Фактори суспільного розвитку

Складним і різнобарвним є історичний поступ людства. Так само складними і протирічивими є численні спроби визначити його рушійні сили, фактори й механізми суспільно-історичного розвитку.

У часи середньовіччя цивілізаційний поступ людства вважали визначеним Богом. Філософсько-наукова думка XIX ст. виходила з необхідності пошуку єдиного критерію для виділення стадій соціокультурної еволюції. У Г. Гегеля історія була рухом Абсолютного Духу до усвідомлення своєї суті як свободи. Відтак, стадії історії виділялись ним як етапи актуалізації певної міри й форми свободи. К.Маркс розглядав історію як поступ продуктивних сил та виробничих відносин, і його періодизація орієнтована на пошук основних стадій розвитку продуктивних сил. Представники позитивістського еволюціонізму виходили з технологічного критерію “стадій економічного зростання”. Але моністичні (однофакторні) парадигми і принцип головного чинника мають свої обмеження, коли вищі прояви духовного життя виводяться з елементарних (чи значно більш простих) відносин - рівня технічного оснащення, розвитку продуктивних сил та ін.

Сьогодні цілком зрозуміло, що соціокультурні феномени зовсім не є безпосередньо похідними від “базисних” явищ. Прикладом може слугувати відміна рабства на півдні США, яке на той час було економічно цілком життєздатним і скасування якого призвело до жорсткої економічної кризи. Можна говорити про певну кореляцію між станом економіки, типом соціальної системи, формою організації влади, характером світогляду. Проте кожному рівню розвитку продуктивних сил відповідає не один лише, а цілий спектр можливих типів суспільних відносин, форм культури тощо. До того ж, за сучасними поглядами, неможливо встановити першоджерело соціальних зрушень, коли вони відбуваються внаслідок взаємодії великої множини чинників, що дають мультиплікаційний ефект.

Важливим у розумінні процесів соціально-економічного розвитку є визначення передумов і факторів, зокрема фактора природного середовища. З часів просвітництва відомий географічний детермінізм, за яким суспільний розвиток повною мірою залежить від природного середовища. У вітчизняній економіко-географічній літературі склалося розуміння природних умов як “опосередкованого фактора” суспільного розвитку: природні умови не визначають суспільний розвиток безпосередньо; їх вплив опосередкований способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил і т.ін. Той чи інший шлях розвитку суспільства “задають” конкретні історичні умови, у яких функціонує дане суспільство.

На перших етапах суспільного розвитку важливу роль відігравав фактор природного середовища, природних умов взагалі. Так, централізована економічна система Стародавнього Єгипту сформувалась на основі виключної ролі річки Ніл у господарському житті країни. Створення складної й масштабної (загальнодержавної) іригаційної системи з відповідними технічними та контрольними службами було під силу лише могутній централізованій державі, яка зосереджувала у своїх руках відповідні матеріальні та людські ресурси. Ступінь підпорядкованості цих ресурсів була такою, що маси людей з однаковим успіхом виконували неімовірні за своїми обсягами роботи як по спорудженню життєво необхідних іригаційних систем, так і мало зрозумілих у своїй космічній величі пірамід. На наступних етапах еволюції суспільства роль природного середовища поступово зменшувалась, але його вплив істотно позначений і нині.

Дискусійним лишається питання щодо ролі в історичному розвитку окремих осіб і суспільства в цілому. Є приклади величезної ролі конкретної особи в історії. Особа Чингіз-хана була стрижнем консолідації всіх кочових племен Монголії, що стали господарями Старого Світу. Ще показовішим є приклад Магомета, що об’єднав Аравію, а головне - заснував нову релігійно - суспільну систему, яка виявилась на диво ефективною і поширилась від Атлантики до Поволжя і Центральної Азії і далі до Індонезії. І без Магомета хтось міг би об’єднати арабів, але без духовної основи доля цих завоювань через одно - два століття була б такою самою, як і доля монгольскої імперії.

До “осьового часу” свідома воля окремих людей майже не впливала на хід соціокультурного процесу, а починаючи з нього суб’єктивний фактор в історії людства набирає все більш помітного значення. Таким чином, особистість з її свободою та випадок є найістотнішими чинниками історичного руху, визнання яких зовсім не відміняє значення певних об’єктивних закономірностей і тенденцій. Чим більший історичний відрізок часу ми розглядаємо, тим більш виразними постають саме об’єктивні тенденції та закономірності цивілізаційного поступу. Перемога більшовиків у Росії чи прихід до влади нацистів у Німеччині значною мірою можна пояснити збігом обставин та діями окремих людей. Але такі глобальні зрушення, як перехід від привласнюючої (мисливство, збиральництво) до відтворюючої системи господарства та подальше формування перших цивілізацій, мають розглядатися саме як об’єктивні закономірності історії.

Таким чином, різноманітні і множинні фактори - природно-географічні, історичні, етнічні, соціально-економічні, культурні, політичні, геополітичні і т.д., змінюючись у часі і “від місця до місця” створюють те мерехтливе мереживо конкретно-історичних ситуацій, яке врешті решт і визначає загальний напрям та особливості розвитку кожного народу, кожного суспільства. І осмислення цього історичного процесу є надзвичайно складним.

Монофакторний підхід до пояснення еволюції людства нині замінений багатофакторним. При цьому множина факторів може розглядатися як ієрархічна система, у якій, за Ю.Павленком, спостерігається “поліфонічна кореляція між явищами економічної, суспільно-політичної та культурно-світоглядної сфер”: певним господарським показникам може відповідати певний спектр соціальних і культурних форм; певному типові політичної організації - відповідний спектр економічних та соціальних хатакреристик; провідним культурно-світоглядним формам - спектри можливих типів економіки та суспільно-політичних систем.

Корелюються певні спектри стадій і “сумісних” і “співможливих” варіантів економічних, соціальних, політичних, релігійних тощо форм. Певним стадійним рівням відповідають згустки (“кореляційні плеяди”) соціокультурних форм, і саме за ними можна виділяти окремі стадії розвитку людства, а перехідні етапи між стадіями будуть відповідати глобальним трансформаціям та “біфуркаціям” цивілізаційного процесу.

Цівілізаційний процес поєднує диференціацію людства за сферами та формами його життєдіяльності, з одного боку, та рух до вселюдської планетарної інтеграції - з другого. Органічну єдність інтеграційних та диференційних процесів, що взаємозумовлюють та взаємодоповнюють один одного, Г.Спенсер називав змістом еволюції. Протягом всієї історії людства спостерігається наростання інтеграційно-диференційних явищ.

У розгляді історичного процесу детермінізм та індетермінізм традиційно протистояли один одному. З одного боку, віра в божественну напередвизначеність історичного руху, з другого - думка про свободу волі особи. Після А.Тойнбі теза про персональну свободу волі, свобода вибору та особиста відповідальність стають фундаментальними положеннями. На порозі нового часу релігійний провіденціалізм змінюється раціоналістичним детермінізмом. Спочатку це відбувається у сфері природознавства, але незабаром переходить і на історію. Більшість науковців нині критично сприймає тезу щодо божественної напередвизначеності, заданості історії й віддає перевагу свідомій волі кожного з нас і людства в цілому.

Запам’ятайте:

· Людство у всі часи намагалось зрозуміти рушійні сили, фактори і механізми суспільно-історичного розвитку. Протягом середньовіччя всяке буття вважалось визначеним Богом, пізніше історію називали рухом Абсолютного Духу (Гегель), розвитком продуктивних сил і виробничих відносин (Маркс), технологічним та економічним зростанням (позитивізм).

· Сучасні дослідники наголошують багатофакторну схему суспільно-історичного розвитку, за якої дія окремих чинників доповнюється і ускладнюється їх взаємним впливом, що спричиняє мультиплікаційний ефект.

· По-різному у різний час визначали у цивілізаційному поступі людства роль природного середовища: спочатку природний фактор вважали головним (географічний детермінізм), пізніше його розуміли вже як чинник опосередненого впливу, який надає певні передумови для розвитку, що можуть бути використані дуже по-різному (поссібілізм).

· Складною і протирічивою є оцінка ролі людських мас та окремих особистостей у суспільному розвиткові. До осьового часу свідома воля окремих людей була мало помітною. Від “осьового часу” роль особистостей – лідерів і так званих “суб’єктивних чинників” істотно зростає. На великих історичних відрізках більшою мірою прослідковуються об’єктивні тенденції розвитку, на малих – суб’єктивні.

· Монофакторний підхід до еволюції людства нині замінений багатофакторним: певному типові господарських систем може відповідати певний спектр соціальних, культурних і політичних форм; певний тип соціально-політичної організації співставний зі спектром різних економічних систем.

· Зміст еволюції, за Г.Спенсером, являє собою органічну єдність диференційних та інтеграційних процесів, які взаємозумовлюють та взаємодоповнюють один одного.

· У розумінні історичного процесу детермінізм та індетермінізм традиційно протистояли один одному. Нині релігійний провіденціалізм, що сповідує божественну напередвизначеність людського розвитку, змінюється раціоналістичним детермінізмом з провідною роллю свідомчої волі кожного з нас і людства в цілому.

Контрольні питання та завдання

1. Як визначало людство рушійну силу історичного розвитку у добу середньовіччя та капіталізму? Як визначають рушійні чинники суспільно-історичного процесу у наш час?

2. Як визначали у розвитку суспільства роль природного середовища? Які географічні концепції щодо ролі природного середовища у суспільному житті розроблялись у різні часи?

3. Поясніть місце і роль суспільно-історичному розвитку людських мас та окремих осіб. З якого часу роль окремих особистостей в історії стала більш помітною? Чому об’єктивні тенденції історичного розвитку більш зрозумілі на великих історичних проміжках, а суб’єктивні – на малих?

4. Поясніть історичний перехід від монофакторного розуміння еволюції людства до багатофакторного. Що означає багатофакторність суспільно-історичного розвитку?

5. Як визначає зміст цивілізаційної еволюції Г.Спенсер? Наведіть приклади процесів диференціації та інтеграції та їх взаємодії й взаємозумовленості у суспільному житті.

6. Як змінюється співвідношення детермінізму-індетермінізму у розумінні історичних процесів? Які погляди у наш час приходять на заміну традиційному релігійному провіденціалізму?