Передумови виникнення фондового ринку

Історично фондовий ринок і його товари — цінні папери (ЦП) — були покликані вирішити задачу концентрації дрібних приватних заощаджень у великі торгові і промислові капітали. Поява позикових цінних паперів — облігацій і банківських квитків (поряд із уже відомими на той час борговими векселями) — датується кінцем XVІ — початком XVІІ століття.

У тім же ХVІІ столітті в Англії і Голландії виникає й інший метод фінансування — створення корпорацій шляхом об’єднання капіталу багатьох осіб з подальшою їхньою участю в отриманні прибутків корпорації. Корпорації були прообразом нинішніх акціонерних компаній. Одночасне зародження і розвиток в Англії і Голландії різних систем фінансування було викликано стрімким підйомом у цих країнах у XVІ столітті промисловості і торгівлі, що мали потребу в доступі до вільних фінансових ресурсах. Правда, у той час основну масу інвестицій вимагали не наукові дослідження (як зараз), а скоріше географічні відкриття, що надавали нові торгові шляхи і нові території для освоєння.

Не випадково перші великі акціонерні товариства були створені для освоєння багатств Індії.

У 1600 році в Англії заснована Ост-Індська компанія, що монополізувала торгівлю з Індією. Ще до відплиття першого корабля в Індію ринкова ціна акцій цієї компанії піднялася на 16 % вище номіналу. За нею пішло створення Вест-Індської компанії, Південно-Тихоокеанської торгової компанії, ряду великих акціонерних корпорацій у Нідерландах, Франції. У 1757 р. було засновано перше російське акціонерне товариство –- «Російська в Константинополі торгуюча компанія».

Поява великої кількості акціонерних корпорацій поступово створювала передумови для біржової торгівлі цінними паперами.

Спочатку цінні папери торгувалися на товарних біржах поряд з іншими товарами. Так, у 1747 р. на Амстердамській універсальний біржі оберталося і котирувалося 25 найменувань голландських позикових цінних паперів, 4 види англійських державних облігацій і інші цінні папери. Амстердамська біржа мала характер універсальної біржі — фондової, товарної, валютної і зберегла свій характер до наших днів.

Розвиток фондового ринку супроводжувався фінансовими махінаціями. Так, у 1717 р. під патронатом французького міністра фінансів була заснована Місісіпська компанія. В правління компанії входив регент Франції Пилип Орлеанський. Вміла реклама призвела до того, що при первісному капіталі в 150 млн ліврів, сума проданих акцій досягла 3 млрд ліврів. Ріст у 20 разів або на 2000 %, і все це при обіцяному дивіденді в 1 %. До осені 1720 р. компанія лопнула, міністр збіг, його майно конфіскували.

Успіхи великих корпорацій і віра в нові фінансові інструменти створювали сприятливі умови для фінансових шахраїв і в Англії.

Уже на початку XVІІІ століття там виникло більш 200 дутих АТ типу «Товариство для перетворення вічного двигуна», «Компанії для торгівлі товарами по виробництву срібла зі свинцю», «Компанії, ціль якої буде оголошена пізніше, але кожний, хто зробить зараз внесок 2 фунти стерлінгів, буде одержувати по 1000 фунтів щорічно».

Лондонські брокери спочатку укладали угоди на площах та в кафетеріях, але з початком промислового перевороту торгівля акціями та борговими зобов’язаннями в Англії значно розширилась і зросла потреба в організованому веденні торгівлі. У 1770 р. почала функціонувати Лондонська фондова біржа.

Перша американська фондова біржа з’явилась у 1791 р. у Філадельфії, а в 1792 р. виникла Нью-Йоркська фондова біржа.

Біржі набули своїх основних характерних рис у період з XVI по XVIII ст. Визначальне значення для розвитку біржової торгівлі в середині XVI ст. мали біржі Антверпена і Ліона. Саме в цей період були створені біржі в Тулузі, Гамбурзі, Франкфурті та Лейпцигу. В основному це були товарні та вексельні біржі. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. на ринку з’явилися велика кількість державних позик. Першість тут утримувала Англія і відповідно Лондонська біржа. В Європі — Франкфуртська біржа.

Наприкінці XIX ст. на фондових біржах основне місце зайняли операції з акціями (у зв’язку з широким поширенням акціонерної форми власності) а торгівля державними цінними паперами значною мірою перейшла на позабіржовий ринок.

У 1703 р. відкрилась Петербурзька фондова біржа, де котирувались іноземні векселі та облігації державних позик, з 1827 р. почали котируватися акції, а після затвердження статуту біржі в 1870 р. почалось щоденне котирування цінних паперів.

На території України в 1796 р. було відкрито біржу в Одесі, у 1869 — в Києві, в — 1876 р. в Харкові, в 1885 р. — у Миколаєві та ін. На Київській біржі проводились операції з державними цінними паперами, акціями цукрових заводів, облігаціями приватних підприємств, векселями, заставними листами, золотом, сріблом. Специфічно київськими паперами, які постійно котирувались на Київській біржі, були цінні папери міських кредитно-фінансових закладів, місцевих машинобудівних та чавуноплавильних заводів. Протягом 90-х років у Києві сформувався вторинний ринок паперів цукрових заводів, промислових товариств та комерційних банків. У 1907 — 1908 р. у зв’язку зі зростанням експорту цукру виникли специфічні цінні папери, пов’язані з правами на вивіз цукру, які мали риси строкових угод.

У серпні 1914 р. під час Першої світової війни була закрита Київська біржа. Але контракти укладались на біржі навіть в 1916—1917 рр. Після 1917 р. функціонування фондового ринку практично припинилося.

Новий розвиток ринку цінних паперів в Україні веде свій відлік з 1995—1996 років. (Хоча Закони «Про господарчі товариства» і «Про цінні папери і фондовий ринок» були прийняті ще в 1991 році, але загальні кризові процеси у фінансовій сфері і відсутність послідовної державної політики в питаннях випуску і обертання цінних паперів тривалий час стримували можливості становлення фондового ринку). Тоді в Україні виникли об’єктивні передумови для активізації ринку цінних паперів — поступово стабілізувалася грошова система, з’явилися реальні товари і більш надійний засіб розрахунку (гривня), і почався етап масової приватизації державних підприємств шляхом акціонування. У 1995 р. Указом Президента була створена Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), а Верховною Радою України була розглянута і схвалена «Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України».

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — сукупність учасників ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Нині в Україні діють усі основні учасники фондового ринку — емітенти, інвестори, саморегулівні організації і професійні посередники, та сформувалася інфраструктура, що забезпечує їх діяльність. Фондовий ринок є структурованим і містить у собі ознаки й елементи первинного і вторинного ринку, організованого і неорганізованого, біржового і позабіржового.

3. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку

Цінні папери

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники.

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами — договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів.

Безумовно, що грошей потребує і третій суб’єкт ринку — домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов’язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором.

Офіційне тлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»:

«Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і перед­бачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

Групи цінних паперів

Цінні папери поділяються на три групи.

Пайові цінні папери — тобто ті, що засвідчують участь у акціонерному капіталі, дають власникам право на управління корпорацією, на отримання доходів від її діяльності та одержання частки майна за ліквідації товариства. Емітент таких цінних паперів зобов’язань щодо повернення грошей, інвестованих у його діяльність, не несе.

Боргові цінні папери — ті, за якими емітент несе зобов’язання щодо повернення залучених коштів і виплати грошей за користування ними. Інвестор, що володіє такими цінними паперами, не має прав на участь у діяльності емітента.

Похідні цінні папери — ті, що зв’язані з обігом пайових і боргових цінних паперів та прав щодо них.

Властивості цінних паперів

Цінні папери, як уже зазначалося, набувають особливих властивостей, а саме:

Ринковість — здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжний засіб, а також бути об’єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).

Дохідність — властивість цінних паперів виступати як засіб збереження і нагромадження багатства. Як будь-яке багатство цінні папери мають вартість:

— номінальну Þ встановлюється емітентом довільно при емісії;

— балансову Þ котра є бухгалтерським відображенням забезпеченості цінних паперів капіталом емітента;

— ринкову Þ вартість цінних паперів на ринку;

— розрахункову Þ визначається за допомогою фінансових розрахунків.

Ризикованість — властивість цінних паперів завдати власникам грошових втрат через зменшення своєї дохідності під впливом різноманітних факторів.

Ліквідність — властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих втрат для власника.

Спекулятивність — можливість цінних паперів стати об’єктом спекуляцій.

Стандартність — по-перше, відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і у дематеріалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, однаковість правових наслідків для суб’єктів ринку щодо операцій з цінними паперами окремих груп і видів.

Фінансовий ринок — це система економіко-правових відносин, що пов’язані з випуском та обігом фінансових інструментів.

Він стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів і сприяє виникненню і розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві.

Фінансові інструменти — цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Ринок цінних паперів

Цінні папери обертаються на фінансовому ринку, який забезпечує розподіл грошових коштів між підприємствами, ораганами влади і домогосподарствами.

Залежно від класифікаційних ознак фінансовий ринок поділяється на:

кредитний ринок, що охоплює позичкові відносини і має дві складові: ринок банківських кредитів та ринок боргових цінних паперів;

валютний ринок, на якому проводяться операції з іноземними валютами;

страховий ринок, що охоплює відносини щодо фінансового переведення індивідуальних ризиків у колективні;

ринок пайових цінних паперів, на якому відбувається торгівля правами власності на окремі частки підприємств.

Рис.2. Місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку