Поняття трансфертів та їх місце в системі державних доходів.

Обмін засобами між бюджетами у виді міжбюджетних трансфертів обумовлений нерівновагою в розподілі податків і відповідальності відносно їх використання між органами влади різних рівнів. Результати виконаного дослідження показали, що розміри трансфертів у багатьох випадках визначаються без урахування реальних можливостей і потреб регіонів.

Проблема фінансового забезпечення розвитку територій стоїть фактично перед усіма країнами. Суть її в тому, що територіально-адміністративні утворення мають неоднаковий природний і фінансовий потенціали (зокрема податкову базу). Фінансові проблеми регіонів розв’язуються шляхом реформування усієї системи місцевих бюджетів і міжбюджетних стосунків. Метою такого реформування є створення надійної, раціональної системи фінансових стосунків між різними рівнями держави.

Ефективне функціонування органів місцевого самоврядування передбачає їх широку автономію (децентралізацію) в межах своєї компетенції, порядку її здійснення і необхідних для цього засобів.

Як відзначається в Європейській хартії місцевого самоврядування, яку ратифікувала і Україна, «органи місцевого самоврядування мають право у рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень.

Об’єм фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування повинен відповідати функціям, передбаченим конституцією або законом».

Протягом останніх двох десятиріч як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, виявляють глибоке зацікавлення впровадженням децентралізації управління. У західних країнах децентралізація є ефективним інструментом, що застосовується для реорганізації уряду в напрямі надання державних послуг найбільш ефективним способом. Країни, що розвиваються, переходять до децентралізації управління з метою позбутися неефективності та неекономічності надання державних послуг, макроекономічної нестабільності, а також щоб прискорити процес економічного зростання.

Розрізняють дві основні моделі міжбюджетних відносин: централізовану та децентралізовану. Централізована модель, що характерна для соціалістичних країн, веде до зосередження управління в одних руках, тим самим спричинює нехтування інтересами окремих громадян і соціальних груп. Але така модель містить і позитивні риси: єдність організації управління, підвищення організувальної здатності командної економіки, спрямування фінансових ресурсів на прискорення досягнення встановлених цілей [1, с. 21].

Децентралізована модель міжбюджетних від носин є ознакою економічного розвитку держави на демократичних засадах, сприяє розвитку і стійкості інститутів ринкової економіки, має певні принципи: невтручання держави в бюджетний процес муніципалітетів і регіонів; чітке розмежування видаткових повноважень між різними рівнями управління; цілеспрямований розвиток фінансової автономії місцевого самоврядування; незалежність від форми державного устрою. Така модель характерна для більшості розвинутих країн світу, але вона також має низку недоліків, одним із яких є ускладнення координації дій уряду для досягнення макроекономічних цілей і забезпечення балансу фінансових можливостей у державі [2].

Узагальнюючи систему формування місцевих фінансів, можна виокремити низку проблем, вирішення яких стримує загальний процес реформування системи міжбюджетних відносин, а саме:

— формування місцевих бюджетів відбувається на недосконалій податковій базі;

— трансферти та передані доходи залишаються вагомим джерелом формування доходів місцевих бюджетів;

— місцеві податки і збори є занадто малими, щоб відігравати певну роль у доходах, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Успіх реформування в напрямі фіскальної децентралізації тісно пов’язаний з розподілом відповідальності в державному секторі за територіальними органами влади. Скрізь у світі відомі загальні засади побудови децентралізованої системи міжбюджет-

них відносин, а саме: розподіл повноважень для здійснення урядових функцій та надання бюджетних послуг, а також повноважень з отримання доходів, побудова системи міжбюджетних трансфертів та здатність місцевих урядів брати позики.

Проблема реформування системи міжбюджетних відносин є предметом постійних наукових досліджень теоретиків та розробок практиків. Серед усього загалу наукових праць, присвячених питанням трансфертних платежів саме у бюджетній системі, варто виокремити роботи В. В. Зайчикової, І. О. Луніної, О. А. Музики-Стефанчук, С. В. Слухая, О. О. Сунцової. Предметом досліджень авторів є система міжбюджетних відносин, надання міжбюджетних трансфертів і бюджетне вирівнювання, аналіз зарубіжного досвіду функціонування системи місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин з метою вивчення можливостей його імплементації в реалії України.