Вітчизняна геополітика: геополітичні концепції в Україні та Росії

Одним з перших російських геополітиків у другій половині ХІХ ст. став Л.І.Мечников, який стояв на позиціях географічного детермінізму і в історичному поступі людства виділяв три цивілізації - річкову, морську та океанічну. У першій половині ХХ ст. В.П.Семенов-Тяншанський розробляє антропогеографічні засади геополітики. Помітний внесок у розвиток геополітики внесли так звані “євразійці”, які в еміграції розробляли концепцію “місцерозвитку” та впливу на історію Росії її географічного положення на стику Європи й Азії. Серед них М.С.Трубецькой, В.М.Ільїн, П.М.Савицький, Г.В.Вернадський, Г.В.Флоровський, Л.П.Карсавін.

Найбільш відомий як геополітик П.М.Савицький (1895 - 1968), який розглядав геополітичну суть євразійського положення Росії як передумову для синтезу світової культури та історії, як особливий тип цивілізації. Савицький по-новому оцінює для Росії монголо-татарське нашестя: “Без татарщини не було б Росії”. І далі: “Росія - спадкоємниця Великих Ханів, продовжувальниця справи Чингіза й Тимура, об’єднувальниця Азії”. Савицький ввів поняття “місцерозвиток” і характеризував “ландшафт” Росії як синтез “європейського Лісу” й “азіатського Степу”. Він сповідував принцип “ідеократії”: держава повинна будуватися зверху вниз, від вищого духовного імпульсу.

У 1920-х роках набула популярності ідея євразійства, за якою Росія повинна була обрати особливий історичний шлях, а не імітувати європейські взірці. Ідеї євразійства реанімуються у наш час. Провідна теза - синтез православно-слов’янської та ісламо-тюркської культур за умов провідної ролі першої. Мета такого синтезу: протистояти мондіалістьській ідеї - пересторога оволодіння всім світом США. Євразійці намагаються відродити модель бінарного двополюсного світу і повернути міжнародні взаємини до часів “холодної війни”.

Фундатором української геополітики став С.Л.Рудницький (1877 - 1937), який зробив першу спробу ретроспективної інтеграції українських етнічних земель у дуже складній тогочасній (кінець ХІХ - початок ХХ століття) геополітичній ситуації. С.Рудницький по завершенні першої світової війни розробив балтійсько - понтійську (балтійсько-чорноморську) геополітичну доктрину. Після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій виникли молоді держави: Фінляндія, Чехо-Словаччина, Угорщина, Україна. Пересторога цих молодих держав проти нової експансії зі сходу спонукає їх до інтеграції з формуванням “балтійсько - понтійської федерації”. Зауважимо, що доктрина С.Рудницького щодо балтійсько-чорноморської геополітичної інтеграції повною мірою зберігається і в наш час: будівництво нафтопроводу Одеса – Броди - Гданьськ, проекти міжнародного транспортного коридору “Балтикам - Чорне море”. Останніми роками формується міжнародна співдружність ГУАМ (Грузія – Україна – Азербайджан - Молдова), яка поширює економічну інтеграцію на Балто - Черноморсько – Каспійський геополітичний простір.

Напередодні другої світової війни була опублікована чорноморська доктрина відомого українського письменника й політолога Ю.Липи, за якою Україна розглядалася у системі держав Чорноморського простору. Ю.Липа обґрунтував геополітичну, етнокультурну й транспортно-економічну цінність Чорноморського простору. І в цьому випадку можна говорити про певну реалізацію чорноморської доктрини: у 1993 р. була заснована економічна інтеграція причорноморських країн у формі Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС).

Серед російських геополітичних доктрин найбільш помітними були теорія “третього Риму”, доктрини панславізму та євразійства. Фундатор концепції третього Риму псковський ігумен Філарет у 1510 - 1511 рр. писав, що історія людства - це доля трьох богообраних світових царств. Два царства - Рим Старий і Рим Новий (Константинополь) вже впали, “третій Рим” - Москва, а “четвертому не бути”. Доктрина панславізму, що формувалася протягом другої половини ХІХ ст. (М.Данилевський та ін.), проголошує історичну необхідність об’єднання всіх слов'ян під началом Росії. Певні відлуння цієї доктрини звучать і в наш час, зокрема в роботах О.Солженіцина та Д.Лихачова.

Доктрина євразійства ґрунтовно розроблена у 1920-х роках російськими емігрантами Н.Трубецьким, В.Ільїним, М.Шахматовим, Г.Флоровським, Л.Карсавіним та ін. За цією концепцією Схід не протистоїть Заходу, як це обґрунтовували панславісти, а потребує певної інтеграції за такою формулою: Росія - центр Євразії, а Європа, Китай і країни мусульманського світу - її периферія. Цікаво, що і в наш час (2001 р.) мертвонароджену інтеграцію СНД намагаються реанімувати як “євразійське об’єднання” республік бувшого СРСР.

Знаний російський географ та історик Л.М.Гумілєв(1912 - 1992) відомий своїми розробками теорії етногенезу та етнічних циклів, у яких помітні геополітичні “мотиви”. Етноси - головні діючі особи історії, живуть у біосфері, регіональні особливості якої певним чином зумовлюють їх активність. Найвища активність етносу досягається за рахунок сплеску пасіонарності - виникнення в окремих людей – пасіонаріїв високих ідей і цілей, для досягнення яких можна йти на самопожертви. Всі етноси в залежності від більшої чи меншої пасіонарності проходять свій життєвий цикл від підйому до спаду. Спалах пасіонарності потребує потужних енергетичних імпульсів, що можуть йти від ідей чи від біосфери.

З 90-х років ХХ ст. політична географія повертається до життя в пострадянських країнах як університетська географічна дисципліна та як напрям суспільно-географічних досліджень (В.О.Колосов, М.С. Мироненко, В.О.Дергачов, О.І.Шаблій, М.В.Багров, М.С. Дністрянський).

Останнім часом в Росії поширюється правозахисна геополітична доктрина, за якою Росія повинна захищати права російськомовного населення в сусідніх країнах - бувших республіках СРСР аж до військового тиску й перегляду існуючих кордонів. Окремі російські геополітики сповідують і пропагують відверто імперські й войовничі погляди щодо сучасних геополітичних проблем Росії. Зокрема, А.Дугін у своєму посібнику “Основы геополитики: геополитическое будущее России» (1997) кількаразово повертається до “проблеми суверенної України” у контексті стратегії і тактики російської геополітики аж до таких висновків: - “Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо. Эта территория должна быть поделена на несколько поясов…”.

Запам’ятайте:

· Першими вітчизняними геополітиками були російські вчені Л.І.Мечников (друга половина ХІХ ст.) та В.П. Семенов – Тяншанський (початок ХХ ст.).