Тема 4. Правовий статус особи в Україні

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Вивчаючи цю тему, слід мати на увазі, що вона є однією з основних у цьому курсі. Людина, її життя, здоров’я і гідність визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а тому вивченню цих питань необхідно приділити особливу увагу.

У правовій державі важливого значення набуває проблема конституційного закріплення основ взаємовідносин особи і держави, пріоритету громадянського суспільства, визначення прав людини та їх гарантованості. Під правами людини розуміються права індивіда як члена суспільства; права особи, які включають всю сукупність прав особи незалежно від її громадянства.

Права людини відбивають суть суспільного та політичного ладу, соціальне становище всіх верств і груп населення. Наявність і реальність здійснення прав і свобод особи є важливим критерієм оцінки діяльності будь-якої держави і свідчить про її демократичний характер.

У всіх сферах суспільного життя особа є суб’єктом відповідних прав, свобод і обов’язків, які визначають її суспільне становище, тобто показують, яке місце посідає людина у виробництві й розподілі суспільних благ, в управлінні державними і суспільними справами, у системі суспільних відносин загалом.

Сукупність найважливіших прав, свобод і обов’язків особи, які з огляду на їх значення потребують правового регулювання і відповідного захисту з боку держави, називають правовим статусом особи. Отже, правовий статус особи — це сукупність законодавчо закріплених прав, свобод і обов’язків громадянина, які визначають фактичне становище людини в суспільстві та державі. Центральне місце в правовому статусі особи належить основам правового становища громадянина, оскільки вони закріплені в Конституції України і визначають найважливіші права, свободи й обов’язки, які випливають з приналежності до громадянства України.

Основи правового статусу громадянина України складаються з таких трьох елементів:

1. Наявність громадянства, тобто правова приналежність до Української держави і регулювання відносин з приводу громадянства. Приналежність особи до громадянства є важливою умовою, яка необхідна для поширення на громадянина прав і свобод, установлених державою для захисту особи як усередині країни, так і за її межами.

2. Основоположні принципи правового статусу громадян. Вони покладені в основу користування правами і свободами, виконання обов’язків і є вихідними, тобто поширюються на всі сфери реалізації прав громадян незалежно від того, яка галузь права регулює ці суспільні відносини. До них належать: рівноправність конституційних прав і свобод громадян України, а також рівність їх перед законом; органічна єдність прав і обов’язків особи; захист прав і свобод громадян державою; невідчужуваність та непорушність прав і свобод особи, що не допускає їх обмеження чи позбавлення; невичерпність, гарантованість і нескасованість конституційних прав; недопустимість звуження змісту та обсягу конституційних прав у поточному законодавстві. Ці принципи закріплені в Конституції України та розвинуті в положеннях чинного законодавства.

3. Основні права, свободи й обов’язки громадян України. Вони складають ядро правового статусу громадян і є не тільки найважливішими, а й основоположними для інших їх прав і обов’язків, що випливають з норм різних галузей права.

Важливою передумовою для встановлення правового статусу особи в державі є громадянство. Громадянство — це політична і правова приналежність особи до конкретної держави. Це особливий зв’язок між державою й особою, що базується на юридичному визнанні державою цієї особи своїм громадянином і набутих ним, у зв’язку з цим, прав і обов’язків. Як наслідок, на громадянина поширюється суверенітет держави, він користується всіма правами, свободами і перебуває під захистом держави як усередині країни, так і за її межами. У свою чергу громадянин додержується законів і виконує встановлені обов’язки перед державою.

Громадянство України передбачає постійний зв’язок особи й Української держави, що виявляється в їх взаємних правах та обов’язках. Право на громадянство є невід’ємним правом людини і ніхто не може бути позбавлений громадянства і права на вихід з громадянства. Питання громадянства в Україні регулюються Конституцією України, Законом України від 16 квітня 1997 р. «Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України”» та іншими нормативними актами.

У законі про громадянство зазначено, що в Україні встановлено єдине громадянство, а також передбачені підстави для належності особи до громадянства України. Громадянами України є:

1. Усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України.

2. Особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав.

3. Особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 р. проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 р. подали у встановленому законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України.

4. Особи, які набули громадянство України відповідно до цього Закону.

Законом передбачені також правові підстави для набуття громадянства України (ст. 11 Закону «Про громадянство України»). Громадянство України набувається: за народженням; з походження; через прийняття до громадянства України (натуралізація); унаслідок поновлення в громадянстві України; на інших підставах, передбачених цим Законом (наприклад, у результаті оптації — вибору особою громадянства), а також на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Важливою підставою для набуття громадянства України є народження. При визначенні громадянства за народженням застосовуються такі принципи: принцип «права крові» — громадянами держави є всі особи, що народилися від громадян цієї держави, або принцип «права ґрунту» — громадянами даної держави є всі особи, що народилися на її території. В Україні застосовується принцип «права крові» при набутті громадянства в силу народження.

Чинне законодавство передбачає набуття громадянства України іноземними громадянами та особами без громадянства з їх власної волі, вираженої у відповідному клопотанні, на підставі рішення Президента України. У таких випадках умовами надання громадянства України є: неперебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років (це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один з їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території); володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування; визнання і виконання Конституції України та її законів.

Припинення громадянства України означає втрату постійного зв’язку особи з Українською державою. Громадянство України припиняється:

в) на підставах, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Ст. 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України”» визначає підстави втрати громадянства України:

1. Якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави.

2. Унаслідок вступу особи на військову службу, в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України та за поданням відповідних державних органів України.

3. Якщо громадянство України набуто внаслідок подання умисно неправдивих відомостей або фальшивих документів.

4. Якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років.

За громадянами України не визнається належність до іноземного громадянства до прийняття рішення про втрату громадянства України.

Законом детально врегульовані питання визначення громадянства дітей при зміні громадянства батьків і в разі усиновлення. Так, у разі зміни громадянства батьків, унаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, відповідно змінюється громадянство їх дітей, які не досягли 16 років. Зміна громадянства дітей віком від 16 до 18 років у разі зміни громадянства їх батьків, а також у разі усиновлення може відбуватися тільки за згодою дітей.

Вирішення питань громадянства України належить до компетенції Президента України, який видає укази з питань прийняття, поновлення і виходу з громадянства України.

Оформлення документів з питань громадянства України та виконання рішень із цих питань щодо осіб, які постійно проживають в Україні, провадиться органами внутрішніх справ, а щодо осіб, які постійно проживають за кордоном — відповідними дипломатичними представництвами або консульськими установами України.

Найважливіше значення для кожного громадянина в життєдіяльності суспільства і держави мають основні права, свободи і обов’язки громадян, які у своїй сукупності становлять самостійний інститут конституційного права і визначають місце людини в суспільстві, закріплюють фундамент його правового статусу.

Основні права, свободи й обов’язки закріплені в Конституції України і відбивають найважливіші зв’язки між державою й особою та мають особливу цінність для суспільства. Права, свободи й обов’язки громадян також розвиваються і конкретизуються в різних галузях права — адміністративному, цивільному, трудовому, фінансовому, сімейному.

Важливе значення для застосування основних прав, свобод і обов’язків у практиці має їх класифікація. Найпоширенішою є класифікація прав і свобод громадян залежно від характеру відносин, що виникають між громадянином і державою, а також від всебічного і повного прояву соціальних якостей особи. Відповідно до цього права і свободи громадян України поділяються на такі групи:

1. Громадянські права. До них відносяться такі права: на життя (ст. 27); свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла (ст. 29, 30); таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31); на свободу пересування і вільного вибору місця проживання (ст. 33); на свободу думки і слова (ст. 34); на інформацію та її розповсюдження, на особисте і сімейне життя та захист його від свавільного втручання (ст. 32); на правову допомогу (ст. 59); на повагу до своєї гідності (ст. 28); на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями (ст. 56) та ін.

2. Політичні права і свободи. До них належать такі права громадян: брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними (ст. 38); на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36); збиратися на мирні збори, походи і демонстрації (ст. 39); на звернення (ст. 40); на участь у професійних спілках (ст. 36).

3. Економічні права. Вони містять у собі права: на приватну власність і можливість користуватися природними та іншими об’єктами суспільної власності (ст. 41); на підприємницьку діяльність (ст. 42); на страйк (ст. 44); на працю та своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); на відпочинок (ст. 45) тощо.

4. Соціальні права. Це права: на охорону здоров’я (ст. 49); на безпечне для життя і здоров’я дозвілля (ст. 50); на соціальний захист (ст. 46); на житло (ст. 47); на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48); на вільній згоді громадян на шлюб, а також захист материнства, батьківства і дитинства (ст. 51).

5. Культурні права. До них належать права: доступу громадян України до духовних цінностей; на освіту (ст. 53); на свободу творчої діяльності; на захист інтелектуальної власності; на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54).

Конституцією України передбачено і закріплено значний комплекс гарантій прав та свобод людини і громадянина, які умовно можна поділити на такі групи: 1) загальносуспільні; 2) юридичні; 3) організаційні.

У свою чергу, серед загальносуспільних гарантій розрізняють: політичні, економічні, соціальні та духовні (культурні) гарантії. Політичними, економічними, соціальними і духовними (культурними) гарантіями є відповідні суспільні системи — політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), які склались і функціонують у нашому суспільстві. Наприклад, економічними гарантіями прав свобод є існуюча система форм власності і ринкових відносин, духовними гарантіями — існуюча система освіти, науки, культури.

Юридичними гарантіями прав і свобод особи є насамперед певні норми — принципи правового статусу особи, які містить Конституція України. Це, зокрема, такі:

— принцип вільності і рівності людей у своїй гідності та правах (ст. 21);

— принцип невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини, який означає, що закріплені Конституцією України права і свободи людини є незворотними (ст. 21);

— принцип невичерпності прав і свобод людини й громадянина, закріплених Конституцією, відповідно до якого коло прав і свобод людини й громадянина, закріплених цією Конституцією, може розширюватися (ст. 22);

— принцип гарантованості і довічності прав і свобод, за яким конституційні права і свободи не можуть бути скасовані (ст. 22);

— принцип права на вільний розвиток особистості, який означає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23);

— принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, згідно з яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24);

— принцип права громадянства і його зміни, який означає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства й права на зміну громадянства (ст. 25);

— принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства, який означає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Крім цих конституційно-правових принципів статусу людини і громадянина, які закріплені в Конституції як пріоритетні, Основним Законом передбачається й ряд інших, зокрема процесуальних принципів, що належать до юридичних гарантій:

— принцип права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, який означає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності цих органів або осіб (ст. 55);

— принцип відшкодування за рахунок держави чи органів
місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
(ст. 56);

— принцип права на інформацію щодо своїх прав і обов’язків, який означає, що кожному гарантується право знати свої права й обов’язки; що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, і що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов’язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57);

— принцип недопустимості зворотної дії закону, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, і що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58);

— принцип права на правову допомогу, який означає, зокрема, що кожний є вільним у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ст. 59);

— принцип необов’язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60);

— принцип недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду (кримінальної, адміністративної тощо) за одне й те саме правопорушення (ст. 61);

— принцип (презумпція) невинності особи, який означає, зокрема, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62);

— принцип звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення, відповідно до якого особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63);

— принцип недопустимості обмеження конституційних прав і свобод, за яким конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64).

Поряд з юридичними гарантіями, які містять Конституція і закони України, надзвичайно важливу роль відіграють також організаційні гарантії.

Основними організаційними гарантіями прав і свобод людини й громадянина за Конституцією України є:

1. Парламент — Верховна Рада України, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадян.

3. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів України вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

4. Місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян.

5. Суди, які захищають права і свободи людини й громадянина.

6. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

7. Прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

9. Адвокатура, яка діє з метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

10. Політичні партії і громадські організації, які здійснюють і захищають права й свободи громадян, що об’єднуються в них.

11. Міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Гарантом прав і свобод людини й громадянина є також держава в цілому, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження та забезпечення прав і свобод людини є основним обов’язком держави.

Українська правова держава багато уваги приділяє не тільки забезпеченню прав і свобод громадян, а й суворому додержанню всіма громадянами покладених на них обов’язків перед суспільством. Основні обов’язки громадянина України — неухильно дотримуватися Конституції і законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68); сплачувати встановлені податки і збори (ст. 67); захищати Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи (ст. 65); зобов’язання батьків утримувати дітей до їхнього повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст. 51); не заподіювати шкоди природі, охороняти історико-культурну спадщину, відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66).

У реальному житті всі права, свободи й обов’язки громадян тісно взаємопов’язані, що сприяє найповнішому втіленню в життя принципів демократизму, справжньої свободи особи. Передбачені Конституцією України права і свободи людини й громадянина мають відповідати міжнародним стандартам правового статусу людини, передбаченого міжнародними документами з прав людини.

Чинне законодавство України про права і свободи людини
й громадянина відбиває рекомендації таких загальновизнаних міжнародних актів, як Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти про громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права, Європейська конвенція про захист прав та фундаментальних свобод людини, Заключний акт
Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі та інші документи.

Важливе значення для парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина має передбачений Конституцією України інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 85, п. 17, ст. 101). До Уповноваженого ВРУ з прав людини можуть звертатися громадяни України, іноземці, народні депутати, коли порушуються конституційні норми в цій важливій сфері правовідносин між державою та людиною. Водночас Уповноважений ВРУ з прав людини має право звертатися до Конституційного Суду України, якщо прийнятий закон або нормативні акти, видані Президентом України чи Кабінетом Міністрів України, суперечать правам і свободам людини. Отже, Уповноважений ВРУ з прав людини не тільки здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини, а й пильнує за станом дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

Вивчаючи тему правового статусу особи, студенти повинні звернути увагу на такі категорії, як іноземні громадяни та особи без громадянства, що за своїм правовим статусом відрізняються від громадян України. Іноземні громадяни — це особи, які не є громадянами України і мають докази своєї належності до громадянства іншої держави. Особи без громадянства — це особи, які не мають прав громадянства в будь-якій державі. В Україні правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається ст. 26 Конституції України та Законом України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців» та іншими актами. Зазначені особи користуються такими ж правами й свободами і виконують такі самі обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземцям в Україні, таким чином, надається національний режим.

Іноземці в Україні мають широке коло соціально-економічних прав і свобод (право на трудову і підприємницьку діяльність, на відпочинок і охорону здоров’я, на соціальний захист, на майнові та особисті немайнові права, на освіту, на участь в об’єднаннях громадян, свободу совісті, користування досягненнями культури, права в шлюбних і сімейних відносинах та ін. У деяких випадках правоздатність іноземців обмежена, вони не можуть обирати та бути обраними до органів влади, служити в армії, не можуть бути членами політичних партій України; існують обмеження на право займатися деякими професіями. В Україні іноземні громадяни зобов’язані поважати Конституцію України і закони України, а в разі скоєння правопорушень на території України підлягають відповідальності на загальних підставах з громадянами України (за винятком іноземців, які користуються дипломатичним імунітетом). Іноземцям та особам без громадянства, які зазнають утисків за кордоном за прогресивну громадсько-політичну, наукову та іншу діяльність, може надаватися право притулку в порядку, встановленому законом.