Приготування та застосування лікарської форми

Порошок з насіння дикої моркви (1, 0 г на прийом, тричі на день) вживають при нетравленні шлунка і як вітрогінний та певною мірою проносний, сечогінний, жовчогінний, знезаражуючий, протибактеріальний за­сіб. Діє і протиглисно. Але найголовніше лікарське призначення насіння дикої моркви полягає в лікуванні нирково-кам’яної хвороби.

Насіння дикої моркви прий­мають не тільки в порошку, а й у водному настої — 1 столова ложка насіння на 1 склянку окропу. Напа­рюють цілу ніч (краще у термосі), випивають по пів­склянки гарячим за 3—4 рази. Дієта — як при нефритах. Дуже часто насіння дикої моркви включають в суміші лікарських рослин, що застосовується при лікуванні нирок, особливо від каменів нирок і сечового міхура.

Проте існують і певні застереження. Довільне кори­стування цим засобом — небезпечне. Є різні варіанти використання насіння дикої моркви. Спочатку треба провести тривалий (до 2-х місяців) підготовчий період з прийманням відповідних лікарських рослин (зборів). Особливо коли вже сформувався калькульозний цистит. Але це — окрема тема. Тут тільки зазначу, що не всякі, не всі камені можна виганяти насінням дикої моркви.

Поси­лення перистальтичного руху каналів і сечових шляхів може зрушити камені, пісок і перекрити сечовивідні шляхи, визвати уремію (отруєння організму сечею), а то і смерть. Процедуру використання моркви може вста­новити лише лікар, стаціонарно, в лікарні, з викори­станням «водного удару», ясна річ, попередньо визна­чивши тип каменів, їх розміри, розташування, індиві­дуальні особливості організму хворого тощо.

Дія:

антисептична

холеретична

солерозчинна

антибактеріальна

Фармакологічні властивості і застосування в медицині:

Експериментально встановлено діуретичні, антисептичні, холеретичні, солерозчинні та антибактеріальні властивості водного екстракту насіння моркви дикої.

Дослідами на тваринах та клінічними спостереженнями доведено, що препарати моркви дикої мають дуже цінну властивість розчиняти солі. На 30 білих щурах було відтворено експериментальну модель нефрокальцинозу за методом Е. К. Каланторової (1946). При мікроскопічному дослідженні препаратів паренхіми нирок групи тварин, що одержували одночасто з паратиреокрином екстракт насіння моркви дикої, в просвіті проксимальних і дистальних канальців було помічено сліди вапнякових відкладень. У тих тварин, яким не давали екстракту, виявлено велику кількість солей вапна, нерідко вони цілком заповнювали просвіт. Кристалооптичне дослідження зрізів ниркової тканини піддослідних тварин із сольовими відкладеннями показало, що ці відкладення за своїми структурними особливостями відповідають вевелітовим каменям у людей.

В осаді сечі тварин, яким давали паратиреокрин без препаратів насіння моркви дикої, виявлено багато еритроцитів, епітеліальних клітин і особливо трипельфосфатів. Тим часом у тварин, які одержували екстракти насіння моркви дикої, в сечі була значна кількість кристалів оксалатів кальцію, трипельфосфатів і лише поодинокі еритроцити та лейкоцити, що свідчить про демінералізуючу й протизапальну дію препаратів.

Діуретичні властивості насіння моркви дикої вивчались у дослідах на собаках, яким було накладено фістулу сечового міхура. В одержаних порціях сечі визначали рН, кількість хлоридів і сечовини. Після приймання тваринами препарату діурез збільшувався на 50—60 %, показник кислотності сечі змінювався (5, 2 проти 7, 3 в контролі). Склад сечі характеризувався змінами в кількості сечовини і хлоридів (значно зростала). Дослідження впливу насіння моркви дикої на штам золотистого стафілокока і кишкову паличку показало його бактерицидність навіть у розведенні 1: 240. В експерименті виявлено спазмолітичну дію препаратів моркви дикої, що, мабуть, і зумовлює літокінетичний ефект рослини. Останнім часом добре вивчено терапевтичні властивості ефірної олії та згущеного екстракту насіння моркви дикої, особливо при сечокам’яній хворобі, гострому та хронічному калькульозному холециститі і пієлонефриті. Ефірна олія та етанолові екстракти насіння моркви дикої, особливо їх терпенові фракції, мають асептичні властивості (зокрема, в сечі та жовчі), що обумовлено оксидацією бензольного кільця, завдяки чому утворюються антисептики — похідні фенолу. Викликаючи гіперемію в нирках та печінці, вони посилюють виділення сечі й жовчі. Отже, підвищення діурезу пов’язане із стимуляцією ниркового кровотоку. Ефірна олія та екстракти насіння моркви дикої гальмують скорочення гладкої мускулатури, що важливо при пригніченні спазму гладких М'язів сечоводу в момент ниркової коліки Ці препарати заспокійливо діють на центральну нервову систему, особливо на кору великого мозку, що має велике значення при лікуванні ниркових колік.
Ефірна олія насіння моркви дикої характеризується ліпоїдною розчинністю. Через це вона швидко вбирається тканинами і виділяється з сечею у поєднанні з охоронними колоїдами (глюкуроновою та хондроітинсірчаною кислотами), а частково (у незміненому вигляді) через шкіру й легені.

Завдяки сечогінним, демінералізуючим, протизапальним та спазмолітичним властивостям препаратів насіння моркви дикої спиртовий екстракт її введено до складу нового лікарського препарату—уролесану, призначеного для лікування нефролітіазу, жовчнокам'яної хвороби, гострого та хронічного калькульозного холециститу, пієлонефриту, ниркових колік і сольових діатезів.

У народній медицині з лікувальною метою використовують тільки насіння моркви дикої, яке розтирають на порошок і вживають як вітрогінний засіб та для поліпшення функції травного каналу.