Функції та роль релігії в суспільстві

Виділяють декілька функцій релігії:

Світоглядна. Цю функцію релігія реалізує завдяки, насамперед, наявності в ній певного типу поглядів на людину, суспільство, природу. Релігія містить у собі світовідчуття, світовідношення, світоспоглядання, світорозуміння.

Компенсаторна. Ця функція є суттєвою щодо перебудови свідомості.

Культурологічна. Релігія, яка є складовою культури, виконує культурологічну функцію. Так, часто зміст культурних цінностей заданий релігійною свідомістю.

Легітимуюча. Ця функція означає узаконення деяких суспільних ладів, інститутів, відносин, норм як таких, якими вони мають бути, і навпаки, ствердження неправомірності будь-яких з них.

Роль релігії не можна вважати засадничою, хоча вона впливає (інколи - суттєво) на економічні відносини та інші сфери суспільного життя. Вона санкціонує певні погляди, діяльність, відносини, інститути. Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, сім' ю, культуру через діяльність релігійних індивідів, груп, організацій.

Структура релігієзнавства

У структурі релігієзнавства виокремлюють: філософію релігії, історію релігії, соціологію релігії, психологію релігії, феноменологію релігії та географію релігії.

Філософія релігії — сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

Історія релігії — розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

Соціологія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

Психологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

Феноменологія релігії — розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуття і бачення.

Географія релігії — розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово - часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

Нині, окрім названих розділів релігієзнавства, розвиваються політологія релігії, культурологія релігії, етнологія релігії, з'являється герменевтичне та корпоративне релігієзнавство. Тож релігієзнавство є складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.

Існують різні точки зору й підходи щодо визначення основних елементів релігії. Одні автори такими елементами називають релігійну свідомість, діяльність, інститути та організації. Другі — доктрину, міф, естетичні цінності, ритуали та інші форми культової практики. Треті, яких більшість, у релігійній структурі виокремлюють релігійну свідомість (релігійні погляди та уявлення), релігійний культ, релігійні організації

Релігійна свідомість — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне.

Релігійний культ (лат. cultus — догляд, поклоніння) — один із основних елементів релігійного комплексу, система дій і засобів впливу на надприродне.

Релігійні організації — об´ єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення та культу, системою організаційних принципів, правил і ролей.

Церква (грец. Kyriakon — господній дім) — тип релігійної організації із складною, чітко централізованою і ієрархізованою системою взаємодії між священиками і віруючими, що здійснює функції вироблення, збереження, передачі релігійної інформації, організації та координації релігійної діяльності й контролю за поведінкою віруючих

Секта (лат. seco — розділяти або від лат. sekta — вчення, напрям) — релігійне об´ єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійного напряму і перебуває у конфлікті з ним.

Деномінація (лат. denominatio — зміна імені) — проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває у стадії становлення.

Класифікація релігій:
1.Первісні «чутптєво-надчуттєві» вірування (родоплемінні релігії): фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.
· Етнонаціональні (національні, етнічні, локальні) релігії: іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.
· Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.
· Неорелігії (нетрадиційні, нові, модернові) релігії
2.За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:
а) ранні форми — релігії, породжені первіснообщин ним ладом(приклад: магія.)
б) політеїстичні — національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму);
в) монотеїстичні — християнство та іслам (світові релігії), іудаїзм та сикхізм (національні релігії);
г) синкретичні -афро християнські релігії, ісламо-християнські секти, суддо-китайські секти, іудео-христи-янські релігії.
ґ) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігій)
3. Рівень організації:
а) жорстко централізовані (християнство, буддизм);
б) нежорстко централізовані (іслам);
в) само впорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм);
г) децентралізовані.
4.Державний статус:
а) державні релігі
б) релігії, статус яких не закріплений відповідними державними документами
в) релігії національних меншин
4.Правовий статус:
а) релігії, підтримувані державою
б) релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує
в) релігії, до яких ставлення держави нейтральне
5. Форми поширення:
а) континуальні
б) дискретні
6.Етносоціальні критерії:
а) автохтонні (етнічні) релігії
б) уніфіковані релігії