Поняття наукового знання

Знання - ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв’язки об’єктивного світу.

Знання є продуктом суспільної діяльності людей, направленої на перетворення дійсності. Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відображення об’єктивної діяльності в свідомості людини в процесі його суспільної, виробничої та наукової діяльності, яка називається практикою. Пізнання виростає з практики, але потім цілеспрямовується на практичне оволодіння дійсністю. Від практики до теорії і від теорії до практики, від дії до думки і від думки до дійсності – така загальна закономірність відношення людини до оточуючого середовища. Завершення навчання завжди відносне, бо, як правило, виникають нові проблеми і нові задачі, які були підготовані і поставлені попереднім розвитком наукової думки. Вирішуючи ці задачі і проблеми, наука повинна випереджати практику і, таким чином, свідомо направляти її розвиток.

В процесі практичної діяльності людина вирішує протиріччя між наявним станом речей та потребами суспільства. Результатом цієї діяльності є завдання суспільних потреб. Це протиріччя є джерелом розвитку пізнання і, відповідно, знаходить відображення в його діяльності.

Вся наука, все людське пізнання направлено на досягнення істинних знань, які правильно відображають дійсність. На протилежність істинному знанню – помилка є неправильним, ілюзорним відображення світу. Істинні знання існують у вигляді законів науки, теоретичних положень та висновків, вчень, які підтверджені практикою та існуючих об’єктивних, незалежних від відкриттів учених. Тому істинне знання завжди об’єктивне. Наукове знання може бути відносним і абсолютним. Відносне знання – це знання, яке в основному вірне у відображенні дійсності, відрізняється деякою невідповідністю образу і об’єкта. Абсолютне знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уяв про об’єкт, яке забезпечує абсолютну відповідність образу і об’єкта.

Пізнання включає в себе два рівні – чутливий та раціональний. Чутливе пізнання формує емпіричне знання, а раціональне – теоретичне. Чутливе пізнання забезпечує безпосередній зв’язок людини з оточуючим середовищем.Елементами чутливого пізнання є відчуття, сприйняття, представлення і уява.

Відчуття – це відображення мозком людини подій або явищ об’єктивного світу, які діють нам органи відчуття. Сприйняття – відображення мозком людини предметів або явищ, які діють в даний момент часу. Представлення – вторинний образ предмета, який діяв в минулому. Уява – це поєднання різних представлень в єдину цілу картину нових образів.

Раціональне пізнання доповнює і випереджує чутливе, сприяє усвідомленню суті процесів, відкриває закономірності розвитку. Формою раціонального пізнання є абстрактне мислення.

Мислення – це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних та закономірних зв’язків між об’єктами та явищами. Людина мислить не лише в результаті власного досвіду, але і враховує процес спілкування з іншими людьми. Мислення нерозривно пов’язано з мовою і не може бути без неї. Основний інструмент мислення – логічні роздуми людини, структурними елементами яких є поняття, судження, висновки.

Поняття – це думка, яка відображає суттєві та необхідні ознаки предмета чи явища. Поняття можуть бути загальні, одиничні, збірні, абстрактні і конкретні, абсолютні і відносні. Найбільш широкі поняття називаються категоріями.

За ознакою відношення до поняття їх ділять на тотальні, рівнозначні, підпорядковані, співпідпорядковані, частково узгоджені, протирічиві та протилежні.

Відношення тотожності та рівнозначності понять має надзвичайно важливе значення в науці, оскільки робить можливим заміну одного поняття іншим. Цією операцією широко користуються в математиці при перетворені і спрощені алгебраїчних рівнянь.

Для опису процесу формування нових складних понять з більш простих використовується спосіб виведення складних відношень з елементарних. Формалізація процесу часто здійснюється на мові теорії машин.

Розкриття змісту понять називають його визначенням. Останнє повинно відповідати двом важливим призначенням: 1) визначення повинно вказувати на найближче родове поняття, 2) визначення повинно вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять. Приклад " квадрат" – рівносторонній прямокутник.

Судження – це думка, в якій за допомогою зв’язків, понять стверджується або заперечується що-небудь. В мові судження виражається у вигляді пропозиції. Судження діляться за наступними ознаками: якість, кількість, відношення, модальність.

Висновки – процес мислення, який складає послідовність двох або декількох суджень, в результаті яких появляється нове судження. Часто через висновки стає можливим перехід від мислення до дії, практики. Вони діляться на дві категорії: дедуктивні та індуктивні, а також безпосередні та опосередковані.

В процесі наукового пізнання можна відзначити наступні етапи:

- виникнення ідеї;

- формування понять, суджень;

- висунення гіпотез; узагальнення названих факторів;

- доведення правильності гіпотез та суджень.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сутності зв’язків, на базі яких робиться висновок. Вона базується на відомих знаннях, але відкриває раніше не помічені закономірності. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить в гіпотезі.

Гіпотеза – це припущення про причину, яка викликає даний наслідок. Якщо гіпотеза узгоджується з фактами, які спостерігаються, то в науці її називають теорією або законом.

Закон – внутрішній суттєвий зв’язок явищ, який обумовлює їх необхідний розвиток. Закон виражає певний зв’язок між окремими явищами або властивостями матеріальних об’єктів.

Закон, який знайдений шляхом догадок, повинен бути пізніше логічно доведеним, лише тоді він признається наукою. Для доведення закону наука використовує міркування, які раніше були визнані істинами, і з яких логічно виходить міркування, яке доводиться. В рідкісних випадках доводяться міркування, що перебувають в протиріччі.. В таких випадках говорять про виникнення перебільшення в науці, що завжди свідчить про наявність помилок в логіці доведень, або про неправильність вихідних міркувань в даній системі знань.

Парадокс в широкому смислі – це твердження, яке значно розходиться з загальноприйнятим, встановленим думкою, заперечуючи те, що є " безумовно правильним".

Парадокс у вузькому змісті – це два протилежні твердження, для кожного з яких є переконливі аргументи.

Виявлення та вирішення парадоксів стало в сучасній науці звичайною справою. Основні шляхи їх вирішення – усунення похибки в логіці доведень, вдосконалення основних міркувань в даній системі знань.

Для усунення похибок логіка доведень повинна бути підпорядкована законам формальної логіки: закону тотожності, закону протиріччя, закону вилучення третього, закону достатніх засад.

Теорія – це система узагальненого знання, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Структуру теорії формують принципи, аксіоми, закони мислення, положення, поняття, категорії та факти. Принцип – це правило, яке виникло в результаті суб’єктивно осмисленого досвіду людей. Вихідні положення наукової теорії називають постулатами або аксіомами. Аксіома (постулат) – це положення, яке береться в якості вихідного, недоведеного в даній теорії, і з якого виходять всі інші пропозиції та висновки по наперед фіксованих правилах. Аксіоми очевидні без доведень. Теорія є найбільш розвиненою формою узагальненого наукового пізнання. Вона включає в себе не лише знання основних законів, але і пояснює факти на їх основі. Теорія дозволяє відкривати нові закони та передбачувати майбутнє.

Рух думки від незнання до знання керується методологією. Методологія– філософське вчення про методи пізнання та перетворення дійсності, застосування принципів світогляду до процесу пізнання, духовної творчості та практики. В методології виявляються дві взаємопов’язані функції: 1) обґрунтування правил застосування світогляду до процесу пізнання і перетворення світу, 2) визначення підходу до явищ дійсності. Перша функція загальна, друга часткова.

Однією з основних задач пізнання є задача виявлення причин зміни і розвитку конкретних явищ і процесів. Діалектичний підхід до пізнання показує, що джерелами, причинами розвитку є внутрішні протиріччя та боротьба протилежностей, які складають основу процесів об’єктивної дійсності.

Поступовий характер, спадковість в тенденціях розвитку об’єкта дозволяють розкрити третій закон діалектики – заперечення запереченням.

Діалектична методологія завжди опирається на конкретні знання. Дослідник, науковий працівник повинен мати певний запас знань і вміти застосовувати діалектику до рішення конкретних наукових проблем.