Симптоми та розвиток хвороби.

Як проявляється СНІД? Які симптоми має ця хвороба?

І. Симптоми СНІДу в дорослихдіагностуються лише за наявності при­наймні двох серйозних симптомів у поєднанні з хоча б одним незнач­ним за відсутності відомих причин імунодефіциту (зниження кількості лейкоцитів та лімфоцитів).

Серйозні симптоми:

• зменшення маси тіла на 10 % і більше протягом місяця без причини;

• хронічна діарея тривалістю понад місяць;

• лихоманка тривалістю понад місяць (перемінна чи постійна). Незначні симптоми:

• постійний кашель протягом понад місяць;

• дерматит на великій ділянці тіла;

• незникаючий герпес у різних частинах тіла, що з часом прогресує;

• грибкові ураження порожнини рота й глотки;

• збільшення лімфовузлів відразу у кількох місцях (лімфоденопатія).

Діагноз СНІДу відразу ставиться лише за наявності саркоми Капоші та криптококового менінгіту.

Саркома Капоші - дуже рідкісне в природі захворювання, вперше зареєстроване у 80-х роках XX століття. Її віднесли до ендемічних хвороб у людей віком старше 60 років. У чоловіків зустрічається в десять разів частіше, ніж у жінок; у особин європейського або східноєвропейського походження та лише на території Африки. Вона являє собою пухлину (або виразку) на ногах, яка не зникає й не лікується. Але хвороба розви­вається так повільно, що хворі найчастіше помирають від старості ніж
від саркоми.

У хворих на СНІД виникає так звана СНІД-асоційована саркома Ка­поші, що характеризується наявністю великої кількості пухлин і виразок на шкірі, слизових та внутрішніх органах (виявляються під час рентге­ну), швидко прогресує та виникає в людей віком молодше 40 років.

II. Симптоми СНІДу в дітейвиникає за наявності не менш як двох серйозних симптомів у поєднанні з двома незначними за відсутності при­чин імунодефіциту.

Серйозні симптоми: '

• втрата маси тіла й затримка в рості;

• хронічна діарея тривалістю протягом понад місяць;

• лихоманка тривалістю понад місяць.

Незначні симптоми:

• збільшення багатьох лімфовузлів;

• грибкові ураження порожнини рота й глотки;

• звичайні інфекції, що не припиняються, а прогресують із часом;

• стійкий постійний кашель;

• дерматит великої площі тіла;

• наявність інфекції СНІДу в матері.

Випадки, за яких розвивається імунодефіцит без участі ВІЛ:

• уразі опромінення;

• у разі довготривалої терапії хімпрепаратами в онкохворих та під час трансплантації органів;

• у разі нервових уражень організму (не психічних!).
Імунодефіцит проявляється в загальному зниженні кількості лей­коцитів крові, яке ніколи не супроводжується зміною лейкоцитарної формули.

Розвиток хвороби.

Вірус СНІДу руйнує найголовнішу ланку в механізмі імун­ної відповіді — Т-лімфоцити. Проникаючи в лімфоцит, вірус де­який час (частіше 5-7 років) живе в ньому, не виявляючи себе. При цьому в організмі відбувається синтез невеликої кількос­ті антитіл до вірусу, які циркулюють у крові (за їх наявності й роблять висновок про зараження). Людина ще не хвора, але є носієм хвороби і здатна заразити СНІДом інших людей. Захво­рювання розвивається повільно, єдиною ознакою хвороби протя­гом кількох років є збільшення деяких лімфатичних вузлів. При дії якоїсь інфекції вірус може активізуватися, починає швидко розмножуватися, знищуючи Т-лімфоцити, внаслідок чого пору­шується формування імунної відповіді й опірність організму до інфекційних захворювань різко знижується. Відповідно до цього виділяють кілька стадій розвитку СНІДу:

1. Початкова (гостра)

2. Безсимптомна (хронічна)

3. Рання симптомна

4. Пізня симптомна

5. Фінал СНІДу.

8. Діагностика ВІЛ-інфекції

Віруси, в тому числі і ВІЛ, виявляються за до­помогою спеціальних методів дослідження крові. Коли вірус з'являється в організмі, імунна систе­ма починає виробляти в імунних клітинах спе­цифічні білки - антитіла, які організм продукує у відповідь на появу антигену, щоби знищити або нейтралізувати бактерії, віруси, яди та інші шкідливі для організму речовини. Наявність ан­титіл у крові людини свідчить про те, що в її ор­ганізм потрапила інфекція.

Основні методи діагностики ВІЛ-інфекції включають виявлення антитіл до вірусу, вірусних антигенів (речовина, зазвичай органічного по­ходження, яку розпізнає імунна система і проду­кує антитіла для боротьби з нею) і виділення вірусу в культурі клітин. Стандартним методом діагностики ВІЛ у вітчизняній системі охорони здоров'я є визначення антитіл до вірусу за допо­могою імуноферментного аналізу (ІФА). У порівнянні з іншими методами ІФА має ряд без­перечних переваг. До них належить висока чут­ливість, можливість використання мінімальних об'ємів досліджуваних зразків біологічних рідин, простота проведення реакції, інструментальний облік кінцевих результатів і автоматизація майже всіх етапів ІФА, й не в останню чергу - відносно низька вартість діагностичних наборів. В його основі лежить процес зв'язування ферменту зі специфічними антитілами/антигенами та до­поміжні хімічні процеси, внаслідок яких спос­терігається забарвлення реакційної суміші. Слід знати, що з моменту проникнення ВІЛ в організм проходить від 2 до 12 тижнів, упродовж яких організм ще не продукує достатню кількість антитіл, щоб їх вже можна було виявити в крові за допомогою імуноферментного аналізу. В цей період (його ще називають серонегативним або «періодом вікна»), а також під час діагностики інфекції у немовлят, народжених ВІЛ-позитивними матерями, ефективність визначення ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних методів, на­самперед шляхом виявлення антитіл, недостат­ня. Впровадження в лабораторну практику моле­кулярно-біологічних методів досліджень відкри­ло нові перспективи в діагностиці й профілактиці ВІЛ-інфекції. Завдяки високій чутливості, спе­цифічності й відтворюваності результатів моле­кулярно-біологічний аналіз сьогодні широко зас­тосовують у різних галузях медичної та біологічної науки і практики. За допомогою цьо­го методу можна виявити ВІЛ навіть у період відсутності в крові антитіл або при їхній кількості, недостатній для виявлення серологічними мето­дами.

Варто підкреслити, що лабораторна діагнос­тика є першим кроком при встановленні факту ВІЛ-інфікування. В ідеалі лабораторне обстежен­ня пацієнта з підозрою на ВІЛ-інфекцію повинне включати весь комплекс аналізів - і серологічних на наявність антигенів та антитіл до ВІЛ, і моле­кулярно-біологічних для виявлення генетичного матеріалу збудника. На практиці, як правило, визначають тільки антитіла до ВІЛ у сироватці крові, що є лише непрямим свідченням наявності захворювання. Тільки на підставі комплексного обстеження пацієнта, що включає збір епідеміологічного й клінічного анамнезу, лікар може зробити висновок про наявність ВІЛ-інфекції.

9. Лікування та профілактика.

Таким чином, над планетою вирує пожежа під назвою СНІД. Як можна загасити цю пожежу і чи не загине цивілізація? Всесвітня організація охорони здоров’я розробила глобальну програму боротьби зі СНІДом. Серед медичних заходів, передбачених цією програмою, велике значення мають санітарно-профілактичні. В усіх країнах світу запроваджено жорсткий лабораторний контроль донорської і плацентарної крові, її препаратів, а також різних органів, що відбираються для трансплантації. У лікарнях і поліклініках ведеться контроль за стерилізацією ріжучих, колючих та інших інструментів.

Чи існують препарати для лікування СНІДу?

Основним шляхом боротьби зі СНІДом є його запобігання, а не ліку­вання. Будь-які препарати проти вірусу повинні або спричинити його за­гибель, або припинити його подальше розмноження. При цьому препа­рат не повинен шкодити зараженому організму. Як правило, препарати діють на біохімічні процеси патогенів і таким чином їх знешкоджують. Але особливості життя й розмноження вірусів ускладнюють створення таких препаратів.

Ще необхідно враховувати, що будь-який препарат має побічну дію на організм, і тому найголовнішою характеристикою препарату є «тера­певтичний індекс»: відношення токсичної дози до ефективної. Серед препаратів проти СНІДу всі відомі на сьогодні мають низький «терапев­тичний індекс» і повністю не вбивають вірус. Тому поряд із цими препа­ратами хворому обов'язково дають ліки, які підвищують імунітет.

Усі препарати проти СНІДу, що відомі на сьогодні, можна розділити на такі групи:

• препарати, шо перешкоджають приєднанню вірусу до клітинної мем­брани (недосконалі тим, що на них в організмі утворюються нейтра­лізуючі антитіла, які діють не лише на вірус, але й на мембрану кліти­ни, та мають низький ефект дії);

• препарат, що імітує будову Т-лімфоциту, тому вірус приєднується до нього й гальмує зараження лімфоцитів. На сьогодні отримано розчинний препарат, який блокує ВІЛ і затримує його розвиток в організмі, але не вбиває повністю (отриманий методом генної інженерії);

• препарати, що припиняють дію зворотної транскриптази вірусу, і він не може приєднатися до ДНК клітини. Це препарат азідотимідин, винайдений ще в 1964 році для боротьби з раковими клітинами, а в 1985 році було доведено, що він припиняє розмноження ВІЛ у клітині, покращує стан хворих і не має побічних дій, але не виліко­вує повністю.

Хоча ефективних ліків від СНІДу ще немає, проте розроблено так звані антиретровірусні препарати, які впливають на рівень вірусу в крові, знижують його й цим значно подовжують життя ВІЛ-інфікованих, зменшують число смертей від цієї хвороби. Висока вартість таких препаратів поки що робить їх малодоступними більшості інфікованих людей. Найкращим і найдешевшим за­собом запобігання зараження ВІЛ залишаються профілактичні засоби, дотри­мання та застосування яких дозволить виключити зі свого життя ризиковані миттєвості.

10. Юридичний та психологічний супровід проблеми.

З метою стабілізації епідемічної ситуації, зниження рівня захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу Законом України від 19 лютого 2009 року № 1026-УІ затверджено Загальнодержавну програму забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки.

Серед найважливіших профілактичних заходів Програмою визначено забезпечення масштабної первинної профілактики по­ширення ВІЛ-інфекції серед населення, передусім серед молоді, через проведення освітньої роз'яснювальної роботи з пропаганди здорового способу життя, духовних, морально-етичних, культур­них цінностей та відповідальної поведінки.

ВІЛ-інфекція - проблема не менш соціальна, ніж медична, ВІЛ-інфіковані особи та хворі на СНІД потребують соціального захисту, милосердя і співчуття, шанобливого ставлення до людської гідності, гуманного відношення з боку суспільства. Вони мають право на професійну діяльність за обраним фахом, за винятком роботи за спеціальностями та на посадах, встановлених спеціальним переліком; на безкоштовне забезпечення ліками; безкоштовний проїзд до місця лікування й назад за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення; на користування ізольованою житловою кімнатою. Особам, зараження яких сталося внаслідок медичних маніпуляцій, встановлюється пенсійне забезпечення та право на першочергове одержання житла.

Гуманне суспільство повинне проявляти максимум співчуття і милосердя до людей хворих на СНІД. Людство вже пройшло шлях від страху і бажання ізолювати хворих та інфікованих ВІЛ до розуміння, що ці люди потребують допомоги і підтримки самого суспільства. То ж будьмо доброзичливими до тих, хто зазнав удару смертельного вірусу.

Сьогодні медицина не може дати хворому на ВІЛ ні ефек­тивних ліків, ні вакцини, тому на першому місці є бездоганний догляд хворого. Повідомлення йому усіх необхідних даних дуже часто закінчується словами: «Ліків, що виліковують СНІД, ще немає, але за підтримки лікаря хворий може одержати особис­ту перемогу над хворобою. До того ж, науковці постійно працю­ють над створенням вакцини, очікують її відкриття у найближчі 10 років». Особливої уваги потребують питання безпечності хво­рого, нерозголошення факту інфікування, моральна підтримка хворого та його рідних, особливо ж піклування про дітей, які залишаться сиротами. Таким людям потрібна і наша підтримка та співчуття. Якщо кращий друг чи близька людина виявилися інфікованою, чи стали вони від цього гіршими, чи менш рідними, чи менш значущими для нас? Навпаки! Такій людині необхідна підтримка ще більше ніж до хвороби. Яким би шляхом не від­булося інфікування, після захворювання на СНІД у людини від­бувається переоцінка життєвих цінностей.

Від реакції близьких на ВІЛ-інфікованого залежить, чи ста­не він свідомо поповнювати ряди ВІЛ-інфікованих, втративши довіру до людей, чи буде боротися за своє життя та займатися пропагандою здорового способу життя, приносити користь сус­пільству й давати іншим людям радість від можливості спілку­ватись, дружити з ним. Пам'ятайте: «Уміння бути великодуш­ним — ознака високої культури».

V. Закріплення нового матеріалу.

1. Вправа «Кроки до успіху».

Із запропонованих пунктів виберіть чотири, які на вашу думку є найважливішими для успіху.

Це – здоровий спосіб життя, освіта, працездатність та цілеспрямованість. А СНІД – загроза. Яку роль може відіграти ця хвороба в житті людини?

У Берліні перед музеєм історії природознавства прокладена алея кам’яних плит із вирізьбленими на них прізвищами. І не видно їй кінця. Майже щомісяця алея поповнюється новими плитами-іменами. Цих людей поєднує одне – вони досягли успіху, але стали жертвами СНІДу. Серед них танцівник балету Рудольф Нурієв та співак Фреді Мерк’юрі.

2. Вправа «Міфи і факти про ВІЛ/СНІД».

Уважно прослухайте твердження і скажіть: погоджуєтесь ви з ним чи ні. Думка має бути пояснена: чому ви так вважаєте? Висловити може кожен. Отже, спільно ми спробуємо дійти істини.

Перелік тверджень:

1. ВІЛ – це вірус, що викликає СНІД.

2. Можна інфікуватися ВІЛ, випивши зі склянки, якою користувався ВІЛ-інфікований.

3. ВІЛ передається через дружній поцілунок.

4. Можна інфікуватися ВІЛ при переливанні неперевіреної крові.

5. Людина-носій ВІЛ може інфікувати свого статевого партнера.

6. Вживання алкоголю може підвищити ризик інфікування ВІЛ.

7.. Комарі можуть бути переносниками ВІЛ.

8. Використання одноразових шприців може захистити від ВІЛ.

9. Всі люди, інфіковані ВІЛ, становлять загрозу для суспільства.

10. СНІД – це респіраторна хвороба.

Ключ:

Міфи: 2, 3, 7, 9, 10.

Факти: 1, 4, 5, 6, 8.

3. Вправа «Що б ви зробили?»

Мета: проілюструвати стиль життя людей, їхній ризик інфікуватися ВІЛ та можливі дії щодо запобігання його поширення.

Хід вправи.

Щодня ми спілкуємося, працюємо, навчаємося, займаємося спортом разом з багатьма людьми. Серед них можуть бути інфіковані на ВІЛ. Зважаючи, що досі не розроблено вакцини, здатної захистити від ВІЛ, та ліків проти СНІДу, деякі люди дуже бояться зараження. Цей страх є перебільшенням. Так, СНІД – це невиліковна хвороба, але захиститися від неї досить просто. Кожен повинен знати, які види життєдіяльності є абсолютно безпечними, які мають незначний ризик, а які є небезпечними щодо зараження ВІЛ.

Учасники поділяються на три групи. Кожна група отримує картки із ситуаціями та відповідає на запитання до них. Загальні запитання для обговорення

1. В яких випадках ризик зараження ВІЛ відсутній? (відсутність контактів з інфікованими рідинами або коли концентрація їх дуже низька.)

2.В яких випадках ризик зараження ВІЛ невеликий? (ризик незначного контакту з інфікованими рідинами організму)

3. В яких випадках ризик зараження ВІЛ великий? (значний контакт з інфікованою кров’ю чи іншими небезпечними рідинами організму.)

У процесі обговорення представник кожної групи читає свою ситуа­цію, відповідає на запитання та записує на великому аркуші паперу ступінь ризику кожної ситуації.

Перша ситуація

Вадим після школи продає газети. Він почув, що Олексій, який пра­цює поруч із ним, хворіє на СНІД. Мати Вадима, дізнавшись про це, ви­магає, щоб він покинув роботу.

Запитання

1. Що Вадим має розповісти своїй матері про шляхи поширення ВІЛ?
2. Чи повинен він залишати свою роботу? Поясніть.

3. Який ступінь ризику для Вадима інфікуватися ВІЛ, працюючи ра­зом з Олексієм?

Друга ситуація

Юрку 15 років, і він інфікований ВІЛ, який спричиняє СНІД. Юрко не виглядає хворим, але швидко стомлюється. Він продовжує ходити до школи, але не знає, чи потрібно розповідати про це кому-небудь.

Запитання.

1 Чи повинен, на вашу думку, Юрко продовжувати відвідувати школу?

2. Чи повинен він розповісти кому-небудь про це? Кому? Чому?
З. Як ви відреагуєте, якщо він розповість про це вам?

4. Який ступінь ризику для вас, якщо Юрко сидітиме з вами поруч за партою?

4. Вправа «Обговорення листа»

Мета: формування толерантного ставлення до проблем людей, якіживуть із ВІЛ.

Хід вправи

Учасники розділяються на три групи. Далі їм пропонується прочита­ти й обговорити в підгрупах текст листа та відповісти на запитання.

Лист Віл-інфікованого Олексія

...Я працював в офісі, коли дізнався, що маю ВІЛ, узяв відпустку та поїхав геть — побути наодинці із самим собою, подумати, як жити далі. Коли повернувся, мій шеф якимось чином уже дізнався про те, що я ВІЛ-інфікований, і показав мені на двері...

Деякі з моїх знайомих, які теж ВІЛ-інфіковані, розповідали, що коли їхній статус ставав відомим, вони не тільки втрачали роботу. їм відмов­ляли в отриманні іншої роботи, у медичному обслуговуванні, а одного навіть вижили з рідного селища.

І зараз мене та моїх Віл-інфікованих друзів непокоїть питання: що нам робити, аби суспільство зрозуміло, що боротися потрібно з вірусом, а не з людьми?

З повагою, Олексій.

Запитання для обговорення:

1. Чи правильно, на вашу думку, зробив шеф Олексія, звільнивши його з роботи?

2. Що робитимуть знайомі Олексія, які теж ВІЛ-інфіковані?

3. Чи мали право відмовляти знайомим Олексія в медичному обслу­говуванні?

VІ. Рефлексія та підбиття підсумків.

1. Яку інформацію вам вдалося для себе з’ясувати на цьому уроці.

2. Закінчити речення:

“Я зрозумів, що ВІЛ передається через …, і не передається через…”

3. Нагадую проблему, поставлену на початку уроку. Дайте дповідають на питання:

Яким чином наші знання допоможуть нам зупинити СНІД?