Тема: загальні положення про зобов'язання

План

1 Опрацювати конспект лекцій по даній темі.

2. Опрацювати відповідну літературу

3. Відповісти на питання для самоперевірки і контролю по вказаній темі.

Студентам необхідно вивчати зобов'язальне право як складову галузі цивільного права. Це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, відносини з відшкодування заподіяної шкоди та інші відносини, в яких одна сторона має право вимагати від іншої сторони вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій. Зобов'язальне право являє собою підгалузь цивільного права і має досить складну, чітко структуровану систему, основа якої відображена у книзі п'ятій ЦК України (включає ст. 509 — 1215).

У системі зобов'язального права слід вирізняти зобов'язально-правові норми та інститути, що розташовані у певній послідовності. Зокрема, в ній окреслюють такі елементи: 1) загальні положення про зобов'язання; 2) окремі види зобов'язань (включають договірні та не договірні зобов'язання); договірні зобов'язання (містять загальні положення про договори та конкретні види договорів); не договірні зобов'язання (включають серед інших зобов'язання із заподіяння шкоди (загальний та спеціальні делікти).

Саме ж поняття зобов'язання слід розглядати як право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Далі доцільно розібрати особливості складових елементів зобов'язання. Суб'єктами зобов'язання є кредитор — особа, якій у зобов'язанні належить право вимоги, та боржник — особа, яка в зобов'язанні несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Об'єкт зобов'язання — те, на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів. Юридичним об'єктом зобов'язання є дії: передача майна, виконання роботи, надання послуги, сплата грошей. Матеріальним об'єктом зобов'язання є речі, щодо яких виконуються певні дії (утримання від дій). Зміст зобов'язання складають суб'єктивні права та обов'язки учасників. Це право вимоги кредитора і обов'язок виконання боржника.

Вивчаючи підстави виникнення зобов'язань, студентам варто звернути увагу на те, що зобов'язання виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, такими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; акти цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставами виникнення зобов'язань можуть бути: акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, рішення суду; настання або ненастання певної події та інші юридичні факти.

Якщо на одній із сторін або на кожній з них виступає кілька осіб, то має місце множинність (множина) осіб у зобов'язанні. Тут необхідно дати характеристику дольовим, солідарним та субсидіарним зобов'язанням.

Визначаючи підстави для зміни осіб у зобов'язані, яка допускається за законом, необхідно звернутися до відповідних положень ЦК України. Так, підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначає ст. 512. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особіза правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставо данцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою та в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом; зокрема, у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю та ін. (ст. 515 ЦК України). Відступлення права вимоги — це передача кредитором своїх прав і обов'язків іншій особі (сесія). Відступ права вимоги здійснюється на основі договору (форма якого відповідає формі основного договору), за яким кредитором стає Інша особа, до якої переходять належні первісному кредиторові права. Згоди боржника для сесії не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Необхідно звернути увагу й на порядок зміни боржника - переведення боргу, яке здійснюється лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України), на підставі правочину, форма якого відповідає формі основного договору (ст. 521 ЦК України).

Ще одне питання, на якому студентам необхідно акцентувати свою увагу — припинення зобов'язань. При цьому треба пам'ятати, що звичайний спосіб припинення зобов'язань — це виконання, проведене належним чином. ЦК України визначає також такі підстави для припинення зобов'язань: вимога однієї із сторін, якщо це передбачено договором або законом (ч. 2 ст. 598); згода сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; домовленість сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація); звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; поєднання боржника і кредитора в одній особі; неможливість виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; смерть боржника, якщо зобов'язання є нерозривнопов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути викона­не іншою особою; смерть кредитора, якщо зобов'язання є нерозривно пов'язаним з особою кредитора; ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю працівника.