Список літератури. 1. Історія України / Під ред

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

1. Історія України / Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997.- с.309-325.

2. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до XXI
століття: Навчальний посібник. Видання третє-К.: ООО „Одісей" 2002.- с.398-427.

3. Король В.Ю. Історія України. - Київ: „Феміна", 1994.- с. 154-180.

4. Мирончик В.Д., Ігошкін Г.С. Історія Україна: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2001.-
с.220-243.

5. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навч. посіб.- 2-ге вид. перероб. і
допю - К.: Знання - Прес, 2003. с- 513-542.

6. Світлична В.В. Історія України. Навчальний посібник для студентів
неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. Друге видання, виправлене і
доповнене.- К.: „Каравела", Львів: „Новий Світ", „Магнія плюс", 2003.- с.195-213.

7. Чайковський А.С., Шевченко П.Ф. Історія України: Посібник для
старшокласників та абітурієнтів. К.: А.С.К., 1999.- с. 208-227.

Тема 14. Суспільний розвиток України у повоєнний період

1. Післявоєнна відбудова та нова хвиля масових репресій другої половини 40-х-початку 50-х років в Україні

3. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х-перша половина 60-х років)

4. Наростання кризових явищ у соціально-економічному, політичному і культурному житті (друга половина 60-х-середина 80-х років)

5. Розгортання правозахисного і дисидентського руху

1. Післявоєнна відбудова та нова хвиля масових репресій другої половини 40 х-початку 50-х років в Україні.

Війна призвела до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-виробничий потенціал становив 20% проти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 р. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п’ятирічний план (1946-1950 рр.) відбудови народного господарства, що передбачав доведення на кінець п’ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р.

Відбудова народного господарства здійснювалася по кількох основних напрямках. Найбільша увага приділялася відбудові промисловості. Серед її особливостей можна виділити наступні: по-перше, важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла.

Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордону були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

По-друге, відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

По-третє, розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

По-четверте, посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

По-п’яте, якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго-і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.

І, нарешті, по-шосте, важливими джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті: в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка-ледве досягла 80% довоєнного рівня у вартісних показниках. За фізичними обсягами рівня 1940 р. вдалося досягти лише в середині 50-х років. Проте Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

- відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:

- скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;

-важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

- ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр.(це питання буде розглядатися окремо).

Крім того, капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань. Здійснювалася політика “ножиць” цін стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20-ть разів.

У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного врівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940 р.

З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто якимось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1: 1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. – на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав гроші на руках: вони отримали лише один новий карбованець за 10 старих. Водночас зі здійсненням грошової реформи у країні було скасовано карткову систему і підвищено ціни.

У Західній Україні продовжувалася політика “радянізації“, перервана війною.

Процес відбудови у “воз’єднаних“ районах УРСР відбувався набагато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбулись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неоднозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал району, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2, 5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упродовж 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу заводи – електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п’ять років (1946-1950 рр.) збільшився в 3, 2 рази.

Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноукраїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і харчова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об’єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування підприємств.

Радикальні аграрні реформи в Західній Україні здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом колгоспів – здійснювалося так зване розкуркулювання – виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім’ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основному протягом 1948-1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об’єднали 98% селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 рр. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового, 300-500 тис. західних українців. Це викликало обурення і опір. Дехто втікав в ліси й приєднувався до загонів УПА, вступав до підпільних організацій ОУН, які вели боротьбу проти радянської влади.

Цю боротьбу крім ОУН – УПА очолювала також греко–католицька церква..Тому вона була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН – УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.

Українську повстанську армію тривалий час очолював Р. Шухевич, а політичне керівництво здійснювала Організація українських націоналістів (ОУН) на чолі з С. Бандерою. УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції. Лише після загибелі у 1950 р. головнокомандувача УПА Р. Шухевича її діяльність починає занепадати. Хоча, як зазначалося вище, окремі загони повстанців діяли до середини 50-х рр. Але і після цього опір тоталітарному режиму не припинявся. Він почав набувати інших форм.

Соціально-політичне та культурне життя в Україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції лишалися в Комуністичної партії, яка на січень 1946 р. налічувала 320 тис. членів. Морально-політична ситуація в Україні в повоєнні роки визначалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових і військовополонених, проти діячів науки й культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. з ініціативи Й. Сталіна з поста Першого секретаря ЦК КП(б)У було усунуто М. Хрущова і на його місце було поставлено Л. Кагановича (очолював найвище керівництво республіки з березня по грудень 1947р.). Обіймаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У, Л. Каганович намагався довести, нібито “боротьба з українським буржуазним націоналізмом” не завершилась і її необхідно продовжувати. При цьому Л. Каганович використовував досвід, набутий ще у 20-ті роки, коли він уперше очолював республіканську парторганізацію.

Розгорнулася нещадна боротьба з “українським націоналізмом”, безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри, серед яких було чимало колишніх партизанів і воїнів, що відзначилися на фронтах. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченнями в українському націоналізмі з КП(б)У було виключено понад 22 тис. членів партії, або 3% загальної чисельності.

Слід відзначити, що ця боротьба розгорталася в умовах ідеологічної кампанії по “наведенню порядку” в галузі науки, культури, літератури і мистецтва, розпочатої в 1946-1947 рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова.

Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури – письменників М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського, композиторів В. Данькевича, кінорежисера О. Довженка та інших, яких звинувачували в “ідеологічних помилках” і “українському буржуазному націоналізмі”.

Після серпневої (1948 р.) сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна в Україні почалися “чистки” серед науковців. Тих, хто не поділяв поглядів академіка Т. Лисенка, було звільнено з кафедр вузів, установ АН УРСР. Серед них академік АН УРСР М. Гришко, професори С. Гершензон, І. Поляков, Л. Делоне та ін.

У 1948 р. розгорнулась кампанія боротьби з “низькопоклонством перед Заходом”, а згодом – з “космополітизмом”. Наприкінці 40-х – на початку 50-х років розпочалися репресії проти єврейських літераторів, митців, учених, діяльність яких була пов’язана з Україною. Часто сфабриковані справи, судові процеси закінчувались для звинувачених не лише тривалими ув’язненнями, а й розстрілами

Вороже ставлення до діячів науки, освіти, літератури, музичного мистецтва було характерною ознакою того часу. Переважну більшість митців було офіційно реабілітовано лише в 1990 р. під час горбачовської перебудови.

Таким чином, історичний розвиток України в 1945-1953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.