💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Література

Аверин В.А. Психология для детей и подростков. — СПб: Изд-во
В.А. Михайлова, 1998.—379 с.

Байярд Р. Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток / Пер. с анг.— М.: Просвещение, 1991.—224 с.

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук. метод. посібник.— К.: ІЗМН, 1998. — 240 с.

Выготский Л.С. Педология подростка / Собр. соч.: в 6-ти т., Т.4. Детская психология.— М.; Педагогика, 1984.— С. 5-242.

Кле М. Психология подростка / Пер. с фр.— М.: Педагогика, 1991.— 176 с.

Наш проблемный подросток: Учебн. пособие / Научн. ред. Л.А.Регуш.— СПб.: Союз, 1999.— 144 с.

Психологические особенности самосознания подростка / Под ред.
М. И. Боришевського.— К.: Вища школа, 1980.— 168 с.

Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста.— СПб.: Питер, 2000.— 624 с.

Ремшмидт X. Подростковый и юношеский возраст: Проблемы становления личности / Пер. с нем.— М.: Мир, 1994.— 320 с.

Трудный подросток: причины и следствия / Под ред. В.А.Татенко.— К., 1985.—165 с.

Формирование личности в переходный период: от подросткового к юношескому возрасту / Под ред. И.В Дубровиной.— М.: Педагогика, 1987.— 184 с.

Цукерман Г.А. Психология саморазвития: задача для подростков и их педагогов.— М.— Рига, 1995. — 239 с.

VI. ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

Соціальна ситуація розвитку старшокласників

Новий віковий період —рання юність (15—17 років) — вважають третім світом, що існує між дитинством та дорослістю. У цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає смисл свого життя. Якщо розглядати розвиток тільки як зміну психічних функцій, то всі основні новоутворення вже закінчились у підлітковому віці, закріплю­ючись та удосконалюючись у старшокласника. Тому деякі автори розглядають ранню юність як період завершення новоутворень, що виникли у підлітковому віці. І цей період з 1—12 до 17—18 років називають підлітковим.

Але розглядати розвиток старшокласника таким чином було б помилково. Кожен віковий період важливий сам по собі у житті окремої людини. Незалежно від зв'язку з іншими віковими періодами. Адже тільки з притаманною цьому віку соціальною ситуацією розвитку відбуваються досить істотні зміни особистості.

Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. У порівнянні з підлітками інтерес до навчання у них підвищується. Це пов'язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані з самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл та стають дійовими. Старшокласники, для яких головною є навчально-професій на діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбут­ньої професійної діяльності. Саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне відношення до навчання. їх цікавлять переважно ті предмети, які будуть потрібні у подальшому житті, їх знову починає хвилювати успішність навмання. Звідси і недостатня увага до «непотрібних» предметів, відмова від зневажливого ставлення до оцінок, що властива підліткам.

Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологіч­но готовими до дорослого життя. Поняття «психологічної готовності» передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній діяльності, громадському житті, майбутньому сімейному житті. Передусім, це потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтувати­ся у різноманітних подіях, що відбуваються у сучасному світі, що виступає у формі наукового, теоретичного світогляду, по­трете, наявність розвиненої рефлексії, за допомогою якої забезпечується свідоме та критичне ставлення до себе.

Сформувавшись, ці якості утворюють психологічну базу для соціального та особистісного самовизначення школярів — центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Головною ознакою цього періоду с потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях.

Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.

Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчиз­няній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробле­ного американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки.

Ідентичність — умова психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається «втраченою».

Канадський психолог Ж. Марша встановив чотири типових варіанти формування ідентичності:

1. Невизначену, ще не сформовану, «дифузну» ідентичність.

2. Наперед зумовлений, «приречений варіант розвитку».

3. Проба ролей або «мораторій» у спробі виробити ідентич­ність.

4. Реалізована або «зріла ідентичність».

Перший варіант означає, що молода людина не пройшла через випробування, пов'язані з самовизначенням; другий варіант передбачає, що індивід раніше виточеного терміну включився у «дорослу» систему взаємин, зробивши це під чужим впливом, — це розцінюється як несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості. У третьому випадку юнак знаходиться в процесі інтенсивного пошуку себе; «зріла ідентичність» свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації. Вказані варіанти формування ідентичності виступають в двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися й на початковому рівні, так і не переживши усіх труднощів та радощів процесу самовизначення.

Дифузна ідентичність пов'язана з інфантильним бажанням якомога довше не вступати у доросле життя, з стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому несприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати «нічим» (якщо це єдиний спосіб самоствер­дження, що залишився).

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити головне завдання, яке ставить перед ним суспільство, — завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Життєвий план — явище одночасно соціального та етичного порядку, тобто, ким бути (професійне самовизначен­ня) та яким бути (моральне самовизначення). Життєвий план виникає, на думку І.С. Кона, тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але й способи його досягнення, шлях, яким збирається йти людина, ті об'єктивні та суб'єктивні ресурси, які йому для цього знадобляться.

Життєвий план — це план діяльності, тому він «заземлю­ється», в першу чергу, на вибір професії.

У професійному самовизначенні у віковій психології розрізняють ряд етапів.

Перший етап — дитяча гра, протягом якої дитина приймає на себе різні професійні ролі, «програючи» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки.

Другий етап — підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії.

Третій етап, який охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького віку, — попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються та оцінюються спочатку з точки зору інтересів підлітка («Я люблю читати художню літературу», «Стану філологом»), потім — з точки зору його здібностей («В мене гарні справи з математикою; може, зайнятися нею?») і, нарешті, з точки зору його системи цінностей («Хочу допомагати людям, стану юристом»).

Четвертий етап — практичне прийняття рішення, власне вибір професії включає в себе два головних компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності. Вибір спеціальності — багатоступеневий процес. Вже до кінця IX класу школярі повинні зробити вибір між трьома соціаль­ними орієнтаціями: на загальну освіту (вступ у X клас), на професійну освіту (вступ в ПТУ або технікум), безпосередньо на роботу (з наступним завершенням або незавершенням освіти). Крім інтересів, здібностей та ціннісних орієнтацій, важливу роль у прийнятті рішення має оцінка своїх об'єктивних можливостей — матеріальних умов сім'ї, рівня навчальної підготовки, стану здоров'я і т.д. Той, хто вибирає професійну освіту або роботу, повинен відразу ж доповнити соціальну орієнтацію професійною — куди саме поступити та що робити. У інших таке рішення відкладається до закінчення XI класу, до того ж у одинадцятикласників, як і у дев'ятикласників, вибору професії передує більш широка соціальна орієнтація: установка на вуз, спеціальну професійну освіту або роботу.

Вибір професії передбачає наявність у школярів інформації двоякого роду: про світ професій (в цілому) взагалі та можливо­сті і вимоги кожної з них; про себе, свої здібності та інтереси. І такої інформації старшокласнику не вистачає. В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід — відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників обирав професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення — це віковий період, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості і рівень домагань старшокласників.

Вибір професії — складний та довгий процес, під час якого снує певна небезпека. Наприклад: відкладання у часі професій­ного самовизначення у в'язку з відсутністю стійких інтересів (це відповідає етапу дифузної ідентичності по Ж. Марша).

Звичайно, невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього. Спроби батьків прискорити цей процес за допомогою прямого психологічного впливу, як правило, дають негативні результати, викликаючи у старшокласників зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого самовизначення, і небажання взагалі щось вибирати (що відповідає стадії «приречення» або «дифузії» ідентичності за Ж. Марша).

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж мас свої недоліки. Підліткові захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить психологічним захисним механізмом, засобом втечі від сумнівів. У майбутньому це може призвести до розчарування. Іноді рання профе­сіоналізація пов'язана з несприятливими сімейними умовами, низькою успішністю та іншими негативними факторами, які знижують рівень свідомого та добровільного вибору.

Важливий також і рівень інформованості старшокласників як про майбутню професію, так і про самих себе. Юнаки та дівчата погано знають конкретні особливості кожної професії, що робить їх вибір переважно випадковим. У виборі професії велике значення має професійна консультація, яка є у багатьох містах нашої країни.

Вибір професії відображає певний рівень особистісних домагань. Він включає оцінку своїх об'єктивних можливостей (людині, яка у дитинстві не вчилася музиці, важко поступити в консерваторію) та оцінку своїх здібностей. На старшокласника впливає суб'єктивний рівень вимог, які пред'являються ним до професії, він часто завищений. Найчастіше це стимулює людину до подолання труднощів. Гірше, якщо рівень запитів занижений, і юнак ні до чого не спрямований.

Підготовка молоді до праці і вибір професії — важлива держав­на справа. Необхідно забезпечити зв'язок загального та трудового виховання, організувати участь старшокласників у суспільно корисній праці, забезпечуючи свідомий вибір професійної підготовки.

Професійна орієнтація — частина соціального самовизна­чення особистості. Вибір професії по-справжньому вдалий тільки тоді, коли він пов'язаний з соціально-моральним вибо­ром, з роздумами про смисл життя.

Старший шкільний вік — початкова стадія фізичної зрілості та одночасно стадія завершення статевого розвитку.

У фізичному відношенні це період спокійного розвитку. Зростання ваги тіла стає більшим відносно збільшення росту. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліткова непевність рухів. Інтенсивно йде розвиток мускулатури (ріст м'язів у довжину та ширину). Продовжується розвиток мозку, проходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відповідних функцій.

Все це визначає готовність старшого школяра до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток впливає і на розвиток деяких якостей особистості.

Серед старшокласників, як і серед людей будь-якого віку, розрізняються три головні типи побудови тіла: екдоморфний (з надлишком ваги), мезоморфний (стрункий, мускулистий), ентоморфний (худий, кістлявий). Важливо враховувати належ­ність юнака чи дівчини до того чи іншого типу, оскільки цінність їх в очах однолітків неоднакова (перевага серед них віддається мезоморфному типу), відповідно і їх вплив на становлення особистості теж різний.

Старшокласники ендоморфного типу часто не мають симпатії серед однолітків, це ускладнює їх входження в малу групу, їм частіше, ніж іншим, необхідна підтримка. 1 навпаки, юнаки і дівчата з мезоморфним типом побудови тіла знахо­дяться завжди в центрі уваги, адже зі струнким тілом асоцію­ються якості ватажка, спортивність, енергійність.

Але вплив типу будови тіла на особистість не однозначний і не фатальний. Багато залежить від самосвідомості старшо­класника. Один, усвідомивши свою фізичну слабкість, пасивно підкоряється або починає відчувати себе неповноцінним. Ін­ший компенсує недолік досягненнями в Іншій сфері (наприклад, в навчанні). Третій намагається виправити фізичний недолік (наприклад, заняттями спортом). Вибір цих варіантів обумовлений як особистісною позицією старшокласника, так і позицією дорослих, що його оточують.

Разом з тим, статева зрілість старшокласника ще не означає зрілості соціальної. Юність — це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти.

Деякі особливості індивіда в ранній юності залежать від його когнітивного розвитку у цей період життя.

2. Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості.

Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності сягає процес сприймання, що стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами; самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, пережи­ваннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласни­ків досконалішої репродуктивної уяви, і водночас, у них розвивається і творча уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Немає старшокласника, який би не мріяв про своє майбутнє. У старшокласників, порівняно з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї уяви. Вони співвідносять образи своєї уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями.

Пам'ять старшокласників характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам'я­товування. Відбувається спеціалізація пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно зростає і продуктивність пам'яті стосовно абстрактного матеріалу. Старшокласники переконуються, що запам'ятовування не зводиться до розуміння, що потрібні спеціальні прийоми запам'ятовування, збереження та відтворення. Вони прагнуть оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність.

У ранньому юнацькому віці розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об'єктах, переборювати дію сильних відволікаючих подразників, розподіляти й переклю­чати увагу. Зростає роль післядовільної уваги, яка виявляється за умови, що учіння спонукається спеціальними інтересами. Для юнаків і дівчат, у яких склались такі інтереси, все, що є об'єктом їхніх інтересів, стає й об'єктом їхньої уваги.

У старшому шкільному віці свідомо і цілеспрямовано форму­ються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегли­вість, самоконтроль, обдуманість, критичність тощо. Але продуктивність зусиль молоді а ранньому юнацькому віці залежить часто від настрою. Під час даного періоду декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. Захоплення «надзвичайними пригодами» призводить до ігнорування повсякденних обов'яз­ків, внаслідок чого виникають конфлікти.

На думку Г.С. Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелекту­альне дозрівання.

Більшість сучасних робіт, присвячених питанню розумово­го розвитку, спираються на ідеї Ж. Піаже. Вчений виділив п'ять стадій когнітивного розвитку, ідо відповідають певним віковим періодам (див. табл. 6.1). Кожна стадія спирається на результати попередньої та одночасно розвиває наявні здібності. Згідно з Піаже, інтелект є однією з форм адаптації організму. Взаємодія індивіда та оточення представляє собою єдність процесів асиміляції та акомодації.

Асиміляція — впорядкування зовнішніх вражень та подій в суб'єктивну систему зв'язків, а під акомодацією вчений розумів перетворення па «настройку» схем під впливом зовнішніх подій. Асиміляція та акомодація встановлюють рівновагу між великим світом та виробленими інтелектом «формами» його засвоєння та розуміння. Усі п'ять стадій когнітивного розвитку характеризують цей постійний пошук рівноваги, що веде до покращення здатності осмислювати та впорядковувати усе, що відбувається.

Необхідно зупинитися на двох акцентах стадіальності розвитку інтелекту, встановленого Ж. Піаже.

Таблиця 6.1 Схема когнітивного розвитку за Ж. Паже

По-перше, оволодіння певними розумовими операціями неможливо відділити від процесу навчання. Визнаючи значення інтелектуальної стимуляції в дитинстві для розвитку мислення, Піаже водночас зазначав, що підлітки засвоюють формальні операції незалежно від шкільного навчання.

Але дослідження психологів П.Я. Гальперіна та В.В. Давидова довели, що при спеціальному навчанні третьокласники здатні вирішувати абстрактні задачі. М. Кле, аналізуючи дану проблему, підкреслює, що соціальне походження, попередні досягнення та якість освіти — все це здійснює безпосередній вплив на розвиток формальних когнітивних структур. По-друге, значна частина психологів вважає, що якісний розвиток інтелекту не може завершитися до початку юності, формальне мислення тільки з'являється в юнацькому віці. Ж. Піаже стверджував, що кожна нормальна людина може досягнути стадії формальних операцій за умови, що його соціальне оточення й отриманий досвід «дають живлення» його розуму. За стадією рішення проблем, якою завершується модель Піаже, йде стадія уміння знаходити і формулювати проблеми. Суттєвими ознаками цієї фази розвитку інтелекту є нестандартний підхід до вже відомих проблем, вміння включати часткові проблеми в більш загальні тощо.

Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Учні нього віку більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Розрізнені знання перетворюються в систему знань, яка є основою формування наукового світогляду, зокрема, переконань. Актуаль­ною стає потреба в науковому обґрунтуванні, пошуку теоретичних пояснень явищ дійсності, логічному доказі.

Завдяки цьому процес міркування стає економнішим і продуктивнішим; формується система взаємопов'язаних узагаль­нених і образних операцій. Мислення стає дедуктивно-гіпотетич­ним завдяки перетворенню конкретних мислительних операцій на формальні, які включаються в єдину, цілісну систему.

За даними Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці від 12 до 18 років) полягає в новому орієнту­ванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого і потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються фактами, відкидаються; гіпотези, які підтверджуються, набувають стату­су наукового відкриття чи наукової теорії.

Поява формального мислення означає узагальнення їх як суб'єктів пізнання, новий підхід до розв'язання задач, який полягає у спрямованості на організацію фактів (комбінаторний аналіз), на виділення й контроль змінних величин, формування гіпотез та їх логічне обґрунтування й доведення.

Незадоволення світом дорослих та бунт проти нього — це результат нової здібності оперувати ідеальним. Пристосовую­чись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму.

Старшокласники критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих. Вони схильні до постановки проблем, до диспутів і філософствування.

Здатність до інтроспекції (самоспостереження) проявляєть­ся через здатність розрізняти протиріччя між думками, словами та вчинками. Мислительний процес використовує нові можливості для створення ідеалів, які не обов'язково виголошувати або втілювати в життя.

У ці роки думка остаточно поєднується зі словом, внаслідок чого утворюється внутрішнє мовлення як основний засіб організації мислення та регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовленнєвим, а мовлення інтелектуалізованим. Виникає повноцінне теоретичне мислення.

Інтелектуальний розвиток старшокласників можна прискори­ти, вдосконалюючи понятійну форму мислення, мовленнєвий інтелект та внутрішній план дій.

Вони не існують незалежно одне від одного, і формувати кожен з них окремо, без зв'язку з іншими, неможливо.

У сучасній школі недостатньо уваги приділяється розвитку внутрішнього плану дії (заважають калькулятори, готові програми та ін.). Необхідні спеціальні вправи, спрямовані на те, щоб одні і ті самі дії якомога частіше виконувалися не з реальними, а з уявними предметами, тобто в думках. До тих пір, поки рішення до кінця не продумано в голові, доки не складений план включених до нього дій і поки він не вивірений на логічність, до практичного здійснення рішення не варто приступати. Цими правилами можна користуватися на заняттях з усіх шкільних предметів. Необхідно зауважити, що усю роботу з інтелектуального розвитку старшокласників необхідно проводити комплексно, застосовуючи вправи так, щоб вони розвивали інтелект за усіма напрямками.

В умовах переходу до ринкових відносин значення практично­го інтелекту старшокласників особливо зростає. У структуру практичного інтелекту входять такі якості розуму як діловитість, економність, обачливість, вміння швидко вирішувати задачі, що виникають. Діловитість виявляється в тому, що людина може відшукати оптимальне рішення у будь-якій складній ситуації. Економність виявляється у тому, що людина здатна знайти спосіб дії з найменшими витратами, що веде до потрібного результату. Обачливість, як якість практичного мислення, — вміння передба­чити наслідки тих чи інших рішень. Вміння оперативно вирішу­вати задачі проявляється у кількості часу, який минає з моменту виникнення задачі до її практичного вирішення.

Розвиненим можна вважати таке практичне мислення старшокласника, якому притаманні усі вказані властивості. Його необхідно формувати в учнів, починаючи з перших років навчання як у школі, так і вдома.

Ранній юнацький вік сензитивний для формування професій­но орієнтованих знань, умінь та навичок. В інших вікових періодах вони не розвиваються з такою швидкістю і так надовго не закріплюються у досвіді, яку ці шкільні роки. Ті учні, які в старших класах школи не виявляли лінгвістичних, музичних, математичних, фізичних, художніх здібностей, майже ніколи не стають видатними філологами, математиками, фізиками, художниками, хоча трапляються і винятки. Так, Ейнштейн мав погані оцінки з фізики, юний Гегель — посередні оцінки з філософії, а Верді був відрахований з консерваторії.

Характерним для інтелекту старшокласника с розвиток творчих здібностей, це виявляється в інтелектуальній ініціативі та створенні чогось нового. Ж. Піаже вважав, що виявити розумовий потенціал особистості можливо, з’ясувавши її інтереси, де максимально розвиваються здібності.

Існує три загальних підходи до вивчення вікових закономірно­стей творчості. Перший підхід акцентує увагу па зв'язок максимальної продуктивності з віком, аналізуючи результати діяльності людини. Найпродуктивнішим періодом життя є період від 20 до 40 років зі значними варіаціями по професіях. Існують і Інші точки зору. Так, італійський психолог Антоніо Менегетті стверджує, що цей вік — 45 років.

Другий підхід — особистісний, коли порівнюючи якості лю­дей, відомих творчими досягненнями, з якостями менш креативних людей, психологи намагаються виявити найважли­віші риси творчих особистостей.

Третій підхід передбачає аналіз мислительних процесів, які. як припускають психологи, виділяють творчу особистість серед нетворчих. Цей підхід найближчий до вивчення власне інтелекту. (Інтелект — це сукупність найзагальніших розумо­вих здібностей).

Психологи Ліндсей, Норман вважають, що творчому мислен­ню заважають такі особливості особистості, як тривожність, конформізм, високий рівень критичності. Американський психолог Дж. Гілфорд, автор розширеної концепції інтелекту, зазначає, що творче мислення пов'язане з домінуванням у ньому чотирьох особливостей: оригінальності, гнучкості, образності та спонтан­ності. Він виділяє два типи мислення: конвергентне, необхідне для знаходження єдино творчого розв'язання задачі, і дивергентне, яке передбачає, що на одне і те ж запитання може бути велика кількість однаково правильних відповідей.

Конкретні особистісні якості творчих юнаків різноманітні, тому що залежать як від основної сфери діяльності людини, так і від виховання.

Наприклад, наукова творчість, звичайно, поєднується з високими загальними показниками інтелекту, здатністю до абстрактно-логічного мислення, що зовсім не обов'язково для художників. Багато залежить від виховання: обдарований старшокласник, самовираженню якого щось перешкоджає, часто виявляє риси тривожності, які відсутні у того, кому родина та школа дають можливість реалізувати свої здібності. Оригіналь­ність мислення іноді легко сплутати з «оригінальніченням» як засобом самоствердження, а потяг до самостійності — з негативізмом. Вчителю важливо своєчасно з'ясувати сферу творчої спрямованості старшокласника та стимулювати її розвиток у бажаному напрямку.

Розумовий розвиток старшокласників заключається не стільки у зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Це, за визначенням Е.А. Клімова, індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно звертається людина з метою врівноваження своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. У пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність індивідуальних варіацій у способах сприйняття, запам'ятовування та мислення, за якими стоять різноманітні шляхи отримання, накопичення, переробки та використання інформації. Стиль мислення старшокласника залежить від типу його нервової системи, який впливає і на успішність. Старшо­класники з інертною нервовою системою в умовах переванта­ження учбовими завданнями вчаться гірше, ніж учні з рухливим типом нервової системи. Але ці недоліки компенсуються стараннішим плануванням та контролем своєї діяльності. Індивідуальний стиль розумової діяльності старшокласника вимагає від вчителя індивідуалізації навчання та надання своєчасної допомоги у формуванні особистості.