Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зміст і особливості фінансових правовідносин




Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації грошових ресурсів до централізованих і децентралізованих фондів держави і органів місцевого самоврядування, їх розподіл та використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням та у зв'язку з грошовою емісією. Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасниками фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права і обов'язки сторін фінансових відносин.

Метод фінансового права, як і у всіх галузях публічного і приватного права, - це юридичні прийоми і способи, якими держава впливає на суб'єктів відносин, регульованих нормами конкретних галузей права. Прийоми і способи дії на суб'єктів відносин, що є предметом тієї або іншої галузі права, розкриваються через правове положення суб'єктів цього роду суспільних відносин, у фінансово-правових відносинах суб'єкти не рівні (одна сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони) і в характері дій, властивих суб'єктам.

Система фінансового права — це об'єктивно обумовлена внутрішня організація фінансового права, що полягає в єдності й узгодженості фінансово-правових норм та їх згрупуванні у фінансово-правові інститути й підгалузі.

Основними структурними елементами системи фінансового права є:

1) фінансово-правова норма як базовий структурний елемент;

2) фінансово-правовий інститут як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Інститути фінансового права можна класифікувати:

- за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, Інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);

- за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, Інститут бюджетного процесу):

3) підгалузь фінансового права як об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право).

Фінансове право складається із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає такі норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:

- поняття та зміст фінансів і фінансової системи;

- поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;



- правовий статус суб'єктів фінансової діяльності:

- предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;

- правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:

- правові основи фінансового контролю.

Особлива частина фінансового права складається з норм, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:

- державного й місцевого бюджетів;

- спеціальних цільових фондів коштів:

- державних і місцевих доходів:

- державного й муніципального кредиту;

- обов'язкового державного страхування;

- державних і місцевих видатків;

- грошового обігу й розрахунків;

- банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);

- валютного регулювання;

- фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Отже, норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.

Джерела фінансового права— це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права. Фінансове право, з цієї точки зору. - це галузь законодавства, що є сукупністю нормативно-правових актів та інших джерел фінансового права, в яких фінансово-правові норми знаходять своє зовнішнє вираження.

Якщо система права — це внутрішня будова права, його зміст; то система законодавства — його зовнішня форма як система нормативно-правових актів й Інших правових форм, в яких відображені норми фінансового права, а відповідно й Інститути та галузі останнього. Зміст і форма права перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Система права і система законодавства діалектично пов'язані, їх не слід ні протиставляти, ні ототожнювати.



Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акту, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Отже, стаття нормативно-правового акту і виступає зовнішньою формою правової Норми (у неповному, рідко — у повному обсязі). Характерною особливістю нормативно-правових актів є також те, що в них, як правило, відображені норми різних галузей права, і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин.

Основним джерелом фінансового права є нормативно-правові акти — письмові документи компетентного органу публічної влади, в яких закріплені формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що регулюють фінансові правовідносини.

Серед нормативно-правових актів вишу юридичну силу мають закони— нормативно-правові акти законодавчого органу державної влади, які регулюють найважливіші питання суспільного життя, встановлюють права й обов'язки суб'єктів суспільних відносин та мають вищу юридичну силу. Закони в Україні приймаються виключно Верховною Радою України.

Серед законів найвищу юридичну силу має Конституція України, яка закріплює засади суспільного і державного ладу, якими визначені основні принципи здійснення фінансової діяльності держави і місцевого самоврядування. На її основі повинні прийматися закони та інші нормативно-правові акти в галузі формування, розподілу й використання публічних фондів коштів, а також укладатися й ратифікуватися міжнародні договори. Конституція України містить норми прямої дії, що слугує гарантією охорони й захисту прав і свобод людини та громадянина.

Джерелами фінансового права є також інші закони, до яких належать закони, в яких відображені саме норми фінансового права і які є переважно джерелами фінансового права (спеціальні закони), наприклад. Бюджетний кодекс. Закони України "Про систему оподаткування", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами" тощо, та закони, які є насамперед джерелами інших галузей права, проте також регулюють окремі питання у сфері фінансової діяльності (загальні закони), наприклад. Закони України "Про місцеве самоврядування", "Про цінні папери та фондовий ринок". Господарський кодекс України тощо. Слід також зазначити, що закони можуть бути кодифікованими і некодифікованими. Серед кодифікованих законів як джерел фінансового права сьогодні діє лише Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні кодифіковані джерела з інших окремих розділів фінансового права, наприклад. Податковий кодекс.

До джерел фінансового права і дотепер слід відносити також чинні Декрети Кабінету Міністрів України, які регулюють сферу фінансової діяльності і за юридичною силою відповідають законам, зокрема Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року. Це зумовлено тим, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних з проведенням ринкових реформ. Верховна Рада тимчасово делегувала низку своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Відповідно до Закону України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" від 18 листопада 1992 року Кабінету Міністрів України було тимчасово делеговано строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання щодо відносин кредитно-фінансової системи й оподаткування. Такі декрети можуть бути змінені або скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

Окрім того, джерелами фінансового права є міжнародні договори України, які містять положення, що відносяться до сфери публічних фінансів, оскільки відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Необхідно наголосити на тому, що, відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства, а якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено Інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

До підзаконних нормативно-правових актів як джерел фінансового права, які видаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання належать наступні акти:

- укази і розпорядження Президента України;

- постанови Кабінету Міністрів України;

- акти центральних органів виконавчої влади (наприклад, таких як. Міністерство фінансів. Національний банк України, Державна податкова адміністрація тощо);

- акти органів влади Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим), місцевих держави їх адміністрацій, органів місцевого самоврядування, якими регулюються питання місцевого значення в галузі формування, розподілу й використання фондів грошових коштів.

Особливе місце серед джерел фінансового права посідають акти Конституційного Суду України. Адже Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання на всій території України.

Специфічним є статус інших окремих судових актів. Згідно Із положеннями Закону України "Про судоустрій" від 7 лютого 2002 року Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів, а Пленум вищого спеціалізованого суду дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції. Такі керівні роз'яснення даються в межах повноважень, розраховані на багаторазове застосування та є обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства, у тому числі при розгляді питань, пов'язаних з фінансовою діяльністю.

Окремі вчені вказують на Існування так званих локальних актів в якості джерел фінансового права, які приймаються органами управління підприємств, установ та організацій (статути, положення тощо).

Джерела фінансового права можна класифікувати за різними критеріями: за юридичною силою, за характером норм фінансового права, за властивостями правового регулювання, за територіальною ознакою, за суб'єктом правотворчості, за часом дії, за сферою дії, за формою.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 p.).

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими нормами посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можлива тільки після введення інших нормативних актів (Закону України "Про страхування").

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів - інструкцій, роз’яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оподаткування доходів підприємств" від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 p., що регулював склад витрат, віднесених на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно-болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю використовувати механізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються винятково законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України, законами України повинні регламентуватися найбільш важливі суспільні і державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України.

Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази

Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція державних органів регулюються конституціями країн.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

Фінансове право — самостійна галузь єдиної правової системи держави. Його самостійність зумовлена предметом правового регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом, превалюванням однотипних фінансово-правових методів.

Характеризуючи окрему галузь права, потрібно враховувати зв'язок з іншими елементами системи права. Фінансове право як публічна галузь права тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом, важливим є його зв'язок з цивільним та господарським правом.

Наприклад, конституційне право охоплює суспільні відносини, що випливають з організації держави, її устрою, тоді як адміністративне право — суспільні відносини, пов'язані з державним управлінням. Конституційне право є провідною галуззю національного права і складається з сукупності конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з відносинами особи з державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, визначенням територіальної організації держави. Конституція України є Основним законом держави, єдиним нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини, в т. ч. й у сфері фінансової діяльності. Норми фінансового права забезпечують виконання положень конституційних норм шляхом мобілізації, розподілу та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Конституційні і фінансові норми є частково однорідними (у регулюванні однакових відносин), але не тотожними. Норми Конституції України посідають найвище становище в ієрархії правових норм. Конституційні норми, на відміну від фінансово-правових, мають більший юридичний зміст. Отже, галузеві фінансові норми ґрунтуються на правових механізмах, закладених у конституційних нормах, які коректуються під час право-застосування.

Адміністративне право регулює суспільні відносин управлінського характеру, переважно у сфері державного управління, у процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади, а також внутрішньо-організаційної діяльності інших державних органів та громадських організацій під час виконання ними делегованих повноважень і функцій виконавчої влади. Діяльність із формування, розподілу й витрачання коштів за характером є управлінською (місцеві фінанси, фінансова юрисдикція, організація управління фінансами).

Спираючись на норми та принципи теорії управління, фінансове право регулює відносини, безпосередньо пов'язані з фінансовою діяльністю держави, у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фінансових ресурсів закріплює на правовому рівні виконання державою свого призначення.

Важливим є зв'язок фінансового права з цивільним і господарським правом. Норми цивільного права регулюють майнові та особисті немайнові відносини. Майнові відносини можуть також виражатися у грошовій формі. Господарське право як галузь права регулює відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності суб'єктами всіх форм власності, пов'язаної з виробництвом промислової продукції та товарів широкого вжитку, їх реалізацією, виконанням робіт і наданням послуг. НБУ, як орган державного управління у сфері грошово-кредитної діяльності, водночас є суб'єктом господарювання. З одного боку, він є органом спеціальної компетенції у сфері фінансового контролю, оскільки уповноважений забезпечувати нагляд за діяльністю банківських установ та виконувати своє завдання, визначене Конституцією України, — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. З другого, НВУ має право укладати цивільно-правові угоди з іншими учасниками банківської системи. Банки, у свою чергу, надають кредити клієнтам за кредитними угодами, що є предметом регулювання цивільного права, підпадаючи під фінансово-правове регулювання, оскільки умови кредитування у деяких аспектах додатково обмежуються НБУ.

Фінансове право тісно пов'язане з іншими галузями права: кримінальним (оскільки кримінальне законодавство встановлює відповідальність за правопорушення у сфері фінансових відносин, наприклад, за порушення бюджетної дисципліни, несплату податків), трудовим (нарахування ПДФО та обов'язкових платежів на фонд оплати праці пов'язане з оформленими на підприємстві трудовими відносинами), пенсійним, екологічним, земельним, природоохоронним тощо.

Наявний тісний взаємозв'язок фінансового права з економікою та загальною теорією фінансів. Понятійно-категорійний апарат останньої є базою для створення понятійно-категорійного апарату фінансового права, про що йшлося вище. Об'єктом товарно-грошових відносин є гроші й товар водночас, а фінансових — лише гроші (фінанси); суб'єктом товарно-грошових відносин є продавець і покупець, а фінансових — держава. Товарно-грошові відносини є вираженням економічної рівності суб'єктів. Фінансово-економічні відносини відображають економічну нерівність сторін, фінансові правовідносини, які є його опосередкованим правовим вираженням, — юридичну нерівність. Отже, товарно-грошові відносини є предметом регулювання цивільного права, а фінансово-економічні — фінансового права.

Наука фінансового права.

Поряд з іншими аспектами дослідження фінансове право можна розглядати й як галузь юридичної науки. Тобто наука фінансового права є сукупністю теоретичних понять, тлумачень і уявлень про чинне фінансове право, його предмет і метод, правові підгалузі та інститути, що входять до його складу. Предметом фінансового права як науки є його гносеологія, а також осмислення й дослідження проблем та перспектив удосконалення галузі.

Фінансове право як галузь права матеріалізується у фінансово-правових нормах, принципах, методах; наука фінансового права — в узагальненнях, оцінках, висновках, концепціях, нових поняттях і категоріях, у теоріях і доктринах, що відображаються в наукових працях: статтях, монографіях, навчальних посібниках та підручниках із фінансового права.

Як і будь-яка інша наука, наука фінансового права має властиві тільки їй предмет дослідження і понятійно-категорійний апарат, власний зміст. З іншого боку, вона є частиною юридичної науки в цілому. Предметом науки фінансового права є сукупність знань про фінансове право та фінансову діяльність держави, хоч такі знання є різнорідними.

Як одна з юридичних наук, наука фінансового права вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. Завданнями науки фінансового права є вивчення фінансового законодавства інших держав, здійснення порівняльного аналізу й використання позитивного досвіду для вдосконалення практики оновлення фінансово-правових актів, тим паче, що нині на порядку денному у сфері фінансової діяльності держави залишається реформування податкового законодавства та законодавства про відносини у сфері державного кредиту.

Фінансовому праву як науці притаманні певні особливості. Це суспільна наука, відповідно вона підпадає під різноманітні деформації та політичний тиск, особливо у сфері дослідження практичного досвіду правозастосовної діяльності органів управління у сфері фінансів.

Наука фінансового права як юридична наука досліджує низку фінансових явищ і понять, що за своєю природою є предметом дослідження економіки та фінансів. Отже, понятійно-категорійний апарат фінансової науки та науки фінансового права значною мірою тотожні. Наука фінансового права вивчає фінансово-правові явища, які за юридичною природою є публічно-правовими і виникають лише у сфері державних фінансів. Сфера приватних фінансів — предмет дослідження цивільного права, там застосовується диспозитивний метод правового регулювання.

У межах фінансового права розвиваються інститути податкового права, фінансового контролю, банківської діяльності, оскільки всі розуміють значення податків для формування дохідної частини бюджету, однак формування податкової системи держави має бути відпрацьоване на певних категорійних поняттях. Визначаючи склад податкової системи, слід ураховувати як практику розвинутих країн, так і особливості національної економіки України, історичні традиції тощо.

Дослідження фінансово-правових відносин є актуальною темою для вивчення у вищих навчальних закладах. Фахівці-практики добре розуміють, що впровадження фінансових законів, формування сучасної системи міжбюджетних, податкових відносин, діяльності у кредитно-фінансовій сфері потребують якісного наукового підґрунтя. Саме тому за останні роки значно зросла кількість та якість дисертаційних досліджень, що здійснюють не лише науковці, а й практики.

Фінансово-правові норми — загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.

Правовідносини є результатом дії правової норми. Вони виникають унаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Здійснюючи правовідносини, норма набуває реального "життя" і втілюється у певному акті поведінки. Це — особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується і набирає юридичної сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.

Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано — інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.

Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.

Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів, особливо на справляння податків та обов'язкових зборів і фінансування загальнодержавних програм та бюджетних установ.

За способом впливу на учасників фінансових відносин, визначення їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми (далі — ФПН) можна поділити на три види: зобов'язальні, заборонні та уповноважуючі. Незалежно від поділу на види ФПН мають імперативний характер, що пояснюється значенням закріплених правил поведінки учасників фінансових відносин для держави зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування фінансовими ресурсами.

Зобов'язальними ФПН є більшість норм фінансового права. Вони вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки. Саме за допомогою цих ФПН переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів. Наприклад, у ст. 67 Конституції України зазначається, що "кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законодавством".

Заборонні ФПН містять заборону на здійснення певних дій або встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Наприклад, ч. 6 ст. 15 БКУ забороняє використовувати емісійні кошти НБУ на фінансування дефіциту Державного бюджету України; ч. З ст. 21 БКУ забороняє Бюджетній установі позичати у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України. Кількість заборонних ФПН порівняно із зобов'язальними — незначна. Це пояснюється перевагою наявних зобов'язань, що містяться у приписах норм, оскільки у нормі є припис чітко додержуватися встановлених правил поведінки та немає потреби встановлювати додаткові заборони.

Уповноважуючі ФПН установлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій. Фінансове право хоч і є публічною галуззю, проте містить незначний перелік уповноважуючих приписів, які ще можна назвати умовно-уповноважуючими. Ці норми дають можливість учасникам фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Уповноважуючі ФПН також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Наприклад, у ст. 143 Конституції України зазначається, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, визначаючи ставки податку, а за ч. 1 ст. 85 БКУ держава може передати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Водночас встановлено обмеження, що така передача може відбутися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

За юридичним змістом норми фінансового права можуть бути матеріальними та процесуальними.

1. Матеріальні ФПН закріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою та територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав та обов'язків учасників фінансових відносин. Переважна частина норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріальними за змістом.

2. Процесуальні і процедурні ФПН визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Зокрема цілий інститут фінансового права присвячений виключно процедурним питанням — бюджетний процес. Бюджетним кодексом встановлено процедуру складання проекту закону про ДБУ, розробку бюджетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляд і затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляд та затвердження звітності про виконання ДБУ.

Бюджетне право є винятком із загальної сукупності фінансових інститутів, що поряд з матеріальними містить процедурні правові норми. Це стосується як податків та неподаткових доходів, так і видатків бюджетної системи України.

Структура ФПН тотожна будь-якій іншій нормі права: гіпотеза, диспозиція та санкція є основними елементами правової норми. Однією з особливостей ФПН є їх розгорнутий обсяг, зокрема порівняно з нормами конституційного права.

Гіпотеза визначає умови, за яких можуть виникати передбачені нормою юридичні права та обов'язки учасників фінансових відносин у галузі фінансової діяльності. Такі умови повинні мати конкретне вираження.

Диспозиція є основою норми й містить саме правило поведінки учасників фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Диспозиція має визначену форму і є досить обтяжена за змістом.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на юридичні наслідки для її порушника. У санкції виражається імперативний характер приписів у сфері фінансової діяльності. За порушення встановлених умов законодавство передбачає можливість застосування фінансових, адміністративних, дисциплінарних та кримінальних заходів.

Санкції фінансово-правових норм мають низку ознак. Зокрема санкції як один із видів державного примусу виражаються у нормах фінансового законодавства та застосовуються спеціально уповноваженими органами, а також їм притаманна імперативність та майновий характер. Метою санкцій є забезпечення суспільних і державних фінансових інтересів, додержання фінансової дисципліни.

Санкції ФПН за своєю природою є майновими, оскільки передбачають утримання майнової сфери правопорушника. їх особливістю є поєднання правовідновлювального і штрафного (компенсаційного) аспектів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна.

Таким чином, фінансова санкція — це штрафний засіб державного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчинення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів під час забезпечення грошових надходжень до бюджету.

Зміст і особливості фінансових правовідносин

Держава, здійснюючи фінансову діяльність, регулює процеси, пов’язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспільного продукту і національного доходу, впливає на процеси нагромадження капіталу. Такі відносини для держави мають першорядне значення, оскільки з матеріальної точки зору забезпечують можливість виконання її завдань і функцій. Тому за допомогою норм права вона прагне належно організувати і врегулювати такі суспільні зв’язки, надає їм відповідних форм і змісту, в результаті чого такі відносини стають фінансово-правовими. Фінансові правовідносини є юридичною формою вираження й закріплення фінансових (економічних) відносин, що можуть існувати лише в правовій формі. Поза правовідносинами фінансова діяльність нездійсненна, оскільки тільки за умови закріплення і взаємозалежності юридичних прав і обов’язків суб’єктів, що реалізуються за можливості державного примусу, можливі створення відповідних фондів фінансових ресурсів, розподіл і належне використання фінансових ресурсів відповідно до намічених цілей, планів і програм.

Фінансові правовідносини, як і будь-які, мають такі загальні ознаки: виникають на основі норм фінансового права, якими закріплюється та модель поведінки для сторін правовідносин, яка згодом буде реалізована у фінансових правовідносинах; характеризуються наявністю у сторін суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Фінансово-правові норми точно окреслюють коло суб’єктивних юридичних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин. При цьому правові норми визначають позитивну поведінку суб’єктів, якої вони можуть і повинні дотримуватися, реалізуючи свої права та обов’язки; виражають суспільний зв’язок конкретних осіб, конкретно установлюють учасників фінансових правовідносин. Це дає змогу чітко окреслити межу між фінансово-правовою нормою, у якій зазначені всі особи, здатні бути учасниками фінансових правовідносин, і фінансовими правовідносинами, у яких беруть участь конкретні суб’єкти. Реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків при цьому забезпечені можливістю державного примусу. Це положення відповідає насамперед державним інтересам та інтересам громадянського суспільства, що реалізуються у фінансових правовідносинах.

Крім того, фінансові правовідносини мають особливості, зумовлені специфікою предмета і методу фінансового права. По-перше, фінансові правовідносини є юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, які, в свою чергу, є формою відповідних економічних відносин. Тому визначення сутності таких суспільних зв’язків слід поєднувати з обов’язковим розглядом фінансових (економічних) відносин.

По-друге, причиною, першоосновою виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин є фінансова діяльність держави, що є планомірним процесом мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання державних завдань і функцій.

По-третє, фінансові правовідносини мають майновий, або грошовий, характер. Усі фінансові правовідносини виникають і розвиваються саме під час формування, розподілу і витрачання коштів, потрібних для реалізації завдань як соціально-економічного розвитку, так і безпеки й обороноздатності країни та ін. При цьому характеристика таких відносин як організаційних не виключає їх майнового характеру, оскільки держава за допомогою фінансово-правових норм організовує і координує фінансову діяльність саме з метою належного її грошового забезпечення. Тому майновий характер фінансових правовідносин означає реальний, відповідно організований рух грошових коштів, результатом якого стає створення й використання фондів коштів.

По-четверте, однією зі сторін фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі уповноваженого державного органу (органу місцевого самоврядування). Здійснюючи фінансову діяльність, держава зацікавлена в ефективності Й раціональності процесів мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів, тому для задоволення потреб публічного характеру вона наділяє свої органи владними повноваженнями, у результаті чого фінансові правовідносини реалізуються за принципом "команда-виконання": державні органи видають розпорядження, обов’язкові для виконання іншими учасниками цих правовідносин. Крім того, держава визначає коло, права та обов’язки (правовий статус) суб’єктів фінансових правовідносин. Тому, фінансові правовідносини мають державно-владний характер і в них не буває рівності сторін. Наявність уповноваженого державою органу як обов’язкового учасника таких відносин зумовлена самою сутністю фінансової діяльності держави та імперативним методом правового регулювання, що притаманний фінансовому праву.

Визначення фінансових правовідносин як таких, що мають майновий і державно-владний характер, дає підстави характеризувати їх як владно-майнові й відокремлювати ці суспільні зв’язки від цивільних правовідносин, які є грошовими, та адміністративних правовідносин, які теж бувають владно-майновими1.

По-п’яте, фінансові правовідносини виникають, змінюються і припиняються завжди на підставі закону (фінансово-правового акта), а не за волевиявленням сторін. Держава, з огляду на важливість цих відносин, регулює їх, видаючи закон - акт, що має вищу юридичну чинність. Відповідно і зміна або припинення таких відносин можливі тільки згідно з таким актом. Так, згідно ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Тому виникнення і розвиток фінансових правовідносин прямо і безпосередньо визначаються фінансово-правовими нормами (законами), вони не можуть виникати і розвиватися на власний розсуд сторін, на підставі договорів.

•Усі перелічені особливості фінансових правовідносин визначають їх специфіку. Жодна з них окремо не може характеризувати їх повною мірою.

Виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин також можливі за наявності юридичних фактів - життєвих обставин, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин і які існують у реальному житті і не створюються нормою фінансового права, а тільки визнаються нею. Наприклад, для виникнення обов’язку фізичної особи сплачувати податок з власників транспортних засобів має бути об’єкт оподаткування - конкретний транспортний засіб, закріплений у Законі України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів" від 11.12.1991 р. (в ред. від 6.12.2006 p.).

Отже, фінансові правовідносини можна визначити як урегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів і мають державно-владний і майновий характер.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.027 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал