – 500 м, розташовують їх на відстані 10 – 50 і 50 – 100 м від полотна дороги, враховуючи рельєф, ґрунтовий і рослинний покрив даної території, крім регіонів, де в межах цих відстаней закінчуються сільськогосподарські угіддя. З кожного пробного майданчика для об'єднаної проби відбирають 20 – 25 індивідуальних проб ґрунту.

Під час відбору проб, підготовки та зберігання зразків слід уникати можливості їх вторинного забруднення.

Класифікацію ґрунтів за ступенем забруднення важкими металами проводять за граничнодопустимою концентрацією (ГДК) та фоновим вмістом у ґрунті (кларк). За ступенем забруднення важкими металами ґрунти розподіляються на: сильно-, середньо- та слабозабруднені.

До сильнозабруднених належать ґрунти, вміст важких металів у яких у кілька разів перевищує ГДК і які мають під впливом забруднення низьку біологічну продуктивність, значні зміни фізико-механічних, хімічних та біологічних характеристик, внаслідок чого вміст важких металів у рослинній продукції перевищує встановлені нормативи.

До середньозабруднених – ґрунти, в яких встановлено переви­щення ГДК без видимих змін властивостей.

До слабозабруднених – ґрунти, вміст важких металів у яких не перевищує ГДК, але вище природного фону.

Під час оцінки ступеня забруднення ґрунтів важкими металами потрібно користуватися даними щодо граничнодопустимих концентрацій та їх фонового вмісту у ґрунтах (табл. 4, Додатки 4, 5, 6).

Таблиця 4

Фоновий вміст і граничнодопустима концентрація важких металів у ґрунті, мг/кг

Фактичний рівень забруднення ґрунту важкими металами і поправочний коефіцієнт щодо нього встановлюють відповідно до Додатку 7. У разі виявлення в ґрунті підвищеного вмісту кількох металів, поправочний коефіцієнт установлюють за металом, вміст якого найбільше перевищує вказані нормативи.

9. ОБСТЕЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬ НА ВМІСТ ЗАЛИШКІВ ПЕСТИЦИДІВ

Найважливішим завданням охорони довкілля є систематичний контроль за вмістом у ґрунтах сільськогосподарських угідь токсичних залишків засобів хімізації – пестицидів. Це хімічні сполуки, які застосовуються для захисту сільськогосподарських рослин, продукції, також речовини, що використовуються для регуляції росту та розвитку рослин (регулятори росту).

Пестициди належать до пріоритетних потенційних забруднювачів екосфери, які свідомо вносять у довкілля. У межах агроландшафту відбувається міграція, трансформація та транслокація цих полютантів, утворюються зони підвищеної їх концентрації.

У зв'язку з тим, що сучасні хімічні засоби захисту рослин, дозволені для використання у сільськогосподарському виробництві, характеризуються низькою стійкістю в ґрунті та інших об'єктах навколишнього середовища (Т95 в основному становить у межах 21 – 144 доби), а також істотним зменшенням (на 1 – 2 порядки) обсягів їхнього використання, при агрохімічному обстеженні земель проводять лише контроль за вмістом залишків високоперсистентних пестицидів минулих років внесення. Тому обстеження ґрунтів доцільно проводити лише на полях, що були зайняті під культурами, які інтенсивно оброблялись хлорорганічними сполуками (хмільники, сади, ягідники, виноградники тощо).

Для одержання рекогносцированих даних, визначення залишків хлорорганічних пестицидів проводять у пробах ґрунту, підібраних для агрохімічних досліджень.

Зважаючи на те, що обробіток ДДТ та ГХЦГ не проводиться, включення до наступних турів обстеження на їх вміст ділянок повинне базуватися на даних попередніх обстежень (ГДК у ґрунті суми ізомерів та метаболітів ДДТ – 0, 1 мг/кг; ГДК у ґрунті суми ізомерів ГХЦГ – 0, 1 мг/кґ). Якщо вміст пестицидів у ґрунті поля (ділянки) за попередніми даними обстежень перевищує чи перебуває на рівні ГДК, то зразки на визначення залишків пестицидів підбираються згідно з вимогами суцільного агрохімічного обстеження.

На земельній ділянці (полі), де ГДК (ДДТ, ГХЦГ) залишків пестицидів мають вміст нижче граничнодопустимих концентрацій, то відбирається тільки контрольний зразок.

При виявленні залишків ДДТ, ГХЦГ, гептахлору та продуктів їхнього розпаду на цих полях закладають по 2 – 3 стаціонарні контрольні ділянки, площею 1 га кожна. Останні повинні бути представницькими і типовими, здатними характеризувати загальний стан забруднення ґрунтів залишками пестицидів.

При контролі забруднення залишками пестицидів на територіях, що прилягають до складів пестицидів, розчинних вузлів, під'їзних доріг і т.д., закладають по 3 – 4 стаціонарні ділянки площею 100 м² кожна, за наявності схилу (особливо в бік річки, став­ка) одна з ділянок повинна розташовуватись на ньому, а інші на різній відстані (наприклад, 200 і 400 м) від джерела забруднення по прямій, яка спрямована в бік сільськогосподарських угідь або проходити по них. Одна із ділянок має розміщуватися в тій частині поля, де може спостерігатися підвищений вміст пестицидів, наприклад, у нижній частині схилу, а інші – в частині поля із середнім вмістом. На контрольних ділянках раз у 2 роки здійснюють відбір проб ґрунту і рослин.

При стаціонарному контролі на ділянках відбирають 40 індивідуальних проб по основних лініях квадрату. В садах індивідуальні проби відбирають на відстані 1 м від стволів дерев, на виноградниках – так, щоб рівною мірою охопити як міжряддя, так і рядки. Всі індивідуальні проби вміщують у полотняні мішечки або картоні коробочки із супроводжувальною етикеткою і доставляють у лабораторію для аналізу.

Проби ґрунту аналізують у природно-вологому або повітряно-сухому стані з використанням офіційних методик.

Оцінку результатів контролю проводять за граничнодопустимими їхніми концентраціями в ґрунті і граничнодопустимими рівнями в рослинній продукції.