Тема 8 Філософські аспекти відношення людини до природи

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

1. Еволюція уявлень про взаємовідносини людини і природи.

2. Екологічна проблема як одна з глобальних проблем сучасності.

Ключові терміни і поняття: природа, екологічна проблема.

Через скорочення аудиторних годин дана тема тепер виноситься на самостійне вивчення. Тому обмежимося (як і у випадку питань «Філософія Стародавньої Індії і Китаю» з теми 2 і «Проблема єдності світу» з теми 5) деякими методичними вказівками до її освоєння.

Насамперед, варто спочатку проаналізувати зміст поняття «природа», а потім розглянути еволюцію уявлень про взаємовідносини людини і природи, один з наслідків якої — виникнення екологічної проблеми як однієї з глобальних проблем сучасності.

У темі 5 ми розглядали природу в ряді інших субстанцій – чотирьох стихій, першоречовини, матерії, ідеї і т.п. Тепер же має сенс познайомитися з цим поняттям у більш широкому контексті.

Найчастіше під природою мають на увазі те, що оточує людину (тобто середовище – природне, штучне, соціальне), що забезпечує йому життя. Це повітря, вода, земля, рослинний і тваринний світ. При цьому не слід змішувати таке розуміння природи з іншим, філософським її тлумаченням, що йде від Аристотеля, тлумаченням її як синоніму понять «походження» і «сутність».

Навколишнім для людини середовищем може бути не тільки природний світ («натура», як говорили в Стародавній Русі), але і світ штучних предметів, артефактів, чи, як називав його К. Маркс, - «друга природа»: знаряддя праці, техніка, продукти промисловості і т.п. У цьому плані природу зіставляють (а іноді протиставляють) з культурою як світом цінностей людини і людства (докладніше про це піде мова в темі 15 розд. V «Соціальна філософія»).

Природу можна розглядати, принаймні, у чотирьох аспектах:

а) пізнавальному – як предмет природничих наук (наприклад, вивчення природних закономірностей, будови і динаміки природних об'єктів);

б) практичному – як об'єкт перетворення (техніка, промисловість і т.п.);

в) аксіологічному – як об'єкт оцінки (наприклад, опис, репрезентація природної красоти у мистецтві і т.п.);

г) соціально-моральному – у тому числі як об'єкт охорони (екологія і т.п.).

Розглядаючи еволюцію уявлень про взаємовідносини людини і природи доцільно розбити її на декілька якісно своєрідних етапів. Можна запропонувати такий варіант: на першому етапі (в епоху античності) природа трактувалися як Космос; ідеалом вважалося життя у відповідності з Природою.

На другому етапі (в епоху Середньовіччя) природа розглядалася як щось більш низьке, ніж сама людина (за принципом: у людини – душа, у природи – тіло).

На третьому етапі (епоха Відродження) дуже актуальним стає естетичне ставлення до природи. Краса природи представляє джерело радості і насолоди. Формується уявлення про природу як мудру книгу, написану мовою математики. Той, хто навчиться коректно задавати їй питання цією мовою, зможе осягти багато її таємниць, щоб потім використовувати їх на практиці. У Книзі природи зашифрований задум Бога. Тому що Бог дав людям дві книги – Біблію і цю Книгу природи.

На четвертому етапі (епоха Нового часу) дуже популярним стає теза Ф.Бекона про природу як об'єкт інтенсивної перетворювальної діяльності людини. При цьому мета науки і техніки – панування над природою.

Однак успіхи науки в цей час пов'язані не тільки з її практичною спрямованістю: формується концепція закону природи як основний елемент природничонаукової картини світу.

На п’ятому етапі (епоха романтизму, пов'язана з впливом вчення Ж.-Ж. Руссо) природа розглядалась як притулок, протилежний розбещеній і порочній людській цивілізації. Джерело наших нещасть – це перехід людини від природного (натурального) стану до соціального.

На шостому етапі (приблизно друга половина ХХ ст.) навантаження на природу з боку цивілізації досягли критичної межі, що призвело до виникнення екологічної проблеми, яка продовжує залишатися однієї з глобальних проблем сучасності. Стверджують навіть про настання екологічної кризи нашої цивілізації.

Аналізуючи цю проблему, її передумови, суть і наслідки, варто познайомитися з різними її інтерпретаціями в суспільній свідомості, з різними оцінками шляхів виходу з екологічної кризи.

Під час обговорення екологічної проблем з позиції філософії доцільно використовувати ідеї діалектики з попередньої теми, і особливо в тій її частині, що стосується протиріччя розвитку, науково-технічного прогресу.

Крім того відношення «людина – природа» можна розглядати у загальнофілософському плані і як віношення «людина — Всесвіт». Тут доцільно звернути увагу на новий поворот цієї теми, який пов’язаний з останніми досягненнями сучасної науки (насамперед, космології і фізики елементарних частинок), що привело до формулювання так званого антропного космологічного принципу, який несе з собою велику світоглядну значущість

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

Агностицизм - філософська концепція, прихильники якої обґрунтовують існування меж пізнання, за певних умов заперечують пізнаванність сутності світу. До А. приводить логічно послідовний скептицизм.

Аксіологія – вчення (у тому числі філософське) про цінності.

Аксіологічна функція філософії - роль філософії як теорії, що обґрунтовує ціннісну орієнтацію особистості, своєрідної " шкали" цінностей для особистості. У цьому змісті дана функція тісно пов'язана зі світоглядною функцією філософії.

Атрибут - істотна властивість, без наявності якої предмет (чи об'єкт) не може існувати чи навіть мислитися. Наприклад, А. матерії є рух, простір і час, а А. людини є свідомість.

Буття - філософська категорія, що виражає все те, що може якось (тобто реально, потенційно чи віртуально) існувати. Розрізняють такі види: Б. речей; Б. людини (див.: свідомість); Б. ідеального (наприклад, Б. чисел, ідей і т.п.); Б. суспільства (чи: соціальне Б.); Б. інформації.

Випадковість - філософська категорія, що виражає все те в бутті ( події, явища і т.п.), що може відбутися тепер і в даному місці, а може і не відбутися, або відбутися іншим часом і в іншому місці. Тим самим випадкова подія (явище і т.п.) протилежна необхідній події (явищу і т.п.), що обов'язково відбувається. У цьому змісті категорія " В." доповнює категорію " необхідність". Математично визначені риси В. виражає поняття " імовірність", а теорія ймовірностей описує світ В., закономірності випадкових подій і явищ.

Відмінність - поняття, що виражає відношення неоднаковості предметів (речей) і доповнюєкатегорію " тотожність ".

Гілозоїзм - філософська концепція, відповідно до якої природа має загальну чутливість, атрибутивність. Така позиція, в основному, притаманна філософським системам (наприклад, системам Д. Бруно, Б.Спінози), родинним матеріалізму, але зв'язаним з релігією.

Гносеологічна функція філософії - роль філософії як теорії пізнання. Будь-яка досить розвинута філософська система містить гносеологію в якості одного з фундаментальних своїх елементів.

Детермінізм – філософська концепція, відповідно до якої світ є хаос, а порядок – зв'язне ціле, є закономірним цілісним утворенням; будь-яка подія чи явище у світі чимось обумовлена (детермінована), має свою причину.

Діалектика - філософське вчення про розвиток, а також дуже впливова ідея (традиція) в історії філософії. Виділяють об'єктивну Д. (один з її основоположників - Геракліт) і суб'єктивну Д. (основоположник - Сократ). Головна ідея об'єктивної Д.: світ вічно рухається, він повний протиріч. Сократ же учив, що Д. - це мистецтво вести доказову, аргументовану бесіду, дискусію. За Гегелем (і К. Марксом), Д. - це загальне вчення (наука) про розвиток природи, суспільства і мислення (свідомості).