Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Професійне вигорання (деперсоналізація) працівників освіти.






Професійна діяльність педагога визнається як одна з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних і неконтрольованих комунікативних ситуацій, із нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистої відповідальності вчителя, з неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності тощо

Емоційне вигорання та синдром професійного вигорання вчителів стали проблемними явищами сучасних навчальних закладів. Загальна середня освіта зазвичай «тримається» саме на професіоналах, які мають більше 10-15 років педагогічного стажу, тобто являють собою «групу ризику» щодо синдрому професійного вигорання. Більшість педагогів, які на певному етапі професійної діяльності відчувають на собі не тільки професійну втому, а й всі риси синдрому психологічного вигорання, не розуміють, що з ними відбувається та не володіють інструментами уникнення синдрому або позбавлення від його наслідків. Проте, є вчителі, які справляються зі стресами, зберігають власне фізичне та психічне здоров’я та вдало виконують професійні обов’язки. Отже, подолання негативного впливу стресів можливе навіть при такій емоційно виснажливій роботі, як вчительська.

Профілактика та мінімізація професійної деформації педагога потребує системного підходу на різних етапах діяльності вчителя. Саме психологічні служби навчальних закладів мають бути провідниками на шляху до усвідомлення необхідності психологічної допомоги та її прийняття.

Професійне вигорання - реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості. Розрізняють професійне та емоційне вигорання, хоча обидва ці прояви взаємопов'язані.

Проблема синдрому професійного вигорання вивчалася та знайшла своє відображення у роботах зарубіжних і вітчизняних вчених, присвячених змісту та структурі цього синдрому (Х.М.Алієв, М.Буриш, А.Видай, О.А.Барановим, В.В.Зеньковським, Л.Ф.Колесніковою, Ю.Л.Львовим, А.С.Шафрановою)

Відомі три підходи до визначення синдрому професійного вигорання і відповідні їм методи його оцінки: перший підхід розглядає професійне вигорання як стан фізичного, психічного і, передусім, емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування; професійне вигорання тлумачиться тут приблизно як синдром «хронічної втоми»; другий підхід належить голандським дослідникам, які розглядають професійне вигорання як двовимірну модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, - з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших (учнів, колег), а іноді й до себе; третій підхід, запропонований американськими дослідниками К. Маслач і С. Джексон, є найпоширенішим: вчені розглядають синдром професійного вигорання як трьохкомпонентну систему, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних прагнень; емоційне виснаження розглядається як основна складова професійного вигорання і проявляється у пониженні емоційного фону, байдужості або емоційній перенасиченості. Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. Це може бути підвищення залежності від інших, або підвищення негативізму, цинічності установок і почуттів. Редукція особистих досягнень може проявлятися або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень і успіхів, негативізмі відносно службових досягнень і можливостей, або ж обмеженні своїх можливостей, обов'язків по відношенню до інших. Діяльність людини і, особливо, вчителя через її напружений характер, як правило, супроводжується зниженням працездатності за рахунок порушення функціонального стану, падіння активності психічних функцій.

Серед функціональних порушень, які помітні у працівників освітніх закладів, особливе місце з точки зору частоти виникнення та впливу на працездатність займає стан втоми і перевтоми.

Прояви професійного вигорання дуже різноманітні. Зокрема, вигорання може виявлятися у депресивному стані, підвищеній втомлюваності і спустошеності, втраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці, у негативних настановах щодо роботи й життя в цілому.

Факторами, які впливають на вигорання, є 6 індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Помічено, що швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

такі навчальні заклади зазвичай краще технічно оснащені, вчителі постійно освоюють новітні методи урочної та позаурочно роботи, більше уваги приділяється науково-дослідницькій та проектній роботі учнів, якою також керують вчителі, проводиться велика кількість виховних та позаурочних заходів тощо. Все це, безумовно, є позитивним для якісної організації навчально-виховного процесу. Але, при цьому педагоги постійно перебувають у стані стресів через надмірну відповідальність перед батьками, адміністрацією та учнями, вимушені багато часу приділяти засвоєнню нових методів, мають бути спеціалістами у багатьох сферах навчально-виховного процесу в таких закладах освіти, тобто виправдовувати очікування, пов’язані із заявленими перевагами закладів нового типу. До цього додаються ті стрес- фактори, існуючі в будь-якому навчальному закладі, які впливають на психофізіологічний та емоційний стан працівників.

Феномен «вигорання» виникає гостро, але проходить певні фази впродовжвідносно тривалого періоду. Процес, який внаслідок стресів веде довигорання має, за Д.Міллером, кілька стадій: 1) ентузіазм – тенденція бути надмірно корисним, надмірноідентифікуватися з дітьми та мати нереалістичні очікування від роботи; 2) стагнація – зменшення очікувань до нормальних пропорцій і вихідособистого невдоволення на ззовні (робота не компенсує того, що втраченов житті); 3) фрустрація – збільшення труднощів, поява невпевненості у власнійкомпетентності, зменшення толерантності та співчуття, початок уникненнястосунків як механізм захисту; 4) апатія – байдужість або депресія (пригнічення) як захист протихронічної фрустрації.Розглядаючи проблему вигорання потрібно зважати на те, що: - вигорання завжди присутнє; - будь-хто може пройти через процес вигорання один чи кілька разів; - цей процес є циклічним; - втручання для припинення процесу може відбуватися на будь-якій стадії; - вигорання є заразним і може передаватися від педагога до педагога. Науковці виокремлюють 3 групи причин, що зумовлюють появу синдромувигорання у педагогів: 1) особистісні: наявність потреб, неможливість задоволення якихспричиняє фрустрацію; особистий стиль реакцій на стресову ситуацію; бракдрузів; надмірна особистісна відповідальність (у сім’ї, на роботі); 2) організаційні: неадекватний розподіл робочого часу; несприятливіумови роботи; неадекватні терміни виконання роботи; велике навантаження; недостатня кількість ресурсів; низька оплата; неадекватний розподіл міжвідповідальністю та владою; великий стаж роботи; відсутність можливостікар’єрного просування; 3) професійні: нереалістичні очікування щодо роботи; надмірнаідентифікація з учнями; відсутність ознак успіху у роботі; постійний ікація з учнями; відсутність ознак успіху у роботі; постійнийпроцес інтенсивного спілкуванням; невідповідна професійна підготовка; брак схвалення, заохочення, негативний стиль керівництва; нерозуміння збоку керівництва, ізольованість від колег.Проаналізувавши причини вигорання, можна виділити два основні шляхийого профілактики та подолання синдрому вигорання: 1) «допоможи собі сам»: турбота про себе і зниження рівня стресу черезпрагнення до рівноваги і гармонії, здорового способу життя, задоволенняпотреби в спілкуванні; вміння відволікатися від переживань, пов'язаних зроботою; прагнення боротися зі своїми негативними переконаннями, почуттям розпачу, прагнення знаходити сенс у всьому – як в значнихподіях життя, так і в звичних, повсякденних турботах; підвищення рівняпрофесійної майстерності; 2) «професійна допомога», яка здійснюється за трьома напрямками: - інформування. За результатами опитування близько 72 % людей не знають, що таке професійне вигорання, вони інтуїтивно відчувають порушеннявласного самопочуття і поведінки, але не можуть їх правильно оцінити, атим більше допомогти собі; - емоційна підтримка. Організація груп взаємопідтримки тавзаємодопомоги; - підвищення значимості педагогів. Створення умов щодо задоволенняпотреб у визнанні, самоствердженні, самовираженні, самореалізації.Система заохочень може включати подяку, цінні подарунки, подання нанагородження тощо. Дуже важливо для людини знати, що її праця будеоцінена. Отже, проблема професійного вигорання педагогів в сучасних умовах єособливо актуальною. Від того, наскільки особистісно та професійнорозвинений педагог, залежить якість навчання і розвитку підростаючогопокоління. Саме тому організація систематичного психолого-педагогічногосупроводу професійного розвитку педагогів (з урахуванням розкриттяфакторів синдрому професійного вигорання) знаходить особливе значення.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.