Нафтопереробна промисловість

Нафтопереробка України зосереджена на 7 нафтопереробних заводах (Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський, Львівський). Кожен завод маю свою специфіку. Кременчуцький НПЗ має досить високу ступінь переробки нафти, а також цех з виробництва мастил. Лисичанський, це найсучасніший з українських НПЗ (найбільший в Європі), має установку з виробництва етанолу. Одеський, Херсонський та Надвірнянський НПЗ відрізняються вигідним місцезнаходженням, що дає змогу експортувати отримані нафтопродукти.

Основні передумови розміщення нафтопереробних заводів у світі:

НПЗ є більш ніж у 90 країнах світу. Особливості розміщення такі: у нафтовидобувних країнах, що розвиваються нафтопереробна промисловість нерозвинена (відсутність власного танкерного флоту, магістральних трубопроводів). Дана промисловість потужна в розвинених країнах. Розміщення наближене до споживача, адже транспортування сирої нафти коштує дешевше

Так у деяких країнах, які видобувають багато нафти НПЗ немає взагалі (Наприклад Саудівська Аравія посідає перше місце за видобутком нафти, а потужність НПЗ така, що здатна переробити тільки 6-7% видобутої нафти, в Ірані (4 місце) – 16-17%. Водночас країни (Франція, Італія, Іспанія, Данія) де нафти видобувається зовсім мало, або не видобувається взагалі (Сінгапур, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Греція, ПАР) мають величезні потужності НПЗ. Наприклад у Роттердамі (найбільший порт за вантажообігом) побудовано 5 НПЗ. У Японії добувається менше 1 млн т нафти, а переробляється близько 300 млн т/рік.

- поблизу видобування нафти (Азербайджан, Кувейт, Венесуела, Надвірна, Львів);

- у портах ввозу сирої нафти (Японія, Італія, Нідерланди, Роттердам (найбільший порт за вантажообігом) побудовано 5 НПЗ; Одеса, Херсон);

- на трасах магістральних нафтопроводів (Лисичанськ, Кременчук);

- у районах споживання нафти (адже транспортування сирої нафти набагато дешевше ніж нафтопродуктів).

Нафтопереробні заводи України працюють на україн­ській, російській та казахській нафті. Питома вага російської наф­ти — близько 47 %.

Вирішення цієї проблеми можливе за умов:

- проведення нових геологорозвідувальних робіт;

- підвищення науково-технічного рівня та ефективності циклу робіт від розвідки нафто­вих родовищ до видобутку нафти;

- вдосконалення технологій переробки нафти (дасть змогу збільшити виробництво бензину та інших супутних видів продукції);

- покращання фінансо­во-економічного стану структур, які займаються видобутком наф­ти з метою підтримки і нарощування нафторесурсної бази;

- удоско­налення амортизаційної політики (створення прискореного меха­нізму амортизації нафтових свердловин);

- прийняття диференці­йованого єдиного платежу за користування надрами;

- прийняття пільгового режиму оподаткування підприємств, які ведуть розвід­ку та розробку нафтових родовищ на шельфах Чорного та Азовсь­кого морів;

- прийняття закону про державну підтримку інвестицій­них проектів розвитку нафтовидобутку, інших законів, норматив­но-правових актів.

Перед нафтопереробною промисловістю постає три найваж­ливіші проблеми:

1) необхідність нарощування обсягів переробки нафти для внут­рішнього споживання та експорту нафтопродуктів (деяких продук­тів нафтохімії), за допомогою:

- проведення державної політики від­носно диверсифікації нафтоджерел;

- оновлення виробництва;

- подальша реалізація урядової програми з приватизації нафтопере­робних заводів відносно гарантованих поставок нафти;

- покра­щення фінансово-економічного стану нафтопереробних підпри­ємств;

- розвиток співробітництва із зарубіжними фірмами;

2) подальше поглиблення переробки нафти (до 80-85 %) для ефективного використання нафтової сировини, покращення якості нафтопродуктів шляхом реконструкції нафтопереробних заводів, виведення з експлуатації фізично зношеного та морально застарі­лого устаткування та обладнання;

3) екологізація нафтопереробки, що передбачає:

- екологічний аудит нафтопереробних заводів,

- скорочення викидів і скидів шкід­ливих речовин, твердих відходів;

- екологічний моніторинг;

- ство­рення програм екологічної безпеки об'єктів нафтопереробки і вико­ристання відходів виробництва тощо.

З розвитком економіки України буде збільшуватись споживання нафти (у вигляді нафтопродуктів). Одним із важливих напрямів за­доволення потреб у нафті є нарощування власного її видобутку.

ОПЕК – організація країн-експортерів нафти (організована в 1960 р. на конференції в Багдаді); склад – 12 країн: Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, ОАЕ, Габон; штаб-квартира – Відень (Австрія); мета – координація нафтової політики.

Сьогодні нафту видобувають в 75 країнах світу. За видобутком на першому місці стоїть район Перської затоки, де містяться 15 родовищ-гігантів із 30 розвіданих у світі. У межах цього регіону лідирує Саудівська Аравія. На другому місці за видобутком у регіоні стоїть Іран. Значні запаси є в Кувейті (нафта найдешевша у світі завдяки високій продуктивності свердловин).

Величезні поклади нафти розвідані в Канаді (США).

Латинська Америка – один із найдавніших нафтових районів світу (Венесуела, Бразилія, Перу).

За ресурсами нафти в Африці перше місце посідає – Лівія, друге – Нігерія, третє – Алжир (є в Марокко, Конго, Анголі, Габоні).

Росія (Західний Сибір (Тюменська обл.) + Північ (Тирано-Печорська нафтова база)

Казахстан.