Завдання № 5

Документи, що ведуться на спостережних пунктах

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

(ВТ та ТГП)

Завдання № 1

Розрахувати дирекційний кут на орієнтир з точки стояння гірокомпасу якщо А=14 – 56, а зближення меридіанів γ = – 0 – 21.

Завдання № 2

Розрахувати дирекційний кут на орієнтир якщо з точки стояння бусолі визначено три магнітних азимута: Аm₁ =22 – 41, Аm₂ =22 – 44, Аm₃ =22 – 42. Поправка бусолі Δ Аm = –1– 22

Завдання № 3

Розрахувати поправку бусолі якщо з точки вивірки бусолі визначили п’ять магнітних азимутів на орієнтир: Аm₁ = 18 – 45, Аm₂ = 18 – 42, Аm₃ = 18 – 44, Аm₄ = 18 – 42, Аm₅ = 18 – 43. Дирекційний кут еталонного напрямку α = 19 – 31.

Завдання № 4

Визначити координати цілі 101, якщо зі спостережного пункту з координатами Х = 17705 У = 43210, визначили по цілі α = 33 – 75 Д = 2240. Задачу вирішити графічно на карті У – 33 – 65 – А (Глухово), або на ПУВ, або аналітично на калькуляторі.

Завдання № 5

Визначити зближення меридіанів по карті для ВП з координатами Х = 13750 У = 43900. Карта У – 33 – 65 – А (Глухово).

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

(Артилерійська розвідка)

Завдання № 1

Розрахувати розмір траншеї, якщо розвідник спостерігав її під кутом 0 – 30, а відстань до неї 1500 м.

Завдання № 2

Розрахувати відстань до танку, якщо розвідник спостерігав його висоту під кутом 0 – 03.

Завдання № 3

Визначити дирекційний кут на орієнтир тригопункт на висоті 189, 2 (1647) зі спостережного пункту з координатами Х = 13330, У = 44440. Задачу розв’язати графічно на карті У – 33 – 65 – А (Глухово).

Завдання № 4

Визначити координати цілі 102, якщо зі спостережного пункту з координатами Х = 14700 У = 41820, визначили по цілі α = 4 – 75 Д = 1340. Задачу вирішити графічно на карті У – 33 – 65 – А (Глухово), або на ПУВ, або аналітично на калькуляторі.

Завдання № 5

КВУ виявив ціль «Танк у окопі» від орієнтира 42 вправо 25 вище 5. Поставити задачу далекомірнику на засічку цілі.

ВИДПОВІДІ НА ПИТАННЯ ДЛЯ ЕКЗАМЕНУ ПО ВІЙСЬКОВОЇ ТОПОГРАФІЇ ТА ТОПОГЕОДЕЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

1. Масштаби топографічних карт. Числовий, лінійний та поперечній масштаби. Порядок вимірювання відстаней по карті за допомогою масштабів

Всі наші топографічні карти, за винятком карт масштабу 1: 1 000 000, складають у єдиній рівнокутній проекції – окремо за 6-ти градусними зонами. Це дозволяє кожну таку зону розгортати у площину, тобто відображати на карті практично без помітних викривлень, які викликані кривизною Землі. Тому таку карту можна використовувати при вимірюваннях як план, що зберігає геометричну подобу всіх окреслень місцевості.

Ступінь зменшення ліній на карті відносно горизонтальних проложень відповідних ним ліній на місцевості називається масштабом карти(плану). Інакше кажучи, під масштабом розуміють відношення довжини лінії на карті до довжини горизонтального положення відповідній їй лінії на місцевості.

Числовий масштаб. Цей числовий вираз називають числовим масштабом і представляють у вигляді відношення одиниці до числа, яке показує, у скільки разів зменшена довжина ліній на місцевості при зображенні їх на карті. (Числовий масштаб – це масштаб карти, у вигляді дробі, чисельник якої одиниця, а знаменник – число, що показує у скільки разів зменшені на карті горизонтальні положення ліній місцевості.) Наприклад, масштаб 1: 50 000 показує, що всі лінійні розміри на карті зменшені у 50 000 разів, тобто 1 см карти на місцевості відповідає 500 м, або 0, 5 км.

Відстань на місцевості у метрах або кілометрах, яка відповідає 1 см карти, називається величиною масштабу. У наведеному прикладі величина масштабу буде 500 м, або 0, 5 км.

Дійсно, чим менше знаменник числового масштабу, тим зображення на карті крупніше, і навпаки; тому більш крупним називається той масштаб, у якого знаменник менше.

При користуванні числовим масштабом відстань на карті вимірюють у сантиметрах звичайно за допомогою лінійки з сантиметровими відмітками. Отримане при цьому число сантиметрів умножають на величину масштабу. Наприклад, на карті масштабу 1: 50 000 виміряли 3, 8 см; на місцевості це буде відповідати Д = 3, 8 * 0, 5 = 1, 9 км. Якщо ж відстань Д виміряна на місцевості і її потрібно відкласти на карті, то її потрібно розділити на величину масштабу карти. Наприклад, якщо Д=1350 м, то на карті масштабу 1: 25 000 необхідно відкласти відрізок d = 1350: 250 = 5, 4 см.

Лінійний масштаб представляє собою графічне вираження числового масштабу. Найпростіше вимірювати відстань на карті за допомогою лінійного масштабу. Оформлення лінійних і числових масштабів на топографічних картах показано на лівому рисунку, а порядок виміру відстані – на правому.

Поперечний масштаб – це спеціальний графік, виконаний за допомогою гравіювання на металічній пластині (рис.4). Побудова його основана на пропорційності відрізків паралельних ліній, що пересікають сторони кута.

Стандартний (нормальний) поперечний масштаб має великі поділки, рівні 2 см, і малі поділки (зліва на графіку), рівні 2 мм. Крім того, на графіку є відрізки між вертикальною і нахильною лініями, рівні по першій нижній горизонтальній лінії 0, 2 мм, по другій 0, 4 мм, по третій 0, 6 мм і т.д. За допомогою поперечного масштабу можна вимірювати і відкладати відстані на картах будь-якого масштабу.

2. Напрямки, які прийняті за початкові при вимірюванні та побудові кутів. Істинний і магнітний азимути, дирекційний кут та взаємозв`язок між ними.

При вимірюванні кутів на місцевості за початковий напрямок приймають: північний напрямок істинного (географічного) меридіану; північний напрямок магнітного меридіану; північний напрямок вертикальної лінії кілометрової сітки карти; основний напрямок стрільби;

напрямок на орієнтир (на ціль).

Від початкових напрямків вимірюються чи відкладаються кути, які широко застосовуються в артилерії, топографії та геодезії.

Істинний азимут кут (А), утворений північним напрямком істинного меридіану і напрямком на орієнтир, ціль, іншу точку, виміряний по ходу годинникової стрілки від 0 до 360 градусів. Позначається літерою “ А “. Вимірюється на місцевості за допомогою топогеодезичних приладів і використовується для обчислення дирекційного кута.

Магнітний азимут - кут, утворений північним напрямком магнітного меридіану і напрямком на орієнтир, ціль, іншу точку, виміряний по ходу годинникової стрілки від 0 до 360 градусів. Позначається літерами «Ам» або «Аm». Вимірюється на місцевості за допомогою компасу, бусолі, а також вираховується по виміряному на карті дирекційному куту.

Дирекційний кут – кут, утворений північним напрямком вертикальної лінії координатної сітки карти і напрямком на орієнтир іншу точку, виміряний по ходу годинникової стрілки від 0 до 360 градусів (0 до 60-00). Позначається літерою “α “. Вираховується на місцевості за допомогою магнітного або істинного азимутів.

Взаємозв’язок між кутами: α = А – γ, А = α + γ, α = Ам – ∆ Ам, Ам = α + ∆ Ам

де: γ – зближення меридіанів; ∆ Ам – поправка бусолі

 

3. Полярні координати точок. Суть перетворення полярних координат у прямокутні

Координатами називаються кутові чи лінійні величини, якими визначають положення точок у тій чи іншій системі координат. Система координат є такі постійні елементи (сукупність ліній і площин, орієнтованих певним чином у просторі), відносно яких визначається поло -ження об'єктів (цілей). Лінії, прийняті за початкові, служать осями координат, а площини - координатними площинами. Широко застосовуються у військовій топографії і військовій справі взагалі наступні системи координат: географічна (геодезична); плоских прямокутних; полярних; біполярних координат.

Полярними координатами точки є кут між полярною віссю та напрямком на точку та відстань від точки стояння до точки, координати якої визначають. в артилерії у якості полярної вісі застосовують північний напрямок координатної сітки карти, а кут – дирекційний кут.

Перетворення полярних координат у прямокутні в топогеодезії носить назву прямої геодезичної задачі (ПГЗ). Рішення прямої геодезичної задачі зводиться до обчислення прямокутних координат (Х та У) точки (В) за відомими прямокутними координатами заданої точки, відстанню між ними (Д, АВ) і дирекційному куту (α, (АВ)) з заданої точки (А), на точку координати якої визначають (В).

Перетворення координат Хв = Ха + ∆ Х, Ув = Уа + ∆ У.   ∆ Х = АВ * cos (АВ), ∆ У = АВ * sin (АВ).

 

4. Прямокутні координати точок. Перетворення прямокутних координат точок у полярні графічним способом

Координатами називаються кутові чи лінійні величини, якими визначають положення точок у тій чи іншій системі координат. Система координат є такі постійні елементи (сукупність ліній і площин, орієнтованих певним чином у просторі), відносно яких визначається поло -ження об'єктів (цілей). Лінії, прийняті за початкові, служать осями координат, а площини - координатними площинами. Широко застосовуються у військовій топографії і військовій справі взагалі наступні системи координат: географічна (геодезична); плоских прямокутних; полярних; біполярних координат.

У

Х

М

Системою плоских прямокутних координат називається система, в якій положення точки на площині визначається лінійними величинами (абсцисою Х і ординатою У) відносно взаємно перпендикулярних координатних ліній ХХ та УУ. Величини Х і У називаються прямокутними координатами даної точки; вони визначають відстань даної точки від координатних осей Х та У відповідно. У топогеодезії і військовій топографії координатна вісь

ХХ направлена знизу вверх (від екватора до полюса), координатна вісь УУ – зліва на право (з заходу на схід).

Перетворення прямокутних координат у полярні в топогеодезії носить назву оберненої геодезичної задачі (ОГЗ). Рішення ОГЗ на площині зводиться до знаходження дирекційного кута (α) і дальності (Д) з однієї точки на другу за відомими прямокутними координатами даних точок.

Для гперетворення прямокутних координат у полярні графічним способом необхідно:

- нанести по прямокутним координатам обидві точки на карту;

- провести напрямок між точками та за допомогою АК – 3(4) виміряти дирекційний

кут;

- за допомогою МПЛ – 50 або циркуля вимірювача виміряти відстань.

 

5. Кут місця цілі. Порядок аналітичного визначення кута місця цілі.

Кутом місця цілі називається кут між горизонтальною площиною, що проходить через точку гармати (прилад розвідки) і лінією «гармата-ціль».Вимірюється в поділках кутоміра

А) Для вогневої позиції:

ВП

де Н _ц - абсолютна висота цілі, м;

Н _Б - абсолютна висота ВП, м;

Dh _Ц - перевищення цілі над ВП, м;

Д _т^ц- дальність топографічна ВП - ціль, м.

Б) Для спостережного пункту:

Н ц Ц

Δ h ц

Н _СП

СП Д к

де М ц – кут місця цілі

Н _ц - абсолютна висота цілі, м;

Н _СП - абсолютна висота СП, м;

Dh ц - перевищення цілі над СП, м;

Д к - дальність від СП до цілі, м.

6. Зближення меридіанів, його суть та способи визначення. Порядок визначення зближення меридіанів за картою.

Зближення меридіанів γ - кут, утворений північним напрямком істинного меридіана, який проходить через дану точку і північним напрямком вертикальної лінії координатної мережі. Зближення меридіанів використовують в артилерії для переходу від істинного азимута (А) до α і навпаки. Величина γ для точок, розташованих від осьового меридіану, на Захід - негативна, а на Схід - позитивна. Величина γ на осьовому меридіані зони та на екваторі рівна «0» і збільшується з віддаленням точки від осьового меридіану та від екватора. γ max буде на полюсі і = ±3° = ±0-50 (3⁰ / 6).

Зближення меридіанів визначається за: 1) картою; 2) графіком 3) формулою.

1. Для визначення зближення меридіанів за картою, користуються формулою:

γ _Т.К.= γ _Ц.Л.К + (± Δ γ)

де: γ _Ц.Л.К.- зближення меридіанів центру листа карти, підпи­сується під південною стороною рамки карти;

Δ γ - поправка на зміщення точки відносно центру листа карти по довготі. Береться з табл.6.1 (якщо точка розміщен­ня східніше центру листа - знак " +", якщо західніше - то " -").

Для широт України Δ γ на 5 км = 0-01; 10 км – 0-02; 15 км - 0-03 і т.д.

7. Поправка бусолі. Порядок визначення поправки бусолі по карті і на місцевості

Поправка бусолі є кут між північним напрямком магнітного меридіану та північним напрямком вертикальної лінії координатної сітки карти у даної точки.

Для визначення DАm по карті: DАm = ( γ _{т к}) – ( δ _{п р})

1) γ _{т к} = γ _{ц л к} + ( Δ γ)

2) δ _{п р} = δ _{р в к} + (); “+”- ; “ –“ - ё

Δ δ ^΄ - річне змінення схилення (беруть у хвилинах!)

n - кількість років між виданням карти та поточним роком

Поправкою бусолі на місцевості визначають як різницю магнітного азимуту і дирекційного кута одного і того ж орієнтирного напрямку.

Вона дозволяє переходити від виміряного Ам до дирекційного кута a за формулою:

DАm=Аm_ср – a

Аm ср визначають не менш як за 5 незалежними вимірами.

Різниця між визначеними азимутами не повинна перевищувати 0-04

a вихідного орієнтирного напрямку визначають одним із способів, серединна помилка, якого не перевищує 0-01.

DАm, по можливості, визначається як можна ближче до району проведення топогеодезичних робіт. DАm залишається незмінною у радіусі 10 км від точки, на якій вона визначалась. Як виключення, дозволяється використовувати попередню DАm, ввівши до неї поправку на зміну зближення меридіанів (Dg) за формулою:

DАm н = DАmст + (± Dg)

8. Зміст топогеодезичної прив’язки ВП та СП. Норми точності та час на проведення топогеодезичної прив’язки

Топогеодезична прив’язка вогневої позиції включає визначення:

- прямокутних координат (Х, У) і абсолютної висоти (Н) точки стояння основної гармати;

- кутомірів по основній і запасній точкам наводки з місця стояння основної гармати;

- дирекційних кутів 1-2 орієнтирних напрямків з точки бусолі (командирської машини) старшого офіцера батареї.

Крім того в ряді випадків може бути провішено ОН стрільби з місця стояння основної гармати.

Топогеодезична прив’язка спостережного пункту включає визначення:

- прямокутних координат (Х, У) і абсолютної висоти (Н) СП;

- визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків на 1-2 віддалених орієнтира.

Точність топоприв’язки: на геодезичної основі Е = 3 – 5 м за допомогою теодоліта(КТД); по карті – 0, 4 ÷ 0, 5 мм масштабу карти (карта 1: 25 000 – 12 ÷ 13 м, 1: 50 000 – 25 м, 1: 100 000 – 40 м)

9. Способи визначення дирекційних кутів. Суть визначення дирекційного кута за допомогою гірокомпаса

Для орієнтування приладів та гармат потрібно знати дирекційні кути орієнтирних напрямків.

Орієнтирний напрямок – це напрямок, що використовується при виконанні топогеодезичних робіт, вивірки приладів, наведенні ракет, пускових установок, гармат, а також при орієнтуванні приладів та станцій.

Орієнтирний напрямок на місцевості позначається двома точками: точкою, з якої визначається дирекційний кут (початкова точка), і точкою, на яку визначається дирекційний кут (орієнтирна точка).

Дирекційний кут орієнтирного напрямку може визначатися:

– геодезичним способом;

– гіроскопічним способом;

– з астрономічних спостережень;

– за допомогою магнітної стрілки бусолі.

Крім того, дирекційний кут орієнтирного напрямку може бути визначений шляхом передачі від другого орієнтирного напрямку з відомим дирекційним кутом:

- за допомогою гірокурсовказівника апаратури топоприв’язки;

- одночасним відмічанням по небесному світилу;

- кутовим ходом.

При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку гіроскопічним способом застосовують спеціальні прилади – артилерійські гірокомпаси. Артилерійські гірокомпаси призначені для визначення істинних азимутів орієнтирних напрямків. Принцип роботи гірокомпаса заснований на використанні властивостей важкого гіроскопу. Важким гіроскопом називають гіроскоп, у якого центр мас знаходиться нижче точки підвісу Такий гіроскоп, розташований на землі, яка обертається, здійснює періодичні коливання відносно площини меридіану

Якщо виміряти кути між положенням головної вісі гіроскопу у першої (N₁) та другої (N₂) точках реверсії та напрямком на орієнтир, то можна розрахувати середній відлік за формулою

.

Середній відлік визначає положення осі динамічної рівновагі відносно напрямку на орієнтир. У ідеального гірокомпасу вісь динамічної рівноваги буде співпадати з напрямком істинного меридіану, а N_СР и буде істинним азимутом напрямку. Але виготовити ідеальний гірокомпас практично неможливо і, в зв’язку з дебалансом мас ротору гіроскопа, тертям гіроскопу об повітря, закруткою торсіону, на якому підвішується гіроскоп та помилок встановлення лімбу гіроскопу, вісь динамічної рівноваги не буде співпадати з напрямком істинного меридіану, а N_СР не буде істинним азимутом напрямку.

У цьому випадку істинний азимут розраховують за формулою:

А = N_СР + d_ф,

де d_ф – формулярна поправка гірокомпасу.

Формулярну поправку гірокомпасу вперше визначають на заводі, який виготовляє гірокомпаси, а потім у військах її періодично перевіряють.

До дирекційного кута переходять за формулою

a = А – g,

де g - зближення меридіанів.

Гіроскопічний спосіб є основним способом визначення дирекційних кутів так як він є одним з високоточних способів та незалежним від зовнішніх

10. Визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків з використанням магнітної стрілки бусолі

Цій спосіб заснований на властивості земного магнетизму. Земля уявляє собою природній магніт, який має два полюсу – північний і південний та магнітне поле – сукупність магнітних силових ліній.

У будь якій точки земного шару магнітна стрілка, яка вільно підвішена, займає положення, яке співпадає з напрямком магнітних силових ліній у даній точці, т. е. встановлюється в напрямку магнітного меридіану.

Кут Am (Рис.10.1)відрахований від північного напрямку магнітного меридіану за ходом годинникової стрілки до заданого напрямку, називається магнітним азимутом цього напрямку.

Магнітні полюса Землі не співпадають з географічними полюсами, тому магнітні меридіани не співпадають з істинними (географічними) меридіанами.

Кут у даній точці Р, від північного напрямку істинного меридіану до північного напрямку магнітного меридіану, називається магнітним схиленням (δ).

Магнітне схилення називається східним, як що напрямок магнітного меридіану відхиляється від напрямку істинного меридіану на схід, и західним, як що напрямок магнітного меридіану відхиляється від напрямку істинного на захід. Східне схилення прийнято рахувати позитивним (знак “+”), західне схилення – негативним (знак “–“).

Багаторічними спостереженнями встановлено, що магнітне схилення змінюється з переміною міста. Так на України магнітне схилення змінюється у середньому на 1' при переміщенні на 1 км (у не аномалійний районах). У районах з широтами більш 65⁰ спостерігається загальна збільшення зміни магнітного схилення і орієнтування по магнітної стрілки може супроводжуватися великими помилками.

Величину і знак магнітного схилення у любої точки земної поверхні можна визначити по топографічної карті для даного району. Крім того, на топографічних картах масштабу 1: 500 000 і менше наносяться лінії рівних магнітних схилень (ізогони), по якім можливо визначити магнітне схилення та оцінити його зміну.

В одної і тої же точки магнітне схилення також змінюється на протязі часу. Розрізняють вікові, рокові та добові зміни магнітного схилення.

Вікові зміни магнітного схилення пов’язані з тім, що положення магнітних полюсів, а відповідно і магнітних меридіанів не є постійним, а безперервно змінюється. Довготривалими спостереженнями встановлено, що на протязі великого періоду часу (біля 500 років) магнітна стрілка у одному і тому ж пункті Землі у середніх широтах відхиляється на величину порядку 20⁰, а на протязі одного року па території України магнітне схилення змінюється порядку 3'.

Добові зміни магнітного схилення обумовлені електричними токами, які протікають у верхніх шарах атмосфери (іоносфери), сонячної діяльністю і другими геофізичними факторами. Ці зміни проявляються в тому, що магнітна стрілка на протязі доби здійснює коливання відносно середнього свого положення. Амплітуда добової зміни магнітного схилення залежить від широти міста, пори року, висоти Сонця і змінюється від одиниць до десятків кутових хвилин. Урахувати добову зміну магнітного схилення дуже важко.

Крім рокової та добової зміни магнітного схилення спостерігаються великі коливання магнітної стрілки під час магнітних бур. Стрілка у середніх широтах може відхилятися від середнього положення до 2⁰, а у північних до 10⁰, тому використане магнітної стрілки під час магнітних бур може давати значні помилки у визначенні дирекційних кутів. Вплив магнітних бур урахуванню не піддається.

Орієнтування за допомогою магнітної стрілки неможливо у районах магнітних аномалій, де за умови невеликих переміщень спостерігається різка зміна магнітного схилення. Магнітні аномалії обумовлені впливом на магнітну стрілку порід земної кори, які мають магнітні властивості (наприклад, магнітні залізні руди). Магнітні аномалії зустрічаються достатньо часто, особливо у гірських районах. Однією з самих потужних у світі є Курська магнітна аномалія, у районі якої магнітне схилення може змінюватися до ± 180⁰.

Такім чином, орієнтування за допомогою магнітної стрілки бусолі може здійснюватися на широтах до 65⁰ у неаномалійних районах у період часу, які вільні від магнітних бур, та у районах, де зміна магнітного схилення не перевищує 0 – 10 на 10 км.

Під час визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків за допомогою магнітної стрілки бусолі визначають магнітний азимут (Am, рис. 1.6) напрямку з точки стояння на орієнтир, а потім розраховують дирекційний кут за формулою

α = Am – Δ Am, (1.11)

де Δ Am – поправка бусолі.

З метою підвищення точності визначення дирекційних кутів азимут магнітний визначають тричі і розрахунки ведуть за середнім значенням азимуту, якщо Am_max – Am_min ≤ 0 – 03.

11. Способи визначення координат по карті за допомогою приладів. Суть пизначення координат полярним способом

Координати точок, що прив’язуються, визначають за допомогою приладів або топоприв’язників (автономної апаратури топоприв’язки) відносно контурних точок топографічних карт, аерознімків або фотопланів. При визначенні координат точок по карті за допомогою приладів використовують наступні способи:

- полярний спосіб;

- ходи.

- засічки: пряма, зворотна (по зворотним дирекційним кутам, по виміряним відстаням, по виміряним кутам) або комбінована;

Полярний спосіб.

Полярний спосіб застосовується, коли є пряма видимість між точкою що прив’язується і контурною точкою. Суть полягає у вимірюванні на місцевості полярних координат (дальності і дирекційного кута) з контурної точки на точку що прив’язується та визначенні по ним прямокутних координат.

Способи визначення відстані та дирекційного кута з контурної точки на точку що прив’язується розглянуто відповідно у розділах 7 і 8.

Якщо прилад встановлюється не на контурній точці, а на точці що прив’язується, то виміряний з неї дирекційний кут змінюють на 30-00.

Обчислення координат точки, що прив’язується зводиться до рішення прямої геодезичної задачі за допомогою СТМ, номограми НИХ-1, таблиць прирощень координат, логарифмічної лінійки або мікрокалькулятора.

Координати контурної точки визначаються по карті за допомогою циркуля-вимірювача та хордокутоміра, або – з дещо меншою точністю – за допомогою мірки артилерійського круга АК-3 відповідного масштабу (1: 50000 або 1: 25000).

Пряма геодезична задача може також бути вирішена графічним способом на карті. Порядок рішення:

- нанести точку що прив’язується на карту;

- зняти з карти прямокутні координати і висоту отриманої точки.

Нанесення на карту точки що прив’язується здійснюється як правило за допомогою АК-3 і МПЛ-50. Для цього потрібно:

- відшукати на карті контурну точку, з якої відомі дирекційний кут та дальність до точки, що прив’язується;

- накласти на карту АК-3 так, щоб його центр співпав з цією контурною точкою і діаметр 0-00 – 30-00 був паралельним вертикальним лініям сітки карти нульовою поділкою на Північ;

- з’єднати МПЛ-50 з АК-3, при цьому лінійку розмістити уверх шкалою дальності з масштабом, що відповідає масштабу карти;

- сумістити робочий зріз лінійки (шкалу прицілів) з поділкою шкали круга, що відповідає заданому дирекційному куту (по цифрам червоного кольору), наносять на карту точку і з’єднують її прямою лінією з контурною точкою;

- дальність до точки проектують з шкали дальності на робочий зріз і наносять точку що прив’язується на карту.

Нанесення точки на карту можна також виконати за допомогою хордокутоміра та циркуля-вимірювача; цей спосіб більш точний, але потребує більше часу, тому більш доцільно для отримання точного результату провести рішення аналітично.

12. Способи визначення координат по карті за допомогою приладів. Суть визначення координат висячим ходом у 2 – 3 сторони

Застосовується в умовах закритої і напівзакритої місцевості, коли відсутня взаємна видимість між точкою що прив’язується і контурними точками. Визначення координат може здійснюватися розгорнутим, або зімкненим, або висячим ходом.

Артилерійські підрозділи застосовують, як правило висячий хід. Число сторін такого ходу не повинно перевищувати трьох, для забезпечення необхідної точності визначення координат.

Польові роботи при прокладці хода полягають у вимірюванні кутів між сторонами ходу або у безпосередньому визначенні їх дирекційних кутів і у вимірюванні довжин його сторін; роботу виконують у наступному порядкові (розглянуто бусольний хід у 2 сторони):

– встановити бусоль у проміжній точці А, зорієнтувати її у дирекційних кутах;

– навести монокуляр у контурну точку (КТ) і по бусольному кільцю зняти значення дирекційного кута з точки А на точку КТ, змінити його значення на 30-00 для оримання дирекційного кута a_КТ–А з точки КТ на точку А;

– виміряти дальність Д_КТ–А від точки А до точки КТ (як правило дальність вимірюється за допомогою двометрової далекомірної рейки, що встановлюється на контурній точці КТ);

– навести монокуляр у точку що прив’язується (ВП) і по бусольному кільцю зняти значення дирекційного кута a_А–ВП з точки А на точку ВП;

– виміряти дальність Д_А–ВП від точки А до точки ВП (як правило дальність вимірюється за допомогою двометрової далекомірної рейки, що встановлюється на ВП).

за допомогою НИХ-1 (АЛЛ, СТМ, МК) рішенням ПГЗ визначити прямокутні координати проміжної точки А, а потім за координатами проміжної точки А визначити координати точки що прив’язується.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

(Військова топографія та топогеодезична підготовка)