Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сутність і економічна основа грошового обороту




Грошовий оборот можна трактувати як сукупність всіх грошових платежів в народному господарстві. Головним недоліком такого визначення є те, що воно фіксує лише кількісну сторону грошового обороту, його результативний аспект. Сутність же його як руху грошей в процесі відтворювання залишається без уваги.

Грошовий оборот – це безперервний рух грошових грршей у всіх його формах за забезпечення неперервності відтворення і реалізації суспільного продукту та перерозподілу національного доходу.

Економічною основою грошового оборотує процес суспільного відтворення на всіх його стадіях. Разом з тим потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а і важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викличуть гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

Грошовий оборот, як правило, розглядають на двох рівнях: на макрорівні та на мікрорівні.

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку обслуговує кругооборот всього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення. Тому його називають сукупним грошовим оборотом.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей в межах кругообігу окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно капіталу окремого індивіду.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах індивідуального капіталу істотним чином відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, значною мірою є у розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає важливе місце в кругообороті індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, який обслуговує індивідуальний капітал, на ньому і завершується кожний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового доходу кожного економічного суб'єкта прямує на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, яка складає тимчасово вільні кошти, прямує на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб'єктів.



Сукупний грошовий оборот обслуговується переважно за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є у розпорядженні окремих економічних суб'єктів. Грошовий ринок перетворюється на внутрішній елемент цього обороту і забезпечує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обороту і якнайповнішого забезпечення потреб обороту в грошах в межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно посилюється еластичність грошового обороту, зростає здатність маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Вказані можливості грошового ринку не безмежні. Неминуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального капіталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії можуть бути обумовлені декількома чинниками:

• зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати кредитування суб'єктів обороту;

• зростанням чистого імпорту (перевищенням імпорту над експортом);

• зниженням перерозподільної функції грошового ринку, унаслідок чого наявна грошова маса повільніше обертатиметься і не зможе забезпечити всі потреби обороту;

• іншими чинниками, які можуть уповільнити швидкість руху грошей по каналах обороту.

Суб'єктами грошового оборотує всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні і споживанні валового суспільного продукту.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий оборот можна представити як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб'єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:



• окремими підприємствами і організаціями;

• підприємствами, організаціями і населенням;

• окремими фізичними особами;

• комерційними банками, підприємствами і організаціями;

• комерційними банками і населенням;

• окремими комерційними банками;

• комерційними банками і центральним банком;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями і установами — з іншого;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

• окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.

На будь-якій з цих ділянок можуть мати місце стрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, який створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави розділити грошовий оборот на окремі сектори. Першим видом економічних відносин, які реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, які обслуговують ці відносини, є:

еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцю, переміщаються продукти рівнозначної номінальної вартості;

безповоротність, оскільки отримані продавцем гроші не повинні повертатися до свого колишнього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

прямолінійність, яка виявляється в постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, який використовував їх для покупки продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

Такий характер руху грошей, який обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, який називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов'язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну істотну відмінність від грошового обігу — він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів або послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Окрім загальної межі — нееквівалентності, відносинам між суб'єктами цього сектора грошового обороту властиві також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, якщо визначена законами частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків і інших обов'язкових платежів і поступає в розпорядження держави, яка витрачає їх для виконання своїх функцій. В результаті виникає не тільки нееквівалентний, а і беззворотній рух грошей, тобто одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди і без отримання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, в яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит під час покупки цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще отримання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність в тимчасове користування. Цей сектор грошового обороту істотним чином відрізняється не тільки від грошового обігу, а і від фіскально-бюджетного сектора, і називається кредитним оборотом.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний і кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні мети розширеного відтворення. Разом з тим вони — самостійні явища, з своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий та готівковий.

Безготівковий грошовий оборот являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного рахунку на інший або проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівки.

Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці ХVII – на початку ХVIIІ ст., але широкого застосування до початку ХХ ст. не набув. На сьогодні вони є головною формою організації грошового обігу.

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визначається рядом законів, які регламентують банківську діяльність. Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони визначаються затвердженою Національним банком України Інструкцією № 135 від 29.03.2001 р. «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Основними принципами організації безготівкових розрахунків в Україні є:

1) усі кошти підприємств будь-якої форми власності повинні зберігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готівки, призначений, головним чином, для господарських і виробничих потреб;

2) списання коштів з рахунка клієнта може здійснюватися лише за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке списання передбачене чинним законодавством (наприклад, за рішенням суду);

3) підприємства мають право на вибір форми безготівкого розрахунку і способу платежу в межах того вибору, який забезпечується відповідним законодавством;

4) розрахункові документи приймаються банком до виконання лише в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта господарювання;

5) суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок;

6) момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до терміну відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

Безготівкові розрахунки поділяються на:

- товарні – платежі за продукцію, виконані роботи, надані послуги;

- нетоварні – платежі до бюджету, погашення заборгованості за кредит, страхові платежі та інші зобов’язання.

Основними формами безготівкових розрахунків в Україні є:

- платіжні доручення;

- платіжні вимоги-доручення;

- платіжні вимоги;

- чеки;

- акредитиви;

- векселі;

- платіжна картка.

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку й обміну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програмно-технічний комплекс "Клієнт - банк". Система "клієнт - банк" є складовою програм автоматизації банківської діяльності і джерелом надходження розрахункових документів через системи автоматизації банку до системи електронних платежів Національного банку або внутрішньої платіжної системи і складається з клієнтської і банківської частини.

Клієнтська частина системи "клієнт - банк" забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунка клієнта в банку, з огляду на проведені початкові і зворотні платежі. Електронні розрахункові документи, що подаються клієнтом у банк, повинні відповідати форматові платіжних документів системи електронних платежів Національного банку, із вказівкою електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким відповідно до установчих документів надане право підпису.

В організації грошового обороту завжди має місце і готівковий грошовий оборот,сутність якого полягає в тому, що обмінні операції супроводжуються рухом готівкових грошей.

На відміну від безготівкового обороту, він харакетризується низкою негативних особливостей:

- високі витрати щодо його організації;

- складності у забезпеченні належного контролю з боку держави за грошовим оборотом;

- можливості для різних фінансових порушень.

Заначені недоліки готівкого грошового обороту змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. Частка готівки в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, як правило, невелика і складає 5-7% усієї грошової маси.

Правове забезпечення готівкового грошового обороту здійснюється Постановою Націоанльного банку України від 19.02.2001 р. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

Порядок організації готівкових розрахунків поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств поштового зв’язку) і фізичних осіб, які зацймаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. Він обмежує розміри таких розрахунків (не більше 10 тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними дорученнями), а також визначає перелік винятків з цього положення (розрахунки за електроенергію, добровільні пожертви, розрахунки з бюджетом тощо).

Основним шляхом надходження готівки в обіг є виплата заробтної плати і здійснення інших платежів. Ці кошти надходять населенню через банки або через каси підприємств.

Витрата грошей населення на оплату товарів і послуг забезпечує зворотне надходження готівково-грошовової масо в каси підприємств, а від них – у каси банків. Частина отриманої населенням готівки відразу повертається безпосередньо в комерційні банки у вигляді вкладів, внесків на оплату придбаних ощадних сертифікатів тощо.

Гроші, що отримує підприємство, воно повинно здати того ж самого дня в банк. У касі підприємства може залишмтись тільки частка грошей. Цей касовий залишок лімітується. Касовий ліміт встановлюється комерційним банком на підставі відповідної заяви суб’єкту господарювання та його потреб у готівці.

 

3.2. Модель грошового обороту. Грошові потоки.

 

Для з'ясування закономірностей і особливостей руху грошей в процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель грошового обороту, скориставшись для цього методикою побудови моделі доходів і продуктів, широко відомої в іноземній літературі.

Для спрощення побудови моделі грошового обороту згрупуємо всі його суб'єкти в чотири укрупнені групи: фірми, сімейні господарства, уряд, фінансові посередники.

До групи «Фірми»відносяться всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь в створенні і реалізації валового національного продукту.

В групу «Сімейні господарства»входять всі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи і витрати і ведуть загальний сімейний бюджет. В таку одиницю може входити як одна, так і декількох осіб.

До групи «Уряд»входять юридичні особи — державні управлінські і інші структури, які забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу і національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього.

До групи «Фінансові посередники»відносяться суб'єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові і т.п.).

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділимо чотири види ринків:

ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;

ринок ресурсів,на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі і т.п.);

грошовий ринок,на якому реалізуються вільні грошові кошти;


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал