Розрахунок потрібної кількості складально-зварювального устаткування .

При плануванні дільниці початком роботи с визначення для фактично працюючого обладнання показників використання часу роботи обладнання.

Тому в цьому підрозділі необхідно дати визначення дійсного фонду роботи устаткування та провести його розрахунок.

Номінальний фонд роботи обладнання – це кількість станко – годин, які має відробити обладнання згідно офіціально встановленому режиму роботи підприємства (дільниці). Номінальний фонд часу роботи одиниці обладнання дорівнює календарному фонду часу за відрахуванням неробочих днів (вихідні, святкові). Річний номінальний фонд встановлюється централізовано на державному рівні, друкується в періодичний літературі і с нормою для усіх підприємств незалежно від форм власності.

Фн = Дк – (Дв + Дсв) (3.1.1) [ 13 ]

Фн = 366 –(105+10)= 251, дня

Фн - номінальний фонд робочого часу обладнання, днів.;

Дк - календарний фонд робочого часу. який дорівнює кількості днів на рік.;

Дв, Дсв - кількість законодавчо встановлених днів вихідних та свят.

Дійсний фонд робочого часу розраховується для подальшого

визначення ефективності роботи обладнання та є часом, на протязі, якого

обладнання потенційно може бути задіяне у виробництві. Розраховується за формулою:

(3.1.2) [ 13 ]

Прийнято на 2012 рік - Фд = 2001, год.

де Фд - дійсний фонд робочого часу, год.;

Кпл – коефіцієнт планових витрат робочого часу на ремонт, оснащення, переоснащення та зміну робочого міста, (у % від номінального фонду)

С - тривалість зміни, год.;

n_зм - кількість змін.

К_пл – для універсальних верстатів 3-3, 5 %, для верстатів з ЧПК 6-8 %.

Тривалість зміни знаходиться як різниця встановленої законодавством

тривалості робочої зміни (8 год.) та часу нерегламентованих перерв, які складають 3-4 % від 8- годинної зміни.

Коефіцієнт планових витрат звичайно знаходиться в межах від

2% до 12%.

Це залежить від якості устаткування. Наприклад, якщо устаткування тільки що від виробника, то коефіцієнт скоріше усього буде дорівнювати 2%. А у випадку якщо той же самий верстат зроблений 25 років тому і ламається, тоді коефіцієнт буде рівним 13%.

Наступним кроком при плануванні кількості устаткування на дільниці є визначення планової трудомісткості виробничої програми.

Нормативна трудомісткість всієї виробничої програми визначається за плановим нормативом трудових витрат на одиницю продукції (операцію), яка помножена на приведений плановий випуск продукції, та розраховується за формулою:

Т_пл = t_шt / 60*N_пл (3.1.3) [ 13 ]

де Тпл - планова трудомісткість операцій, нормо – год;

t_шt – тривалість однієї операції, год;

N_пл - приведена річна виробнича програма, шт.

Таблиця № 12 Розрахунок планової трудомісткості виробу

При плануванні виробничої дільниці основним моментом є розрахунок необхідної кількості обладнання, яка визначається для однакових операцій та в цілому для дільниці.

Виходячи із змісту технологічного процесу та величини заданої виробничої програми розраховується (по окремих операціях) необхідна кількість обладнання за формул

(3.1.4) [ 13 ]

Р_рм, _{складання}=

Р_{рм, зварювання} = 6

Р_{рм, контроль =}

Р_{рм, переміщення} =

де Ррм - розрахункова кількість робочих місць (обладнання), шт.;

Квн = 1, 15 – 1, 4 - коефіцієнт виконання норм.

Величина розрахункової кількості робочих місць (обладнання) майже завжди дробова, тому існує показник прийнятої кількості робочих місць (обладнання), який визначається шляхом округленням розрахункової

кількості в більший бік.

Використання обладнання в часі характеризує коефіцієнт завантаження обладнання. Він встановлюється як для всього парку обладнання, так і для кожної групи окремо.

*100% (3.1.5) [ 13 ]

К_{з, складання} = %

К_{з, зварювання}=

К_{з, контроль} =

К_{з, переміщення} =

де Кз - коефіцієнт завантаження, %

Прм - прийнята кількість робочих місць, шт.

Таблиця № 13 Розрахунок кількості робочих місць

Згідно даним таблиці 15 нижче приведено графік завантаження обладнання.

Мал. 2

Планування виробничої площі дільниці

Загальна виробнича площа дільниці складається із основної та додаткової. Основна виробнича площа включає площу обладнання (робочих), складів та міста контролю. Додаткова виробнича площа включає стіл майстра, проїзди. Службові приміщення та ін. та береться у розмірі 15-20 % від основної.

Визначення площі місця контролю:

S_контр. = Прм*Kf (3.2.1) [ 13 ]

S_контр. = 2*4 = 8, м²

Визначення площі складу заготівель:

S_сз = 0, 5*S_в* Kf*n (3.2.2) [ 13 ]

S_сз = 0, 5*4*0, 5*18 = 18, м²

Визначення площу складу готової продукції:

S_стн = 0, 7*S_в* Kf* n (3.2.3) [ 13 ]

S_стн = 0, 7*18*0, 5*4 =25, 2 м²

Kf-4, n-кількість робітників на дільниці, S_в-площа виробу;

S_о = Прм*Kf*f

S_{о ск}= 8*3*4 = 84 м²

S_{о зв}=6*4*4 = 96 м²

∑ S_о = 84+96=180м²

Основна виробнича площа дільниці:

S_осн = ∑ S_о + S_сз + S_стн + S_о (3.2.4) [ 13 ]

S_осн = 180+8+18+25, 2 = 231, 2 м²

Додаткова кількість робочих місць:

S_дод = 20 % *S_осн (3.2.5) [ 13 ]

S_дод = 0, 2*231, 2= 46, 24м²

Загальна виробнича площа дільниці:

S_заг = S_осн + S_дод (3.2.6) [ 13 ]

S_заг = 46, 24+231, 2=277, 44, м² , приймаю 280 м²

Kf – коефіцієнт, який враховує додаткову площу на проходи, проїзди та ін.