Вправа 8. Дібрати до видових понять родові. Сформулювати й записати визначення.

Морфологія, синтаксис – …

Фонетика, лексика й фразеологія, граматика – …

Підмет, присудок, означення, додаток, обставина – …

Голосні й приголосні – …

Крапка, кома, тире, двокрапка – …

Вправа 9. Знайти помилки у визначенні поняття. Яка частина визначення відсутня у прикладах? Виправити помилки.

Мова – другорядний засіб спілкування.

Синтаксис – це розділ науки про мову.

Стилістика – самостійна мовознавча дисципліна.

Сучасна українська мова – це мова побутового ужитку.

Розмовний стиль – є основою сучасної художньої літератури.

Офіційно-ділове мовлення – це мовлення ЗМІ, урядових газет і журналів, депутатів Верховної Ради.

Пряма мова – це мовлення якої-небудь особи.

Речення – це коли є граматична основа.

Суфікс – це значуща частина слова.

Вправа 10. Прочитати текст. Довести, що це – офіційно-діловий стиль. Назвати найголовніші ознаки стилю.

АКТ

Проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

Проголошує

незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України

Вправа 11. Прочитати текст. Довести, що він публіцистичного стилю. Назвати найголовніші стильові ознаки. Які думки викликає у вас текст? Як ви розумієте зміст останнього речення?

Рідна мова – це найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого “я”, коли воно є, своєї особистої і національної гідності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об’єктивній природності, необхідності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну із сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим.

Сьогодні на мови та їхнє майбуття треба дивитися не лише з погляду їхніх функцій, а й із погляду зафіксованих у них багатств національної духовності та культури.

І.Дзюба