💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Вибір індивіда між працею та відпочинком. Пропозиція індивідуальної праці.

Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда.

Якщо вважати, що доход і відпочинок – нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає.

Характерною також є гранична норма заміщення доходу відпочинком, яка показує від скількох доларів добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності.

Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною ставкою Х, а У – добовий обсяг праці в годинах, то добовий доход складатиме: І=Х*У.

Цей доход може коливатись від нуля (коли У=0, людина лише відпочиває) до І=24*Х – ця величина, що передбачає цілодобову працю, є звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію, яка є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Х, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати корисність індивіда при певному добовому доході, тобто І=Х*У.

При підвищенні ставки заробітної плати вибір між доходом і відпочинком може змінитися у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме – ефект доходу чи ефект заміщення.

Ефект доходу виникає при підвищенні добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення – за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочого часу).

Визначення обсягів праці, які людина готова запропонувати при кожному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці

Де, Х – відповідно, годинна ставка зарплати, У – добовий обсяг праці в годинах.

Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітної плати, при зростанні ставки людина починає працювати, тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу.

Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції на підвищення ставок зарплати. Крива пропозиції, яка відображена на рисунку, має також типову назву – крива пропозиції, що відхилена назад.

Слід зазначити, що ми не розглядаємо пропозиції праці при наднизьких ставках заробітної плати, які не забезпечують прожитковий мінімум за нормальної тривалості робочого дня.

Ринкова пропозиція праці складається із суми всіх індивідуальних пропозицій праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумовувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки.

Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюється, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

Чинниками, що впливають на пропозиції певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робоча сила).

Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва, і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах в результаті збільшення ставки заробітної плати на один відсоток.

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);

швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);

можливості заміщення факторів (у ДП – чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

Якщо на ринку праці відомі і попит і пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і пропозиції.

Різноманітні ситуації на ринку праці виникають при монополізації ринку праці представниками попиту чи пропозиції або в разі монополізації ринку готової продукції з боку фірми-працедавця. Розглянемо чотири різні ситуації.

А. Якщо фірма, яка використовує фактор виробництва є монополістом на ринку готової продукції, тоді гранична виручка фірми буде меншою за ціну продукції. Це призводить до недовикористання виробничого ресурсу. Фірма-монополіст наймає менше праці, ніж конкурентна фірма, при тій самій ставці заробітної плати.

Б. Ситуація, коли на ринку присутній єдиний покупець товару чи фактору виробництва, називається монопсонією. На ринку праці монопсоніст буде мати справу безпосередньо з кривою ринкової пропозиції праці з нахилом угору, тому що інших споживачів цього фактора немає. Пропозиція праці для фірми визначається середньою вартістю фактора виробництва.

Через те, що кожна нова одиниця праці, яка буде залучатися на цей ринок, потребує вищої ставки заробітної плати, при кожному обсязі праці гранична вартість праці буде перевищувати середню вартість.

Фірма-монопсоніст має можливість платити менше за рахунок своєї ринкової влади на ринку праці.

Слід підкреслити, що у випадку Б ми розглядаємо фірму, яка є конкурентною на ринку готової продукції і монополістом на ринку праці, тоді як у випадку А – фірму, яка є монополістом на ринку готової продукції і конкурентною на ринку праці.

Ситуація, коли на ринку праці діє продавець-монополіст, аналогічна до ситуації коли на ринку готової продукції діє монополія. Найчастіше монополістами на ринку праці є профспілки – професійні об’єднання найманих працівників. На окремих, вузькоспеціалізованих ринках праці (спорт, мистецтво) монополістами можуть бути люди з унікальними природними здібностями.

Наявність ринкової влади дозволяє монополістові нав’язати споживачам фактора вищу ставку заробітної плати порівняно із конкурентним ринком; однак це досягається скороченням обсягу праці порівняно із конкурентним ринком, тобто загрожує безробіттям. Профспілка може визначати будь-який рівень зарплати та відповідну кількість пропозиції праці.

Якщо на ринку праці діє одна профспілка, яка об’єднує значну частину працівників, але не всіх, тоді досягнення вищого рівня оплати праці членів профспілки може привести до втрати роботи незалежними найманими працівниками.

Ринкова структура, в якій на ринку з боку попиту діє монопсоніст, а з боку пропозиції – монополіст, має назву двостороння монополія.

Зазначимо, що для продавця-монополіста крива пропозиції не визначена, так як він старається за рахунок ринкової влади продати товар дорожче. Так само покупець-монопсоніст намагається купувати товар якомога дешевше. Отже, на ринку виникає конфліктна ситуація, яка може різноманітно моделюватися. Між покупцем і продавцем в даному випадку можливі компромісні угоди. Можливі поступки кожної із сторін визначаються різними чинниками, зокрема еластичністю попиту і пропозиції. Слід зазначити, що компромісні угоди наближають ринок до стану конкурентної рівноваги, тобто підвищують ефективність ринку.

Розглянемо приклад по ситуації Г. Фірма готова найняти 20 робітників за плату 10 дол., але профспілка вимагає від фірми найняти 25 робітників, кожен з яких одержував би 19 дол. В результаті, все вирішиться від укладання угоди між сторонами. Якщо профспілка реально загрожуватиме страйком, то вона може наблизити рівень заробітної плати до 19 дол. Якщо ж фірма може найняти робітників, що не входять до профспілки, то зарплата наближатиметься до рівня 10 дол. якщо ж загрози обох сторін однаково правдоподібні, то результатом даної угоди може бути рівень заробітної плати, наближений до конкурентного, тобто близько 15 дол.