Проституція в Україні

Нам з попереднього матеріалу відомо, що проституція існувала у всі часи і є культурологічним елементом у всіх без винятку народів. Історія проституції сягає глибини віків, тому не випадково називають її «найдавнішою професією». У своїх працях цій темі приділяли увагу К. Маркс, Ф. Енгельс, А. Бебель, А. Бердяєв, М. Гернет, Е. Дюпуї та інші.

За радянських часів ця проблема замовчувалася і вважалося, що проституція пережиток капіталізму, тому не було потреби піднімати її у суспільстві та не існувало ефективних засобів боротьби з нею. Лише за часів «перебудови» у сатиричному журналі «Крокодил» з’явилася перша стаття про «нічних метеликів», яка й наробила багато галасу в суспільстві. Згодом художній фільм «Інтердівчинка» підвів підсумок нашим сумнівам і вказав на те, що проституція у нас існує.

Що ж маємо сьогодні? В останні роки на телебаченні, радіо, на сторінках періодичної преси секс-бізнес став предметом пожвавленого обговорення. З однієї сторони наголошується на його пагубному впливі на підростаюче покоління, ганебність, аморальність, а з іншого – на ліберальне ставлення. Справа у тому, що поки в державі не створено ефективного механізму попередження та профілактики проституції, а навпаки – всупереч волі підігрівається нездоровий інтерес до неї. Свідоцтвом тому є розмови серед представників влади, різних політичних партій про легалізацію проституції, впровадження оподаткування для «трудівниць кохання», створення профспілок, які б захищали їх інтереси, забезпечення пенсією.

Безумовно, боротьба з проституцією вимагає термінових та невідкладних дій. Зважаючи на це, Україна одна з перших країн Європи підняла цю надзвичайно важливу проблему на законодавчий рівень. Державою встановлена кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149 чинного Кримінального кодексу). Термін ув’язнення винних до 7 років.

Відкриті кордони, розвинена транспортна мережа, мобільний зв’язок, Інтернет дозволяють швидко поширюватися інформації, хворобам, наркоманії, токсикоманії і... проституції. Значна кількість молодих дівчат для заняття проституцією виїжджає в інші країни. Деякі вітчизняні автори вказують, що за оцінками міжнародних організацій, щорічно з пострадянських країн вивозять у сексуальне рабство за кордон не менше 50 тис. жінок. При цьому щорічний оборот работоргівлі у масштабах усього світу складає не менше 700 тис. осіб. За дослідженням В.М. Набоки, з України інтенсивно здійснюється експорт жінок на надсвітові ринки інтимного бізнесу Туреччини, Польщі, Угорщини, Чехії, Греції, Росії, Арабських Еміратів, Ізраїлю, Сполучених Штатів Америки, Японії та інших країн. Міжнародним співтовариством Україна визнана країною транзиту і постачання жінок на ці ринки, а громадянки України складають значну частину живого «товару» на відкритих і таємних ринках продажі людей Європи та Азії [8. с. 3].

А. Марциновський, який досліджував цю проблему, встановив, що посольство Таїланду в Москві отримує щодня близько 1 тис. заяв українок та росіянок на виїзд до цієї країни. Згідно з інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, з 1990 року і до теперішнього часу понад 500 тис. українок шляхом обману були вивезені за кордон, у тому числі 100 тис. для занять у сфері сексуального бізнесу. Слід зазначити, що Україна стала третьою державою Європи поряд з Бельгією й Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином і встановили міру покарання за нього. В Україні вже порушено 55 кримінальних справ, пов’язаних із торгівлею людьми.

Таблиця 1

Кримінальні справи, пов’язані з «сексуальною експлуатацією»