Відбудова матеріальної бази української культури після Великої вітчизняної війни.

Великих втрат зазнала на війні українська науко. Було знищено або зруйновано базові приміщення інститутів, науково-дослідні ~ лаборіггорїї й майстерні, бібліотеки. На— фронтах, у партизанських загонах і в підпіллі загинуло багато молодих, перспективних науковців. Відбудова й подолання руйнівних наслідків окупації стали по війні першорядними завданнями наукових установ. Академія наук вирішувала проблему створення наукового І потенціалу на потребу основних напрямів розвитку народною господарства республіки, а також переведення виробництва на оновлену науково-технічну основу. Поряд із цим поступово формувалось нове розуміння ролі української науки в суспільстві. Вона - розвивалась як складова союзного наукового комплексу й перебувала під впливом загальної державної політики у сфері науки.Визначальним для цієї політики у перші повоєнні десятиліття було прискорене вкладання інтелектуальних ресурсів і матеріальних коштів у базові науково-технічні галузі — ядерну енергетику, космічну техніку, квантову електроніку. В умовах протистояння двох світових систем вони складали основу оборонного потенціалу, тому мали пріоритетний режим розвитку. Частка загальних витрат на науку становила 11, 2 % союзного бюджету. Розширювалась мережа академічних закладів в Україні, зростала чисельність наукового персоналу. Професія науковця стала престижною. У 60—80-ті роки розгортається науково-дослідна робота у вищих навчальних закладах республіки. До наукової роботи у вищих закладах освіти було залучено значну частину студентської молоді. Студенти працювали у наукових лабораторіях, конструкторських бюро, брали участь в археологічних розкопках народознавчих експедиціях, вивчали архівні матеріали. В історію української й світової науки увійшли імена провідних вчених, президентів Академії наук О.О. Богомольця, Б.Є. Пагона, видатних вчених-академіків: авіаконструктура, кібернетика В.М. Глушкова, фізика М.М. Боголюбова. Визначною подією у науковому й культурному житті України був вихід у світ 10-томного видання творів Т.Г. Шевченка, повного зібрання творів ІЛ Котляревського, збірників літературної спадщини Лесі Українки та I.Франка.

На кінець 50-х років на Україні діяло вже понад 90 шкіл-інтернатів, в яких навчалося близько 25, тис; учнів.У 50-х роках було багато зроблено для розв'язання проблеми вчительських кадрів. У зв'язку з ліквідацією учительських інститутів збільшився прийом до педагогічних інститутів і розширилась підготовка педагогів в університетах. Наприкінці 50-х років у школах України працювало вже понад 380 тис. учителів, серед них багато талановитих спеціалістів. Визначним педагогом і громадським діячем проявив себе директор Павлиської середньої школи на Кіровоградщині, заслужений вчитель УРСР В.О. Сухомлинський. У 1957 р. його обрали членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. Школа, якою він керував, домоглася високих показників у навчально-виховній, роботі. У 60—70-х роках продовжувалися розвиток і вдосконалення системи народної освіти. В 60-ті роки був запроваджений восьмирічний всеобуч, а в 70-ті — завершено перехід до загальної середньої освіти. Причому середній всеобуч запроваджувався не тільки через загальноосвітню школу, а й через середню спеціальну освіту та систему професійно-технічного навчання. Водночас було внесено зміни до структури школи. Навчання в початковій школі тепер завершувалося за три роки замість чотирьох. Адже в країні дошкільне виховання дітей, що передбачає відповідну підготовку їх до школи, здійснювалося в мережі дошкільних дитячих закладів — складовій частині системи народної освітиУ 80-х роках значно скоротилася кількість початкових та неповносередніх шкіл і водночас зросла кількість середніх, що становлять основну ланку шкільної системи.Широкий розвиток системи освіти забезпечив високий освітній рівень населення України. На 1987 р. кількість населення з вищою та середньою (повною й неповною) освітою становила понад 28 млн чоловік при загальній кількості населення понад 52 млн чоловік. Цю освіту мали 84 % зайнятого населення. В цілому вища і середня спеціальна школи виконували покладене на них важливе завдання підготовки кадрів, для економіки, науки й культури.У післявоєнний період не обійшлося без помилок, грубих порушень і в галузі освіти. Політика «злиття націй», гаслом якої було «відмирання національних мов» — причина того, що в республіці залишилося менше половини шкіл із українською мовою навчання, а в деяких великих містах вони зовсім зникли. Були повністю ліквідовані школи та інші навчальні заклади з національними мовами навчання, а вузи та середні спеціальні навчальні заклади майже повністю перейшли на російську мову.