Сприймання як психологічний процес та його властивості: предметність, цілісність, вибірковість, константність, осмисленість.

Сприймання– це формування цілісних психічних образів предметів, явищ, ситуацій реальності за умови безпосереднього впливу певних фізичних подразників на рецептори аналізаторів. Сприймання – це складний пізнавальний психічний процес, який пов’язаний з відчуванням, мисленням, пам’яттю, увагою, а також з руховою активністю людини. Тому науковці називають його перцептивною діяльністю. Сприйняття – це результат сприймання як процесу.

Відмінності між відчуванням та сприйманням:

1). відчуття відображають лише окремі властивості предметів чи ситуацій, а на основі сприймання формуються вже цілісні психічні образи таких предметів або ситуацій в сукупності різних притаманних їм ознак, рис, властивостей;

2). у філогенезі здатність до відчування з’являється вже на найпершій стадії розвитку психіки – стадії елементарної сенсорної психіки, а здатність до сприймання – лише на стадії перцептивної психіки;

3). в онтогенезі здатність до окремих видів відчування з’являється ще під час внутрішньоутробного розвитку, а здатність до сприймання розвивається лише після народження дитини у процесі її активної взаємодії з навколишнім світом (згідно з даними Б.М.Теплова, перші ознаки предметного сприймання у дитини проявляються у віці 2-4 місяців).

Властивості сприйняттів:

1). Вибірковість – пов’язана з індивідуальними особливостями мотиваційної сфери особистості, її спрямованістю, естетичними смаками та ін. Отже, через вибірковість сприймання проявляється його взаємозв’язок зі станами уваги. Згідно з дослідженнями гештальтпсихологів, дана властивість виражається у так зв. явищі „фігури і фону”.

Приклад: учні на уроці насамперед сприймають і краще засвоюють ту інформацію, яка пов’язана з їхніми інтересами.

2). Предметність– пов’язана зі здатністю співвідносити цілісний психічний образ сприйнятого об’єкта із самим цим об’єктом. Завдяки предметності сприймання немовби зникає відмінність між реальним об’єктом та його суб’єктивним образом; відбувається так зв. об’єктивізація – внутрішній психічний образ начебто зливається з відповідним йому зовнішнім об’єктом.

Приклад: ми бачимо не відображення у формі картинки зошита, а сам цей зошит.

3). Цілісність – пов’язана зі здатністю створювати цілісні психічні образи об’єктів навіть в умовах, коли не всі властивості або й не всі частини цих об’єктів впливають на аналізатори; навіть за окремо сприйнятою рисою може „домальовуватися” цілий об’єкт в усій своїй багатогранності.

Приклад: дивлячись на стигле червоне яблуко людина, ще не пробуючи його на смак, сприймає як солодке та сочне.

4). Константність – пов’язана з відносною стабільністю в образах сприймання певних відображуваних властивостей об’єктів навіть при зміні умов їхнього сприймання (відстані, освітленості, положення у просторі та ін.). Примітка: найбільшою мірою константність проявляється при зоровому сприйманні кольорів, величини та форми предметів.

Приклад: колір паперу сприймається як білий і за умов яскравого сонячного освітлення, і при жовтуватому світлі лампи, і у вечірніх сутінках.

5). Осмисленість – пов’язана з розумінням сутності сприйнятого об’єкта, тобто тлумаченням його певним чином, співвіднесенням з попередньо набутою інформацією, яке проявляється, зокрема, в намаганні віднести сприйнятий об’єкт до певної групи, класу, категорії. Осмисленість сприймання – прояв його взаємо-

зв’язку з мисленням як вищим пізнавальним психічним процесом.

Приклад: роздивляючись якісь споруди вперше, ми прагнемо осмислено сприймати їх як приналежні до певного класу – учбових закладів, житлових будинків, закладів розваг та відпочинку, магазинів і т.д.