Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дипилідюз






Дипилідіоз (Dypilidiosis) — гельмінтозне захворювання собак, котів, хутрових звірів, багатьох диких м'ясоїдних, а також люди­ни, збудником якого є цестода Dypilidium caninum (ціп'як огір­ковий), родини Dypilidiidae, підряду Hymenolepidata, що парази­тує у тонкому відділі кишечника. Хвороба проявляється відсут­ністю апетиту, блювотою, загальним пригніченням і нервовими яви­щами (некоординовані рухи, судороги та ін.).

Епізоотологічні дані. Дипилідіоз — найбільш поширене захво­рювання м'ясоїдних, його екстенсивність у містах і селах досягає 60—70 % (Мотевосян Е. М., Мовсесян С. О., 1977). Інтенсивність інвазії у міських свійських м'ясоїдних вища, ніж у сільських та диких тварин, і варіює від одиниць до 300 і більше особин. Захво­рювання спостерігається у всі періоди року, але влітку екстенсив­ність та інтенсивність інвазії значно вищі. Людина є факультатив­ним живителем і заражається при контакті з кішкою або соба­кою. Джерело інвазії — хворі м'ясоїдні тварини, фактори передачі — волосоїди і блохи, заражені цистицеркоїдами огіркового ці­п'яка.

Діагностика. Прижиттєвий діагноз встановлюють на підставі дослідження фекалій собак, а також інших м'ясоїдних за методом Фюллеборна. Виявляють кокони й при гельмінтоскопії знаходять довгі членики.

Посмертний діагноз встановлюють на підставі виявлення у тон кому відділі кишечнику цестод з характерною формою гермафро­дитних і зрілих члеників, які нагадують огіркове насіння.

З метою виявлення личинок огіркового ціп'яка в тілі проміж­них живителів досліджують волосоїдів і бліх компресорним мето­дом. Цистицеркоїд — мікроскопічного розміру личинка, у якої пе­редня части розширена, а задня витягнута.

Лікування. При дипилідіозі та інших цестодозах м'ясоїдних ре­комендують: ареколін бромистоводневий, який призначають всере­дину після 10—12-годинної голодної дієти собакам у дозі 0, 003— 0, 004 г/кг індивідуально й хутровим звірям — 0, 01 г/кг маси тіла в невеликих шматках м'яса, хлібних болюсах або з молоком. Після згодовування препарату собак протягом 12—14 год утримують прив'язаними поодинці на майданчику з твердим покриттям.

Фенасал — призначають м'ясоїдним у дозі 0, 1 г/кг маси тіла у суміші з кормом одноразово без попередньої голодної дієти, у звірогосподарствах, неблагоплучних щодо дипилідіозу, за 3— 4 тижні до гону проводять планові дегельмінтизації племінних пес­ців і лисиць. Собак дегельмінтизують через кожні 3 міс.

Бунамидін гідрохлорид застосовують при цестодозах собак і котів у дозі 0, 02—0, 03 г/кг маси тіла одноразово. Ефективний про­ти теній, дипилідій, ехінококів.

Фенапег — використовують при імагінальних цестодозах собак (крім ехінокока) у дозі 0, 1 г/3 кг маси тіла всередину одноразово. Препарат наносять на корінь язика з м'ясним фаршем, м'ясом або ковбасою до першої годівлі.

Гідробунід — рекомендує Російська академія наук, як високо­ефективний засіб при цестодозах собак у дозі 0, 05 г/кг діючої ре­човини на 1 кг маси тварини одноразово з кормом (м'ясо, фарш, каша) або на корінь язика без обмеження у режимі годівлі. Пре­парат зберігають за списком «Б». Термін придатності не обме­жений.

Профілактика. Для профілактики дипилідіозу і інших цестодо-зів м'ясоїдних необхідно здійснювати такі загальні ветеринарно-санітарні заходи: брати на облік і паспортизувати усіх собак, які знаходяться в гуртах, а також тих, що належать організаціям і населенню, утримувати будки й клітки в чистоті, періодично об­робляти їх кип'ятком, зменшувати кількість службових і приотарних собак, систематично знищувати бездомних собак.

Білет 9

1. Природно-вогнещеві хвороби тварин (хв. Ауєскі, лістеріоз, туляремія, ієрсиніоз, рікетсіози)

Хвороба Ауєскі (Morbus Aujeszky, Paralysis bulbaris infectiosa)

Хвороба Ауєскі контагіозна вірусна хвороба ссавців (свійських, м'ясоїдних тварин і гризунів), яка характеризується явищами запалення головного і спинного мозку, легень, а також сильним свербінням і розчухами у всіх тварин, крім свиней, норок і соболів.

Етіологія: Збудник хвороби вірус з родини Herpetoviridae, роду Herpesvirus, який має ДНК, величиною 180—190 нм, сферичної форми, має схильність до нейротропізму і пневмотропізму (у дорослих свиней - пневмотропний ® деякі називають пантропним). Культивують вірус на хоріоалантоїсній оболонці курячих ембріонів, на культурах клітин, найкраще фібробластів курячих ембріонів, нирок поросят, свиней, великої рогатої худоби, кроленят з утворенням характерної ЦПД. Вірусний матеріал, розведений в мільйони разів, викликає загибель курячих ембріонів через 3—5 днів. В природі циркулюють штами збудника з різною вірулентністю.

Збудник хвороби у різних видів тварин - абсолютно однорідний. при пасажуванні на організмі кролів не втрачає своїх властивостей (використовують при підтриманні музейних та виробн. культур віруса) при пасажуванні на ін. лаб. тв. - знижує вірулентність. на КК курячих фібробластів (кури не хворіють) - втрачає патогенність ® вакцинний штам віруса.

Стійкість У зовнішньому середовищі вірус досить стійкий, особливо при низьких температурах: заморожування при мінус 40°С вигримує 5—10 років, понад рік зберігає життєдіяльність при висушуванні. Ч утливість: Із дезінфектантів застосовують гарячий 3%-й розчин їдкого натрію, 1%-й розчин формальдегіду, 20%-на суспензія свіжогашеного вапна, знешкоджують вірус протягом 5—20 хвилин.

Епізоотологія: Сприйнятливі до захворювання на хворобу Ауєскі всі види домашніх і диких ссавців, особливо гризуни. В природних умовах частіше хворіють свині, рідше велика рогата худоба. Коні, віслюки та мули іноді і в експерименті не заражаються. Птиця - не сприйнятлива, лаб. тварини - кролі, кошенята, цуценята. рідше - білі миші та мурчаки (самки). Описано окремі випадки хвороби у людини (може перебігати в легкій та важкій формах).

Джерелами збудника інфекції є хворі тварини, які виділяють вірус з витіканням з ніздрів, з сечею, молоком, екскретами.

Виділення вірусу в навколишнє середовище відбувається з усіми секретами у екскретами: зі слизом нос. порожнини (з 4 дня після зараження); з конюнктивальним секретом (на 6 день); можливо із слиною та ін..

Фактори передачі: корми, підстілка

Розповсюдження - з трупами(мясоїдні з місць розтину), з мясом хворих тварин та боєнськими відходами (в хутр. звірівництві) хворі гризуни на комб. заводах ® вірус в комбікормі®занесення зб. до св. господарства.

Шляхи зараження:

· аліментарний - основний. при наявності мікротравм в слиз ШКТ (грубі, колючі корми ін.)

· контактний - через пошкоджену шкіру (покуси гематофагів, подряпини, садна,)

· повітряно- крапельний - у всиней при легеневій формі

· внутріутробне - у свиней. (вірус виділяють з абортплодів)

· статевий - хряки від хв. чи перехв. с\м

Клініка: Інкубаційний період у всіх видів тва­рин триває в межах від 3 до 14 днів у залежності від способу зараження, місця проникнення збудника, його вірулентності, кількості, від виду і віку тварини, її резистентності та інших чинників. (у свиней - 3-7 дн. у ВРХ - до 20 дн. у собак - до 12 дн)

Клінічні ознаки хвороби у різних видів тварин проявляються по різному. У великої рогатої худоби на початку підвищується температура тіла до 40, 5—42°С, пульс 120 ударів на 1 хв., дихання 40 дих. рухів на 1 хв., зупиняється жуйка, появляється свербіння часто в ділянці голови. Тварина пригнічена, розтирає або гризе чи лиже місця сверблячки. Ознаки збудження наростають, тварина має переляканий вигляд, мичить, рухається по колу, відмічається тремор жувальних та інших м'язів. Із рота витікає піниста слина, різко виражене потіння і свербіння. Свербіння буває в ділянці ануса і вим'я, тварина переступає з ноги на ногу, треться об предмети; в цих місцях розвиваються дерматити і набряки. Стан збудження змінюється пригніченням, температура тіла знижується до норми, наступає слабість. Під кінець хвороби настає параліч окремих частин тіла. Іноді спостерігають атонію або тимпанію передшлунків. Хворі тварини звичайно гинуть через 1—2, рідше через 4 дні після появи перших клінічних ознак.

4 форми:

Енцефалітна - з виду здорові, приходять в сильне збудження, зіниці розширені, косоокість та гіперестезія шкіри, поза “сидячого собаки”(судоми мязів хребта, прогиб), епілептичні припадки. Тривалість-24 - 48 годин.

оглумоподібна -повна апатія, неприродні пози (підігнуті кінцівки, викривлені шия, хребет) абдомінальне дихання, прискорені пульс (150 при нормі100) та дихання (до 40 при нормі 15-20). Тривалість - 2-3 доби

шлунково-кишкова, ­ темп. тіла до 41°С, хворобливі позиви на блювання, кривавий пронос. Тривалість - від 24 годин до кількох днів.

зтерта - млявість, відмова від корму, слабкий кашель, тривалість хв. - 10-14 діб

У підсвинків перебігає по типу інфлюенци з кашлем, чханням, проносом чи запорами, загальним занедужанням. ЦНС вражається дуже рідко.

У норок та соболів - без розчісів. синдром гастроентерита і загибель протягом 1-2 днів.

Патологоанатомічні зміни: При зовнішньому огляді трупів великої рогатої худоби та інших тварин (за виключенням свиней, норок, соболів) спостерігають розчухані і некротизовані ділянки шкіри з геморагічними інфільтратами і набряками в підшкірній клітковині, розчіси, погризи, алопеції на цих місцях, почервоніння шкіри.

Діагностика: При діагностиці хвороби Ауєскі використовують епізоотологічний, клінічний і патологоанатомічний методи. Дуже важливою клінічною ознакою є свербіння з розчухами шкіри. Остаточний діагноз підтверджують біопробою, РН, РДП, РІФ, РНГА.

Біопробу ставлять на кролях або котах.

Диференційний діагноз: Хворобу Ауєскі необхідно віддиференціювати від сказу, при якому виражена агресивність, параліч нижньої щелепи, немає масового поширення. При гістологічному дослідженні знаходять тільця Бабеша-Негрі. Остаточний діагноз у всіх випадках ставлять на підставі біопроби. У свиней – від КЧС, хвороби Тешена свиней, паратифу та у всіх тварин від лістеріозу

Лікування: Хворих тварин ізолюють і лікують, використовують специфічний гамаглобулін та засоби, які знижують збудження і судороги: 20%-й розчин броміду натрію, калію внутрішньо та інші заспокійливі лікувальні препарати, 20%-й розчин гексаметилентетраміну. При необхідності призначають глюкозу, серцеві засоби. Антибіотики вводять для попередження ускладнень від вторинної мікрофлори. Треба зауважити, що гамаглобулін малоефективний у тварин з клінічними ознаками.

Імунітет: У перехворілих тварин виникає напружений нестерильний імунітет, який триває 2-3 рокиВ Україні застосовують вакцини: марковані gE (g1) - негативні живі та інактивовані культуральні вакцини УНДІЕВ. В одному господарстві дозволяється поєднане використання різних інактивованих gE-негативних вакцин з одним типом живої gE-негативної вакцини.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.