Матеріальне забезпечення партизанського руху

Уже в липні-серпні 1941 р. у зв’язку з розвитком партизанського руху в Україні в тих районах, які мали опинитися під загрозою окупації, почали закладатися бази матеріального забезпечення партизанських загонів. Ця робота охоплювала переважно ту місцевість, де наявність лісових масивів сприяла укриттю матеріальних припасів (зброя, боєприпаси, продовольство, типографії тощо). Разом з тим в степовій частині України накопичити необхідні ресурси виявилося практично неможливо.

Восени 1941 − навесні 1942 рр. зазначені матеріальні припаси були фактично вичерпані. До того ж частину партизанських баз вдалося розкрити противнику, в ряді випадків не без допомоги зрадників. Тим часом активізація партизанського руху з весни 1942 р. висунула на одне з перших місць організацію матеріального забезпечення партизанів з радянського тилу.

Теоретично вважалося, що партизани, перебуваючи в тилу ворога, мають можливість поповнювати свої ресурси за його рахунок, тобто самопостачатися. Але реальна дійсність показала, що це лише один із шляхів матеріального забезпечення партизанського руху і характерний переважно для 1941 р. − першої половини 1942 р. У зв’язку з посиленням протипартизанської боротьби і розширенням лав партизанів на перший план виходило питання їх постачання з Великої землі. Особливо це стосувалося важкої і автоматичної зброї[144].

У складі УПІПР, як відомо, був створений відділ матеріально-технічного забезпечення, який в 1942 − 1944 рр. очолювали С. Маликов, О. Шинкарьов, Д. Новаковський. На цей підрозділ покладались такі завдання: постачання діючих і створюваних загонів і груп озброєнням, боєприпасами, іншим спорядженням і майном, організація його перекидання за лінію фронту, обслуговування особового складу партизанських загонів і з’єднань, які вийшли з ворожого тилу і перебувають на переформуванні; піклування за партизанами та членами їхніх родин, котрі прибули з окупованої території; забезпечення підрозділів штабу транспортними засобами.

Згідно з розробленою схемою постачання партизанського руху України необхідними ресурсами з радянського тилу здійснювалось по кількох напрямках: озброєння і боєприпаси надходили від Головного артилерійського управління, міннопідривні засоби − від Головного воєнно-інженерного управління; радіоапаратура та інше обладнання − від Головного управління зв’язку і Наркомату електротехнічної промисловості СРСР; продовольство і речове майно − від Головного інтендантського управління Червоної армії[145].

Перші офіційні заявки УШПР були зроблені вже 29 червня 1942 р. і адресовані Раднаркому та Наркомату торгівлі УРСР, де йшлося про виділення продовольчих ресурсів на липень. Цього ж дня УШПР звернувся до Військової ради Південного фронту про виділення 100 автоматів ППШ, 300 гвинтівок і пістолетів, 145 тис. патронів для озброєння особового складу загонів і груп, які готувалися до перекидання за лінію фронту. В останньому випадку вдалося отримати лише автомати і набої до них.

Після згадуваної наради в Кремлі наприкінці серпня – на початку вересня 1942 р. за участю групи партизанських командирів Білорусії, Російської Федерації і України умови матеріально-технічного постачання партизанського руху помітно поліпшились. Як писав начальник ЦШПР П. Пономаренко, Й. Сталін наказав задовольнити заявки партизанів на багато видів озброєння, боєприпасів та іншого спорядження, в тому числі на міномети та протитанкові рушниці.

Для організації авіаперевезень за лінію фронту в розпорядження УШПР виділялися літаки 101-го авіаполку 1-ї авіадивізії 7-го авіаційного корпусу авіації дальньої дії (АДД), які працювали з Чкаловського і Монінського аеродромів у Підмосков’ї. Крім них, на партизанів України працювали екіпажі 62-ї авіадивізії АДД та 1-ї авіатранспортної дивізії Цивільного повітряного флоту СРСР, які базувалися на аеродромі Внуково (Москва). Пізніше до цього залучалися й інші авіаційні підрозділи.

Але потреба постачання партизанів повітряним шляхом замикалася не лише на недостатній кількості авіатранспортних засобів. Для здійснення вильотів з приземленням на партизанських аеродромах, як правило, використовувались літаки ПС-84 і Лі-2. Але для польотів на велику відстань їх ще треба було дообладнувати додатковими баками з пальним. На організацію авіаперевезень помітно впливали й погодні умови, необхідність здійснення польотів переважно в нічний час, труднощі розшуку партизанських аеродромів, протидія противника.

З 1 жовтня 1942 р. по 1 квітня 1943 р. було організовано 148 літако-вильотів за лінію фронту. За цей період українським партизанам було доставлено 3 гармати, 62 міномети, 109 ПТР, 67 кулеметів, 15, 4 т вибухівки тощо. Зворотними рейсами пілоти вивезли з ворожого тилу 437 поранених партизанів і 178 членів їхніх родин. У зазначених вище обсягах поставок міномети, автомати і ПТР склали 70, 145 і 230% від їхньої загальної кількості в партизанських формуваннях України станом на 15 листопада 1942 р. Крім згаданого, партизанам було також перекинуто близько 3 тис. предметів зимового одягу. Однак вважається, що план літако-вильотів було виконано лише на 63 %, і партизани не отримали 80 т вантажів[146].

Слави справжнього партизанського аеродрому зажив вищезгаданий майданчик в з’єднанні О. Сабурова, на який нерідко за одну ніч приймали до 20 літаків. Частина з них інколи залишалася до темряви, щоб вночі повернутися на свою базу. За період з 1 березня по 24 червня 1943 р. на цей майданчик було прийнято 129 літаків, в тому числі 65 з приземленням. Вони доставили 90 т вантажів та 229 чоловік, вивезли в радянський тил 146 поранених і хворих[147].

У зв’язку із складними метеорологічними умовами в квітні-травні 1943 р. і порушенням графіка виділення літаків план матеріально-технічного постачання партизанів України на весняно-літній період виконати в повному обсязі не вдалося. Тому виникла потреба надолужити прогаяне в червні. Але короткий нічний час, 7− 8 годин, створив певні проблеми, бо літаки з московських аеродромів не встигали за вказаний проміжок часу здійснити рейс в тил противника і повернутися на свої аеродроми. Вихід із становища був знайдений шляхом організації авіаперевезень з аеродрому в Липецьку, що дозволило скоротити відстань до партизанів на 80 км і продовжити нічний час польотів на 36 хвилин. Рейси із згаданого аеродрому до українських партизанів здійснювали вищезгадані екіпажі 101-го полку АДД.

На початку червня 1943 р. в розташування партизанських формувань на Поліссі прибув начальник УПІПР Т. Строкач з групою офіцерів штабу. Вже 5 червня Т. Строкач надіслав радіограму командуючому АДД О. Голованову з вимогою виконати постанову ДКО про виділення 250 літако-вильотів для партизанів України. Начальник УПІПР також підкреслив, що близько 25 тис. партизанів не можуть приступити до виконання бойових завдань, не отримавши запланованих вантажів із зброєю і боєприпасами. 7 червня 1943 р. Т. Строкач зв’язався по радіо з авіаційними командирами Нестерцовим і В. Гризодубовою і зажадав від них, щоб їхні пілоти доставляли вантажі точно за адресою, по прізвищах партизанських командирів і відповідних номерах на лантухах. При цьому зауважувалося, що ті екіпажі, які забезпечать 100 % доставлення вантажів за призначенням, будуть нагороджуватися і преміюватися[148].

В межах забезпечення оперативного плану бойових дій партизанських загонів України на весняно-літній період за лінію фронту з 1 квітня по 1 серпня 1943 р. було перекинуто 260 т вантажів. У їх числі: 1766 автоматів, 1129 гвинтівок і карабінів, 74 ПТР, 50 гармат і мінометів, 79 кулеметів, 4, 4 млн патронів, близько 10 тис. снарядів та мін, 13, 4 тис. гранат, 30 т вибухівки, 78 радіостанцій, медикаменти, інше спорядження. Зазначені вище ресурси помітно підвищили боєздатність партизанських формувань. Ось як виглядав на той час бойовий арсенал деяких партизанських з’єднань: О. Сабуров – 1862 гвинтівки, 236 автоматів, 143 кулемети, 5 гармат, 23 міномети, 15 ПТР; С. Ковпак − 1443 гвинтівки, 384 автомати, 140 кулеметів, 9 гармат, 33 міномети, 32 ПТР; О. Федоров – 2047 гвинтівок, 201 автомат, 89 кулеметів, 5 гармат, 29 мінометів, 5 ПТР; С. Маликов − 1371 гвинтівка, 176 автоматів, 60 кулеметів, 1 гармата, 18 мінометів, 3 ПТР та інше майно[149].

У вересні-жовтні 1943 р. партизанським формуванням було перекинуто понад 177 т вантажів, в тому числі 243 кулемети, 2875 автоматів, 18 т вибухівки[150]. В розрахунку на два місяці це були досить значні обсяги матеріально-технічного забезпечення партизанського руху.

Наприкінці листопада 1943 р. УШПР отримав від партизанів інформацію про те, що на Поліссі в обороні німецьких військ є незакриті проходи через лінію фронту. Зокрема, в одній з радіограм С. Ковпака повідомлялося, що “частини Червоної армії можуть пройти без єдиного пострілу від Овруча до Сарн”. На підставі цих відомостей було вирішено організувати постачання партизанських формувань наземним шляхом за допомогою авто- і гужового транспорту через “Овруцький коридор” між Ігнатполем та Єльськом шириною 80 км. Партизанські обози здійснювали рейси під охороною на відстань 200 - 400 км. Так, з’єднання І. Шитова для прикриття свого обозу в 187 возів виділило 600 бійців з двома гарматами. Всього ж для транспортування вантажів через “Овруцький коридор” було використано 2638 партизанських возів.

Відповідно до розроблених планів узимку 1943 – 1944 р. передбачалося перекинути за лінію фронту 325 т вантажів, в тому числі 85 т літаками. Фактично за грудень 1943 р. − січень 1944 р. партизани України отримали 501, 7 т вантажів, з них 482, 7 т наземним шляхом. А за період з 10 грудня 1943 р. по 25 березня 1944 р. Партизанським загонам і з’єднанням було переправлено 786, 2 т вантажів, з яких 763, 1 т через “Овруцький коридор”. В їх числі було: 28 гармат, 246 мінометів, 218 ПТР, 345 кулеметів, 4715 автоматів, 12, 6 млн патронів, 38, 6 тис. снарядів і мін, понад 52 тис. гранат, протипіхотних і протитанкових мін, близько 90 т вибухівки. Крім зазначеного, партизани отримали 28 тис. комплектів одягу і білизни, 23, 8 т медикаментів[151].

Це був найбільший обсяг матеріально-технічного постачання за всі роки війни. У червні 1944 р., коли німці здійснювали широкі контрпартизанські акції проти українських партизанських формувань, які діяли на території Польщі, в районі Білгорайських і Яновських лісів, УШПР також організував термінове поповнення бойових запасів партизанів. Упродовж 5 − 11 червня 1944 р. загонам Г. Ковальова, М. Куницького, С. Санкова, В. Чепіги та іншим було перекинуто 11 мінометів, 6 ПТР, 18 кулеметів, 230 автоматів, 70 гвинтівок, понад 260 тис. патронів.

Усього ж в 1942 − 1944 рр. з метою забезпечення бойової і диверсійної діяльності партизанів України, а також в контексті надання допомоги розвитку антифашистського партизанського руху в Польщі, Румунії, Угорщині та Чехословаччині УШПР перекинув повітрям за лінію фронту 15 гармат, 259 мінометів, 436 ПТР, 657 кулеметів, 7674 автомати, 2709 гвинтівок і карабінів, 14, 3 млн патронів, понад 30 тис. Снарядів та мін, 105, 2 т вибухівки, інше спорядження і майно масою 1200 т. І це не рахуючи тих вантажів, які були направлені партизанським формуванням у грудні 1943 р. – березні 1944 р. через вже згадуваний “Овруцький коридор”.

Поряд із зазначеним представництва УШПР при військових радах фронтів переправили своїм загонам і групам 5 гармат, 13 мінометів, 137 ПТР, 572 кулемети, 4788 автоматів, 958 гвинтівок, понад 3, 3 млн патронів, 4, 5 тис. мін і снарядів, 38, 1 т вибухівки тощо загальною масою 332 т[152].

Більше половини вказаних вантажів було доставлено за лінію фронту повітряним шляхом. Із 1858 рейсів літаків Сі-47 (Лі-2) лише 1340 виконали завдання, тобто трохи більше 70 %. По легких типах літаків (У-2, Р-5) із 360 літако-вильотів завдання виконали 352. Із ворожого тилу на Велику землю вивезено 2446 чоловік. У районі дислокації партизанських формувань було обладнано 14 аеродромних майданчиків для приземлення літаків і 120 місць для викидання вантажів на парашутах[153].

За 1942-1944 рр. найбільшу кількість авіарейсів було здійснено в розташуваннях загонів О. Сабурова − 134. По інших з’єднаннях цей показник виглядає так: С. Ковпак − 40, П. Вершигора − 44, Я. Мельник − 45, М. Попудренко − 47, В. Бегма, І. Федоров − 72[154].

Коли ж, наприклад, порівняти обсяги постачання зброєю партизанів України і організованих сил французького Опору, то можна побачити такі цікаві дані. Так, лише в січні-травні 1944 р. французькі партизани отримали від англо-американців 45 354 автомати, 10 тис. гвинтівок, 1832 кулемети, 300 реактивних рушниць “базука”, 185 протитанкових гармат і 143 міномети. Особливо вражає кількість автоматичної зброї, якої, на нашу думку, не вистачало українським партизанам.