Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Структура урболандшафту
|
|
Біоурбаністика або аркологія – напрямок ландшафтної архітектури, який займається проблемами раціонального планування структури міста.
Тобто, це екологічна архітектура, яка займається питаннями побудови міст із максимальним урахуванням екологічних факторів, збереженням і розширенням зелених зон, оптимізації умов праці і проживання міського населення, структури міста.
Планувальна структура міста виражається у взаємному розташуванні основних функціональних зон і системах зв’язку між ними. Це основа міста. Вона визначає транспортну схему, зовнішній вигляд міста і відбивається в генеральному плані міста.
У місті є зони різні за призначенням та своїми функціями:
Промислова зона – це зона яка включає промислові підприємства та культурно-побутові установи, що їх обслуговують, адміністративні заклади, вулиці, площі, зелені насадження.
Селітебна зона (житлова зона) – територія, призначена для житла. Тут розміщуються мікрорайони і житлові квартали, підприємства культурно-побутового обслуговування, лікарні, вулиці, площі;
Санітарно-захисна – зона, що захищає селітебні території від шкідливого впливу промисловості і транспорту;
Зона відпочинку – рекреаційна зона, парки, лісопарки, спортивні споруди, дитячі майданчики;
Транспортна – обладнання зовнішнього транспорту (залізничного, водного);
Складська зона – територія розташування різних складських приміщень.
Екологічна роль зелених насаджень. Структура зеленої зони міста, та підходи до її формування
Велике значення набуває озеленення міських територій, розширення площі зелених насаджень, які виконують санітарну роль, уловлюють пил та знешкоджують токсичні речовини, виділяють у повітря фітонциди (тополя, черемха, бирючина, хвойні рослини).
Рослини зеленої зони (лісосмуги) здатні знижувати у повітрі міського району, порівняно з промисловою зоною, вміст сірчистого газу – на 14%, оксиду вуглецю – 37%, фенолу – 36%.
За санітарними нормами насадження загального користування – парки та інші зелені масиви – повинні займати від 8 – 24 м2 на кожного мешканця міста, а в житлових мікрорайонах – від 11 – 19 м2.
Рослинний покрив міста представлений в основному штучними насадженнями – парками, газонами, алеями, квітниками, які потребують постійного догляду та піклування з боку людини. Структура антропогенних фітоценозів не відповідає зональним і регіональним типам природної рослинності. Часто використовуються породи дерев та чагарників, які не витримують антропогенного навантаження: знижується їх продуктивність та естетичний вигляд.
Наприклад: більш стійкими є тополя, ясен, клен гостролистий, шовковиця, бузок; менш стійкими виявляються каштан, липа, жовта акація.
Фітомеліорація – використання рослинності в оптимізації урбоекостистем (тобто очищення і покращення газового складу повітря, його вологості за допомогою зелених рослин).
Структура зеленої зони міста
Насадження загального користування – парки, сквери, бульвари, алеї, ботанічні сади (зона відпочинку городян в межах міста);
Санітарна зона – лісосмуги навколо підприємств, вздовж автомагістралей, залізничних колій (зниження шуму, зменшення викидів);
Вітрозахисні лісосмуги навколо міста – перешкоджають сильним вітрам, сприяють збереженню вологи у повітрі і ґрунті, запобігають пиловим буревіям, затриманню снігу.
Рекреаційна зона – (найчастіше за містом, антропогенно мало порушені ландшафти) – зона масового відпочинку, санаторно-лікувальні заклади, спортивні клуби, турбази, літні табори, аквапарки (о. Хортиця, селище Канівське, Розумівка тощо). Мають рекреаційно-лікувальне значення для відновлення сил та здоров’я, оздоровлення серцево-судинної та нервової системи, естетичне значення.
Стійким до антропогенних навантажень у містах є мозаїчний ландшафт – чергування природних і видозмінних ділянок на території міст (вони є компонентами урбоекосистеми, їх засвоєння не вигідне з екологічної точки зору). Такі території є центрами збереження видового різноманіття рослин і тварин. Останнім часом активно розвивається ландшафтний дизайн.
Питання для самоконтролю:
1. У чому полягають глобальні демографічні проблеми?
2. До чого призводить неконтрольована урбанізація?
3. Що таке архітектурний план міста?
4. Назвіть санітарно-захисні зони міста.
5. У чому полягає екологічна роль зелених насаджень?
Тема 2.4 Основи нормування якості об’єктів навколишнього природного середовища та антропогенного навантаження на нього
План
Ø Антропогенні фактори, класифікація.
Ø Державна система екологічного моніторингу в Україні. Поняття та мета моніторингу навколишнього середовища. Класифікація моніторингу. Глобальний, регіональний, локальний моніторинг. Вибір об’єктів спостереження.
Ø Біологічний моніторинг. Поняття біоіндикація, біотестування.
Ø Критерії безпечного стану навколишнього середовища. Екологічні нормативи, поняття про гранично допустимі концентрації, гранично допустимі викиди.
Ø Екологічна експертиза. Екологічна безпека. Поняття надзвичайних ситуацій та екологічних катастроф. Екологічний паспорт. Екологічне право.
Ø Екологічні права та обов’язки громадян України. Міжнародні природоохоронні організації.
Основні терміни та поняття: екологічний моніторинг, біоіндикація, екологічна експертиза, екологічна безпека, екологічний паспорт, екологічне право.
Державна система екологічного моніторингу в Україні
Термін «моніторинг» з’явився як доповнення до терміну «контрольстану навколишнього середовища». У даний час Державний моніторинг навколишнього природного середовища становить комплексну систему спостережень, збирання, опрацювання, передачі і аналізу інформації про стан навколишнього середовища та прогнозування його зміни.
Ведення моніторингу законодавчо закріплено:
– у ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
– Положенні про державну систему моніторингу навколишнього природного середовища, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 391 від 30.03.1998 р.,
– у спеціальних галузевих Положеннях про проведення державних моніторингів окремих об’єктів природокористування, затверджених Кабінетом Міністрів України (Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством екології, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством аграрної політики, Держкомлісгоспом, Держводгоспом тощо).
Всі ці органи влади мають спеціальні служби спостережень за станом забруднення повітря в містах і промислових центрах, забрудненням та ерозією ґрунтів, забрудненням прісних і морських вод, хімічним та радіонуклідним складом, кислотністю атмосферних опадів і забрудненням снігового покриву тощо.
Екологічний моніторинг в Україні здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об’єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організації та установ незалежно від форм власності.
Основні задачі екологічного моніторингу:
- спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану;
- визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище;
- виявлення факторів і джерел впливу.
В Україні розрізняють чотири рівні екологічного моніторингу навколишнього природного середовища: локальний, регіональний, глобальний, національний.
Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:
– локальному – на території окремих об’єктів (підприємств), міст, на ділянках ландшафтів. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;
– регіональному – в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого отримуються дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;
– національному – на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників Землі та космічних орбітальних станцій;
– глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Ряд країн має мережу надземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювачів, а саме: СО2, CO, пилу, свинцю, радіонуклідів та інших речовин.
Розрізняють три ступені моніторингу щодо вирішення завдань різного рівня. На першому ступені основну увагу приділяють спостереженню за станом навколишнього середовища щодо впливу на здоров’я населення. Цей ступінь моніторингу спирається на систему постів спостереження та роботу санітарно-гігієнічних служб.
На другому ступені моніторингу основним об’єктом спостережень та контролю є природно-територіальні комплекси.
Основне завдання третього ступеня – спостереження за глобальними параметрами довкілля з метою оцінки наслідків цих змін для здоров’я та діяльності людей. Основу мережі глобального моніторингу становлять біосферні станції, які включають як біосферні заповідники, так і зони антропогенного впливу людини.
Види моніторингу:
- біоекологічний (санітарно-гігієнічний);
- геоекологічний (природно-господарський);
- біосферний (глобальний);
- геофізичний;
- кліматичний;
- біологічний;
- здоров’я населення.
Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти).
Біологічний моніторинг – це контроль стану навколишнього природного середовища за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного моніторингу – біоіндикація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін в біоті, викликаних антропогенними факторами.
Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий моніторинг довкілля.
Загальний екологічний моніторинг – це регулярні періодичні спостереження, які проводяться в певних місцях (моніторингових точках) за певними параметрами, які дають змогу підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності. (визначення відповідності рівня токсичності, загазованості, забруднення нормам – ГДК).
Кризовий екомоніторинг довкілля – це інтенсивне спостереження за природними об’єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою своєчасного реагування на кризові на надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення. (Наприклад, Чорнобильська зона, аварії на шахтах, обвали ґрунту на узбережжі морів та у горах, зони підтоплення, зони стихійного лиха).
Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності.
Екологічна експертиза
Екологічна експертиза – це оцінка впливів на довкілля і здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.
За українським природоохоронним законодавством (Закон України про екологічну експертизу (1995 р.), проведення екологічної експертизи обов’язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту нововведень, для будівництва, реконструкцій тощо.
Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також; оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.
Основними завданнями екологічної експертизи є:
– визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;
– організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;
– встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;
– оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів;
– оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
– підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.
Основними принципами екологічної експертизи є:
– гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища;
– збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;
– наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;
– екологічна безпека, територіально-галузева та економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;
– державне регулювання;
– законність.
Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.
Складовими частинами комплексної експертизи є інвестиційна, санітарно-гігієнічна, екологічна, пожежної безпеки, охорони праці, енергозбереження, а також; в окремих випадках експертиза з питань ядерної та радіаційної безпеки.
Процес експертизи передбачає оцінку та аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров’я людей, якості повітря, води, продуктів харчування, лікарських препаратів.
Екологічні експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані.
За призначенням вони бувають: первинні та вторинні.
За масштабами: локальні, районні, регіональні, державні, міждержавні.
Державна екологічна експертиза має спиратися на принципи обов’язковості її проведення, наукової обґрунтованості, законності висновків, незалежності, об’єктивності, широкої гласності тощо.
Державна екологічна експертиза здійснюється експертними комісіями Міністерства екології і природних ресурсів України, галузевими комісіями, а громадська експертиза – громадськими комісіями із залученням спеціалістів.
Найсуворішій експертизі підлягають:
- нафтопереробні підприємства, нафтосховища;
- ТЕС, АЕС, греблі на великих водосховищах;
- установки з виробництва азбесту, склади боєприпасів;
- автомагістралі, залізниці, аеропорти, торгові морські порти тощо.
Отже, екологічна експертиза – це оцінка впливів на навколишнє природне середовище та здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності нормам і вимогам з законодавства про охорону довкілля, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екобезпеки.
Екологічне нормування
Система екологічних нормативів включає:
– нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднювачів у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);
– гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.
Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.
Гранично допустима концентрація (ГДК ) – це така кількість шкідливої речовини (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або впливі за певний проміжок часу практично не впливає на здоров’я людини і не викликає негативних наслідків у її потомства. При визначенні ГДК враховують не лише ступінь впливу забруднювача на здоров’я людини, а й вплив його на тварин, рослини, мікроорганізми, а також: на природні угруповання загалом.
Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяють на чотири класи:
I – надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);
II – високонебезпечні (сірководень, двооксид нітрогену);
III – помірно небезпечні (сажа, цемент);
IV – малонебезпечні (бензин, фенол).
Для оцінки якості атмосферного повітря встановлюються дві категорії ГДК: максимальна разова (ГДК МР) і середньодобова (ГДК СД). Максимальна разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень. Середньодобова ГДК встановлюється для попередження токсичного, канцерогенного, мутагенного та іншого впливу речовини на людський організм протягом цілодобового використання повітря.
Для кожного стаціонарного джерела забруднення повітря встановлюються нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднювачів в атмосферне повітря. ГДВ – це об’єм (кількість) шкідливої речовини, що потрапляє в навколишнє середовище за одиницю часу, перевищення якого спричиняє виникнення негативних наслідків у довкіллі або загрожує здоров’ю людини.
Гранично допустимі скиди (ГДС ) – обсяг шкідливих речовин у стічних водах, максимально допустимий до відведення в установленому режимі у певному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК речовин у місцях водокористування.
Екологічна паспортизація підприємств
Екологічна паспортизація підприємств є ефективним і перспективним заходом охорони навколишнього середовища. Екологічний паспорт належить до його основної проектно-технологічної документації, який повинен бути на кожному підприємстві.
Екологічний паспорт складається з двох частин: перша містить характеристику виробництва, а друга – природоохоронні заходи, спрямовані на зменшення чи усунення негативного впливу на довкілля.
У першій частині паспорта зазначають:
– назву об’єкту та його продукцію;
– місце розташування (наявність поблизу інших об’єктів, автомагістралей, лікувальних та навчальних закладів тощо);
– обсяги використання земель, води, електроенергії, сировини;
– технологічні схеми виробництва (дані про використання сировини, токсичних речовин);
– обсяги газоподібних викидів та стічних вод, їхню температуру, хімічний склад, складування відходів та умови їх зберігання;
– санітарну зону об’єкта.
У другій частині вказують природоохоронні заходи, їхню вартість, терміни здійснення, ефективність (впровадження нових технологій, утилізація відходів).
Екологічна безпека
Екологічна безпека – це стан захищеності природного середовища і людського суспільства від загроз, що виникають у результаті антропогенних і природних впливів. Поняття екологічної безпеки передбачає систему регулювання і управління, яка дозволяє прогнозувати, не допускати, а у випадку виникнення – ліквідувати розвиток надзвичайних ситуацій.
Метою гарантування екологічної безпеки є досягнення максимально сприятливих показників здоров’я людини і високої якості природного середовища. Ці показники є одиницями вимірювання екологічної безпеки.
Здоров’я людини – це функціональний стан організму, який забезпечує тривалість життя, фізичну і розумову працездатність, самопочуття і функцію відтворення здорового потомства.
Кількісний і якісний стан екосистеми визначає ступінь їх стійкості. Для оцінки стійкості використовують показники самовідновлення системи.
Для цього виділяють такі градації:
1. природний стан;
2. рівноважний стан;
3. кризовий стан;
4. критичний стан;
5. катастрофічний стан;
6. стан колапсу.
За медико-соціальною шкалою, залежно від стану екосистем, виділяють такі зони:
1. благополучна;
2. хронічного забруднення природного середовища;
3. підвищеної екологічної небезпеки;
4. надзвичайної екологічної ситуації;
5. екологічного лиха.
Екологічна безпека реалізується на глобальному, регіональному і локальному рівнях.
На глобальному рівні:
– прийняття міжнародних актів по захисту навколишнього середовища в масштабах біосфери;
– реалізація міжнародних екологічних програм;
– створення міжурядових сил для ліквідації екологічних катастроф, що мають природний або антропогенний характер.
На регіональному і локальному рівні система управління екологічною безпекою включає:
- екологізацію економіки;
- новітні екологічно безпечні технології;
- витримування темпів економічного розвитку, які не перешкоджають відновленню якості навколишнього середовища і сприяють раціональному
- використанню природних ресурсів.
Екологічне право – це юридична форма екологічних відносин, яка становить систему правових норм, якими регулюються суспільні відносини в області охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, гарантування екологічної безпеки. Екологічне право регулює форми власності на природні ресурси, право природокористування.
До складу системи входять такі підгалузі як земельне, водне, лісове, гірниче право тощо.
Міжнародні природоохоронні організації
Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об’єднаних Націй (ООН) та неурядові світові громадські організації.
1. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – охорона здоров’я народів світу, передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого людину середовища.
2. Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) – має на меті сприяння міжнародному торгівельному судноплавству. До компетенції ІМКО належить боротьба з забрудненням Світового океану нафтою. З цією метою біло створено Комітет з безпеки на морі.
3. Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) – групи експертів з забруднення навколишнього середовища (зокрема, хімічного забруднення атмосфери); кліматичних змін, з питань погоди. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього середовища. У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Всесвітня кліматична програма (ВКП), завдання якої – вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяльності, розробка методів спостереження за його змінами.
4. Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) – проблеми харчування і поліпшення життєвого рівня народів засобами підвищення продуктивності сільського господарства. Охорона і раціональне використання ґрунтів, лісів, водойм, тварин, рибних ресурсів.
5. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) – вивчення питань впливу цивільної авіації на навколишнє середовище та можливості його запобігання.
6. Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) – сприяння запобіганню несприятливих наслідків мирного використання атомної енергії. Міжнародна лабораторія радіоактивності моря та відділ ядерної безпеки і охорони навколишнього середовища.
7. Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП) – неурядова міжнародна організація, яка проводить дослідження і пропаганду охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Створена в 1948 р. за ініціативою ЮНЕСКО. Видає міжнародні Червоні книги.
8. Всесвітній фонд охорони навколишнього середовища (WWF) – міжнародна суспільна організація, яка фінансує дії, спрямовані на збереження зникаючих видів тварин і рослин та місць їх існування.
9. ЮНІСЕФ (UNISEF) – міжнародна організація яка займається природоохоронною освітою і пропагандою дбайливого ставлення до природи серед жінок, дітей, юнацтва.
10. Римський клуб (1968) – неурядове науково-дослідне міжнародне об’єднання, до якого входить 100 членів (вчених, представників політичних і ділових кіл) – займається розробкою наукових прогнозів розвитку людства в його взаємовідносинах з природою.
11. Грінпіс (1969) – міжнародна неурядова природоохоронна організація. Першочергова мета – боротьба проти ядерних випробувань США на Алеутських островах. Сьогодні – існує компанії 4–х категорій: ядерні, токсичні, екологія океану, атмосфера і енергія. Має свою незалежну дослідну станцію у Антарктиці.
Питання для самоконтролю:
1. Що таке моніторинг навколишнього середовища?
2. Дайте класифікацію моніторингу.
3. Які міжнародні природоохоронні організації ви знаєте?
4. Що таке гранично допустима концентрація?
5. Що таке екологічний паспорт?
Перелік питань дО ЗАЛІКУ
1. Предмет, об’єкт, завдання, методи та структура сучасної екології як науки.
2. Поняття про середовище існування та його типи.
3. Екологічні фактори та їх класифікація.
4. Біологічні ритми та їх значення.
5. вчення В.І. Вернадського про біосферу.
6. Уявлення про живу речовину за В.І. Вернадським.
7. Функції живої речовини.
8. Біосфера і людина. Ноосфера.
9. Історія розвитку відносин людини та природи.
10. Глобальні екологічні проблеми.
11. Екологічна криза, її причини та наслідки.
12. Демографічні проблеми людства.
13. Сонячна енергія як основа для формування кругообігу речовин у біосфері.
14. Схеми кругообігу речовин.
15. Порушення кругообігу речовин людською діяльністю.
16. Техносфера. Класифікація антропогенних чинників (факторів).
17. Класифікація забруднення навколишнього середовища.
18. джерела забруднення навколишнього середовища.
19. Комплексний вплив забруднюючих речовин.
20. Уявлення про ГДК, ГДВ, ГДС.
21. Техногенний вплив на літосферу.
22. Антропогенні зміни поверхні літосфери.
23. Джерела забруднення літосфери.
24. Антропогенний вплив на гідросферу.
25. Джерела забруднення Світового океану.
26. Забруднення води нафтопродуктами. Причини, наслідки та засоби боротьби.
27. Водні ресурси України. Проблема нестачі води.
28. Проблема малих річок України та їх охорона.
29. Чинники, що впливають на хімічний склад природних поверхневих вод.
30. Процеси самоочищення водойм.
31. Раціональне використання водних ресурсів.
32. Атмосфера, її межі та екологічна роль.
33. Склад атмосфери.
34. Техногенний вплив на атмосферу
35. Джерела та види забруднення атмосфери.
36. Зміни в атмосфері, зумовлені її забрудненням.
37. Екологічна проблема руйнування озонового екрану: причини та можливі наслідки.
38. Причини та наслідки «Парникового ефекту».
39. Смог і його типи.
40. Фотохімічний смог.
41. Кислотні дощі, причини утворення та наслідки.
42. Заходи з охорони повітряного середовища від забруднень.
43. Вплив забруднення атмосфери на людину, рослинний і тваринний світ.
44. Альтернативні джерела енергії.
45. Урбоекологія. Масштаби урбанізації.
46. Фактори урбанізованого середовища.
47. Фізичні та хімічні фактори урбанізованого середовища.
48. Проблеми утилізації твердих побутових відходів.
49. Методи очищення стічних вод.
50. Формування оптимізованого міського середовища.
51. Формування ландшафту житлових територій.
52. Екологічні функції зелених насаджень. Санітарні норми зелених насаджень.
53. Структура зеленої зони міста та основні підходи до її формування.
54. Санітарно-захисні зони.
55. Охоронні ландшафти.
56. Антропогенний вплив на рослинний і тваринний світ.
57. Уявлення про біологічне різноманіття та проблеми його збереження.
58. Значення лісів для біосфери та людського суспільства.
59. Руйнування та деградація біоценозів.
60. Вплив інтродукованих видів на біогеоценози.
61. Охорона тваринного і рослинного світу.
62. Природоохоронне законодавство.
63. Заповідні території, їх типи і природоохоронне значення.
64. Природоохоронні об’єкти та території.
65. Міжнародна та державна Червона Книга.
66. Громадські організації з охорони навколишнього середовища.
67. Моніторинг довкілля. Основна мета і види моніторингу.
68. Глобальний моніторинг. Національний моніторинг.
69. Технічний і біологічний моніторинг.
70. Екологічне прогнозування.
71. Екологічна безпека.
72. Екологічна експертиза.
73. Екологічне право.
Тестові завдання для підсумкового контролю
1. Який розділ екології вивчає стосунки у системі «популяція – середовище»?
а. Аутекологія;
б. Демекологія;
в. Синекологія.
2. Рослини в районах дефіцитного зволоження переважно представлені:
а. Мезофітами;
б. Гігрофітами;
в. Ксерофітами.
3. Здатність організмів витримувати певну амплітуду коливання екологічного фактора називається:
а. Стійкістю;
б. Акліматизацією;
в. Екологічною валентністю.
4. Організми, які здатні пристосовуватися до широкого коливання екологічного фактора, називаються:
а. Стенобіонтами;
б. Еврибіонтами;
в. Олігобіонтами.
5. Відповідно до якого закону два різних види з однаковими екологічними потребами не можуть одночасно займати одну і ту ж екологічну нішу?
|
|