Історія Еламу.

На південно-захід від Месопотамії з початку III тис. до н.е. жив народ еламитів. Він створив власне письмо, яке на відміну від шумерського передавало слова і поняття, а не склади. Ми не знаємо до якої мовної групи відносилось це письмо, як не знаємо і походження самого народу. Але цей народ був надзвичайно талановитим. Він зумів створити вздовж течії річок Іранського нагір”я Карун і Керхи високорозвинуту землеробську культуру. Майже одночасно з утворенням шумерських міст тут виникають державні утворення. Столицею одного з них і стало місто Сузи.

Верховний правитель Суз носив титул “суккалмах”- “великий посланець”. Його заступник і одночасно спадкоємець (як правило молодший брат) правив у другому за величиною місті Еламу (так називалась вся країна) Сімаші. Третю сходинку ієрархії займав намісник області Сузіана. Саме із-за порядку спадкування влади в Еламі були частими шлюби, коли брат брав за жінку удовицю померлого царя. Про силу цієї держави говорить той факт, що в 2230 р. до н.е. еламський правитель Хита уклав договір з царем Аккаду, в якому говорилось: “Ворог Нарам-Суена(царя Аккада) - мій ворог, друг Нарам-Суена - мій друг.” Вважається, що цей договір самий давній в світі дипломатичний договір.

В ІІІ тис. до н.е. основною формою економічної та соціальної організації були общини сільського типу. Органами управління в них були ради старійшин та народні збори. За часи правління в Шумері ІІІ династії Ура конфлікт з цим царством призвів до тривалих військових конфліктів з перемінними успіхами ворогуючих сторін.

Саме ці контакти привели до появи приватних господарств і розпаду сільських общин, оскільки в умовах війни племінна аристократія користувалась багатою здобиччю для посилення своєї влади. Багато общинників потрапляли в боргову кабалу. Розвиток Еламу у II тис. до н.е. призвів до появи релігійної системи, законів, храмового і царського землеволодіння. Закони Еламу були дуже жорстокими. За хибну клятву відрізали руку і язик або топили в річці. Порушника ділового контракту також засуджували до смерті. По традиції еламітів, вважалось, що ці закони були встановлені для них богом Сонця - Наххунте.

У час правління царя Кутір-Наххунте (1730-1700 рр. до н.е.) еламіти захопили багаті скарби в царстві Аккад. В добу панування касситів в Месопотамії ми практично не маємо свідчень про Елам. Проте в XIII - XIIст. до н.е. еламіти знов заявляють світу про своє існування. Вони виганяють вавілонян зі своєї території і, переслідуючи їх, вторгаються в Вавілонію (1180 р. до н.е.). З переможеного Вавілона крім скарбів вони вивозять стеллу(стовп) з законами царя Хаммурапі. В наступні роки Елам розповсюдив свою владу на всю Нижню Месопотамію і вдало воював з Ассірією. Це був розквіт царства. Проте в 1115 р. до н. е. біля фортеці Дер на кордоні Еламу і Ассірії вавілонська армія Навуходоносора I нанесла таку ніщівну поразку еламітам, що на протязі 300 років джерела навіть не згадують про це царство.

Нове відродження царства Елам відбулося в VIII столітті до н.е. коли Елам вступив в союз з Вавілоном проти Ассірії. Ця боротьба йшла з перемінним успіхом. В 692 р. до н.е. біля ріки Халулі на Тигрі армія еламітів, посилена племенами Іранського нагір”я, зуміла добитися перемоги над ассірійцями. Вирішальний внесок в перемогу внесли еламські і перські колісниці. Проте в 632 р. до н.е. Ассірія взяла штурмом Сузи. Після поразки Ассірії від Вавілвона Елам в 596 р. до н.е. потрапляє під владу Навуходоносора II, царя Вавілону. Остаточно втратив незалежність Елам в 549 р. до н.е. після завоювання його країни персами.

Еламіти залишили багату культурну спадщину. Крім оригінального письма, яке, доречі, пережило саме царство, еламіти залишили прекрасні зразки скульптури, живопису і архитектури. Їх посуд прикрашали неповторні геометричні зображення птахів, звірів і людей. Вже в III тис. до н.е. вони на своїх печатках зображували грифонів, крилатих левів з головами птахів. Це перше в світі зображення цих фантастичних звірів. Шедевром еламської скульптури є бронзова скульптура цариці Напірасу, яка важила 1800 кг. Відомою памяткою архитектури був зіккурат в Дур-Унташ в 30 км від Суз. Французькі археологи, які вели розкопки, відновили розміри цієї споруди. Довжина боків нижнього поверху зіккурату дорівнювала 105 метрам. Він мав 7 воріт і чотири поверхи. Висота зіккурату складала 42 метри.

Для релігійних вірувань еламітів було характерно багатобожжя. Спочатку на чолі богів стояла богиня Панекір, мати усіх богів. В різних місцевостях шанувались подібні богині -матері з іншими іменами (Кіріріш та Парті). Велике значення мав культ Іншушинака, покровителя Суз і бога пекла. Важливе місце займали також культи бога Хумбана і бога Сонця Наххунте. Усі статуї богів (а їх було 37) і статуи левів, грифонів і биків прикрашали вхід в зіккурат.

Безумовно еламське мистецтво не могло не відчувати сильного впливу вавілонської культури. Проте незважаючи на це, еламіти зуміли зберегти самобутність і в свою чергу передати свої традиції персам.