Український етнічний анклав на території Польщі.

Серед сучасних політичних, національно-етніч­них і культурно-освітніх проблем особливої уваги заслуговує українська діаспора в Польщі. Поясню­ється це багатьма причинами. Головною з них є та, що українці, які упродовж багатовікової історії жи­ли на етнічних землях, що після Першої світової війни відійшли до Польщі, наприкінці Другої світової війни і в перші повоєнні роки були депор­товані звідти і поселені в інші, віддалені від місць свого проживання, райони. Таким чином, у повоєн­ній Польщі українське населення перетворилося з автохтонів, із зарубіжних українців з етнічних земель у власне українську діаспору.

Правильно зрозуміти складність, багатоплано­вість і трагічність українсько-польських взаємин під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки (рецидиви цих ускладнень проявляються ще й тепер) допоможе короткий екскурс в історію включення до складу Польщі українських етнічних земель, принципова оцінка тих суспільно-політич­них процесів, які відбувалися тут на міжнаціональ­ній основі.

Відомо, що в Україні, насамперед у західній її частині, раніше проживала велика кількість поляків. За даними перепису населення 1931 р., на західноук­раїнських землях всього налічувалося 8523 тис. чол. (у Львівському воєводстві – 2284 тис., Станіславському – 1477 тис., Тернопільському – 1603 тис., Волинському – 2085 тис, частково в східній частині Краківського воєводства – 71 тис., у Поліському – 924 тис. і Більському повіті – 79 тис.). З урахуванням східної частини Люблін­ського воєводства зі змішаним польсько-україн­ським населенням (592 тис. чол.), на всіх україн­ських етнічних і змішаних українсько-польських і польсько-українських землях, що входили тоді до складу Польщі, налічувалося 9115 тис. чол. населення, в тому числі 5698 тис. українців, 2326 тис. поляків, 924 тис. єв­реїв, 78 тис. німців, 48 тис. росіян, 50 тис. представ­ників інших національностей. Отже, частка україн­ців становила 62, 4 %, поляків – 25, 6 %, євреїв – 10, 1 %, німців – 1, 0 %, росіян – 0, 5 %, пред­ставників інших національностей – 0, 4 %.

Польське населення, яке жило на західноук­раїнських землях, переважно зосереджувалося в Галичині, в основному Східній (1547 тис.), у так званих північно-східних воєводствах (444 тис.), а також на змішаних українсько-польських землях Люблінського воєводства (335 тис.). Крім того, на українських етнічних землях Краківського воєводства в 1931 р. налічувалося 60 тис. і на змішаних польсько-українських землях Бєльського повіту північно-східної Польщі – 56 тис. по­ляків.

На теренах східної частини Люблінського воєвод­ства зі змішаним польсько-українським населенням проживало 187 тис. українців (31, 6 %всіх жителів цього воєводства без врахування так званих «латинян» (тобто греко-католиків), з ними – близько 56 %). У західній час­тині Львівського, Волинського і Поліського воє­водств, тобто на території, що входить тепер до складу Польщі, в 1931 р. було зосереджено 460 тис. українців. Близько 50 тис. українців проживало в центральних і західних районах Польщі.

Таким чином, у всіх районах довоєнної Поль­щі, що нині входять до складу сучасної її території, налічувалося близько 0, 7 млн. українців. Приблизно стільки ж їх було і в перші місяці по закінченні бойових дій на цих теренах.

Угодою між Урядом УРСР і Польським Комі­тетом Національного Визволення, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 р., передбачалася евакуація українців з Польщі в Україну, а поляків з України до Польщі. В останню могли переселитися лише ті громадяни польської та єврейської національно­стей, які були польськими підданими до 17 вересня 1939 р.

З кінця 1939 р. до середини 1940 р. із західноукраїнських земель, які увійшли складу СРСР, у його східні райони було депортовано 160 тис. чол., у червні-липні 1940 р. – близько 80 тис. біженців з Польщі, а всього за 1939-1941 роки – 1 173 170 чол., з них майже 30 % поляків. У 1944-1951 роках із Західної України було вивезено в Сибір і на Далекий Схід ще близько 300 тис. чол.

У районах змішаного проживання українського і польського населення велася запекла збройна бо­ротьба. З польського боку в ній брали участь вій­ськові формування Армії Крайової та Армії Людової, з українського – загони Української Повстан­ської Армії. Як результат – з обох боків загинули десятки тисяч людей. У липні 1945 р., наприклад, у селі Пискоровичах загинуло 720, у церкві села Павлокоми було вбито 365, у селах Люблінці – 200, Малковичі – 150, Березці – 102, Вільшани на р. Сян (біля Перемишля) - 18 українців.

Основна частина українського населення, яке було депортовано на західні та північні землі Польщі, живе в цих районах і тепер. 5-10 тис. українців осіло у Варшаві, близько 3 тис. – у Кракові.