Внутрішньополітична боротьба у США на зламі 40-50 рр. Маккартизм.

12 квітня 1945 р. помер президент Ф. Д. Рузвельт і, відповідно до конституції, президентську посаду посів віце-президент Гаррі Труме н.

По закінченні війни перед урядом постало надзвичайно складне завдання - проведення реконверсії, тобто переходу економіки на мирний шлях розвитку. Зокрема, необхідно було створити умови для працевлаштування 10 млн демобілізованих військовослужбовців.

Трумен намагався проводити соціальні реформи, висунувши широку програму під назвою „ Справедливий курс ". У ній містився намір розв'язати проблеми соціального страхування, медичного обслуговування, освіти, житлового будівництва, трудових відносин, аграрної політики, захисту громадянських прав афроамериканців.

На виборах до конгресу в 1946 р. республіканці здобули перемогу, забезпечивши собі більшість як у палаті представників, так і в сенаті.

Одним з головних питань, що турбували конгрес нового складу, було врегулювання трудових відносин. Після закінчення війни значно скоротилися державні замовлення, зменшився попит на робочу силу. Зарплатня робітників на деякий час знизилась, і це спричинило могутню хвилю страйкового руху, особливо в 1946 р. Невдоволені страйками працедавці вимагали „п риборкання " профспілок як організаторів і керівників страйкового руху і суворішої регламентації проведення самих страйків. Конгрес пішов назустріч власникам підприємств, прийнявши у 1947 р. Акт про взаємовідносини робітників і підприємців (закон Тафта — Гартлі), яким суттєво обмежувалися можливості проведення страйків, а діяльність профспілок ставилася під жорсткий урядовий контроль.

Яскравим проявом „холодної війни" у США стала кампанія викриття підривної „ антиамериканської діяльності ", яку приписували комуністам та їх прихильникам. У першій половині 50-х років конгрес ухвалив закони, що різко обмежували діяльність комуністичної партії, яку було офіційно оголошено агентом іноземної держави. Те, що партія прислуговувала Москві і значною мірою фінансувалась нею, сумніву не викликало. Компартію та її керівників було піддано судовим переслідуванням.

Загострення внутрішньополітичної боротьби справило вплив і на першу післявоєнну кампанію на виборах президента у 1948 р. Демократична партія виступала за соціальні реформи, вважаючи при цьому, що держава має відігравати значну роль у суспільному житті. Республіканська партія, знаходячись на правому крилі політичного спектра, стояла на принципах індивідуалізму, обмеження впливу держави на суспільні справи, особливо на економіку. В перебігу виборчої кампанії праві та ультраправі сили активізували свої нападки на політику Трумена. Здавалося, що Демократична партія неминуче програє вибори, однак неочікувано Трумен здобув досить впевнену перемогу. Крім того, демократи одержали більшість в обох палатах конгресу.

Однак неоконсерватори швидко отямилися від поразки й посилили свої атаки. Крім проблем внутрішньої політики, нищівній критиці піддавалася зовнішньополітична діяльність США, особливо на Далекому Сході, зокрема втрата Китаю, де владу захопили комуністи (1949), корейська війна, що спалахнула влітку 1950 р. Престиж демократів і рейтинг самого Трумена пішли вниз. На виборах 1952 р. він не наважився навіть висунути свою кандидатуру на наступний термін. Натомість республіканці висунули кандидатом у президенти Дуайта Ейзенхауера. На виборців справила дуже позитивне враження обіцянка республіканського кандидата добитись укладення миру в Кореї. Республіканці забезпечили собі також більшість як у сенаті, так і в палаті представників.

Ейзенхауер не згорнув, а навпаки, розширив рамки соціальної політики. Так само нітрохи не зменшилась роль держави як регулятора економіки та соціальної сфери.

3 другого боку, тривав наступ ультра-консервативних сил. Вони дедалі посилювали свою „ викривальну" діяльність, яка у першій половині 50-х років набула абсурдного, істеричного характеру. За ім'ям ідейного натхненника цієї кампанії — сенатора Джозефа Маккарті вона одержала назву „маккартизм ". Дійшло до тотального переслідування інакодумців, або, за тодішнім популярним виразом, до „ полювання на відьом ". Тисячі людей зазнавали принизливих допитів, звільнень з роботи, судових переслідувань і навіть тюремного ув'язнення. Втративши почуття міри, Дж. Маккарті твердив про засміченість „червоними" вищих ешелонів влади. Наприкінці 1954 р. сенат ухвалив резолюцію із засудженням діяльності Дж, Маккарті. Наступ ультраправих сил, досягши свого піку, різко пішов на спад.

Період, що припав на другу половину 50-х років, дістав назву „ консенсусу ". Його суть полягала в тому, що обидві головні політичні партії США — республіканці й демократи, відмовившись від запеклих нападок одні на одних, на основі взаємних поступок дійшли згоди з ключових проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Республіканці прийняли принцип державного втручання в економіку, а демократи, йдучи назустріч своїм опонентам, еволюціонували вправо, займаючи значно поміркованіші суспільно-політичні позиції, ніж раніше.