Приклад виконання ситуаційног завдання.

Тимохін звернувся до комерційного банку з проханням надати йому кредит під заставу належної йому на праві власності квартири. Але керівництво банку інформувало його, що застава квартири як засіб забезпечення кредиту їх не влаштовує, тому що у випадку неповернення кредиту реалізація майна, взятого під заставу, можлива тільки через суд і з публічних торгів, що потребує багато часу.

Тому Тимохіну було запропоновано таке: він укладає з банком договір купівлі-продажу квартири, який належним чином оформлюється. У договорі буде пункт, за яким договір купівлі-продажу визнається недійсним, якщо Тимохін поверне до банку суму кредиту.

Чи правомірний такий правочин? Які юридичні наслідки укладення такого правочину? Проаналізуйте обставини справи та дайте обгрунтований висновок.

Виконання

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин купівлі-продажу квартири, який було запропоновано укласти між Тимохіним та комерційним банком, підпадає під регулюється нормами ЦК. Правочин вважається чинним за умови додержання вимог ст. 203 ЦК. Тобто зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У даному випадку не дотримано остання умова дійсності правочинів, тобто він не спрямований на реальне настання правових наслідків та виходячі із змісту ст.235 ЦК такий правочин є удаваним. Відповідно до ст. 235 удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин було вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 236 нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Суб’єкт, що вимагає визнання правочину недійсним як здійсненого з метою сховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений саме з такою метою. При цьому обов’язок доведення тієї обставини, що сторони подібної мети не переслідували, не може бути перекладено на відповідача (відповідачів) у такій справі.

Застосування ст. 235 ЦК до випадків, коли правочин вчинений з метою сховати інший правочин, можливе тільки в тих випадках, коли під ознаки зазначеної статті підпадає правочин, який сторони мали на увазі.

Фактично сторони уклали кредитний договір, оскільки Тимохін мав отримати необхідну йому суму, і в разі її повернення банку договір купівлі-продажу визнавався недійним.

Але ні істотні, ні додаткові умови договору купівлі-продажу не можуть містити умов щодо повернення продавцем суми, сплаченої за товар, оскільки, відповідно до ст. 655 ЦК, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’зується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Така ситуація може виникнути лише у випадку невиконання зазначеного договору і застосування двосторонньої реституції.

Крім того, слід зважити на положення ст. 215 ЦК, в якій встановлюється, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою− третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, встановлення підстав недійсності правочину не є компетенцією договірних сторін правочину.

Таким чином, відповідно до умови завдання було запропоновано укласти удаваний правочин, тобто правочин з метою приховати інший правочин. Удаваним є правочин купівлі-продажу квартири, укладенням якого банк намагався приховати інший правочин, а саме правочин з надання кредиту (ст. 1054), виконання якого забезпечувалося б тією самою квартирою. Удаваний правочин є оспорюваним, тому визнання його недійсним здійснюється за рішенням суду. Крім того, визнання правочину удаваним не тягне юридичних наслідків недійсності правочину. Якщо буде встановлено, що правочин було вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Прихований правочин (кредитний договір) буде дійсним лише у разі дотримання умов його дійсності, встановлених ст.203 ЦК. Аналіз умов дійсності правочину щодо кредитного договору свідчить, що сторонами порушені умови щодо простої письмової форми кредитного договору, передбачені ст. 1055 ЦК, що тягне визнання кредитного договору нікчемним. Таким чином, договір купівлі− продажу має бути у судовому порядку визнаний недісним як удаваний, а кредитний договір є нікчемним відповідно до закону. У судовому порядку можуть бути застосовані юридичні наслідки нікчемного кредитного договору, а саме двостороння реституція.