Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Фонетика. 1. Алфавіт. Вимова голосних, приголосних, дифтонгів
|
|
1. Алфавіт. Вимова голосних, приголосних, дифтонгів
| Літера | Назва | Вимова | Приклад |
| A a | а | [ а] | Avis, arbor |
| B b | бе | [б] | Bē tula, barba |
| C c | це | [ц ] [ к] | Cervus, cicā da |
| D d | де | [д] | Dens, domus |
| E e | е | [е] | Epistŭ la, elĕ phas |
| F f | еф | [ф] | Flos, femĭ na |
| G g | ге | [ґ] | Gutta, gallus |
| H h | ха | [х ] укр. [ г] | Herba, hirundo |
| I i | і | [і] | Ignis, insŭ la |
| J j | йота | [й] | Jus, justus |
| K k | ка | [к] | Kalendae |
| L l | ель | [ль] | Littĕ ra, lupus |
| M m | ем | [м] | Medĭ cus, mens |
| N n | ен | [н] | Nauta, nidus |
| O o | о | [о] | Ocŭ lus, orā tor |
| P p | пе | [п] | Puella, puer |
| Q q | ку | [к] | Quattuor |
| R r | ер | [р] | Rota, rivus |
| S s | ес | [с ] [ з] | Sol, rosa |
| T t | те | [т] | Tigris, tridens |
| U u | у | [у] | Ursus, urna |
| V v | ве | [в] | Vir, viŏ la |
| X x | ікс | [кс ] [ кз] | Rex, exemplum |
| Y y | іпсілон | [і] | Lyra, cylindrus |
| Z z | зета | [з ] [ ц] | Zeno, zona |
2. Голосні – a, e, o, u, i, y
і перед голосним йотується – ius – право, влада
Дифтонги (сполучення двох голосних, що утворюють один склад):
аu – [ау] – aurum – золото
eu – [ey] – neutrum – середній рід
ae – [e] – saepe – часто
ое – [е] [ö ] – poena – покарання
Окрема вимова: poē ta, aë r
3. Приголосні
Більшість приголосних вимовляється як в українській мові.
1) 
С – перед е, і, у, ае, ое, еu – [ ц ]
перед іншими як [к]
Cicero, Caesar
Caput – голова
Соr – серце
2) H – як український – [г]
3) K – Kalendae
4) L – м’яко – [ль], labor – праця, animal – тварина
5) S – як [с], але між голосними [з], у словах грецького походження збереглося [с] – philosophus
6) Q вживається завжди з U
qu – [кв] – aqua – вода
7) Х – [кс] – рах – мир
між голосними – [кз], exemplar, але не завжди – maximum
8) ngu – [нгв] – lingua – мова
9) ti – перед голосною – [ці], action – дія
s ti, x ti, t ti – [ті], bestia – тварина, mixtio – змішування, Attius – Аттій
10) Сполучення з придиховим h зустрічаються в словах грецького походження
ch – [x], charta – папір
ph – [ф], triumphā tor – тріумфатор
th – [т], catholicus – католик
rh – [р], rhetor – вчитель риторики
sch – [сх], schola – школа
| Ne – чи Que – і; але; а |
Довгота та короткість складу
Natū ra – природа, tabŭ la – дошка
Склад довгий, коли містить:
- дифтонг (á urum)
- стоїть перед двома і більше приголосними або X, Z
- довгий голосний (amī cus)
Склад короткий:
- перед іншою голосною (histó ria) або перед H
- перед сполученням br – bl
pr – pl
tr – tl
- містить короткий голосний
té nĕ br ae – сутінки
Наголос
– двоскладові слова мають наголос на передостанньому складі:
ró – sa – троянда
pá – ter – батько
– багатоскладові слова мають наголос на передостанньому складі, якщо він довгий, якщо він короткий – на третьому складі від кінця слова.
per – sō – na, tí – tŭ – lus
3 2 1 3 2 1
Вправи
I. Прочитайте слова і поясніть постановку наголосу:
1) Cau-sa, nau-ta, lin-gua, scho-la, a-ē r, ae-ra, vi-ta, fi-li-a, A-si-a, bes-ti-a, ja-nu-a, sta-tu-a, prae-mi-um, proe-li-um, stu-di-um, Ju-ni-us, Ju-li-us, Ja-ti-um, Ae-gyp-tus, tri-um-phus, se-cun-dus, ho-nes-tus, ae-ter-nus, pu-el-la.
2) Antiquus, occī do, occĭ do, valĭ dus, datī vus, candĭ dus, delphī nus, Corsĭ ca, amī cus, aquĭ la, poē ta, Helĕ na, Athē nae, collē ga, Cicĕ ro, Homē rus, arē na, Humā nus, Caucă sus, declā ro, syllă la, Germā nus.
3) Thermopylae, Syracū sae, manipŭ lus, Epicū rus, gubernā tor, Oceă nus, bibliothē ca, Democrĭ tus, Heraclī tus, scholastĭ cus, generatī vus, substantī vum, pericŭ lum, Epicū rus, manipŭ lus, atŏ mus, octō ber, Juppǐ ter, persō na, incŏ la, Eurō pa, honestus, Mineria.
4) Magna, variĕ tas, regiō nes, dissimillĭ mi, temporĭ bus, popŭ lis, antiguō rum, pulcherrĭ ma, nonnullae, publĭ ca, exercĭ tu, Lucretius, philosŏ phus, auctor, necessaria, saepe, etiam, amicitia.
5) Apō cha, thesis, pulcher, machĭ nor, schema, theologia, thermae, emphytensis, chirographum, anĭ mus, effĕ cax, iuridĭ ci, quod, quasi, bilinguis, acceptus, carcer, lucrum, crimen, socius, copia, civis, circum
Життя римлян
Імена
Імена римлян складалися з двох, а в подальший час часто з трьох, іноді навіть більше частин. Перша частина – це особисте ім'я (рrаеnomen), друга – родове ім'я (nomen); згодом третя частина, що з'явилася, прізвисько (cognomen), означала гілку роду, або відносилася тільки до даної особи. Наприклад: Публій (особисте ім'я) Корнелій (родове ім'я) Сципіон (прізвисько, що відноситься до гілки роду) Африканський (почесне індивідуальне прізвисько) Старший (на відміну від іншого. Молодшого).
Окремі сім'ї могли приймати в рід чужаків, і ці останні ставали членами роду. Старшини родів (principes), мабуть, обиралися.
Роди розділялися на сім'ї. Після розкладу первісно-общинного ладу відомі елементи родової організації збереглися. Хоч зв'язки між родичами значно слабшали і багато які інститути родового ладу зникли, все ж його межі залишалися у вигляді пережитків. Роди перетворилися в замкнені корпорації.
По мірі ослаблення родових зв'язків посилювалася і римська сім'я (familia), протягом сторіч залишалася основною господарською і суспільною одиницею. На чолі її стояв батько сімейства (pater familias). Влада його над особистістю дружини і дітей була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті (jus vitae ас necis). Всі особи, що знаходилися під батьківською владою, називалися агнатами (ā gnā tio). До них належали не тільки ті, хто мав кровний зв'язок з батьком сімейства, але і усиновлені ним, а також жінки, що вийшли заміж за його дітей і онуків. Нарівні з поняттям агнатства в римському сімейному праві існувало поняття когнатства (cō gnā tio). Когнатами називалися особи, пов'язані кровною спорідненістю. Таким чином, дочка, що вийшла заміж, зберігала когнатскі зв'язки зі своїми рідними, але переходила в агнати іншої сім'ї.
У царську епоху виникає і рабство, але на жаль поки немає ніяких відомостей ні про кількість рабів, ні про їх положення. Ми можемо лише сказати, що рабів було порівняно мало, рабство носило патріархальний характер. Раби були нижчими членами сім'ї і доставлялися головним чином війнами. Тоді ж виникає і особлива форма відносин, яка зберігалася протягом всієї римської історії, міняючи свою соціальну суть: деякі члени родів ставали патронами, тобто брали під свій захист окремих осіб, які в свою чергу зобов'язувалися бути вірними, слухняними. Зв'язок цей був особистим, заснованим на вірності (fides) клієнта і патрона. Старовинне її походження доводиться тим, що в законах Дванадцяти таблиць порушення патроном вірності розглядалося як релігійний злочин.
Число членів роду було неоднакове. Про рід Фабієв, наприклад, є відомості, що він на початку Республіки складався з 300 членів. Рід Клавдієв разом з клієнтами нараховував в той же час 5 тисяч чоловік. Подібно тому як в Греції роди групувалися у фратрії, а фратрії в філи, в Римі десять родів складали курію, а десять курій трибу (плем'я). Три триби: Тіциї, Рамни і Дуцери, складали римський народ (рорulus Romanus).
Festina lente
Persona non grata
Experientia est optĭ ma magistra
Nota bene Tabula rasa
Фонетичні закони. Дієслово. Загальні відомості.
Асиміляція
B, d перед s, t – оглушуються
b > p g > c [к]
scribo – scripsi, regi – rexi
t, d перед s повністю асимілюються
pot – sum > possum (я можу)
pes < peds
Закон ротацизму
S між голосними переходить в R
es – a – m > eram – я був
es – o > ero – я буду
Суфікс дієслова - re виник у результаті цього закону
Esse – бути
laudā re < laudase
Закон редукції короткого голосного
1. Будь – який короткий голосний у серединному відкритому складі переходить в ĭ.
Такий перехід зумовлений наявністю в латинській мові до класичного періоду так званої початкової інтенсивності, тобто, виділення у вимові початкового складу; в зв’язку з цим, наступний за ним склад з голосним скорочується (редукується):
mittĕ re, mittĭ – te < mittĕ – te!
2. Короткий ă у закритому серединному складі переходить в ĕ:
capio – я беру cупін capitum, але з префіксом accĕ ptum
Дієслово
Граматичні категорії:
- особа (1, 2, 3)
- число (singularis, pluralis)
- час
теперішній praesens
минулий недоконаного виду imperfectum
минулий доконаного виду perfectum
давноминулий plusquamperfectum
майбутній перший futurum primum I
майбутній другий futurum secundum II
- стан
активний actī vum
пасивний passī vum
- спосіб
дійсний indicativus
наказовий imperativus
умовний coniunctivus
Неособові форми дієслова
- неозначна форма infinitives
- дієприкметник participium
- віддієслівний іменник gerundium
- віддієслівний прикметник gerundiuum
- віддієслівний іменник із значенням supinum
мети при дієсловах руху
Основні форми дієслова (словникова форма)
1 2 3 4 форми
amo amavi amatum amā re – любить
1 2 3 основи
1. Перша особа однини теперішнього часу дійсного способу, активного стану із закінченням – О
2. Перша особа однини минулого часу доконаного виду дійсного способу активного стану із закінченням – ī
3. супін (віддієслівний іменник середнього роду) із закінченням – um
4. інфінітив теперішнього часу із закінченням – re
Основи дієслова
- основа інфекта
- основа перфекта
- основа супіна
Від основи інфекта утворюються часи системи інфекта обох станів:
- praesens,
- imperfectum,
- futurum I,
- дієприкметник теперішнього часу,
- наказова форма,
- герундій і герундів.
Від основи перфекта утворюються часи системи перфекта активного стану:
- perfectum,
- plusquamperfectum,
- futurum II,
- infinitivus минулого часу активного стану.
Від супіна утворюються дієприкметники минулого і майбутнього часу, іменники IV відміни, часи системи перфекту пасивного стану.
Дієвідміни дієслова
Усі правильні дієслова розподіляються на чотири дієвідміни за кінцевим голосним основи інфекта.
I – vetā -re – забороняти
II – habē -re – мати
III – defen d (ĕ)-re – захищати
IV – audī -re – слухати
|
|