Поняття, ознаки та види замаху на злочин

. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже починається виконання об'єктивної сторони злочину, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з мстою викрадення майна, спроба запустити двигун з мстою заволодіння автомобілем тощо).

Замах на злочин – це така незакінчена злочинна діяльність, яка вже вийшла за межі готування, але не досягла стадії закінченого злочину. [7с. 93].

Замах на злочин – це початок його безпосереднього здійснення, самостійний етап його виконання. Іншими словами це незавершена дія чи дія, яка не потягнула бажаних для винуватого наслідків. Коротко кажучи, замах – це початий, але недоведений до кінця злочин. [7с. 92].

Враховуючи законодавчі та доктринальні визначення замаху на злочин, сучасне законодавче визначення, що дане в ст..15 КК України найбільш точно і повно закріпила всі ознаки замаху. Так, згідно закону, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Законодавче формулювання замаху на злочин дозволяє визначити його суб’єктивні та об’єктивні ознаки. Більшість науковців виділяють три характерні ознаки замаху:

1) дії чи бездіяльність, що безпосередньо спрямовані на вчинення злочину;

2) не доведення злочину до кінця;

3) злочин незавершене з причин, які не залежіть від волі винного.

Разом з тим, на думку автора необхідно виділяти ще й четверту ознаку, яка прямо передбачена в законі: наявність умисної вини, при чому лише у формі прямого умислу.

З об’єктивної сторони замах посягає у діях безпосередньо направлених на вчинення злочину. Термін „безпосередньо” означає, що особа почала виконувати чи фактично виконала об’єктивну сторону конкретного складу злочину. Саме ці дії чи бездіяльність проявляються у виконанні злочину. Вони вже прямо направлені на охоронюваний об’єкт, ставлять його в реальну небезпеку заподіяння шкоди, а в деяких випадках заподіюють йому шкоди. Так, замах найчастіше виражається у вчиненні такого діяння, яким може бути виконаний склад певного злочину. Найбільш явним випадком замаху є безпосередня спроба спричинення того суспільно-небезпечного результату, який включений в число необхідних елементів об’єктивної сторони вчиненого злочину. Замах на злочин може також виражатися у вчиненні лише частини дій, необхідних для настання злочинного результату. Таким чином, замах безпосередньо спрямований на вчинення злочину в тому змісті, що дії винного уже можуть створювати, хоч з причин, що не залежать від волі винного ще не створили склад закінченого злочину. Саме в цьому міститься сутність замаху на злочин.

Отже, основний зміст цієї ознаки полягає в частковому, неповному виконанні об’єктивної сторони конкретного злочину, який описаний у диспозиції однієї із статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Наприклад, особа, яка посягає на життя, стріляє з пістолета, але промахується, наносить удар ножем, але ніж ламається та ін.

У абсолютній більшості випадків замах здійснюється шляхом злочинних дії з матеріальним складом (здійснення пострілу, проникнення до житла, заподіяння удару тощо). Однак, у деяких злочинах з матеріальним складом замахом може бути визнано і бездіяльність, якщо в ній проявляється воля особи, яка прагне досягти злочинного результату. Класичним прикладом бездіяльності є такий, коли мама не годує дитину з метою убивства останньої. [7с. 92].

Замах можливий також і в злочинах з формальним складом, що вчиняється шляхом дій, коли об’єктивна сторона вчиненого злочину виконана не повністю, тобто не повне виконання всіх дій, що входять до суб’єктивної сторони. В злочинах з формальним складом, що вчиняється шляхом без діяння, вся поведінка особи до моменту вчинення злочину, що виражається в бездіяльності не має кримінально-правового значення, закінченого злочину. Наприклад, невиконання вироку, рішення суду – ст..382 КК України, відмова свідка від дачі показань – ст.385 КК України. Тощо.

Другою характерною ознакою об’єктивної сторони замаху є те, що злочин не доводиться до кінця, тобто незавершеність кримінального посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК України. На цій стадії об’єктивна сторона злочину виконується лише частково, не досягає свого повного розвитку. При цьому слід відрізняти злочини з матеріальними і формальними складами. Для перших ознакою незавершеності є ненастання (відсутність) того злочинного результату, який є конструктивною ознакою даного складу злочину (наприклад, при вбивстві – смерть потерпілого). Разом з тим стадія замаху не означає у всіх випадках відсутності взагалі злочинного наміру. В деяких випадках він фактично настає, однак ніколи не може бути тим, який передбачено конкретною нормою Особливої частини Кримінального кодексу України. [7с. 94].

Третьою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону замаху є незавершеність злочину, яка є вимушеною. вимушеність полягає в тому, що злочин не доводиться до кінця, з причин, що не залежать від волі винного. Законодавець спеціально підкреслює, що злочин при замаху є незакінченим не з волі особи, а з причин, які не залежать від волі винної особи.

Ці обставини, як об’єктивного та суб’єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю, її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю, наркотичних засобів, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження тощо). Іноді серед цих обставин виділяють непереборні (наприклад, при вчиненні крадіжки, злочинця затримують власники майна) і так, що роблять доведення злочину до кінця практично мало реальним (при проникненні особи до приміщення з митою крадіжки, увімкнулась сигналізація тощо). [9с. 61].

Кримінальний закон (ч.1 ст.15 КК України) характеризує замах на злочин, як умисне діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Тим самим підкреслюється четверта ознака замаху, що характеризує суб’єктивну сторону. Таке законодавче формулювання дозволяє стверджувати, що замах на злочин, є стадією розвитку умисного злочину. Отже, як і попередня стаді (готування), замах є станом реалізації умислу на вчинення злочину, тобто навмисною, цілеспрямованою злочинною діяльністю. Винний практично розпочавши злочин, прагне довести його до кінця. При необережному злочині особа або передбачає настання суспільно небезпечного результату, але легковажно розраховує на його відвернення, або взагалі не передбачає, тобто вольова діяльність особи абсолютно не спрямовується на вчинення злочину. Тому в необережних злочинах немає і не може бути стадії замаху оскільки винний не намірений спричинити шкоду. [10с. 181].

Судова практика, як і доктрина кримінального права дотримується позиції згідно якої при замаху на злочин можливий лише прямий умисел. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” зазначається, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. [8с. 168-169].

Чинний кримінальний кодекс вперше закріпив розподіл замаху на два основних види: закінчений та незакінчений в залежності від характеру вчинених дій та моменту наближення закінчення злочину. При цьому, в літературі неоднаково вирішується питання про критерії такого поділу.

Між незакінченим і закінченим замахом є суттєві відмінності по їх об’єктивних органах, по ступеню виконання об’єктивної сторони складу злочину.

В закінченому замаху відсутній тільки один елемент складу злочину – суспільно-небезпечний наслідок, що вказаний в диспозиції статті Особливої частини КК України. Суб’єктом уже вчинене діяння, достатнє для спричинення наслідку, але він не наступає лише тому, що цьому завадили обставини, що не залежать від волі винного. При незакінченому замаху не тільки відсутній злочинний результат, але й саме діяння, що може викликати його, ще не закінчене.

Загальною, родовою ознакою цих видів замаху є безпосередня спрямованість діяння на вчинення злочину, так, що воно могло б, при відсутності перешкод утворити склад закінченого злочину. Відмінність в тому, що при закінченому замаху таке діяння вчиняється повністю, а при незакінченому – лише частково.

Розмежування закінченого і незакінченого замаху можливе при вчиненні злочинів з матеріальним складом. Замах при вчиненні злочину з формальним складом може визначатися лише в неповному виконанні самого діяння, що необхідне для реалізації злочинного наміру.

Закінчений замах при рівних умовах є, як правило, більш небезпечний ніж незакінчений. Підвищена небезпека закінченого замаху посилає в тому, що він міг потягнути за собою настання злочинного наслідку в результаті вчинених дій, якщо б цьому не завадили обставини, що не залежать від волі винного. Крім того, закінчений замах в багатьох випадках супроводжується спричиненням, не виключених в об’єктивну сторону даного злочину шкідливих наслідків, які нерідко можуть бути дуже тяжкими. Прикладами з практики може бути такий, коли громадянин Н. бажаючи вбити громадянина М. з мотивів ревнощів наніс декілька ножових поранень. Оскільки поранення були несмертельні, громадянин М. отримав тяжкі тілесні ушкодження. Дії Н. кваліфікували, як хамах на вбивство.

Отже, можна зробити висновок, що ні на законодавчому рівні, ні в доктрині кримінального права не можна і не варто відмовлятися від поділу замаху на закінчений та незакінчений. І підсумовуючи все вище викладене автор вважає доцільним дати визначення видів замаху, що містяться в КК України, де законодавець найбільш повно врахував всі ознаки цих видів замаху.

Так, замах на вчинення злочину є закінчений, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для

Кваліфікованим замахом на злочин вважається замах, який одночасно містить ознаки іншого закінченого злочину. Наявність таких складних незакінчених злочинів також повинно враховуватись при кваліфікації замаху і при вирішенні питання про правові наслідки добровільної відмови від продовження розпочатого злочину.

Науковці в галузі кримінального права проводять поділ замаху на злочин на придатний та непридатний, останній вид, в свою чергу поділяється на замах на непридатний об’єкт і замах непридатними засобами.

Теорія кримінального права розрізняє декілька видів замаху:

1) коли особа, яка здійснює замах, через помилку використовує непридатний засіб замість придатного, наприклад, нешкідливий порошок замість отрути;

2) коли придатний у даному випадку засіб використовується не в тій кількості, яка необхідна для спричинення шкідливого результату, наприклад, недостатня кількість отрути для смерті особи;

3) коли придатний у даному випадку засіб використано не тим способом, який міг би викликати результат;

4) коли засіб у даному випадку не був достатньо ефективним.

В останніх трьох випадках ніяких специфічних питань не виникає. Посягання у більшості випадків не призводить до закінченого злочину саме внаслідок недостатності чи низької якості засобу, чи невмілого його використання. Це якраз те, що найбільш характерно для замаху.

Отже, залишається випадок, коли винна особа замість придатного засобу використовує непридатний. По-перше, при наявності помилки винний правильно уявляв собі той засіб, який привів би до вчинення злочину, однак при використанні засобу, він помилково взяв інший, який не міг спричинити результат. Отже, тут помилка в самому виконання злочину, хоча план злочину помилки не містив. По-друге, коли винний помилково вважає придатними засіб для вчинення злочину, хоча об’єктивно цей засіб не може потягнути злочинний результат. У цьому випадку має місце помилка в плані вчинення злочину. [7с. 102].

Усі прибічники, що визнають існування непридатного замаху, погоджуються з тим, що даний вид замаху має бути кримінально-караним, проте, факт непридатності обраних засобів, виходячи з концепції гуманізації покарань, може бути лише пом’якшуючою відповідальність обставиною.

Непридатний замах має суттєво практичне значення. Він необхідний для призначення покарання. Хоча судово-прокурорська практика не визнає такого виду замаху і поняття непридатного замаху у процесуальних актах не використовується. Однак при “явній” непридатності замаху це враховується при вирішенні питань про кримінальну відповідальність та при призначенні покарання. [9с. 66].