Творчий доробок автора.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Михайло Старицький належить до тих постатей в історії вітчизняної культури, які викликають подив і шану розмаїттям таланту: він увійшов в історію як поет і драматург, прозаїк і перекладач, організатор театральної справи — режисер, актор, керівник театральних труп, активний громадський діяч.

Поезія. Серед письменницького доробку М. Старицького окреме місце належить поетичній спадщині, яка охоплює майже 40 років його життєвого й творчого шляху.

Оборонець народу й речник його інтересів, є провідними мотивами всієї творчості поета («До України», «Думка», «Ізнов нудьга…» та ін.).

Михайло Старицький належить до покоління письменників, які перебували під могутнім впливом Шевченкової творчості. Чи не всі тогочасні поети наслідували художню манеру автора «Кобзаря». Іван Франко зазначав, що Старицький був першим, хто почав ламати псевдошевченківські шаблони в поезії, що це вже робили «пізній» Куліш, а потім Б. Грінченко, В. Самійленко, Леся Українка, А. Кримський «і ціла фаланга молодих».

Старицький лише іноді звертався до віршування — з певної нагоди чи дати, але протягом усього життя багато перекладав чи переспівував іноземних поетів.

Непідробну мистецьку вагу й тепер мають переспівані митцем сербські народні думи й пісні.

Донині полонить українців своєю мелодикою й чарівністю поезія М. Старицького «Виклик», більше відома за її першим рядком «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна...». Її як арію М. Лисенко використав у своїй опері «Утоплена» (за мотивами повісті М. Гоголя). У вірш уміло вплетена народнопоетична символіка, яка тонко передає романтичне світовідчуття ліричного героя. Цей шедевр стоїть в одному ряду з такими авторськими творами, що удостоїлися стати народними піснями, як «Їхавкозак за Дунай» С. Климовського, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Два кольори» Д. Павличка, «Пісня про рушник» А. Малишка.

Новаторство поезії Старицького виявилося у розширенні системи жанрів української поезії, збагаченні виражальних засобів. У своїх поетичних творах автор відкинув ту стилізовану образність «співучого селянина», яка була притаманна його попередникам, наприклад, О. Кониському, П. Кулішу. Уже перші поезії Старицького засвідчили, що їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями звернувся не до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та почування». Але він робив це настільки щиро, що йоголоезія не має якогось «соціального розподілу». Наприклад, його вірш «Виклик (Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна)» став народною піснею. Можна виділити кілька основних мотивів лірики М. Старицького: роль і призначення поета («Поетові»), краса людських почуттів («Виклик»), співчуття до важкої долі простого люду («Швачка»), тема України («До України»). У ліриці поета відбилося публіцистичне мислення епохи, а це також вплинуло на своєрідність звучання лірики наступного літературного покоління, представленого іменами Павла Грабовського, Володимира Самійленка, Миколи Вороного. Проте ім'я М. Старицького ми звикли пов'язувати саме з розвитком українського театру й драматургії.

Драматургія. Творче кредо Старицького як драматурга визначається точним розумінням місії театру: «Сцена — це школа, яка має велике суспільне значення. Це розгорнута книжка, зрозуміла для кожного й малописьменного, й неписьменного. Жерці її мають запалюватися вогнем, створюючи видатні п’єси. Вони мають бути просвітниками суспільства й особливо простого народу, мають вносити промінь світла до царства темряви й освітлювати шлях приниженим і знедоленим для боротьби з віковічною неправдою».

Досить згадати, що саме завдяки Старицькому в 1883 р. з'являється перша професійна об'єднана українська трупа, де працювали М. Кропивниць-кий, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Садовська-Барілотті. І хоча урядові й цензурні заборони спрямовували розвиток української літератури виключно у вузьке річище селянської тематики, завдяки М. Старицькому, І. Карпенку-Карому, М. Кропивницькому український театр зумів вирватись із «горілчано-гопачної» театральщини, розширив і коло тем.

Для репертуару Товариства українських сценічних акторів потрібні були нові твори тому були написані лібрето до народно-побутової оперети «Чорноморці» за мотивами п’єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1794 та 1796 роками», музична комедія «Різдвяна ніч» за повістями М. Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки», оригінальний водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». У 1864 р. брати створили оперу «Гаркуша» за романтичною мелодрамою О. Стороженка. Аматорська вистава цієї опери на Різдвяні свята в «домашньому театрі» (М. Старицький, маючи чудовий голос, «співав Гаркушу, його дружина Софія — Сотничиху, а сам Лисенко — усіх інших діячів, у тім гурті й за хор...») стимулювала до виникнення задумів майбутніх музичних вистав та опер —«Маруся Богуславка», «Страшна помста», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом».

Саме історичні п’єси вважаються найкращими в драматичній творчості М. Старицького, особливо драма «Оборона Буші» (1898).

Матеріалом трагедії «Остання ніч» (1899) стала реальна подія — розправа з учасниками повстання волинських селян проти польської шляхти 1702 р. в Луцьку. Її герой, волинський шляхтич Степан (в історії — Данило) Братковський, за прагнення визволитися з-під польської кормиги й об’єднати Волинь із Правобережною Україною, де ще збереглися хоч рештки козацького самоврядування, був схоплений і страчений. У драмі показано останню перед стратою ніч Степана: він перебуває в болісних роздумах, з яких постають його попередня діяльність і цільність волелюбного характеру.

Трагедія «Маруся Богуславка» (1897) створена на основі народної думи про дівчину-полонянку. Дія п’єси відбувається в той час, коли Україна щороку зазнавала нападів татаро-турецьких орд і польської шляхти. Викрадена з рідного краю, без жодної надії на повернення, Маруся марно намагається відновити втрачену гармонію світу.

У п’єсі «Не судилось»(1878–1881) митець порушив питання суспільної нерівності як перешкоди в коханні; різко осудив лицемірний панський лібералізм, розтлінну сутність панської моралі. Твір одразу став одним із провідних у репертуарі театрів.

До вершинних творів Старицького належить драма «Талан»(1893), яка присвячена М. Заньковецькій (як і драма «Розбите серце»), чиє життя стало основою не стільки сюжетної побудови, скільки відтворення духовного й душевного світу героїні, вперше в українській літературі звернула увагу на життя, складні творчі будні акторів професійної національної трупи. Розгортаючи життєву долю талановитої актриси Марії Лучицької, Старицький порушує низку актуальних соціальних, мистецьких, морально-етичних і філософських питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві, яке роздирається гострими суперечностями. Висока мета — служіння народові своїм талантом, своїм мистецтвом — вступає в суперечність із умовами життя суспільства, в якому мистецтво є предметом купівлі-продажу, а висока духовність піддається страшному натискові вульгарності та корисливості.

Проза. У мистецькому доробку М. Старицького важливе місце посідає художня проза, у якій домінує козацька історична тематика.

Трилогія «Богдан Хмельницький», написана у середині 18900х років.

Письменник також виношував задум широкого роману-трилогії про гетьмана Івана Мазепу («МолодостьМазепы», «Руина», «БольшаяРуина»). Одначе в ті колоніальні часи постать Мазепи як позитивного героя була «небезпечна для цензури», тому з великими

труднощами М. Старицькому вдалось опублікувати лише дві частини задуманого твору — романи «МолодостьМазепы» (1898) і «Руина» (1899).

Образ Мазепи змальований романтично. В основу романів покладено легенду про те, як молодого Мазепу покарали, прив’язавши до дикого коня й пустивши в поле.

Першу свою повість «Облога Буші» Михайло Старицький написав у 1891 р., у період розквіту прози в українській літературі. Темою повісті «Облога Буші» є зображення реальної історичної події — героїчної оборони містечка-фортеці Буші, що на Поділлі, під час Національно-визвольної війни в листопаді 1654 р.

«Не судилось» (1883) — твір про стосунки інтелігенції та селян. Нещасливе коханнядівчиниКатрі до панича Михайла Ляшенка — це канва, через яку розкривається глибокий соціально-психологічний конфлікт. Новим для тогочасної української драматургії був виведений у творі образ Павла Чубаня. Цей інтелігенттдемократ зміст свого життя бачить у служінні рідному народові — насамперед через його просвіту.

Твором «першорядної стійкості» назвав Іван Франко драму, зміст якої «обертається на соціальнооетичнім ґрунті».

Щоб пожвавити українське літературне життя, Старицький видає два випуски альманаху «Рада» (1881, 1883), у яких, крім власної драми «Не судилось», публікує дві перші частини роману Панаса Мирного «Повія», повість І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», твори П. Куліша, Олени Пчілки, Б. Грінченка, І. КарпенкааКарого та інших. Іван Франко, високо оцінюючи зміст альманаху та його значення в літературному процесі, писав: «Се був мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти та занепаду».

У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк повістю «Осада Буші», а згодом з’явилися «Заклятаяпещера», «Розсудили», низка оповідань. Через обмеження українського слова, відсутність української періодики М. Старицький змушений був писати прозові твори російською мовою.

У 1903 р.хворіючи івже граючи не сцені Михайло Петрович з усією палкістю натури взявся за альманах «Нова рада». На жаль, видання вийшло друком уже після смерті письменника.

3.Драма «Не судилося» уважаєтьсянайкращоюп’єсою М. Старицького. Вона правдиво, високохудожественно й психологічнопереконливозображуєжиттяукраїнського села в першіпісляреформені роки, реалістичновідтворитьконфліктиміжзвільненим з-підкріпосного ярма, але обманутим, збезземеленим селянством і панами-поміщиками. В основідобутку лежать правдивіжиттєвіколізії. «Факт, що послужив темою в моїйдрамі, – факт правдивийізщирогожиття, ізсусідньогонашого села, якому я бувсвідком.

У драмі навіть всі прізвищаз невеликими відмінностями. Так, наприклад, замість Илляшенко – Лященко. Через всю п’єсу проходить думка, що добродії безкарно можуть знущатися із чесних селянських дівчин, а потім безжалісно кидати їх. З огляду на це, не зміцнілі моральні відносини між селянами й колишніми їхніми власниками, здається, на думку комітету (цензурного) несвоєчасн і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати жагучу упередженість між вищими й нижчими шарами», – такий досить переконливий висновок зробила цензура, забороняючи добуток. Проте, через якийсь час п’єса вже за назвою «Не судилося» все-таки була дозволена до постановки.

Основним конфліктом п’єси «Не судилося» є конфлікт між «панським болотом» – поміщицькою мораллю, і чесними, високоморальними, духовно богатими простими селянами. Він має соціально-психологічний характер і розвертається декількома лініями. Найголовніша з них – це трагічна історія любові між чистою душею, щирої в почуттях сільською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лінією є зображення конфлікту між батьком Михайла, багатим паном Іваном Андрійовичем, і селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбіжність між показним народолюбием Михайла, його фальшивим, поверхневим українофільством і теперішньою суттю панича, для якого власні егоїстичні інтереси вище всього.

Михайло бреше не тільки іншим, а й самому собі, переконуючи в тім, що по-справжньому любить Катерину й піде заради її на все: відмовиться від батьківської спадщини, відречеться від багатства й свого стану. Найточнішу характеристику дає йому Павло, що зумів проникнути в глибини його затемненої душі, зрозуміти Михайла сьогодення: «Одним ви миром мазані: обтешетеся зверху тією культурою, заберетеся в ідеальні химороди та й красуєтеся: а дихни на вас, подряпай трішки, - це такі ж мироеди в ґрунті!» У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, що багато працює на благо народу – лікар Павло Чубань. В образі Павла Старицький втілює свої ідеали боротьби за звільнення народу шляхом поширення утворення, культури, єднання селян. Уже з перших реплік Михайла, з розмови Михайла з Павлом багато що розкривається: останній охоче працює в школі, йому не набридає спілкування з дітьми. Роз’ясняє Павло й селянам, як необхідно відстоювати свого права

Образ Катерини коштує в ряді кращих образів дівчин з народу в добутках Т. Шевченко, И. Котляревского, И. Франко, Б. Грінченко. Стара Дзвонариха, мати Катерини – типовий образ української селянки. Вона добра, працьовита, любить дочка й бажає їй щастя, що бачить у подружнім житті із Дмитром. Дзвонариха строго дотримується норм народної моралі в поглядах на дівочу честь, уважає ганьба найбільшим гріхом, тим більше, що полюбила Катерина панича.

Тема 3. Життєвий і творчий шлях Івана Франка.

4. Філософська поема„Мойсей”: проблематика твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження національної свідомості, історичної пам’яті народу. Пролог до поеми — заповіт українському народові на шляху державотворення.

5. Проза І. Франка. Новела " Сойчине крило" та повість " Перехресні стежки".