VІІ. Домашнє завдання

Німеччина

1871 р. – німецькі князівства об’єднуються в одну союзну державу з центром в Пруссії.

Органи влади:

· Бундесрат

· Рейхстаг

· Кайзер (Вільгельм І, Вільгельм ІІ)

· Канцлер (Отто фон Бісмарк, Каправі, Гогенлое)

Розпочинається швидкий промисловий розвиток, економічна експансія в Європі.

Монополії – великі підприємницькі об’єднання

Рейхсканцлер Бернгард фон Бюлов (1900-1909): «Минули вже ті часи, коли інші народи ділили між собою землю і води. Ми вимагаємо і для себе місця під сонцем»

Виношуючи загарбницькі плани і готуючись до війни за переділ світу, правлячі кола імперії здійснили заходи для консолідації сил. Ініціатором зближення двох найвпливовіших сил суспільства – юнкерів та великої буржуазії виступили військові, магнати важкої індустрії. практично вона була втілена у життя канцлером Бернгардом фон Бюловим.

прагнучи досягнути підтримки юнкерів, Бюлов у 1902 році провів через рейхстаг нове мито, який двічі підвищив виплати за ввезення зерна. Це сприяло збільшенню прибутків поміщиків.

У 1907 році Німеччина пережила сильну урядову кризу, пов’язану з виникненням у періодиці інформації про жорстокість німецький колонізаторів у Південно-Західній Африці. Рейхстаг відмовився виділяти кошти на придушення повстання африканських племен. Але пропагандивними методами Бюлову вдалося об’єднати в єдиний блок консерваторів та лібералів, отримати більшість депутатських голосів і виділити кошти на завершення колоніальної війни і будівництво флоту.

1908 – закон «Про молодь та збори» – заборона молоді до 18 років брати участь у політичному житті.

1909 р. – новий канцлер Т. фон Бетман-Гольвег, який підтримав політику Вільгельма ІІ на підготовку до війни.

За 5 років до війни видатки на військовий сектор досягнули 50% від бюджету, армія – 666 тис. чол..

Пропагандивна підготовка до війни, утворення спілок і колоніальних громад.

Соціал-демократична партія Німеччини (1891 р.) – поширення популярності. деї марксизму. Прагнули побудувати соціалістичне суспільство, тобто революційним шляхом перетворити приватну власність на громадську.

· Революційний напрям – Р.Люксембург, К.Лібкнехт

· Реформатори – Е.Бернштейн

· Центристи – К.Каутський

Великобританія

на початку ХХ століття Великобританія була однією з найбільш економічно розвинутих держав світу. Лондон зберігав позиції світового торгівельного і фінансового центру. Англійська валюта – фунт стерлінгів – була міжнародною фінансовою одиницею. Колонії охоплювали 57% площі всіх колоніальних країн. Однак відбувається падіння промислового виробництва. (застаріла техніка, вільна торгівля, конкуренція текстиль тощо).

У 1901 році померла королева Вікторія, яка була символом попередньої епохи. Нащадок – король Едуард 7.

1900 – створена лейбористська партія. Увійшли: тред-юніони, Незалежна робітнича партія, Соціал-демократична партія та інші. Робітники отримали власне представництво у парламенті.

Англія вступила у ХХ століття у стані війни з бурами, і на гребені шовіністичної пропаганди перемогу на виборах отримали консерватори. Війна і економічна криза поставила цю організацію перед серйозними проблемами у внутрішній та зовнішній політиці. Знов підняте питання про закон про протекціонізм викликало серйозні суперечності. На виборах 1906 року до влади повернулися ліберали.

На перший план у ліберальній партії висунулося радикальне крило прихильників реформ і соціального прогресу, яке очолив Девід Ллойд-Джордж.

· Припинив декілька страйків, виступивши в ролі посередника

· 1906 – парламент заборонив підприємцям вимагати від тред-юніонів відшкодовування збитків за страйки

· 1906 - компенсація при нещасних випадках на виробництві

· 8-годинний робочий день для гірняків

· пенсії з 70 років

· 1909 – мінімум зароб. платні

· соц. страхування за хворобою, інвалідністю, безробіттям.

Ллойд-Джордж запропонував бюджет, що передбачав підвищення податків з боку заможних верств населення. Це викликало конфлікт з палатою лордів, її права були суттєво обмежені.

1914 р. – прийнятий закон про гомруль Ірландії, але Ольстер виключений з її складу, а початок війни став приводом відкласти виконання закону.

З 70-х років ХІХ ст.. Британія ставила за мету зміцнення та розширення колоніальної імперії.

У 1899 р. британський уряд спровокував англо-бурську війну, яка тривала 2, 5 року. Бури здійснювали рішучий опір. Але у 1902 р. війна завершилася приєднанням Трансвааля і Оранжевої до англійських володінь у південній Африці..

Війна обійшлася Англії в 6 ти. убитими, 23 тис. пораненими і 16 тис. померлими від ран. Важке враження здійснили відомості про жорстокість військових у концентраційних таборах. За роки війни від глоду та хвороб у них померло 20 тис. бурів.

Прагнучи зміцнити єдність британської імперії, англійський уряд надавав «білим колоніям» (населеним британськими переселенцями) статус домініонів, тобто самокерованої території.

1867 - Канада

1907 – Австралія, Нова Зеландія,

1910 – Південна Африка

З 1907 року британський уряд почав регулярно збирати імперські конференції для консультацій з домініонами з найважливіших питань зовнішньої та внутрішньо політики.

До кінця ХІХ ст.. – політика «блискучої ізоляції».

Але погіршення міжнародного становища держави, різке зростання військової та промислової могутності Німеччини, її територіальні претензії змусили Англію шукати союзників.

1904 – урегулювавши взаємні територіальні претензії в Африці, Англія уклала військово-політичну угоду із Францією, що отримало назву «Антанта» (сердечна згода)

1907 – Розподіливши сфери впливу в Ірані, Афганістані і Тибеті, угоду підписали Англія і Росія.

Задовго до початку війни британський уряд розпочав озброєння, військові витрати збільшилися втричі. Посилився флот, створена армія.

Росія

У 1894 імператорський престол посів Микола II (1894—1917) — останній представник династії Романових. Його уряд продовжував політику зміцнення самодержавства і його соціальної опори-дворянства. У той же час під впливом марксизму формувався робітничий рух у Росії У російському робітничому русі поступово провідні позиції здобула радикально-політична течія, що ставила своїм завданням революційне захоплення влади і створення соціалістичного суспільства з допомогою державних важелів. Теоретиком російського пролетарського руху виступив В.Ульянов-Ленін (1870—1924). У 1898 за ініціативою В. Ульянова створена нелегальна Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). На другому з'їзді РСДРП (1903) у партії відбувся розкол на більшовиків (прихильників радикальних заходів) і меншовиків (прихильників реформістського шляху до соціалізму). У 1901 за кордоном виникла Партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка взяла на озброєння народницьку ідеологію. Ліберальний земський рух, що виступав за встановлення конституційного устрою, оформився в 1905 у Конституційно-демократичну партію (кадети).

Поразка Росії у російсько-японській війні 1904-05 поглибила суспільно-політичну кризу в країні, що спричинила першу Російську революцію 1905-07. Революція почалась розстрілом мирної демонстрації робітників Петербурга 9.1.1905 і вилилась у бурхливі виступи робітників, селянства, населення колоніальних окраїн. Найбільшого піднесення революційні події набули під час всеросійського жовтневого страйку 1905.17.10.1905 цар Микола II оголосив «Маніфест», який обіцяв запровадження конституційного устрою і скликання Державної Думи — російського парламенту. Стихійно почали виникати Ради робітничих депутатів, проводились численні мітинги і демонстрації, виходили демократичні періодичні видання, утворювались політичні партії, профспілки, громадські організації. Більшовики, які намагались шляхом радикалізації соціального руху захопити владу, підняли у грудні 1905 збройне повстання в Москві, яке було придушене урядовими військами. На поч. 1906 Микола II здійснив реформу державного управління, запровадивши Державну Раду як верхню палату російського парламенту. Виборчий закон зберігав суттєві соціальні обмеження на виборах у Раду і Думу. Незважаючи на це, на засіданнях Думи ставились питання глибоких суспільно-політичних реформ. 9.6.1906 Микола II розпустив І Думу і призначив вибори до II Думи. Остання діяла з 20.2. до 3.6. 1907 і була розпущена урядом. Революційні події 1905-07 у Р. не привели до утвердження конституційного ладу в імперії та не розв'язали аграрного питання.

Після розпуску II Державної Думи в імперії було встановлено репресивний режим, який розправився із демократичним і національно-визвольним рухами. Одночасно уряд оголосив вибори до III Державної Думи за новим виборчим законом, який надавав переваги заможним верствам і російському населенню. Для створення соціальної опори серед заможного селянства царський уряд за ініціативою П.Столипіна 9.11.1906 оголосив указ про земельну реформу. Реформа сприяла виходу селян із общини, закріпленню землі у приватну власність, чим значно прискорила капіталістичний розвиток села. Одним з елементів проведення аграрної реформи стало переселення селян, особливо з України, на вільні землі у Сибір і на Далекий Схід. За 1906-12 на окраїни імперії виїхало бл. 1 млн. українців (бл. 40 % усіх переселенців у Р.). Через невміло організоване переселення, відсутність продуктів і медичного обслуговування та непідготовленість місць для переселенців частина з них померла, а частина повернулась в Україну (за деякими дан. — бл. 70 %).

Поразка Революції 1905-07 викликала ідейну кризу в суспільно-політичному русі, наслідком якої було посилення великоруського шовінізму (виникнення чорносотенних організацій) і відмова від радикальних форм суспільних змін (збірник «Вехи»; під ред. П.Струве). Восени 1912 під контролем уряду була обрана IV Державна Дума. Незважаючи на перевагу в ній консервативних сил. Дума поставила ряд питань щодо оновлення суспільного життя. Ініціаторами реформ виступала партія кадетів. Напередодні війни значно посилився робітничий, селянський і національно-визвольний рух.

Міжнародна ситуація почку 20 століття характеризувалась загостренням боротьби європейських держав за колонії і впливи в різних куточках світу. Росія прагнула розширити свій вплив на Чорному морі, щоб відкрити шлях експансії на Балкани і Близький Схід, а також у Середній Азії. Протиріччя між Р. і Японією на Далекому Сході призвели до російсько-японської війни 1904-05, у якій Р. зазнала нищівної поразки. За умовами Портсмутського миру 1905 до Японії відходила половина о. Сахаліну (на південь 50 паралелі). Протиріччя між Німеччиною і Австро-Угорщиною, з одного боку, і Росією — з іншого, зумовили створення у 1904-07 спільно з Великою Британією і Францією воєнно-політичного блоку — Антанти.

Франція

На межі ХІХ і ХХ століть Франція переживала економічне піднесення. За темпами зростання металургійної промисловості вона обігнала США, Німеччину і Великобританію. Значного розвитку досягнули електротехнічна, автомобільна (Рено, Пежо), хімічна, кінематографічна галузі. Але процес індустріалізації був не настільки швидким, щоб ліквідувати відставання від інших держав світу. 44% - селяни. Їх малоземелля і бідність

Швидко зростав і досягнув могутності кредитно-грошовий капітал Франції. Але банки лише незначною мірою вкладали кошти у вітчизняну економіку, експорт капіталу набув величезних розмірів.

У 1902 році перемогу на виборах до Національних зборів одержав блок діви партій – радикалів та соціалістів. З цього часу і до початку війни радикали відігравали вирішальну роль у всіх французьких урядах.

Уже перший уряд радикалів Е.Комба розгорнуло наступ на католицьку церкву. Не зважаючи на спротив духовенства, правих депутатів, у 1902-1904 рр. у державі було зачинено більше 3000 шкіл, які належали релігійним орденам, розпущено 54 церковних конгрегації. У 1905 році уряд прийняв закон про відокремлення церкви від держави. Франція стала світською республікою.

У 1906 р. уряд очолив Ж.Клемансо.

· Закон про щотижневий відпочинок робітників

· створено міністерство праці та гігієни

· 1910 - закон про пенсії з 65-річного віку

Загроза війни змусила об’єднатися республіканців та радикалів. У 1913 році за підтримки радикалів Національні збори обрали президентом Раймона Пуанкаре, відомого своєю діяльністю з укріплення військової потужності Франції. Новий голова держави розгорнув військово-технічну та морально-політичну підготовку до війни. У 1913 р. було прийнято закон про трьохрічну військову службу.

Зазнавши поразки у війні 1870-71 рр., Франція прагнула компенсувати втрату позицій у Європі розширенням колоніальних володінь. В останній третині ХІХ ст.. вона вела майже безперервні колоніальні війни, оволодівши величезними територіями у Африці, Індокитаї, островами Океанії та Вест-Індії. Так, у 1881 р. французи нав’язали протекторат Тунісу. Згодом після жорстоких війн були захоплені В’єтнам, більша частина Західної Африки, Мадагаскар. З 1860 по 1899 рр. володіння Франції збільшилися у 19 разів.

Франція стала другою колоніальною державою світу. Але подальші її завоювання в Африці призвели до загострення відносин із Великобританією. Франція поступилася. Це дозволило їй отримати підтримку у захопленні Марокко (1911), розширити володіння в Індокитаї та на островах Тихого океану.

1892, 1893 – угоди з Росією

1904 – Антанта

Сполучені Штати Америки

Наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст.. значного впливу в США набув рух за реформи та соціальний прогрес, який об’єднував інтелігенцію, службовців, дрібних підприємців і частину робітників. Прогресисти вимагали контролю за діяльністю великих корпорацій, демократизації виборчої системи, реформи оподаткування і запровадження соціального страхування.

Їх лозунги стали програмою дій ліберальної опозиції в рядах республіканської та демократичної партій.

Теодор Рузвельт (1858-1919) став президентом США в 1901 р. після несподіваного вбивства свого попередника Мак-Кінлі. Розпочав реформу американської адміністрації, «Прогресивну еру».

· 1901-1908 – 20 судових процесів проти корпорацій –порушників закону Шермана.

· Прагнув розширити вплив на корпорації

· 1903 – заборона залізничним компаніям міняти ціни на перевезення вантажів

· 1906 – уряд встановлює межу тарифних ставок

· Контроль над виготовленням харчових продуктів та ліків, працею на бійнях.

· Збільшення фонду громадських земель,

· Заходи з раціонального використання водних, лісових і сировинних ресурсів

· «чесний курс» відносно робітників підприємств.

Наступний президент – У.Тафт продовжив попередній курс.

Розкол у рядах республіканців дозволив отримати перемогу на президентських виборах 1912 р. кандидату від демократичної партії Вудро Вілсону. Савою передвиборчу програм він назвав «Новою свободою» або «Новою демократією». Основні принципи:

ü Індивідуалізм

ü Свобода особистості

ü Свобода конкуренції

Реформи

· зниження мита на 27%

· 1913 – оновлення системи оподаткування

· 1914 р. – закон Клейтона - удосконалення антимонопольного законодавства

· 1916 р. – обмежено використання дитячої праці і запроваджено страхування робітників від нещасних випадків на виробництві.