Характеристиа родин гепадновірусів, аденовірусів, пікорновірусів.

До родини гепаднавірусів входять вірус гепатиту В людини (ВГВ), вірус гепатиту бабаків, білок, кенгуру, качок тощо.

Віруси гепатиту В людини - складноорганізовані віруси сферичної форми діаметром до 42 нм. Зовні вони вкриті ліпідно-білковою суперкапсидною оболонкою. Капсид побудований за кубічним типом симетрії, складається з 180 капсомерів. ДНК має форму кільця, один з ланцюгів якої дефектний. У процесі репродукції вірусів ДНК-полімераза добудовує дефектну ДНК.

ВГВ мають декілька антигенів. Поверхневий антиген (HBSAg - hepatitis B surface antigen) високостійкий до дії фізико-хімічних факторів. Він не руйнується під час багаторазового заморожування та розморожування, довго зберігається у висушеному стані. Частково втрачається активність антигена після 30 хв прогрівання при 98 °С. Повна інактивація досягається завдяки 15-хвилинній стерилізації при 121 °С.

HBsAg виявляють практично в усіх біологічних рідинах людини.

ВГВ не репродукується ні в культурах тканин, ні в курячих ембріонах.

Віруси гепатиту В мають надзвичайно високу резистентність до дії різноманітних факторів зовнішнього середов..

Джерело вірусів - людина. Основним резервуаром є “здорові“ вірусоносії, число. Хворий стає заразним за декілька тижнів до появи клінічних ознак. У цей період HBsAg з’являється в крові, іноді в жовчі та слині. Його можна знайти в сльозах, фекаліях, грудному молоці, вагінальному вмісті, спермі.

Інкубаційний період коливається від 50 до 180 днів. При проникненні в організм із кров’ю вірус відразу ж розноситься, фіксуючись на гепатоцитах. Дякуючи розриву однієї із ниток ДНК, вірус може інтегрувати в геном гепатоциту і за певних обставин викликати трансформацію клітини.

Для специфічної профіл. існують вакцини першого покоління, які одержують з плазми крові хронічних носіїв HBsAg. Вакцини другого покоління - це субодиничні (корпускулярні) препарати або одержані генноінженерним способом.

Родина аденовірусів поділяється на два роди: Mastadenovirus і Aviadenovirus. Рід Mastadenovirus включає в себе віруси людини, мавп, коней, свиней тощо. ДНК-геномні

Аденовіруси не мають ліпопротеїнової оболонки. За своєю формою нагадують ікосаедр діаметром 65-80 нм кубічного типу симетрії. Аденовіруси відносно стійкі до дії фізико-хімічних факторів, не інактивуються ефіром, хлороформом. При прогріванні (56 °С) активність вірусів різко знижується за декілька хвилин.

Особливістю аденовірусів є те, що вони культивуються тільки в тканинах господаря: аденовіруси людини - в різноманітних первинних і перещеплюваних культурах людських клітин, аденовіруси мавп репродукуються в клітинах мавп і т.д.

Найчастіше для виділення аденовірусів людини використовують перещеплювані культури клітин HeLa, KB, Hep-2, первинну культуру тканин нирок ембріона людини.

Біологічною особливістю аденовірусів людини є їх апатогенність для лабораторних тварин.

Аденовіруси людини - перші патогенні віруси людини, для яких була доведена здатність трансформувати клітини ссавців та індукувати утворення пухлин у сирійських ховрахів.

Аденовірусна інф - широко поширене респіраторне захв. людини. Основний механізм зараж. - повітряно-краплинний.

При виділенні вірусів із фекаліями можливий і фекально-оральний механізм зараж.. Аденовірусні інф частіше виникають серед дітей у віці від 6 міс. до 2 років, особливо в холодні пори року. В організмі людини аденовіруси розмножуються в епітеліальних клітинах дихальних шляхів, кишечника, кон’юнктиві очей, мигдаликах і лімфатичних вузлах. Аденовіруси викликають гострі респіраторні захв. (фарингіти, ларингіти, трахеобронхіти), кон’юнктивіти, пневмонії. Окремі серотипи мають онкогенні властивості й зумовлюють появу пухлин у деяких гризунів. Вони можуть також проникати ч/з плаценту, викликаючи каліцтво і смертельні пневмонії новонароджених. У дорослих аденовірусні інф виникають рідше і мають більш легкий перебіг.

Для профіл. та раннього лік. аденовірусних інфекцій застосовують лейкоцитарний інтерферон, а також фермент дезоксирибонуклеазу.

Пікорнавіруси – дрібні 24-30 нм в діаметрі, прості ікосаедричні РНК-геномні віруси, високо стійкі до дії фізико-хімічних чинників. Багато представників цієї родини високо патогенні для людини.

Пікорнавіруси (від ісп. pico — мала величина і RNA, — рибонуклеїнова кислота (РНК)) — родина одноланцюгових, позбавлених зовнішньої оболонки РНК-вірусів.

До цієї родини входять афтовіруси, ріновіруси, гепатовіруси, кардіовіруси, ентеровіруси.

Розмножуються в цитоплазмі клітин бактерій, рослин, тварин і людини. Найдрібніші з відомих вірусів (діаметром до 30 нм). Серед пікорнавірусів найкраще вивчені ентеровіруси, що мешкають в кишечнику людини і тварин. Багато з них, наприклад вірус поліомієліту, можуть пригнічувати центральну нервову систему. До пікорнавірусів відносяться також вірус ящура, мишачого енцефаліту, риновіруси (викликають катар верхніх дихальних шляхів у людини і тварин), вірус жовтої мозаїки турнепсу

Ентеровіруси – типовий рід родини пікорнавірусів, якому притаманні тропність до ентероцитів і клітин нервової системи, стійкість в широкому діапазоні рН від 2, 0 до 10, 0 катіонна стабілізація іонами Са++, Mg++, Al+++ до теплової інактивації.