💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Флора України: стан і заходи її збереження

Із 70 тис. видів організмів, що трапляються на території України, близько 26 тис. (37%) становлять рослини та гриби (15 тис. гриби та міксоміцети, 5, 1 тис. судинні рослини, близько 4 тис. водорості, 1 тис. лишайники, 800 мохи) (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999). До списку судинних рослин включено як природні, так і культивовані у відкритому грунті види. При цьому число природних становить понад 4 тис. видів, таких, що культивуються - близько 600, а культивованих, що трапляються у природних умовах (дичавіють) - 525-550 (Заверуха, 1985; Mosyakin, Fedoronchuk, 1999). Найбільшою видовою різноманітністю відзначаються Кримські та Карпатські гори (відповідно 2300 та 2000 видів). При цьому їх ендемізм за різними підрахунками, складає для Гірського Криму 194-300 видів (5, 7-12, 5%) та для Карпат - 90 видів (4, 5%).

Проблема збереження видів рослин в Україні, що постала ще в 20-30-х роках XX ст., стає все гострішою. Якщо в 70-х роках В.І. Чопик (1970) пропонував для охорони 63 - 88 видів судинних рослин, то до першого видання Червоної книги (Червона книга Української РСР, 1980) було включено 151 вид судинних рослин, а до другого (Червона книга України, 1996) - 541 вид рослин і грибів (439 видів судинних рослин, 28 - мохів, 17 - водоростей, 27 - лишайників та ЗО - грибів) (табл. 1).

Аналіз наведених у Червоній книзі України (1996) даних свідчить про неодинакові закономірності розподілу видів різних царств та відділів за категоріями Міжнародної спілки охорони природи (МСОП). Суттєві розходження в показниках між рослинами, де зникаючі й вразливі види становлять 74, 1% та тваринами, де вони становлять 52, 6% від усієї кількості видів, занесених до Червоної книги України, пояснюється не рухливістю останніх, а суб'єктивним підходом до виділення цих категорій і недостатньою вивченістю їх реального поширення та динаміки популяцій. Так, для судинних видів рослин кількість зниклих з території України (0 категорія) складає 2 види, хоча насправді їх більше. Крім зазначених армерії покутської (Armeria pocutica) та цингерії Біберштейна (Zingeria biebersteiniana) це сонценасінник таємний (Іхоса arcana), колючконос Сибторпа (Echinophora sibthorpiana), рутвиця подільська {Thalictrum podolicum) тощо. Кількість видів зникаючих (І

Таблиця 1. Розподіл зникаючих (І), вразливих (II) та рідкісних (III) видів рослин, грибів та тварин залежно від таксономічних категорій вищого рангу чи екоугруповань

категорія), вразливих (II категорія) та рідкісних (III категорія) серед судинних рослин становить відповідно 154 (35, 1%), 171 (39, 0%) та 106 (24, 1%) видів. До видів з невизначеною категорією (IV категорія) віднесено лише 5, а до недостатньо відомих (V категорія) - 1 вид.

З мохоподібних переважна більшість видів (27 з 28) належить до категорії III - рідкісні. Лише Fissidens rufulus B.S.G. віднесено до І категорії. З 17 таксонів водоростей 9 віднесено до категорії III -рідкісних, 7 видів - до категорії II - вразливі і тільки один вид -Phyllophora pseudoceranoides (Gmel.) Newr. - зараховано до категорії І - зникаючі. З 57 видів грибів-макроміцетів та ліхенізованих грибів, 31 вид - віднесені до рідкісних форм (категорія III), 13 - до вразливих (категорія II) і стільки ж - 13 - до зникаючих (категорія І). Найбільшу кількість зникаючих організмів відзначено серед грибів-макроміцетів (11 видів), а серед ліхенізованпх-грибів лише Toninia kelleri (Elenk.) Oliv. та Lethariella intricata (Moris) Krog належать до категорії І.

Лише в 90-х роках XX ст. (Мордвинцева, Царенко, Вассер, 1998) було опубліковано загальні підходи до формування та перші дані щодо " червоних" списків деяких груп мікроскопічних зелених водоростей (хлорококових та десмідієвих) України та наведено список умовно-ендемічних видів флори України у відповідності з прийнятими критеріями. Проте питання умовно-ендемічних таксонів водоростей обговорювалось і раніше, ще на початку 70-80-х років, але без акценту на їх вразливість та охорону. Крім того, з'явились дані щодо формування попереднього червоного списку синьозелених водоростей України (Кондратьєва, 2002).

На даному етапі дослідження рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів безсудинних рослин і грибів загальновизнаним є, що ці компоненти біоти також потерпають від небезпечних змін у довкіллі й потребують охорони поряд із судинними рослинами. Лише в останні роки проведено декілька важливих нарад з охорони безсудинних рослин та грибів (Прага, 1987; Лодзь, 1991; Алкала-де-Енарес, 1999), підготовлено і видано найсучасніші роботи з проблем збереження окремих груп цих організмів. Проте в законодавчих документах як в Україні, так і в інших країнах матеріалів щодо збереження та охорони спорових рослин досить мало (по-суті для України це лише Червона книга України (1996) та надзвичайно обмежені відомості в деяких інших законодавчих актах).

У зв'язку з погіршенням загальної ситуації, зростанням інтенсивності антропогенного тиску протягом тривалого часу, скороченням площ та зникненням типових місцезростань або іх забрудненням!, нині простежується небезпечна тенденція подальшого скорочення популяцій і навіть зникнення деяких видів водорослей, грибів (включаючи і ліхенізовані), а також мохоподібних та судинних рослин як у країнах Європи в цілому, так і в Україні зокрема.

Детальні дослідження, картування видів, оцінка екологічних особливостей показали, що багато рідкісних видів ще не занесено до Червоної книги України, а їх категоризація не враховує структури популяцій, динаміки та екологічних особливостей умов зростання. Разом з тим виявлено й нові місцезнаходження багатьох рідкісних видів. Це свідчить про те, що рівень картографічних робіт та екологічних досліджень ще досить низький.

Видове різноманіття спорових рослин та грибів у біоті України становить близько 23 тис, що складає понад 82% загального різноманіття флори та мікобіоти. Проте відсутні " червоні" списки водоростей, мохоподібних та грибів України, не адаптовані до впровадження норми МСОП щодо збереження та охорони водоростей та грибів. Серед 36 видів спорових рослин, що підлягають особливій охороні згідно Додатку 1 Бернської конвенції, жодний вид з території України не вказаний.

Аналіз списків рідкісних видів рослин і тварин, які пропонуються для включення до нової редакції Червоної книги та обласних " червоних" списків, показав, що вони складаються за різними принципами. Сьогодні спостерігається тенденція до непомірного розширення таких списків і забезпечити реальну охорону занесених до них видів, особливо мікроорганізмів буде неможливо. Є випадки, коли до " червоних" списків потрапляють адвентивні види, які потенційно можуть розширити свій ареал і створити навіть небезпеку для аборигенної флори. Ми пропонуємо переглянути підхід до формування списків рідкісних видів, розділивши останні на три категорії:

• види, що скорочують чисельність, ареал під впливом безпосередньої людської діяльності і потребують захисту від неї. Це, власне, і є види, які необхідно включити до Червоної книги України;

• види, чисельність чи ареал яких скорочуються під впливом зміни екологічної ситуації, викликаної різними, у тому числі антропогенними чинниками. їх збереження може бути забезпечено через охорону відповідних екотопів, а прямі методи охорони малоефективні. Це мікроорганізми, водорості, гриби, лишайники, мохи, безхребетні тварини, ряд судинних рослин. Для таких видів доцільно скласти відповідні " червоні" списки і зазначити тип екотопів (біотопів), де вони трапляються. Такі списки важливі для організації заповідних об'єктів та класифікації біотопів. Створення репрезентативної системи заповідних об'єктів та екомережі забезпечить їх збереження;

• рідкісні види, що з'явилися недавно, але потенційно здатні до експансії можуть становити загрозу.

Досить складним але важливим є встановлення принципів відбору видів, що потребують охорони, внесення їх до Червоної книги України, присвоєння відповідної категорії. Аналіз показав, що в одному випадку провідним принципом є частота трапляння виду, в іншому - динаміка чисельності, в третьому - значимість для науки та практики, декоративна цінність і т.д.

Для визначення статусу таких видів, на наш погляд, необхідно використовувати і інші критерії відбору видів, що відображають їх значення, структуру та динаміку популяцій і характер відновлення. Прикладом такого аналізу може бути розроблена С.М. Стойком (1982) методика оцінки виду за допомогою аутфітосоціологічного індекса (АФІ), який було застосовано (Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985) для оцінки флори Гірського Криму. Цей індекс передбачає оцінку виду за 10 ознаками (табл. 2).

Відповідно до цього слід критично переглянути списки видів рослин, що включені до міжнародних документів. Так, Бернська конвенція діє під егідою Ради Європи, забезпечує не лише збереження природної флори і фауни континенту, а й тісне співробітництво держав у цьому напрямку. Тому види, занесені до списків видів, що підлягають особливій охороні (Додатки І - III), знаходяться під більш прискіпливою увагою громадськості Європи, а країна, яка пропонує для охорони такі види, бере на себе зобов'язання щодо їх збереження. Проте в Додатку І до Бернської конвенції нараховується лише 59 видів флори України. За нашими підрахунками, їх число повинно бути в 2 рази вищим. Зокрема, прикладом таких видів, що зростають у кількох державах і потребують занесення до Додатку 1, можуть бути цибуля пряма (Allium strictum), молодильник озерний (Isoetes lacustris), сосна кедрова (Pinus cembra), с. піцундська (P. pityusa), прангос трироздільний (Prangos trifida), смілка бузька (Silene hypanica), с. зеленокві (S. viridiflo-га), елізанте Завадського (Elisanthe zawadskyi), сонценасінник таємний (Heliosperma arcanum), гвоздика карпатська (Dianthus carpaticus), r. бесарабська (D. bessarabicus), г. граціанополітанська (D. gratianopoli-tanus), г. пізня (D. serotinus), г. гарна (D. speciosus), сон білий (Pulsatilla alba), анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissiflora), вовчі ягоди запашні (Daphne cneorum), первоцвіт борошнистий (Primula farinosa), тирлич жовтий (Gentiana luted), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), косарики болотні (Gladiolus palustris), офрис комахоносна (Ophrys insec-tifera), скрученик спіральний (Spiranthes spiralis), хамарбія болотна (Hammarbia paludosa), фіалка Джоя (Viola jooi) та ін.

До Червоного списку МСОП (IUCN Red..., 1998) включено 108 видів судинних рослин, При цьому значний відсоток (понад 30%) з Червоного списку МСОП не занесено до Червоної книги України (Каталог раритетного біорізноманіття..., 2002).

Набагато складніша ситуація з Європейським червоним списком (1991). На відміну від Бернської конвенції, що включає види, які трапляються у різних країнах, цей список, як правило, включає ендемічні види, що трапляються у межах даної держави. Тому поряд з ендеміками, що дійсно потребують охорони: деревій голий (Achillea glaberrima), армерія покутська, гвоздика бузька (Dianthus hypanicus), глуха кропива гола (Lamium glaberrimum), елізанте Завадського та ін.), до нього включені ендемічні види, що не потребують охорони (клен Стевена (Acer stevenii), ушанка Гельмана (Otites helmannii), чебрець Дзевановського (Thymus dzevanovskyi), козельці українські (Tragopogon ucrainicus), види, таксономічний ранг яких сумнівний (волошка білоперлинна (Centaurea margaritalba), в. великопридаткова (С. арреп-dicata), в. донецька (С. donetzica), в. Конки (С. konkae), в. Наслідувальна (C. aemulans), глід кримський (Crataegus taurica), г. карадазький (C. karadaghensis), г. Пояркової (C. pojarkoviae), еремур Юнге (Eremurus jungei), є. сірчаножовтий (Е. thiodanthus), жовтець кримський (Ranunculus crimaeus), залізняк скіфський (Phlomis scythica), ластовень яйлинський (Vincetoxicum jailicola) та однорічники, що трапляються на забур'янених місцях: верблюдка лиса (Corispermum calvum), в. острівна (С. insulare), льонок піщаний (Linaria sabulosa), мінуарція Білика (Minuartia bilykiana), піщанка Зоза (Arenaria zozii). ушанка довгоплода (Otites dolichocarpa) та ін.).

На наш погляд, згадані списки потребують перегляду й уточнення. Відповідно до ст. 5 КБР, така діяльність повинна здійснюватися через компетентні міжнародні організації та відповідні організації України, які несуть певну відповідальність за прийняте рішення. Списки видів, які потребують особливої охорони, повинна критично розглянути Національна комісія з питань Червоної книги України і подати офіційні пропозиції до відповідних європейських органів.

Реальне збереження рідкісних видів забезпечується лише в тому випадку, коли вони потрапляють у систему заповідних об'єктів високого рангу. У заповідниках відмічено наявність 366 видів, що занесені до державних та міжнародних природоохоронних документів, а в національних парках - 206 видів. Найбільшу кількість таких видів зафіксовано у заповідних об'єктах Криму та Карпат: Ялтинському гірсько-лісовому природному заповіднику (97), Карпатському природному національному парку (89), Кримському природному заповіднику (80), Карадазькому природному заповіднику (79) та Карпатському біосферному заповіднику (78) (Каталог раритетного..., 2002). Значна кількість таких видів (68 або 15, 3%) знаходиться поза межами заповідного фонду. Доцільно, щоб кожен вид був представлений хоча б в одному заповідному об'єкті, тобто мати офіційний статус охорони, тому необхідно організувати такі об'єкти і розробити цільовий режим охорони видів.

Інші заповідні об'єкти (заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища) також мають велике наукове та природоохоронне значення, в них трапляються рідкісні види, що вимагають особливого режиму збереження, проте ці об'єкти не забезпечені реальною охороною. Відповідно до пунктів a, b, c, f ст. 8 та ст. 9 КБР, необхідно розробити та затвердити положення про менеджмент-план заповідного об'єкту або доповнити паспорт об'єкту менеджмент-планом, у якому передбачити:

• відповідальність за порушення заповідного режиму як поруш­никами, так і тієї організації, у відомстві якої перебуває даний об'єкт;

• контроль стану біорізноманіття (не рідше 1 разу на рік), про що вноситься запис у відповідний паспорт;

• науковий супровід (консультації);

• розроблення заходів, що визначають охорону об'єкту чи його

складової.

Слід зазначити, видання Червоної книги України недостатньо стимулювало дослідження рідкісних видів - їх поширення та популяційну структуру. Вона використовується в більшості як основа для створення нових заповідних об'єктів. Необхідні цільові програми, які передбачали б формування відповідного паспорту, кадастру рідкісних видів. Для створення останнього необхідно провести картування сучасних ареалів рідкісних видів, цілеспрямовані популяційні та екологічні дослідження з метою встановлення щільності, вікового спектра популяцій та лімітуючих екологічних та антропогенних факторів, що зумовлюють скорочння популяцій, а також вивчити їх біологічні особливості та екологічні умови зростання, та можливості відновлення. Такі дослідження ведуться фрагментарно в Карпатах (нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius), родіола рожева (Rhodiola rosea), види роду тирлич та ін.), на Волино-Поділлі (відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia), в'язіль увінчаний (Coronilla coronata), в Гірському Криму (смілка яйлинська (Silenejailen-sis), хрінниця Турчанинова (Lepidiurn turczaninovii) тощо), але не охоплюють центральних та східних областей.

Саме популяційні та екологічні дослідження дозволять визначити умови, необхідні для репатриації даних видів, особливо в тих місцях, де вид був відомий, але зник, наприклад для таких видів як армерія покутська (Івано-Франківська обл.), сонценасінник таємний, гвоздика граціанополітанська (Чернівецька обл.), цінгерія Біберштейна (Крим). Такі дослідження дадуть можливість оцінити екологічну нішу видів, виявити лімітуючі екологічні фактори й розробити регулятивні норми відновлення видів, цільовий режим їх охорони, спрямований на регуляцію лімітуючих факторів.

Як показують дослідження, багато рідкісних видів пристосовані до нетипових, специфічних екотопів, маргінальних умов зростання -представники родів коручка (Epipactis) та зозулинець (Orchis), а також бруслина низька (Euonymus nana), росичка англійська (Drosera angli-са), діфазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum), д. альпійський (D. alpinum) та ін.

Формування популяцій згаданих рідкісних видів пов'язане, з одного боку, з послабленням ценотичної конкуренції, а з іншого -антропогенного впливу, тобто пояснюється правилом відтіснення реліктів. Це характерно не лише для рослин, а й для тварин і протирічить доктрині абсолютної заповідності, яка лежить в основі створення та функціонування наших заповідників. Ця доктрина грунтується на позиціях функціонування лісових екосистем і зовсім не враховує того, що степові екосистеми функціонують зовсім у іншому режимі як неурівноважені. Саме тому для збереження степів було запропоновано сінокісний режим, який протирічить тому головному положенню, щодо запоовідників як об'єктів з абсолютно заповідним режимом. Заповідання веде до того, що в процесі демутації стадія дернинних ксерофітних злаків, типова для степів, змінюється рихлодернинними та кореневищними ксеромезофітними злаками, високим різнотрав'ям, стадією ксеромезофітних чагарників і, нарешті, йде формування лісових ценозів. При цьому флористично багаті степові ценози заміщуються значно біднішими лісовими, відбувається втрата степового біорізноманіття. Це простежується на степових ділянках у межах всієї України: Михайлівська цілина, Хомутівський степ, Медобори та ін. Таким чином, ідея абсолютної заповідності протирічить концепції збереження біологічного різноманіття і, відповідно до пунктів b, c, d, 1, ст. 8 КБР, необхідно приймати спеціальні заходи для збереження біологічного різноманіття, наприклад, регулювати біологічні ресурси з метою їх збереження на охоронних територіях (п. с); регламентувати чи регулювати відповідні процеси і контролювати діяльність (п. 1), тому режими охорони природно-заповідних об'єктів потребують перегляду, тобто необхідні зміни законодавства щодо регулятивних норм. Особливо складна проблема існує для степових видів, оскільки степовий біом практично знищений і площа степів становить не більше 1% території держави. Щоб зберегти різноманіття степів, слід суттєво збільшити площу степових заповідних об'єктів та запровадити на їх територіях найрізноманітніші режими збереження степового біорізноманіття, включаючи випас, сінокіс й випалювання. Необхідно розробити цільову комплексну державну програму " Збережемо степ".

Особливу увагу слід приділити збереженню та репатриації видів, що відомі з 1 - 3 місцезнаходжень. За нашими підрахунками, таких видів більше 90, що становить понад 20% від загального списку Червоної книги України. Одні з них визначаються дуже вузькою еколого-ценотичною амплітудою і характеризуються настільки специфічною еконішею, що це суттєво обмежує можливості репатриації. Сюди належать:

• види, що зростають на виходах кам'янистих порід, але в затінених місцях із специфічним мікрокліматом - вудсія ельбська (Woodsia ilvensis), смілка яйлинська (Silene jailensis), мерингія бузька (Moehryngia hypanica);

• на відкритих сонячних місцях - фумана чебрецелиста (Fumana thymifolid), сонцецвіт сивий (Helianthemum canum), катран коктебельський (Crambe koktebelika), к. Стевена (С. steveniana), хрінниця Турча-нінова (Lepidium turczaninovii), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea), люцерна приморська (Medicago rnaritima), л. щебениста (М. saxatilis), цибуля коса {Allium obliquum), ц. лінійна (А. Ііпеаге) та ін.;

• види, що зростають на специфічних перезволожених субстратах -ложечниця польська (Cochlearia polonica), зіркоплідник частуховидний (Damasonim alisma), косарики болотні {Gladiolus palustris), ринхоспопа бура (Rhynchospora fusca);

• гірські види - верба сітчаста (Salix retusa}, первоцвіт борошнистий (Primula farinosa), молодило гірське (Sempervivum mon-tanum), солодушка солодушковидна (Hedysarum hedysaroides), сверція альпійська (Swertia alpestris), шолудивник високий (Pedicularis exalta-ta), ш. Едера (P. oederi), товстянка альпійська (Pinguicula alpina), котячі лапки карпатські (Antennaria caarpaaatica), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), соссюреї (Soussurea sp.), горянка дворядна (Oreochloa disticha);

• середземноморські види - анограма тонколиста (Anogramma leptophyla), краєкучник персидський (Cheilanthes persica), глід Пояркової! (Crataegus pojarkovii), г. Турнефора (С. tournefortii), центрантус валеріаноподібний (Centranthus calcitrapa), капуста кримська (Brassica taurica), косарики італійські (Gladiolus italicus), комперія Компера (Сотрегіа сотрегіапа), офрис бджолоносна (Ophrys apifera), о. оводоносна (О. oestrifera) та ін.

Особливої уваги потребують ендемічні види, що вимагають проведення глибоких комплексних досліджень. З одного боку, ендеміки є носієм особливого, що має обмежене поширення генотипу, тому країна, на території якої вони зростають, повинна забезпечити їх збереження. Але, з іншого боку, статус багатьох ендемічних видів не лише не визначений, а й сумнівний і потребує відповідних наукових доказів. Із числа занесених до Червоної книги України це понад 50 видів, таких, як модрина польська (Larix polonica), сосна крейдова (Pinus cretacea), дуб австрійський (Quercus ausstriaca), береза дніпровська (Betula borysthenica), б. Клокова (В. nlokovn), гвоздика бесарабська (Dianthus bessarabicus), сонцецвіт крейдовий (Helianthemum cretaceum), вовчі ягоди Софії (Daphne Sophia), в.я. кримські (D. taurica), вишня Клокова (Cerasus klokovii), шипшина донецька (Rosa donetzica), таволга польська (Spiraea polonica), громовик гранітний (Onosma graniticola), г. донський (О. donetzica), льонок бесарабський (Linaria bessarabica), л. піщаний (L. sabulosa), ранник донецький (Scrophularia donetzica), p. гранітний (S. granitica), шавлія кременецька (Salvia cremenensis), чебрець кальміуський (Thynus calmiussicus), ч. прибережний (Th. littoralis), ч. Несправжньогранітний (Th, pseudograniticus), волошка Конки (Centaurea konkae), в. перлиста (C. margaritacea), в. білоперлинна (C. margaritalba), в. Пачоського (C. paczoskiana), в. первинногерберова (C. protogerberi), в. первинноперлинна (C. protomargaritacea), в. несправжньоблідолускова (C. pseudoleucolepis), в. червоноквіткова (C. rubriflora), в. Сарандінакі (C. sarandinakiae), серпій донецький (Serratula donetzica), c. донський (S. tanaitica), пізньоцвіт Фоміна (Colchicum fominii), еремур сірчаноквітковий (Eremurus thiodanthus) рястка двозначна (Ornithogalum amphibolum), p. гірська (О. oreoides), арум східний (Arum orientate), тюльпан скіфський (Tulipa scythica), цибуля скіфська (Allium scythicum) та ц. пряма (A. strictum), ковила дивна (Stipa adoxa), к. відмінна (S. апотаїа), к. шорстка (S. asperella), к. короткокрила (S. brachyptera), к. відокремлена (S. disjuncta), к. облудна (S. fallacina), к. Граффа (S. grafiana), к. гранітна (S. granitica), к. азовська (S. maeotica), к. травнева, (S. majalis), к. Мартиновського (S. martinovskyi), к. гірська (5. oreades), к. поетична (5. poetica), к. закарпатська (5. transcarpatica). Багато з них описані М.В. Клоковим, С.В. Юзепчуком та їх учнями, і, на жаль, не відрізняються від близьких видів ані достатніми чіткими й стабільними морфологічними ознаками, ані екологічними умовами зростання, ані географічним поширенням.

Культивування таких ендемічних видів вимагає відповідного контролю і обережності, оскільки невідомо як їх морфологічні ознаки генетично закріплені. У процесі культивування вони можуть відтворюватись чи зникати, що становить великий науковий інтерес. Що стосується інтродукції поза межами їх природних місць знаходжень, то до цього слід ставитися дуже обережно. Як приклад можна навести борщівник кавказький (Heracleum mantegazzianum), про який навіть не згадується в " Определителе вьісших растений Украинн" (1987), оскільки його не було на території України, а в останні роки зафіксовано його швидку експансію в країнах Центральної Європи та України. Відповідно до п. с ст. 9 КБР, необхідно виходити з того, що для реабілітації та реінтродукції видів повинні використовуватись місця їх природного мешкання, а згідно з п. h ст. 8 - необхідно запобігати оселенню чужорідних видів, якими виступають ендеміки, якщо вони перебувають (інтродукуються) поза межами їх природного ареал}'. Інтродукція видів на територію, на якій наявні вікарні раси може сприяти інтрогресивній гібридизації, зміні геному одного чи іншого виду і, як наслідок, - його втраті, або, навпаки, подальшому розселенню, експансії і витісненню одного виду іншим. При цьому, як правило, поліплоїдні види стійкіші до антропогенних факторів, займають вторинні екотопи, розмножуючись, витісняють диплоїдні раси з первинних екотопів. Зазначимо ще, що поліплоїди - це тупики еволюції, у той час як диплоїди - її резерв. Виходячи із наведеного, необхідно провести більш глибокі наукові дослідження ендемічних видів, їх порівняння з генетично спорідненими видами, оцінити можливі наслідки інтродукції, оскільки бездумний підхід до проблеми може призвести не до збереження, а скорочення біорізноманіття.

Разом з тим необхідно розробити програми щодо збереження та репатриації тих ендемічних видів, які зникають чи скорочують свій ареал (наприклад, деревій голий, мерингія бузька, гвоздика бузька, смілка крейдова (Silene cretacea), с. бузька, с. яйлинська (S. jailensis), люцерна скельна (Medicago rupestris), гісоп крейдовий (Hyssopus cre-taceus), шиверекія подільська (Schivereckia podolica), еремур показний (Eremurus spectabile), є. кримський (Е. Tauricus), глід Пояркової (Crataegus pojarkovii), нектароскордій медолюбивий (Nectaroscordum meliophilum) тощо).

Необхідно розробити також пріорітетні напрямки і відповідні програми захисту і відновлення уразливих видів тварин і рослин, в першу чергу рідкісних і тих, що зникають. Оскільки розповсюдження та зростання кожного виду характеризуються різними лімітуючими факторами, то такі програми можуть суттєво відрізнятись. Проте загальними завданнями для дослідження всіх видів будуть такі: картування їх поширення; оцінка розмірів, чисельності та щільності популяцій; вікова та статева структура популяцій; віталітет, тип стратегії, ценотична та екологічна приуроченість; активність та напрямок її зміни; швидкість відновлення в природних та штучних умовах; антропогенні фактори та їх вплив.

На впровадження КБР в Україні впливає комплекс різноманітних факторів, про які вже згадувалось вище:

• рівень наукових досліджень;

• рівень законодавчих актів та підзаконних документів, їх неузгодженість;

• забезпечення кадрами відповідної кваліфікації на місцях;

• слабкий контроль за виконанням законів;

• недостатня екологічна освіта та свідомість;

• бідність населення, яке знищує для продажу у великих масштабах дикорослі декоративні види рослин, особливо в ранньовесняний період;

• відношення за соціалістичним принципом " природа не моя, вона нічия, не має власника, тому від неї потрібно брати по максимуму, а віддавати нічого не потрібно".

Необхідність забезпечення невиснажливого розвитку суспільства, виконання екологічних міжнародних програм, до яких приєднується й Україна, зачіпає проблеми збереження біоти в цілому і рідкісних видів зокрема. По суті, відношення держави до збереження рідкісних видів віддзеркалює успіхи природоохоронної політики, яка вимагає розробки та застосування комплексного підходу на глибоких теоретичних засадах. Забезпечити збереження якогось певного рідкісного виду на певній ділянці буває набагато важче, складніше, ніж очистити воду чи повітря, оскільки останнє завдання вимагає дотримання розроблених і встановлених стандартних технологічних норм, а перше лежить в області функціонування та відновлення складних екосистем, у яких кожен вид має певну специфіку, що потребує глибоких і всебічних знань. Інша причина полягає в антропоцентричному погляді на природу. Очистка води чи повітря необхідна для збереження здоров'я людини, а проблема збереження чи зникнення рідкісних рослин практично лежить поза утилітарною сферою діяльності людини, тому підсвідомо пріоритет надається тому, що безпосередньо торкається здоров'я людини. Практично засади охорони рослин у кращому випадку просто не фінансуються, а в гіршому - ігноруються взагалі. Відношення держави до охорони рослин - це, по суті, барометр, індикатор екологічної свідомості, культури суспільства, екологізації політики, досконалості екологічних законів, їх функціонування. Тому, виходячи з такого розуміння природоохоронних проблем, необхідні корінні зміни екологічної політики, розроблення достатньої кількості відповідних законів, актів і вдосконалення механізму їх виконання та контролю за виконанням.

У першу чергу необхідно внести зміни та підготувати ряд законо­давчих актів, зокрема, переглянути концепцію та внести зміни і допов­нення до Закону України " Про " Червону книгу України", доповнити списки видів до Бернської конвенції, Європейського червоного списку тощо, розробити положення про менеджмент-план заповідного об'єкту, програму " Зберегти степи" протягом 2003 - 2004 pp.

Існуючі на Україні природоохоронні інституції виконують складні та різноманітні завдання. Проте, з одного боку, відчувається відсутність проміжної ланки між управлінськими та контролюючими інституція­ми, а з іншого - між управлінськими інституціями та науковими установами, внаслідок чого багато наукових доробок не реалізується. У зв'язку з цим необхідно створення відповідного галузевого інституту, який використовував би наукові доробки, отримані вченими, і на їх основі готував би відповідні пропозиції. На сьогодні цю роботу Мінекоресурсів намагається виконувати за рахунок формування відповідних конкурсних програм, тем, проте, як правило, ці теми короткочасні, разові, підбір виконавців не завжди вдалий, вони часто дублюються, або ж, навпаки, ряд проблем залишається нерозкритими. Такими роботами повинні займатись професіональні фахівці на постійній основі.

Ще одним важливим аргументом формування такої інститутської ланки є те, що розроблені науковцями (біологами, географами) природничого профілю пропозиції часто не містять необхідних економічних розрахунків, або такі розрахунки робляться за застарілими методиками і дають хибні результати. З іншого боку, є чимало новітніх методик розрахунку економічної значущості тих чи інших показників, але їх використання потребує критичного, кваліфікованого аналізу та коректного застосування, інакше вони можуть призвести до серйозних помилок і навіть абсурдів (наприклад, розрахунок такси штрафів за збір водоростей). Такий підхід дозволив би давати економічну оцінку запропонованих заходів і розробити реальні економічні важелі охорони рідкісних видів біоти та біотопів.