Главная страница Случайная страница Разделы сайта АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Настанови та практики студентів ВНЗ в сучасній Україні щодо інтелектуальної міграції
Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, м. Львів, Україна, 79000 Kristina.ilyk@gmail.com Стаття присвячена аналізу настанов та практик студентів ВНЗ щодо інтелектуальної міграції; визначено основні напрямки руху, основні причини та мету виїзду за кордон; досліджено, які заходи на рівні держави могли б регулювати процеси інтелектуальної міграції. Ключові слова: міграція, інтелектуальна міграція, настанови, практики, студенти. Постановка проблеми. В історії України дослiдники видiляють 4-5 хвиль мiграцiй, якi в більшості випадків були пов′ язанi з полiтичними причинами. Якщо говоримо про сьогоднiшнiй день, то зараз «фактором виїзду за кордон є практично стовiдсоткова рiзниця мiж економiчними реалiями та соцiальними запитами» [5, С. 57]. Великих втрат для економічного розвитку країни може завдавати і iнтелектуальна мiграцiя, під якою розуміємо вiдтiк висококвалiфiкованих кадрiв. Їхній від′ їзд є очевидною втратою і для України як країни-донора, оскільки вона позбавляється інформаційно-інноваційного потенціалу та нових ідей, якими в свою чергу збагачуються інші країни-реципієнти. Набувають нових форм і кризові явища в науці, які призводять до міграції. Вагомою причиною інтелектуальної міграції в Україні є також і криза вітчизняної науки. Справа в тому, що вона розпочалася ще в радянські часи, коли закріпилася державна недооцінка інтелектуальної праці, та й в цілому духовної сфери суспільного виробництва [7, с. 493]. Це, в свою чергу, веде до зниження інтелектуального потенціалу держави, і відповідно, до науково-технологічного розриву між Україною і розвинутими країнами. Особлива увага до проблематики міграції студентів й «відтоку мізків» молодих спеціалістів спричинена актуальністю цієї проблеми саме на сучасному етапі періоду історії України й світу, коли ХХ століття було прийнято називати «ерою міграції» [9]. Окрім того, в сучасному глобалізованому світі процеси обміну людським капіталом стають досить актуальним та поширеним явищем. Ця тема є досить актуальною як через сьогоденнi економiчнi негаразди, так i через вiдсутнiсть чiткої перспективи щодо покращення ситуацiї в майбутньому. Соцiологiчнi дослiдження вказують, що з року в рiк вiдсоток студентiв, якi би хотiли виїхати за кордон збiльшується. За даними Захiдного наукового центру станом на 2010 р. частка студентiв, якi умовно схильнi, але не мають такої можливостi до мiграцiї становить 41%, вирiшили емiгрувати 3% та 6, 5 % планують тимчасову мiграцiю для заробiткiв. Тобто сумарно цей показник перевищує 50% [6]. Україна як велика європейська держава має потребу в зміцненні своєї інтелектуальної еліти, без чого неможливий розвиток ані національної культури, ані нарощування науково-промислового потенціалу [3, с. 435]. Вивчення еміграційних настанов та практик сучасного студентства є актульним на сьогодні, оскільки може стати передумовою подальшої інтелектуальної еміграції висококваліфікованих кадрів та спеціалістів.. Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної теми. У своїй роботі спираємось також на певні напрацювання в межах зазначеної теми таких авторів як В. Ніколаєвський, Я. Петрова, В. Бідак, Х. Копистянська, З. Бараник, І. Романенко Н. Горожанкина, О. Дайнеко, О. Голіков, І. Прибиткова, В. Макні. Вивчаючи дану тематику, більшість науковців акцентують увагу на збереженні висококваліфікованих кадрів та збільшенні науково-технічного потенціалу. Також є потреба у ефективному збалансуванні міграційної політики з боку держави. Метою статті євиявити особливості настанов та практик студентів ВНЗ щодо інтелектуальної міграції за наявних ресурсів щодо реалізації інтелектуального потенціалу в сучасній Україні. Виклад основного матеріалу. В процесах глобальної інтеграції Україна посідає одне з перших місць у рейтингу країн-донорів з постачання як інтелектуальних, висококваліфікованих кадрів, так і некваліфікованих трудових мігрантів [1]. Україна ще володіє досить потужним науково-технічним кадровим потенціалом, проте внаслідок політичних, економічних та соціальних проблем вже втратила і продовжує втрачати своїх висококваліфікованих спеціалістів. Тим більше, сьогодні міграційна політика більшості розвинутих країн спрямована на приваблення інтелектуальних мігрантів. У своїх роботах О. Грудзінський розглядає науково-технологiчну спiвпрацю, її причини, переваги та бар′ єри, звертає увагу на можливiсть мiждержавної кооперацiї без «вiдтоку мiзкiв». Натомість А. Кирчів, аналізуючи наслідки інтелектуальної міграції, розкриває цю проблему. На його думку, довготривалі стажування та контракти висококласних українських фахівців поступово можуть переростати у право на постійне проживання, а в окремих випадах і в отримання громадянства країни перебування [5, с. 61]. Відповідно, це своєю чергою позбавляє українське суспільство перспектив на науково-технічний прогрес. Зниження інтелектуального рівня населення під впливом інтелектуальної міграції досліджує В. Ніколаєвський [7, с. 125]. Зокрема, йдеться про втрату пріоритетів науково-технічного розвитку та посилення відставання України від розвинених країн світу. Також автор інтерпретує інтелектуальну міграцію як безпосередню загрозу безпеці суспільства та перспективам його соціального й економічного розвитку [8]. О. Дайнеко та О. Голіков під еміграційними настроями розуміють сукупність орієнтацій та мотивів агента, що пов’язані з його бажанням виїзду за кордон з різною метою. Аналізуючи результати емпіричних досліджень[1], ці автори зазначають, що близько третини сучасних студентів більшою мірою орієнтовані на виїзд за кордон для заробітку. А еміграція наукової, гуманітарної та інженерно-технічної інтелігенції з їхньої точки зору, досягнувши на певному етапі критичної маси, може створити серйозні перешкоди для економічного, соціального, культурного, політичного відродження країни [3]. Просторова міграційна активність людей з вищою освітою та мотиви міграційної готовності оцінюються Н. Горожанкіною [2]. Автор робить спроби спрогнозувати втрати освітнього та інтелектуального потенціалу для регіональної складової ринку праці. На основі результатів соціологічного дослідження[2], Н. Горожанкіна стверджує, що феномен «циркуляції умів» підтримують 76, 5% респондентів проти 23, 5%, які бажають покинути країну назавжди. Цей показник свідчить про те, що більшість студентів вважають більш перспективними циклічні переміщення за кордон для навчання і подальшої роботи, а потім повернення на батьківщину і покращення професійної позиції за рахунок переваг, отриманих під час перебування за кордоном. Досліджували міграційні наміри науково-педагогічних працівників, а також майбутніх фахівців, студентів-старшокурсників, В. Бідак, С. Цапок та Х. Копистянська. Автори наголошують на важливості у становленні інтелектуального потенціалу демографічної складової [6]. Формування останньої, в свою чергу, залежить від міграційної поведінки населення, яка в останні роки стає все більш інтенсивною Аналізуючи соціологічне дослідження[3] вони наводять наступні результати: нікуди не поїду, упевнений, що краще, ніж на Україні, мені ніде не буде – 32, 0%; дуже хотів би виїхати, та не маю такої можливості – 22, 5%; поки що сумніваюся щодо виїзду – 16, 5%; уже остаточно вирішив, що емігрую до однієї із західних країн – 2, 5%; вирішив виїхати до однієї із країн СНД – 0, 5%. Назагал, чисельність потенційних мігрантів складає 42%. А. Кизилов, В. Ніколаєвський та Я. Петрова, аналізуючи результати соціологічного дослідження[4], наголошують на вищому міграційному навантаженні у прикордонних регіонах, ніж у внутрішніх [4, c. 57]. Основною метою їх дослідницької розвідки було виявити чисельність групи потенційних трудових мігрантів, в тому числі і потенційних студентів, які бажають вчитися у зарубіжних країнах. Згідно даних цього соціологічного дослідження дослідниками кожен п’ятий респондент у Львівській області виявляв бажання виїхати за кордон на навчання. Це приблизно 20% респондентів. На запитання про країну, куди б саме хотіли поїхати, студенти Львівської області відповіли так: в Англію – 46%, на другому місці США (13%) та Німеччина (11%) [4, с. 59]. В цьому опитуванні жодного разу респонденти не згадують таку країну, як Росія. Проте в рамках дослідження в м. Дніпропетровську саме Росія є країною-лідером, куди б хотіли емігрувати студенти (25%) [2]. Таку відмінність можна пояснити географічним розміщенням міст, де проводилися опитування. Студенти Львівської області орієнтуються на Захід, а саме Європу та Америку; в той час, як студенти Дніпропетровська на Схід (Росія). Щодо термінів поїздок за кордон, студенти Львівської області відповіли так: на декілька місяців – 61 %, на постійно – 22, 5 %, на декілька тижнів 11, 5 % [4]. Тобто бачимо, ща постійне перебування за кордоном наважується мало респондентів. Якщо у 2006 р. таких студентів налічувалося 22, 5 %, то у 2014 р. лише 8, 1 %, що у 2, 7 разів менше. У 2001 р. у Болгарії Університетом економіки було проведено анонімне опитування студентів 3-5 курсів приватних ВНЗ. Згідно результатів цього дослідження менше половини - 43 % студентів проявили схильність до міграції [10]. Порівняно з Україною, це на 13 % більше. Близько 34 % болгарських студентів хотіли би працювати чи вчитися за кордоном тільки на протязі деякого часу, але на постійне місце проживання повернутися до Болгарії [10]. В Україні студентів з такими намірами аж 58, 8%, тобто у 1, 7 разів більше. Цікаво, що серед болгарських студентів найбільшою популярністю користуються США, а на другому місці Німеччина та Англія, що є дуже схожим до ситуації в Україні. Аналогічною є ситуація з метою виїзду за кордон. І болгарські, і українські студенти надають перевагу навчанню за кордоном. Щодо готовності респондентів до інтелектуальної міграції в рамках авторського дослідження[5], то 30, 8% студентів певною мірою виявляють готовність до цього; 19, 1% - поки що сумнівається виїхати, чи ні; 8, 1% - зовсім нічого про це не чули; 23, 8% – чули про це, але їм це нецікаво, а 17, 5% - нікуди не поїде, бо впевнені, що краще, ніж в Україні, їм ніде не буде. При цьому кореляції між готовністю до інтелектуальної міграції та статтю, курсом, факультетом, конфесійною приналежністю, населеним пунктом, матеріальним станом, місцем постійного проживання, типом родини, з якої походить респондент не виявлено. Щодо вибору країни, куди б хотіли емігрувати студенти, то найбільшою популярністю користуються США, друге місце розділили Польща та Англія, на третьому – Канада, далі йдуть Німеччина, Італія, Швейцарія, Іспанія, Норвегія, Франція, Японія, Грузія, Австрія, Корея. Поодинокі респонденти хотіли б емігрувати до Аргентини, Греції, Монако, Португалії, Туреччини, Чехії, Китаю, ФРН, Тунісу, Індії, Австралії та навіть о. Пасхи. Відповідно, за цими даними країни СНД не користуються великою популярністю серед студентів, які потрапили до вибірки. Тобто, за географічним напрямом більшість студентів бажає виїхати або до Європи, або до Північної Америки. Потік українських науковців до Америки стрімко зростає [1]. Це пояснюється тим, що політика США ґрунтується на принципі приваблення іноземного інтелектуального потенціалу, причому на державному рівні. Значна частина університетів Америки запрошують іноземних перспективних студентів на навчання, пропонують їм вигідні гранти та стипендії з подальшим працевлаштуванням, яке забезпечить високою заробітною платою і гідним рівнем життя. Щодо мети поїздки за кордон, то картина виглядає наступним чином (див. рис. 1): Рис.1 Мета поїздки за кордон Можна відзначити, що найбільш актуальним для сучасної студентської молоді є питання якості їхньої освіти, що є цілком логічно, а саме їх приваблює можливість навчання за кордоном. Другу позицію займає не менш актуальна для них проблема працевлаштування. При чому, для чоловіків більш вагомим є працевлаштування, а для жінок навчання за кордоном. Щодо причин, які спонукають їх надати перевагу навчанню за кордоном, то це: кращі умови працевлаштування – 11, 9%; можливість працевлаштування за фахом - 11, 2%; можливість отримання більш якісної освіти – по 14, 7%; кращі умови для самовираження – 8, 0%; можливість самостійного вибору дисциплін – 6, 1%; отримання стипендії для навчання за кордоном – 6, 1 %, індивідуальний підхід до кожного студента з боку викладацького персоналу – 6, 1%, можливість поєднання навчання та праці – 8, 7%; можливість культурного дозвілля – 4, 8%; забезпеченість кращою матеріально – технічною базою ВНЗ – 6, 7%; практична спрямованість навчальних курсів - 6, 7%; вищий рівень побутових умов – 8, 0%[6]. Щодо часу, на який студенти хотіли б виїхати за кордон, відсотки розподілилися наступним чином (див. рис.2): Рис.2 Час, на який студенти хотіли б виїхати за кордон Те, що виїзд за кордон планується більшістю опитаних з періодичним поверненням в Україну є кращою тенденцією для економічного становища сучасної України, ніж незворотна міграція. Адже отриманий досвід студентами за кордоном, може сприяти науково-технічному розвитку власної держави. Тим більше цей досвід може стати вагомою перевагою для студента при працевлаштуванні уже в межах України. Назагал можна стверджувати, що обов’язковою умовою для рішучих намірів щодо інтелектуальної міграції має служити певна мотивація, поштовх, спонука тощо. Студенти чітко виділяють ті причини, через які вони надали б перевагу навчанню за кордоном. Відмінність тільки у очікуваннях: одні сподіваються отримати більш якісну освіту; інші скористатися можливістю працевлаштування за фахом після завершення ВУЗу; ще одні прагнуть отримувати більшу, ніж в Україні стипендію; окремі студенти очікують індивідуального підходу до них з боку викладацького складу тощо. Отже, бачимо, що кожен респондент мотивує причини своєї міграції. Причому можна припустити, що вигода для нього є вищою, ніж затрачені ресурси. Адже людина готується до поїздки, витрачає матеріальні, фінансові ресурси, певний період часу для оформлення документів, очікуючи конкретного результату. І цей результат для окремого студента складає певну цінність. Висновки. Отже, як показують результати більшості емпіричних досліджень, інтелектуальні трудові ресурси виїжджають за закордон не тільки в пошуках вищої матеріальної винагороди за власну працю, а також у пошуках краще оснащених лабораторій, комфортніших побутових умов, гарантованості людських прав та свобод, більших можливостей для саморозвитку тощо. На сьогодні науковці не можуть дійти єдиного висновку щодо наслідків міграції високоінтелектуальних ресурсів для країн-донорів [1]. Звичайно, відтік висококваліфікованих спеціалістів негативно впливає на соціальний та економічний розвиток країни. Проте з іншого боку, мігранти, які повертаються на батьківщину використовують здобуті знання та досвід для науково-технічного покращення своєї країни. Для реалізації ефективного функціонування міграційної політики як на державному, так і на міжнародному рівні має бути сформований ефективний механізм регулювання міграційними процесами, імміграційний контроль з урахуванням вимог національної безпеки і потреб національних економік у використанні іноземної робочої сили[1]. Отже, кінцевою метою такої політики має бути не зведення інтелектуальної міграції до мінімуму чи її припинення взагалі, що в умовах глобалізації неможливо, а впровадження такого механізму, який би сприяв поверненню мігрантів на батьківщину, тобто механізму перетворення безповоротної еміграції у тимчасову. Список використаної літератури: 1. Бараник З., Романенко І. Інтелектуальна міграція як об'єкт статистичного дослідження [Електронний ресурс] / З. Бараник, І. Романенко // Режим доступу: https://www.economy.nayka.com.ua/? op=1& z=3096 2. Горожанкина Н. Международная интеллектуальная эмиграция из Днепропетровского региона (геосоциологический компонент). [Електронний ресурс] / Н. Горожанкина // Режим доступу: https://pskgu.ru/projects/pgu/storage/prj/prj_16/prj_16_06.pdf 3. Дайнеко О., Голіков О. Еміграційні настрої студентства України: вектори, мотиви, зв’язок з ідентичністю / О. Дейнеко, О. Голіков // Українське студентство у пошуках ідентичності: монографія / За ред. В. Л. Арбєніної, Л. Г. Сокурянської. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – С. 432 - 469. 4. Кизилов А., Николаевский В., Петрова Я. Особенности миграционных процессов в украинском пограничье (по результатам социологического исследования в Харьковской и Львовской областях) / А. Кизилов, В. Николаевский, Я. Петрова // Соціологічні дослідження сучасного українського суспільства: методологія, теорія, методи. Вісник Харківського національного університету ім. Каразіна. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. Каразіна, 2006. – Т. 2. – С. 57 – 63. 5. Кирчів А. Трудова міграція і національна безпека України / А. Кирчів // Українська трудова міграція в контексті змін сучасного світу.: Збірник наукових статей за редакцією Ігоря Маркова. – Львів: Манускрипт, 2005. – С. 57 - 66. 6. Копистянська Х., Цапок С., Бідак В. Дослідження зовнішньоіміграційних установок інтелігенції в контексті розвитку інтелектуального потенціалу. [Електронний ресурс] / Х. Копистянська, С. Цапок, В. Бідак // Режим доступу: znc.ua/ukr/publ/periodic/shpp/2010/p075/php. 7. Николаевский В. Современные тенденции интелектуальной миграции в Украине / В. Николаевский / Соціологічні дослідження сучасного українського суспільства: методологія, теорія, методи. Вісник Харківського національного університету ім. Каразіна. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. Каразіна, 2006. – Т.2. – С. 492 – 496. 8. Ніколаєвський В. Інтелектуальна міграція та соціальна безпека / В. Ніколаєвський // Українська трудова міграція в контексті змін сучасного світу.: Збірник наукових статей за редакцією Ігоря Маркова. – Львів: Манускрипт, 2005. – С. 121 – 126. 9. Castles S. The Age of Migration: International Population Movements in the Modern World / S. Castles, M. J. Miller. – London, Macmillan, 1996. – 392 с. 10. Valentina Makni. Student migration potential: The case of Bulgaria.. [Електронний ресурс] / V. Makni - University of Economics – Varna. – 2011. Режим доступу: https://www.nsi.bg/otrasal.phpotr=19.
|