Колосовський теорія енерговиробничих циклів і економічного районування

М. М. Колосовський дав наступне визначення методу енерговиробничих циклів: "... під енерговиробничими циклами розуміється вся сукупність виробничих процесів, послідовно розгортаються в економічному районі СРСР на основі поєднання даного виду енергії і сировини, від первинних форм видобутку та облагородження сировини та енергії і раціонального використання всіх компонентів сировинних і енергетичних ресурсів... Цикл треба розуміти як історичну категорію, що розгортається в часі". Метод ЕВЦ враховує саме послідовність виробничих стадій, які необхідно здійснити для виробництва продукту, і вибудує цю послідовність від видобутку сировини до отримання готової продукції.
М. М. Колосовський намітив 8 генералізованих циклів (або їх сукупностей):
1) пірометалургійних цикл чорних металів;
2) нафтоенергохімічний;
3) сукупність гідроенергопромислових циклів;
4) сукупність циклів переробної індустрії;
5) лісо енергетичний цикл;
6) сукупність індустріально-аграрних циклів;
7) гідромеліоративний;
8) індустріально-аграрний цикл (для районів зрошуваного землеволодіння).
Крім того, він намітив дев'ятий цикл - атомної енергії - як перспективний.
Неправильно було б думати, що при аналізі територіальної структури району слід обмежуватися дев'ятьма названими циклами. Колосовський називає ці цикли генералізованими. Це означає, що при детальному аналізі генералізовані цикли повинні бути розшифровані. Основна ідея методу ЕВЦ і цілей їх використання - класифікація районів, їх територіальної структури, дрібного районування - призводить до необхідності розробки ієрархічної системи циклів, їх класифікації. Класифікація циклів створюється, виходячи з їх визначення як сукупності взаємообумовлених виробничих процесів, що розвиваються на поєднанні певного виду сировини та енергії. Основні положення теорії економічного районування Колосовського зводяться до наступного:
- вся територія країни ділиться на економічні райони, утворені за виробничими ознаками і представляють в своїй сукупності закінчену систему регіональних продуктивних сил;
- кожен район здійснює комплексний розвиток господарства на своїй території для найбільш повного задоволення місцевих виробничих і споживчих потреб за рахунок місцевих джерел сировини та енергії. Заохочується використання комбінованих технологічних процесів, що ведуть до створення територіально-виробничих комплексів, на основі створення замкнутих енерговиробничих циклів;
- для кожного економічного району встановлюється три категорії виробництв. Виробництва районного значення - їхня продукція споживається всередині економічного району, виробництва міжрайонного значення - для групи економічних районів, загальносоюзного значення - для всієї країни.

57. Гірничо-металургійний комплекс, його роль і регіональні закономірності функціонування в Україні

Металург комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він скл-ся з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу об¢ єднують основні і допоміжні в-ва – від видобування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (напр флюси) до випуску прокату й металевих виробів. Осн в-вом металург комплексу є випуск готового металу, допоміжним –в-во сплавів. У чорній металургії – феросплавів (сплав чавуну, напр, з марганцем або хромом), переробки вторинної сировини (переробна металургія працює на металобурхті) та прокат чорних і кольорових. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на планеті. Для розвитку металург комплексу Укр має декілька сприятливих чинників: 1)близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2)густа мережа шляхів сполучення між родовищами; 3)велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4)розвиток металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть металобрухту; 6)висококваліфіковані кадри. Чорна металургія Укр за сучасної технології і відсталого, спрацьованого обл-ня – дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води, які використовуються в госп-ві країни. Тому основним чинником розміщення п-в галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини. Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. Ця галузь – енергомістке в-во. Отже, на розміщенні п-в кольорової металургії впливають два чинники – сировинний та енергетичний. В Укр можна виділити 3 р-ни чорної металургії: Придніпров¢ я, Донбас і Приазов¢ я. В їхніх межах формуються окремі вузли і центри. Придніпровський металург-й р-н простягся вздовж Дніпра від Кременчука до Нікополя. До його складу входять 5 великих вузлів в-ва: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і Кременчуцький. Донецький металург р-н об¢ єднує великі вузли і центри Донбасу. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку, Єнакієвому, Луганську, Алмазному, Краматорську, Костянтинівці, Стаханові. Приазов¢ я. До його складу входять потужні п-ва Маріуполя (два заводи), а також родовищ залізних руд Керченського басейну з Керченським залізорудним комбінатом і Камиш-Бурунською агломераційною фабрикою та окремими цехами Керченського металургійного заводу. Кольорова металургія почала розвиватися в Укр з кінця 19ст. У 1887р. до ладу став Микитівський ртутний завод, який поклав початок формуванню Донецького р-ну. Нині на відміну від чорної кольорова металургія в Укр розвинута порівняно слабоРуди кольорових металів містять у своєму складі в десятки і навіть сотні разів менше корисного компонента, наж залізна руда. Тому їх недоцільно перевозити на далеку відстань. Щоб максимально знизити собівартість в-ва кольорових металів і менш забруднювати довкілля, рудну сировину треба використовувати комплексно. Так, в-во алюмінію з нефелінів поєднується з в-вом цементу, соди, поташу, титаномагнієве в-во – з випуском соляної к-ти, емалей, титанових білил.

58. Штандортна теорія Вебера (регіональні штандортні фактори)

Штандортна теорія – теорія оптимального розміщення виробництва з погляду найменших витрат. Запропонована А. Вебером.

Основна ціль – визначити головні фактори розміщення виробництва й закономірності, по яких вони діють, у математичній формі.

Основне припущення: задана господарсько відособлена територіальна область, що не має яких-небудь зв'язків з іншими територіями; відсутні риси господарства, успадковані від минулих епох; задано: розміщення сировинної бази, центри споживання промислової продукції й обсяги попиту; рівні зарплати й інтенсивності праці фіксуються й залишаються постійними, що приводить до сталості питомих витрат на оплату праці в кожному місці; трудові ресурси не мобільні, але необмежені.

Розглянуто єдиний вид транспорту – залізничний; виробництво розглядається як єдиний процес, не розділений на окремі стадії, і не явно використані положення економічної рівноваги. Після аналізу сукупності факторів розміщення (витрати на землю, основний капітал, сировина й енергоресурси, праця, транспорт, відсоток на позиковий капітал й амортизацію) Вебер виділив 2 основи фактору – транспортні витрати (транспортна орієнтація) і витрати на робочу силу (орієнтація на трудові ресурси). Похідний 3-й фактор, що враховує регіональні сили, – агломерація.

Для моделювання штандортної теорії як основний був узятий транспортний фактор, що визначає формування вихідної схеми оптимального розміщення виробництва; тоді розходження у витратах на працю будуть представляти перше відхилення від оптимального по транспортних витратах розміщення, а сукупність агломераційних факторів – друге, що також порушує вихідну схему. В аналізі транспортних витрат важливу роль зіграло поділ ресурсів на локалізовані матеріали і матеріали повсюдного розміщення. Штандортна теорія стала однією з найважливіших частин у класичній теорії розміщення виробництва.