Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Див. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Навч. посібник./ Є.П. Качан, Т.Є.Царик. Д.В.Ткач та ін. За ред..Є.П. Качана. К.,2005, с.9-22.




Еволюція наукової економічної думки привела до появи відок­ремлених теоретичних концепцій, які безпосередньо присвячені питанням територіальної організації господарства.

Серед багатьох наукових напрямків РПС і РЕ можна виділити такі.

«Географічний детермінізм»

Детермінізм (лат. determinare — обмежити, визначити) — вчення про всезагальну причинну зумовленість, закономірний зв'язок усіх явищ у природі, суспільстві і мисленні.

Його засновником був американський географ и геолог Елеворт Хентінгтон (1876—1947), який виклав свою концепцію у книзі «Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку». Суть географічного детермінізму полягає в тому, що визначальною силою людського суспільства (зокрема розміщення продуктивних сил) вважаються природні умови. (особливо кліматом). Саме вони, на думку прихильників цього напрямку, формують структуру і розміщення виробництва, визначають економічні і соціальні особливості життя людей урізних кліматичних поясах землі.

Найбільш яскравим представником цієї ідеї виступав французький філософ XVIII ст. Шарль Монтеск'є . Він писав про те, що «влада клімату сильніше за всіх влад». Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.

Ця теорія з’явилась не на голому місці, адже на практиці у африканських, американських країнах ( Судан, Конго, Бразилія та ін.) є окремі племена, які ведуть життя як первісні (первобытные) люди.

Розом з тим, теоритичні висновки цього вчення спростовуються досягненнями НТП. Массове впровадження нових технічних рішень, ресурсозберегаючих технологій значно знижиють роль природних факторів. Прикладом цього можуть бути країни, які знаходяться у подібних природних умовах – Ізраиль, Єгіпет, Південноамериканські країни, в яких завдяки досягнень НТП змогли досягнути вагомих успіхів у розвитку народного господарства.

Близьким до цього вчення є «енвайронменталізм» ( англ.–довкілля, середовище). Його представники Р.Сміт, Г. Тейлор доводять, що міжнародний поділ праці складається в залежності від природного середовища. Згідно теорії енвайронменталістів найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва чкладаються у тих группах країн, територія яких, лежить у помірному поясі.

Розвитком наукової течії енвайронменталізму стала теорія "кліматичних оптимумів" американського вченого С. Гантингтона. Останній вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.

Значної популярності в зарубіжній науці набули теорії, що базувались на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господартсва. Основоположниками останніх були спочатку Йоган Тюнен і Альфред Вебер, а пізніше А. Гетнер, Август Льош, Вальтер Кристалер.



У 1826 році Йоган Тюнен виклав свої погяди у книзі ««Ізольована держава в її відношенні щодо сільського господарства й національної економіки». Він зайнявся побудовою моделей розміщення сільського господарства концентричними колами навколо міста ( ринку), в яких кожне окреме підприємство, завдяки вдалому розміщенню давало б найвищий прибуток.

Абстрагуючись від зміни рівня техніки, впливу зовнішнього ринку, він доводив, що під впливом зниження цін на землю і робочу силу від центру держави до периферії та зростанням вартості транспортних витрат навколо міста (промислового центру Ц) концентрично розташовуються пояси спеціалізації сільського господарства (рис. 1):

 

Рис. 1. Модель територіальної структури сільського господарства

(за Й. Тюненом)

 

1 — «вільного» приміського господарства, де виробляється нетранспортабельна продукція рослинництва і тваринництва (овочі, картопля, молоко). Тут значні капіталовкладення на одиницю площі, в землю вноситься багато добрив, інтенсивно використовується кожний клаптик землі під культури, що забезпечують вищий прибуток. Цей пояс має значну аналогію з сучасним приміським сільським господарством;

2 — лісового господарства, що постачає на центральний ринок і в господарства першого поясу паливо, будівельний ліс, вугілля тощо. Цей пояс має деяку аналогію з лісопарковими поясами великих міст;

3- зернові культури

4- кормові культури

5- трипільна сівозміна

6 - екстенсивного тваринництва (скотарства і вівчарства), що постачає на ринок масло, м'ясо, вовну тощо. Тварин випасають на природних пасовищах, взимку годують сіном та соломою. Землеробство розвивається лише для власних потреб;



7 — натурального господарства (полювання, рибальство та інші примітивні форми екстенсивного господарства).

Й. Тюнен виявив один з найважливіших механізмів виробничої диференціації сільського господарства — залежність його від транспортно-географічного положення.

Пізніше, в 1909 році німецький економіст і соціолог Альфред Вебер (1868-1958) у своїй книзі « Теорія штандорта промисловості» (штандорт – від нім. місцеположення, розміщення) твердив, що промисловість розміщується на території країни за принципом найменших витрат. Основний критерій оптимальності розміщення — мінімізація сумарних витрат на виробництво і збут продукції

На його думку, розміщення промисловості визначається трьома орієнтаціями – транспортною, робочою і агломерацією .

1.Транспортна орієнтація (будівництво підприємств ведеться там, де витрати на транспорт мінімальні).

2. Робоча орієнтація ( будівництво підприємств здійснюється у пунктах з найбільш дешевою робочою силою).

3.Агломерційна орієнтація (підприємства розміщуються в центрах нагромадження інших промислових підприємств.

Це веде до скороченню затрат на створення транспортних шляхів, енергетичного господарства, комунальних об’єктів, тобто виробничої інфраструктури.

У 30-х роках німецький економіст А. Предьоль і шведський — Т. Паландер різко розкритикували «штандортні» концепції, оскільки, на їх думку, вони не враховують зворотної дії новостворених підприємств на умови розміщення, соціальних та політичних умов розвитку, пере­більшують значення транспортних витрат.

Теорія Вебера поступово ускладнювалась. Зараз вона доповнена такими категоріями, як: фактор інерції розміщення (вплив наявності старих виробничих потужностей на розміщення нових); розмір ринкових (збутових) зон; вплив держави на регулювання виробництва; вплив НТП; проблеми екологічного характеру. Поняття агломе­раційного фактора замінено у ній поняттям інфраструктури.

Модель Вебера й досі залишається основною теорією розміщення промисловості. Більш досконала теорія ще не розроблена. Класифікація факторів розміщення виробництва Вебера також залишається найважливішою.

Теорія штандорта була розвинена у книзі німецького економіста Августа Льоша(1906—1945) «Географія розміщення господарства», що вийшла у 1940 році. Автор доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємства є максимальний прибуток. Основну увагу він приділив ринкам збуту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва.

Концепція Льоша передбачала також необхідність урахування особливостей податкової системи, конкуренції, державних кордонів, впливу технічного прогресу та ін.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал