Організаційно-правові засади енергетичної безпеки

Головні цілі забезпечення енергетичної безпеки в Україні в механізмі державного управління сталим економічним розвитком полягають у наступному:

1) надійне забезпечення енергетичними ресурсами потреб національної економіки і населення в об’єктивно необхідних об’ємах;

2) надійне та ефективне функціонування і розвиток галузей і підприємств паливно-енергетичного комплексу;

3) забезпечення на державному рівні соціальної спрямованості енергетичної політики по енергозабезпеченню населення і працівників паливно-енергетичного комплексу (ПЕК);

4) зменшення негативного впливу від діяльності об’єктів ПЕК на навколишнє середовище і населення відповідно до внутрішніх і міжнародних вимог.

Головні принципи діяльності суб’єктів енергетичної безпеки у сфері енергетики:

1) пріоритет прав людини і верховенство має рацію;

2) баланс інтересів особи, суспільства, національного господарства і держави, їх обопільна відповідальність і адекватність заходів захисту їх інтересів реальним і потенційним загрозам в енергетичній сфері;

3) пріоритет вітчизняних цінностей у області енергетики і пов’язаних з нею сферах.

Відповідно до існуючих законодавчих актів, особливо до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, можна виділити наступні напрями енергетичної політики у галузі забезпечення енергетичної безпеки:

1) підвищення надійності та ефективності енергопостачання, забезпечення ефективного і стабільного розвитку паливно-енергетичного комплексу;

2) зменшення рівня енергетичної залежності країни шляхом збільшення здобичі (виробництва) і споживання власних енергоносіїв, диверсифікація зовнішніх і внутрішніх джерел енергопостачання, максимального заподіювання потенціалу енергозбереження;

3) підвищення рівня безпеки, стійкого до живучості енергетичних об’єктів з метою запобігання екологічним катастрофам і зменшенню рівня техногенного впливу енергетичних об’єктів на оточення;

4) забезпечення входження України в енергетичні ринки Європи і миру;

5) вдосконалення і розвиток сфери загального забезпечення і підтримки розвитку галузей ПЕК (нормативно-правова база, науково-технічне й інформаційне забезпечення та ін.).

Та незважаючи на розвиток енергетики в Україні, на розвиток законодавства та реалізацію політики у сфері енергетики, ряд науковців вказує, що рівень енергетичної безпеки досить низький у порівняні з країнами Євросоюзу. Пропонують певні першочергові заходи із підвищення рівня енергетичної безпеки України:

1) розроблення стратегічних положень щодо реформування економіки та соціальної сфери країни з урахуванням цін на паливно-енергетичні ресурси, що відповідають європейським і світовим рівням;

2) розроблення перспективних паливно-енергетичних балансів країни із суттєвим зменшенням у них часток природного газу, нафти та нафтопродуктів;

3) укладання стратегічних договорів щодо імпорту природного газу та нафти;

4) проведення ремонтів і реконструкції об’єктів енергетики з метою забезпечення необхідного рівня їх фізичної безпеки і мінімізації небезпек техногенного характеру для населення і довкілля.

Найнебезпечніші виклики для енергетичної безпеки України виникають у трьох сферах:

1) законодавча база – через відсутність єдиного механізму прийняття законів та укладання міжнародних угод у сфері енергетики. Документи, що стають частиною нормативно-правової бази України, часто не відповідають вимогам європейського законодавства. Крім того, іноді важко простежити чіткий зв’язок між цілями документа й конкретними заходами, що мають бути вжитими для їх досягнення;

2) система управління енергетикою, яка є неефективною і не забезпечує потреб української економіки;

3) сировинна база – недостатність природних ресурсів і неможливість ефективного використання наявної сировинної бази.