Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Лексикологія. Фразеологія






Слово – основна, базова одиниця мови. Це звук або комплекс, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле.

Виникнення слів. Слова виникають по-різному. Назва кенгуру, н-д, виникла через непорозуміння. Коли англійці запитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вони побачили тут уперше, ті не знаючи англійської мови, природно відповідали: „не розумію”, що для англійців звучало як „кенгуру”. Кілька назв створили окремі особи. Слово газ придумав у 17 ст. голландський учений Ван-Гельмонт; слово ліліпут належить англійському письменникові Джонатанові Свіфту; від чеського письменника 20 ст. Карела Чапека пішло слово робот, українській мові слово мрія дав Михайло Старицький.

Центральною одиницею мови є слово. Усі слова мови становлять словниковий склад, або лексику.

Лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу назвати найтонші відтінки душевних переживань, найскладніші наукові поняття, найрізноманітніші стосунки між людьми. Сучасна освічена людина в своєму словниковому запасі - активному й пасивному - має близько 7-8 тисяч слів рідної мови (більш-менш точно розуміє їхнє значення).

Кожне слово в мові має одне або кілька значень. За значеннями слова бувають:

1) повнозначні, які називають предмети (у широкому розумінні: людина, учитель, ведмідь, земля, дощ, думка); їхні ознаки (розумний, добрий, свіжий, теплий, сім, двадцять перший), дії або стан предметів(працювати, сидіти, міркувати, чорніти); обставини дії (швидко, глибоко, праворуч, навмисне, згарячу);

2) вказівні, які не називають предметів та ознак, а лише вказують на них і стають зрозумілими тільки в контексті, тобто у поєднанні з іншими словами: (він, той, такий, стільки), (сім, двадцять чотири, мільйон); (ох, ах):

3) службові слова, які вказують на різні зв'язки між предметами, ознаками та діями (на, з, під), (і, тому що, або), (навіть, ось, же).

Слова поділяються:

1) за походженням - на українські й іншомовні;

2) за кількістю значень - на однозначні й багатозначні;

3) за сферою вживання - на загальновживані й вузьковживані;

4) за стилістичним забарвленням - на стилістично нейтральні й стилістично забарвлені;

5) за взаємними відношеннями -на антоніми, синоніми, омоніми, пароніми.

До складу мови входять також фразеологізми й крилаті вислови.

Лексика мови систематизується у словниках різних типів. Найважливіші словники сучасної української мови такі:

· Словник української мови: в 11-ти т. - К.Наук.думка, 1970-1980.

· Російсько-український словник: У 3-х т. - К.: УРЕ, 1982-1983.

· Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник для ділових людей. - К.: Укр.письменник, 1992.

· Фразеологічний словник української мови: У 2-х т.- К.: Наук.думка, 1993.

· Словник іншомовних слів / За ред.О.С.Мельничука.- К.: УРЕ, 1985.

· Словник синонімів української мови у 2-х т. - К.Наук.думка, 1999.

· Словник труднощів української мови/ За ред.С.Я.Єрмоленко.- К.: Рад.школа, 1989.

· Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. - К.: Вища школа, 1975.

· Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. - К.: Вища школа, 1975.

· Головащук С.І., Пещак М.М., Русанівський В.М., Тараненко О.О. Орфографічний словник української мови. - К.: Наук.думка, 1994.

· Погрібний М.І.Орфоепічний словник. - К.: Рад.шк., 1984.

· Єрмоленко С.Я., ЄрмоленкоВ.І., Ленець К.В., Пустовіт Л.О. Новий російсько-український словник-довідник. К.: Довіра, 1996.

Основні типи словників:

енциклопедичні та лінгвістичні:

енциклопедичні тлумачать не слова, а позначені словами поняття, дають відомості про історичних осіб, діячів науки, культури, явища з найрізноманітніших галузей життя - мистецтва, виробництва, економіки, політики, релігії, права; містять лише іменники, в тому числі і власні назви; є ілюстрації - малюнки, діаграми, карти тощо;

лінгвістичні містять лише інформацію про слова (їх знчення, походження, написання, вимову тощо);

двомовні та одномовні;

загальні та галузеві.

Кожне слово має одне або кілька лексичних значень. Значення закріплюються за словом історично в процесі спілкування між людьми. Слова бувають однозначні й багатозначні, можуть вживатися в прямому й переносному значенні. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар), назви тварин (олень, леопард, дельфін), назви рослин (сосна, тополя, вишня, пшениця, ромашка), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, лопата), більшість відносних прикметників (міський, кленовий, морський, вчорашній), числівники (два, три, десять) тощо. Однозначними завжди є терміни (банкнот, вексель, катет, аорта, меридіан, тонна, метр)

Однозначним називається слово, яке у будь-якому контексті має одне лексичне значення - зміст слова, тобто співвіднесеність між звуковим комплексом і предметом або явищем дійсності, які позначені цим комплексом.

В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто полісемантичних. У " Словнику української мови" в 11 т. (1970 - 1980), у реєстрі якого 134058 слів, до більшості з них подані найповніші їхні значення. Наприклад, до прикметників: добрий - 9 значень, малий - 8, окремий - 5, останній - 9, палкий - 6, старий - 12; до іменників: крило - 10 значень, ряд - 12, сила - 12, тепло - 5, займенників: інший - 4 значення, котрий - 4, той - 11, дієслів: іти - 30, сказати - 9 та інш. У багатозначному слові одне значення є первинне, тобто пряме, решта - вторинні, тобто переносні. Наприклад, у слові ядро первинне значення - 1.'внутрішня частина плоду, покрита оболонкою або шкаралупою (ядро горіха, ядро зерна)', вторинні - 2. 'внутрішня щільна частина чого-небудь (ядро комети, ядро клітини)'; 3. 'основна частина якогось колективу (ядро партії, керівне ядро), снаряд в гладкоствольній артилерії (гарматне ядро)'; 4.'спортивна куля для штовхання (штовхати ядро)'. Значення багатозначного слова визначається контекстом.

Багатозначним (полісемантичним) називається слово, яке у різних контекстах має різні лексичні значення.

Багатозначні слова можуть уживатися в прямому і переносному значенні. Наприклад, слово колесо вжито в переносному значенні у таких словосполученнях: колесо історії, колесо фортуни, колесо турбот, а в прямому значенні у словосполученні колесо автомобіля.

Пряме значення - це основне, первинне значення слова, яке безпосередньо пов'язане з реалією дійсності, яку воно називає. Багатозначне слово виявляє пряме значення поза контекстом. Наприклад, голова - 'частина тіла людини або тварини '.

Переносне значення - це вторинне значення багатозначного слова, яке є похідним від прямого й визначається тільки у контексті через асоціацію з прямим значенням. Наприклад, голова зборів - 'людина, яка керує зборами'.

Значення слова з часом може змінюватися. Наприклад, колись словом печиво називали будь-які спечені вироби з тіста, тепер - тільки спечені вироби із здобреного жиром, цукром і прянощами тіста у формі кружечків, зірочок тощо. Іноді різні групи людей у те саме слово можуть вкладати різний зміст. Так, у недавньому минулому слову націоналізм приписувалося негативне значення: " реакційна буржуазна ідеологія й політика в галузі національних відносин". Тим часом це слово походить від латинського nacio " народ" й означає " любов до свого народу" - так само, як слово патріотизм походить від латинського patria " батьківщина" й означає " любов до своєї землі".

Слово в мові повинно вживатися в його загальноприйнятому значенні. Відхилення від його значення може призвести до непорозуміння, а то й до неправильного тлумачення сказаного.

Найчастіше трапляються сплутування значення таких слів:

адрес - письмове вітання кого-небудь з видатною подією в його житті; адреса - місце перебування;

виручка - допомога; виторг - гроші, одержані від продажу чого-небудь;

вірно - надійно, щиро; правильно - відповідно до правил, істинно, безпомилково;

дякуючи - висловлюючи вдячність; завдяки - внаслідок, при сприянні;

заказувати - забороняти, не дозволяти, рішуче радити не робити чого-небудь; замовляти - доручати кому-небудь виготовити, підготоувати або доставити що-небудь;

л′ юбий - дорогий, близький серцю; люб′ ий - будь-який, байдуже який, який завгодно;

на протязі - у різкому струмені повітря; протягом - за час;

не дивлячись - не бачачи; незважаючи - всупереч несприятливим умовам;

неділя - сьомий день тижня; тиждень - сім днів;

об'єм - величина чого-небудь, вимірювана в кубічних одиницях; обсяг - розмір, величина чого-небудь;

підписка - письмове зобов'язання або підтвердження чогось; передплата - попередня плата за що-небудь;

попереджати - наперед повідомляти кого-небудь про щось; запобігати - не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане; догоджати кому-небудь;

рахувати - визначати кількість, суму чого-небудь; називати числа в послідовному порядку; вважати - мати думку, гадати;

розгрузити - зіпсувати ходьбою, їздою розмоклу від дощу дорогу або стежку; розвантажити - знімати вантаж із машини; звільняти кого-небудь від надмірного навантаження;

складати - розміщувати що-небудь у певному порядку, в одному місці; збирати докупи що-небудь; монтувати; становити - утворювати певну суму, кількість;

являтися - з'являтися, виринати, виникати, привиджуватися; бути - у ролі зв'язки в складеному присудку; існувати.

За походженням лексика класифікується на такі три групи: успадкована лексика, власне українська та запозичена. Основну частину лексики української мови становлять успадковані та власне українські слова (незапозичені).

До успадкованої лексики належать:

1) найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.): мати, батько, брат, вовк, вівця, дерево, зерно, гор′ од, берег, вода, вогонь, новий, гострий, орати, стояти, знати, два, три, п'ять, я тощо.

2) праслов'янські слова, спільні для всіх слов'янських мов (російської, української): чоловік, невістка, сват, палець, ведмідь, кінь, віл, жито, пшениця, борошно, тісто, сонце, простий, солодкий, кислий, червоний, думати, пам'ятати і т.д.

3) східнослов'янські слова, спільні для східних слов'янських мов (української, російської, білоруської): дядько, племінник, білка, зозуля, снігур, урожай, озимина, рядно, скатерть, сизий, дешевий, сорок, дев'яносто, звикати, мітити, черкати і т.д.

До власне української лексики належать слова, які виникли після 14 століття і вживаються тільки в українській мові: батьківщина, малеча, володар, промовець, лелека, будинок, садиба, паляниця, соняшник, кремезний, діяти, линути, очолювати, заздалегідь, згодом, безумовно, начебто, геть, цить і т.д.

До власне українських належать слова, утворені за допомогою часток аби-, де-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, -сь, ні: абихто, абищо, дехто, деколи, бозна-хто, бозна-де, хтозна-який, хтозна-як, будь-який, будь-де, хто-небудь, де-небудь, хтось, десь, ніхто, ніде.

Власне українськими є низка прийменників (біля, від, з, серед, посеред, між, під, попід, задля, коло, навколо, проміж, щодо, з-під, з-над, з-перед, з-поза, з-поміж), сполучників (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби, нібито, дарма що, ледве, ледь, тільки, щойно), часток (хай, нехай, невже, хіба, тільки, ось, це, майже, таки, саме, хоч би, ані), модальних слів (можливо, звичайно, зрозуміло, безумовно, безперечно, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне), вигуків (цить, геть, овва, лишенько, цур, пек, добридень).

До запозиченої лексики належать слова, запозичені українською мовою з інших мов у різні етапи розвитку. Чимало слів запозичено з мертвих мов - старогрецької та латинської. Це найдавніші запозичення, до яких належать переважно наукові, мистецькі й політико-філософські терміни. Для старогрецизмів характерні на початку слів голосні а, е, і, приголосний ф, звукосполучення кс, ік тощо: архів, автор, економія, етика, ідея, фантазія, лексика, психіка. У латинізмів є префікси де-, екс-, ім-, ін- ре-, суфікси -альн(ий), -ат, -аці(я), -ент, -тор, -тур(а), -ум, -ус: депресія, експозиція, імпонувати, інкубатор, інтеграл, інтервал, реконструкція, універсальний, концентрат, інформація, інцидент, диктор, диктатура, мінімум, казус, радіус.

3.1. Фонетичні ознаки іншомовних слів

До найдавніших запозичень належать слова, запозичені із старослов'янської (староболгарської) мови. Ці слова мають такі характерні ознаки:

- звукосполучення ра, ре, ла, ле замість оро, ере, оло, еле: враг, град, здравствувати, древо, власть, злато, благо, плевели;

- префікси воз-, пре-, пред-, со-, су-, перед-, між-, межи-, по-, прі-: воздвигнути, премудрий, представити, соратник, сузір'я, передмова, міжгір'я, межиріччя, прізвище;

- суфікси:

-ин(а): година, хвилина, тканина;

-ин(и): відвідини, роковини, заручини;

-ин(я): святиня;

-анин(а), -янин(а) (комплексні): біганина, стрілянина;

-щин(а), -чин(а)(комплексний): Київщина, козаччина;

-ник, -ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, -івниц(я), -альник, -альниц(я), ильник, -ильниц(я) (комплексні): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

-ець: правець, промовець, швець;

-к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

-ій: водій, носій; -знь: приязнь;

-ань: здоровань, горбань;

-ищ(е): днище, горище;

-от(а): голота, німота;

-тель: учитель;

-анн(я), -енн(я) -інн(я) (комплексні): змагання, бачення, світіння;

-ащ(ий), -ущ(ий), -м(ий): трудящий, грядущий, неопалимий

Частину слів запозичено із західноєвропейських мов: німецької, французької, англійської тощо.

Серед німецьких слів чимало складних без сполучного голосного: бутерброд, ландшафт, бухгалтер, камертон, циферблат. У них бувають звукосполучення шт на початку слова та ей, ай після приголосного: штамп, штаб, штраф, клейстер, шлейф, портвейн, шайба, майстер.

Французькі слова мають такі особливості: а) звукосполучення уа: амплуа, кулуари, експлуатація, тротуар, вуаль; б) пом'якшення губних (сполуки бю, вю, пю, фю, кю): бюро, гравюра, капюшон, фюзеляж, кюрі, кювет; в) звукосполучення ам, ан перед приголосними: асамблея, тампон, пансіон, авантюра, жанр; г) суфікси -аж, -ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж, фураж, інтендант, реверанс, режисер, шофер, батальйон, компаньйон; ґ) незмінювані іменники з кінцевими наголошеними голосними -е, -і, -о: пенсне, турне, резюме, журі, жалюзі, метро, шапіто.

Для запозичень з англійської мови властиві звук дж, звукосполучення ай, ей, суфікс -инг (-інг): бюджет, джентльмен, комбайн, тролейбус, мітинг, тюбінг, демпінг.

Історичне перебування України якийсь час під владою Польщі та Росії залишило певні сліди в українській лексиці. З польської мови прийшли й утвердилися в українській мові слова драбина, млин, оренда, повидло, виделка, місто, ковадло, кишеня, скарга, прагнення, хвороба, мешкати, квапитися, пильнувати, трапитися, тлумачити, брунатний, розмаїтий, смутний. З російської мови запозичено слова мужик, чиновник, артіль, завод, рудник, указ, вуз, самовар, нагідки, лящ.

Запозичення з тюркських мов відбувалися переважно усним шляхом. Тому ці слова здебільшого не сприймаються тепер як чужомовні: базар, гарбуз, кавун, тютюн, кулак, шатро, диван, казан, чавун, чубук, гайдамака, чабан, кабан, сарай, халат, шапка, башлик, килим, туман.

Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській.

Українська назва завжди зрозуміліша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит; чинник, ніж фактор; відшкодування, ніж компенсація; вада, ніж дефект; оплески, ніж аплодисменти; обрій, ніж горизонт; велетенський, ніж гігантський; поважний, ніж респектабельний і т.д. Щоправда, іноді іншомовне слово і його український відповідник можуть різнитися відтінками або обсягом значення. Наприклад, коли йдеться про офіційне відвідання, вживають слово візит, а не відвідини. Різні відтінки значення мають слова повідомлення, звіт і рапорт; ухвала і резолюція (останнє означає ще й напис службової особи на заяві, доповідній записці тощо); вигідний, зручний і комфортабельний (останнє має ще й значення " затишний"). Є чимало іншомовних слів, які не мають точних українських відповідників: абстрактний, аварія, валюта, варіант, жетон, економіка, інститут, конкурс, копія, ліміт, ломбард, медаль, організація, практика, приватний, регулярний, стандарт, суб'єкт, транспорт, факт, фонд, центр, штаб і т.д.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. І пишуться вони в певних випадках за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

1) Майже всі слова, які починаються на а, е і більшість на і - іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія.

2) Іншомовного походження всі ті слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (за винятком слів Фастів і форкати).

3) В іншомовних словах буває збіг голосних: біографія, варіант, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс. В українських - збіг голосних можливий лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, прообраз, самоочисний, кароокий.

4) Іншомовним словам властивий важкий для вимови збіг приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр.

5) В іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон-бетону (пор. українське: дзвін-дзвону), ваніль-ванілі (пор.сіль-солі), бюлетень-бюлетеня (пор.день-дня), катер-катера (пор. вітер-вітру), тон-тону (пор.сон-сну). Але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь-тіні, ліс-лісу, мороз-морозу, берег-берега, приятель-приятеля.

6) В іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три й більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер. Якщо ж і виділяємо префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація; демонстр-ант, демонстр-ація, арбітр-аж.

7) Частина іншомовних слів з кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, кіно, метро, рагу, кенгуру, інтерв'ю.е, журі, таксі, ескімо. Запозичений іменник пальто в українській мові відмінюється: пальта, пальтом і тощо.

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до загальновживаної лексики.

Це назви:

- спорідненості людей (батько, мати, дід, бабуся, внук, тесть, свекруха),

частин тіла (голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро),

- свійських і широко відомих диких тварин (кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, ластівка, чайка, карась, щука),

- культурних і широко відомих диких рослин (яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин),

- пов'язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко, їсти, пити),

- будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері, поріг, віник, граблі, відро, миска),

- одягу і взуття (сорочка, шапка, черевики),

- почуттів (радість, щастя, жаль),

- різних дій (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти),

- кольору, смаку, розміру, інших якостей (зелений, блідий, солоний, кислий, великий, добрий чистий),

- відомих явищ культури і мистецтва (музика, кіно, книга, картина, олівець),

- числових понять (один, два, тридцятий),

- вказівних й службових слів (я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.

Вузьковживана лексика - це слова, що вживаються людьми певних територій, соціальних груп, професій та інше.

До вузьковживаних належать:

1) терміни - слова, які виражають чітко окреслені поняття з різних галузей науки, техніки й мистецтва: електорат, диктатура, посол, аташе, адвокат, позов, бюджет, ліцензія, дивіденди, бісектриса, електрон, калорія, сульфат, бокс, ринг, вірш, поема, підмет, тенор, орнамент, готика та ін.

2) територіальні діалектизми - слова, відомі тільки в певній місцевості. Наприклад, у південно-східній частині України вживають такі слова: скотина (худоба), бовдур (димар), жалива (кропива), баклажан (помідор), кип'яч (окріп), зобува (взуття); на півночі України - товар (худоба), живець (джерело), мигунка (блискавка), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), хупавий (гарний) тощо. Діалектизми є джерелом для поповнення літературної мови.

Соціальні діалекти вживаються тільки певними соціальними групами носіїв мови. До соціальних діалектів належать професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми характерні для мови людей окремих професій. Наприклад, оператори ЕОМ вживають чимало слів, не відомих людям, які не мають справи з комп'ютерами: інсталяція, архівація, драйвер, монітор, файл, утиліта, форматування, стример, сканер, принтер тощо.

Жаргонізми - слова, властиві розмовній мові певного середовища. Наприклад, у молодіжному або кримінальному жаргоні побутують слова: бакси (долари), штука (тисяча), лимон (мільйон), шлунок (гаманець), ксива (паспорт, посвідчення особи тощо), базар (розмови), пакет (наряд міліції), стрілочник (донощик), черепи (свої хлопці), гнати (брехати), кинути (обманути), наїжджати (чіплятися, погрожувати), кльово (дуже добре).

Арго - це умовна говірка, незрозуміла для сторонніх. Відомі злодійське, картярське, жебрацьке арго. Ось як Г.Хоткевич відтворив розповідь жебрака (у дужках подано переклади арготизмів): Розказував, як він попав раз на вечорниці… - А там самі терпелюки (парубки) та каравони (дівчата). Покургав (пограв) я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха (сука) й обзивається: " Чи не дати вам, діду, мукаці? " - " Оце, дума, клево (добре)! Годі сухмаї кусморити (сухарі гризти), хоч ставреників накурляю (вареників наварю)…".

В історичних працях, у художніх творах трапляються застарілі слова, які тепер звичайно не вживаються. Застарілі слова бувають двох видів: історизми й архаїзми.

Історизми - це слова, які вийшли з ужитку разом з реаліями дійсності, що вони називали.

Наприклад: починок - пряжа, намотана на веретено; чисниця - десята частина (три нитки) пасма; пістря - груба, звичайно саморобна, тканина з різнокольорових лляних, бавовняних та ін. ниток; намітка - покривало з тонкого серпанку, яким пов'язують поверх очіпка голову заміжні жінки; очіпок - старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки; бунчук - булава з металевою кулькою на кінці та прикрасою - китицею з кінського волосу; самопал - старовинна зброя - ґнотована рушниця, що не має замка і заряджається з дула; шлик, шличок - старовинний круглий або конічний головний убір, обшитий чи оздоблений хутром тощо.

До історизмів належать назви:

представників різних верств населення минулих часів (князь, боярин, смерд, війт, осавула),

давніх професій (мечник, лучник, бровар),

старовинної зброї та знарядь праці (булава, гаківниця, сагайдак, мушкет, соха, рало),

старовинного одягу (жупан, кирея, намітка, сап'янці),

колишніх грошових одиниць, одиниць міри (гривеник, дукат, аршин, корець, фунт) тощо.

Історизми не мають синонімів.

Архаїзми - це слова, витіснені з мови іншими, новими: вікторія (перемога), десниця (права рука), чадо (дитя), благо (добро), стража (сторожа), словеса (слова), фортеція (фортеця), ректи (сказати), сей (цей), оний (той), сіреч (тобто), вольний (вільний).

Архаїзми можуть мати синоніми.

Слова, які щойно з'являються в мові, називаються неологізмами. Наприклад, останнім часом в українській мові стали вживатися слова маркетинг, менеджмент, конверсія, дилер, рекетир, ваучер, імідж, ґрант, стінка (набір шаф) тощо. Це неологізми. Частина з них, може, й залишиться в мові, решта відійде разом з нашою добою.

Найчастіше неологізми з'являються як назви нових предметів, явищ, процесів. Такі неологізми називаються загальномовними. Неологізми, утворені окремими авторами з певною стилістичною метою, називаються авторськими. Такі неологізми вживаються як художній засіб. Наприклад, велемовний світ, золотаве звечоріння (Ліна Костенко).

Усі слова із стилістичного погляду поділяються на стилістично нейтральні й стилістично забарвлені.

Переважна більшість слів стилістично нейтральні. Ці слова вільно, без будь-яких обмежень вживаються в усіх випадках спілкування, в усіх стилях мови: син, сестра, нога, вухо, вода, мороз, дуб, стіл, двері, жовтий, зелений, добрий, ходити, шукати, сьогодні, десять, я, ти, той, але, зате. Стилістично забарвлені слова надають висловлюванню певних емоційних відтінків. Вони вживаються переважно в художній літературі, публіцистиці, розмовному стилі.

Стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану і слова зниженого плану.

До слів піднесеного плану належать:

книжна лексика: доблесть, торжество, глава, обранець, достойний, благословенний, бентежити, репрезентувати;

поетизми: небокрай, відлуння, приваба, легіт, надхмар'я, знамено, лебідонька, живодайний, осяйний, легкокрилий, линути, зоріти, лунати, мовити;

офіційно-ділова лексика: пропозиція, ухвала, акт, посвідчення, високі договірні сторони, розглянути, звернути увагу, вищеназваний;

наукова лексика: функція, генератор, дослід, суфікс, тангенс, нейтрон, маса, енергія.

До слів зниженого плану належать:

розмовна лексика: поплічник, гуляка, телепень, відлюдько, крутій, лахміття, шкапа, балакати, базікати, шастати, плентатися, панькатися, дебелий, хуткий, сидячки, манівцями, позавчора;

фамільярна лексика - безцеремонна, розв'язна: варнякати, верзти, пащекувати, вшелепатися, влипнути, чудило, друзяка, директорша;

вульгарна лексика: пика, морда, дурило, хамло, патякати.

У словнику при стилістично забарвлених словах вставляються відповідні мітки: фам. (фамільярне), розм. (розмовне), вульг. (вульгарне).






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.