💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Характерні особливості учбової діяльності 2 страница

Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів та в практичній діяльності.

Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей. Американський психолог Г. Крайг, узагальнюючи дослідження своїх колег, виділив три ознаки у поведінці тих батьків, у яких діти мають хороші результати у навчанні. 1. Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей. Такі батьки допомагають дітям розвивати упевненість у собі, заохочують до виконання відповідних віку завдань у школі І вдома. 2. Ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов'ю. Вони використо­вують методи контролю і підтримки дисципліни, характерні скоріше для авторитарного, ніж демократичного стилю. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почувають себе у безпеці І знають, що вони бажані і любимі. 3. Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно вислуховують дітей, розмовляють з ними, підтримують інтерес до пізнання {Г. Крайг та ін.).

Розлучення батьків, насилля в родині створюють сильні стреси у дітей і суттєво впливають на їх шкільне навчання. Ще до розлучення батьків молодший школяр здатний помічати розлади між батьками, що створює емоційну напругу та різні уявлення про те, що буде з ним після розлучення батьків. У більшості випадків у таких дітей знижується навчальна успішність. Коли ж наступає розлучення, у молодшого школяра з'являється почуття суму, гніву, тривоги. Дитина стає придушеною, або занадто подразливою і, у більшості випадків, починає погано вчитися, стає неслухняною, а у 4—7 класах може, з великою імовірністю, втратити емоційний зв'язок з родиною.

Неповна родина по-різному впливає на навчальні успіхи молодших школярів. У тих випадках, коли мати-одиначка не має постійної роботи, матеріально незабезпечена, в неї виникає постійна емоційна напруга, депресія, невротична тривога. Все це у більшості випадків негативно відбивається І на емоційному стані дитини, її розумовому розвитку, на успіхах у навчанні. Дещо краще становище у того молодшого школяра, де мати-одиначка має постійну роботу, яка їй подобається. У такій неповній родині часто спостерігається високий рівень самоповаги і відносно сильне почуття родинної єдності і солідарності. Все це створює соціально-психологічні умови для успішного навчання дитини (Г. Крайг та ін.).

Ігрова діяльність. Перехід дитини від гри до учіння є серйозною подією в житті, пов'язаною з появою нових мотивів. Але це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласни­ків, певною мірою використовуються Ігрові дії. Гра, як вид діяль­ності, не тільки зберігається в їх житті, а й продовжує розвиватися.

Особливе значення для розвитку дитини мас сюжетно-рольова гра. У молодшому шкільному віці вона стає змістовні­шою, ніжу дошкільному. У рольових іграх дошкільнята творчо успадковують та копіюють події з життя сім'ї, дитячого садка, тоді як рольова гра молодших учнів грунтується на взаємовід­носинах у класному і шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольовій грі діти розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоюванні соціальних форм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду, важливого для подальшого їхнього розвитку. У рольовій грі дитина підлягає прийнятим правилам. Вона виявляє готовність, на вимогу партнерів по грі, взяти на себе іншу, менш цікаву роль.

Подальшого розвитку у молодшому шкільному віці набува­ють конструктивні ігри. Вони сприяють більшій обізнаності з властивостями різних матеріалів, усвідомленню просторового їх розміщення, диференціації форм тощо. Особливої уваги потребують ігри, пов'язані з комп'ютером. Це питання вимагає спеціального вивчення змісту ігор, їх впливу на розвиток дитини, її психофізіологічний стан, включаючи і здоров'я дитини.

Вміло спрямована вчителем і батьками гра молодших учнів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Якщо в процес навчальної діяльності включити елементи гри, то можна викликати у дітей приємні переживання і тим підвищити їх пізнавальну активність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують трудові завдання ігрового характеру.

Розвиток ігрової діяльності в молодших школярів іде від побутових ігор з виробничим сюжетом та із тим, що відображає суспільно-політичні події. Поряд із сюжетними значне місце займають рухливі і настільні ігри.

Є значні індивідуальні й вікові особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. В одних дітей число їх за тиждень не перевищує п'яти, а в Інших — доходитьдо чотирьох на день. Найактивніші, щодо кількості різноманітних ігор, учні других класів. В учнів третіх класів їх трохи менше, але вони змістовніші. Є також деякі відмінності в іграх хлопчиків та дівчаток. Перші віддають перевагу розвагам з автомашинами, літаками, ракетами. У других переважають ігри з ляльками. УII— IV класах інтерес дівчаток до гри з ляльками дещо знижується, але продовжує займати значне місце.

3. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

Розвиток відчуттів і сприймань. У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприйман­ня, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір (Є.І. Ігнатьєв). Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий І дотико­вий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом периептивного тренування в зоровій деференціації форм фігур- При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, зле й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивіюго розрізнення форм об'єктів (О.В. Скрипченко). У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. У перші тижні навчання 12, 3% першокласників «перевернуто» пишуть цифру 6; 10, 6% — букву Я; 19, 2% — букву Б. Більшість цих дітей відчуває труднощі і в сприйманні розміщення предметів у просторі (О.В. Скрипченко). Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі І читанні. Частина таких дітей відноситься або до групи учнів з дисграфією (з надмірними труднощами в оволодінні письмом), або до групи дітей з дислексією (з надмірними труднощами в оволодінні читанням). Але не тільки згадані особливості сприймання і відтворення об'єктів визначають дітей-дисграфіків і дислексиків. Спостереження показують, що таких дітей ні в якому разі не можна зараховува­ти до розумово відсталих. Г. Крайг та інші наводять багато фактів, коли з таких дітей виростали видатні особистості Наприклад, Т. ЕлІсон, Х.К. Андерсен та багато інших у молод­ших І частково у середніх класах зараховувались до дислекси­ків. Велика кількість таких дітей у процесі переборення труднощів читали хоч і повільно, але вдумливо, набували віри у свої сили і ставали видатними особистостями.

Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів. У їх катетеризації важливу роль відіграють гіпотези (Г.С. Костюк, О.В. Скрипченко). Адекват­ні гіпотези прискорюють процес утворення образів, неадекват-_ні — затримують. За нашими даними, з віком в учніа І— III класів помітно зростає кількість адекватних гіпотез при сприйманні предметів в утруднених умовах.

В учнів третіх класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів І кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так І у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо). Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає в 1, 8 раза порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати.

Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, за свідченням Б. Нємевського, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольоро­вої чутливості учнів. У цій країні є своєрідна кольоростична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до кольористичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі — до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться «милуван­ням», пише Б. Нємевський. У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватись красою природи. Підвищується у молодших школярів і здатність розрізняти висоту звуків, чому особливо сприяють заняття з музики і співів. Для початкового навчання музики молодший шкільний вік є найбільш сприятливим. За даними соціальних досліджень (А.Д. Коган, Н.В. Тимофеєв та ін.), у молодшому шкільному віці зростає гострота слуху, а також здатність розрізняти висоту тонів. Так, учні третіх класів розрізняють висоту тонів у 2, 7 раза точніше, ніж першокласники.

Точність сприймання й відтворення коротких звукових сигналів підвищується в учнів третіх класів порівняно з першокласниками в 1, 6 раза. З віком кількість помилок у відтворенні сигналів молодшими школярами зменшується, Є значні індивідуальні відмінності в точності сприймання й відтворення звукових сигналів. З віком діапазон їх збільшу­ється. Дівчатка дещо точніше сприймають і відтворюють звукові сигнали (О.В. Скрипченко).

Фонетичний слух у молодших школярів швидко розвивається під впливом систематичної роботи на уроках читання, письма і усного мовлення. Належна увага вчителів до розвитку в учнів слуху сприяє успішному оволодінню ними читанням і письмом, запобіганню помилкам у звуковому аналізі слів та їх писемному відтворенні.

У процесі навчання у школярів розвивається сприймання форм предметів. При цьому в сприйманні першокласників часто форма предметів чітко не виділяється. Так, наприклад, О.І. Галкіна пропонувала учням І класу намалювати форми деяких предметів, У 40% випадків першокласники малювали предмети з притаманними їм ознаками, але при цьому форма предметів дітьми ігнорувалася. Хустинку вони малювали з каймою і візерунками, але не квадратної форми.

Учням молодшого шкільного віку важко сприймати перспективу. Малюючи такі предмети, як стіл, будинок, літак тощо, першокласники виділяють об'ємні ознаки, але ще не передають перспективу (Н.Ф. Четверухін).

Першокласники правильно визначають місце предметів (праворуч, попереду-позаду тощо), осмислено сприймають предмети, які знаходяться справа-зліва, попереду-позаду від іншої людини, правильно називають праву і ліву руку людини, яка стоїть навпроти нього. Школяр цього віку може уявити себе на місці цієї людини, визначити, де від неї буде правий бік, а де — лівий. Учні І—-II класів здатні визначити просторові співвідношення різних предметів, якщо поставлене перед ними завдання має конкретний, наочний характер. Якщо ж даються Що приблизно 75% дітей буде знаходитися на першій, 15% — на другій, 9% — на третій і 1% — на четвертій стадії. Проте, на Ці показники впливає не тільки вік дітей, а й зміст картин. Існу­ють і інші класифікації сприймання дітьми і підлітками картин.

Формування спостережливості сприяє естетичному вихован­ню учнів. Вирізування, ліплення, конструювання, моделювання. робота на пришкільній ділянці також потребують сприймання і виступають як стимулятори його розвитку.

Пам'ять. Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються в розвитку пам'яті дитини. За даними дослідження П.І. Зінченка. А.О. Смірнова, ГА. Орпстейп та ін. при цілеспрямованій робо­ті учителя у молодших школярів поступово змінюються способи запам'ятовування. Більшість першокласників просто повторюють кожне слово, яке необхідно запам'ятати. У III кла­сі більшість дітей повторюють слова групами. Деякі з них групують слова за загальними ознаками. Окремі учні IV класу при запам'ятовуванні використовують семантичну обробку матеріалу, логічні висновки для реконструювання подій. Здійснюючи Індивідуальний підхід, учитель може стимулювати окремих учнів створювати «розумовий образ», який відрізня­ється яскравістю і краще запам'ятовується. Можна навчити найбільш розвинених учнів IV класу прийому відшукування інформації у пам'яті, створювати різноманітні сценарії для збереження запам'ятованого.

У молодшому шкільному віці значно підвищується здатність заучувати й відтворювати. Зростає продуктивність запам'ятову­вання навчального матеріалу. Порівняно з першокласниками в учнів другого класу запам'ятовування конкретного матеріалу збільшується на 28%, абстрактного — на 68%, емоційного — на 35% (М.Н. Шардаков, Є.А. Фарапанова та ін.). Обсяг запам'ятовування за однаковий проміжок часу однакового матеріалу з віком і навчанням молодших школярів теж зростає. Якщо прийняти обсяг запам'ятовування першокласника за 100 балів, то він виразиться в учня II— III класів 163 балами (М.Н. Шардаков).

В учнів II— III класів зростає міцність запам'ятовування (С.Г. Бархатова). У молодших школярів інтенсивно розвива­ється точність запам'ятовування тексту. Учні III класу в середньому в 2, 4 раза точніше запам'ятовують текст порівняно з учнями І класу і в і, 5 раза точніше, ніж учні II класу. Існують значні Індивідуальні відмінності в кількості Й точності відтворення тексту.

З віком у молодших школярів підвищується точність впізна­вання запам'ятованих об'єктів. Найбільший діапазон відмінно­стей у впізнаванні спостерігаються у першокласників, а в учнів третіх класів він значно звужується (у 4—5 разів). Дівчата початкових класів дещо точніше впізнають об'єкти, ніж хлоп­чики цього віку (О.В. Скрнпченко). Відбуваються й якісні зміни У процесах впізнавання. Першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх загальні ознаки (родові), а третьоклас­ники детальніше їх аналізують, виділяють у них більш специфічні видові й індивідуальні ознаки (Є.М. Кудрявцева).

Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування {у бік зростання ролі довільного), образної та словесно-лопчної пам'яті. У молодшому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам'ять. Цей розвиток обумовлений мовленням учнів у зв'язку із засвоєнням учнями навчальної програми (П.І. Зінченко, Г. Середа). Згадані автори підкреслюють, що запам'ятовування першокласників недостатньо цілеспрямоване. Лише у третьокласників зростає цілеспрямованість, а заучування набуває мотивованого характеру. Спостереження показують, що в процесі запам'ято­вування спостерігаються значні індивідуальні відмінності, особливо в учнів третіх класів. Вони проявляються не тільки у швидкості і точності запам'ятовування, а й у прийомах заучування навчального матеріалу.

У молодшому шкільному еіці відбувається інтенсивний розвиток довільної пам'яті, довільного запам'ятовування й відтворення. Але без спеціального керівництва розвитком пам'яті молодші школярі звичайно використовують тільки найпростіші способи довільного запам'ятовування і відтворен­ня (переказ). Спроби використати продуктивні способи ускладнюють роботу учнів. Так, у школярів II класу переказ оповідання з використанням готового плану дає нижчі результати, ніж просте повторення (П.І. Зінченко, Г.В. Рєпкін).

Розвиток довільної пам'яті не означає послаблення мимовільних видів запам'ятовування. Вони відіграють важливу роль у збагаченні досвіду молодших школярів. В учнів І— III класів довільне запам'ятовування буває найбільш продуктивним тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності, хоч ця діяльність і не має спеціального мнемічного спрямування. У розвитку мимовільної пам'яті у молодших школярів з'являються нові якісні особливості, породжувані новим змістом і формами їх діяльності. Мимовільне запам'ятовування і відтворення включається у систематичне виконання ними навчальних -завдань. Завдяки цьому, а також у зв'язку з дальшим розвитком мислення, воно набуває дедалі більшої систематичності і вищої продуктивності. Спираючись на можливості мимовільної пам'яті і створюючи необхідні умови для її функціонування, можна забезпечити набуття молодшими учнями досить великих за обсягом і складних за змістом знань (П.І. Зінченко).

На розвиток пам'яті у молодших школярів впливають не тільки притаманні тенденціїу вікових закономірностях пам'яті, ай методи і способи роботи учителя, змістовна і структурна побудова підручників, навчальних посібників. Чітке структурування учбового матеріалу на уроці, системність в організації навчальної діяльності учнів, послідовність інформаційного матеріалу, логіка його викладу на уроці суттєво впливає на розвиток пам'яті у молодших школярів (П. Зінченко, В. Волошина, Г. Середа та ін). Згадані дослідники дають деякі поради по запобіганню забування учнями навчального матеріалу, виходячи із власних досліджень та даних Еббінгауза, К.Д. Ушинського та інших. Вони стосуються систематичного повторення навчального матеріалу особливо в найближчі дні.

Уява. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм Д° творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування Д° логічно обгрунтованої побудови нових образів. Розвитку репродуктивної уяви у дітей молодшого шкільного віку важливо надавати особливої уваги. На думку деяких психологів, якщо не розвивати відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці, то це неминуче призведе ло гальмування художнього сприймання не тільки у цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості.

Зростає вимогливість дитини до витворів своєї уяви. Якщо дошкільник, зазначав Ю.Ю. Самарій, задовольняється для зображення літака двома перехрещеними лініями, то першо­класник домагається, щоб зображений ним літак був «таким, як справжній». З віком малюнок дітей робиться повнішим, збільшується кількість зображених деталей.

Зростає швидкість утворення образів фантазії. Так, якщо активізувати уяву дітей, пропонуючи їм сприймати чорнильні плями, то виявляється, що у першокласників середня швидкість утворення образів фантазії коливається в межах від ЗО до 35 с, в учнів других класів-— від 16 до 27 с, у третьокласників — від П до 20 с. Чим менші за віком діти початкових класів, тим більше у них виникає образів, що складаються з одного предмета («Я бачу Бабу-Ягу»), і менше образів, що складаються з групи предметів («Ось тут кінь, людина, камінь і дерево»). З образами фантазії в дітей пов'язані їх бажання. З віком в учнів початкових класів, у зв'язку з образами їхньої уяви, збільшується кількість бажань, здійснення яких випереджає можливості сучасної науки й техніки. Водночас у них виникає менше бажань, які потенційно можуть бути здійснені на певному етапі їхнього життя («Якби у мене була чарівна паличка, я став би льотчиком і кожний день літав на літаку») (О.В. Скрипченко).

Засвоєння молодшими школярами змісту прочитаних оповідань, розв'язування ними математичних задач, розуміння природних явищ, історичних подій потребує створення нових образів. Учні молодших класів успішно справляються з такими завданнями в роботі над текстом (наприклад, складання заголовків до його частини) тільки тоді, коли вони уявляють собі ті події, про які йдеться. Створення таких уявлень допома­гає учням зрозуміти зміст тексту, узагальнити в коротких назвах його окремі частини і краще його запам'ятати (Л.К. Балацька).

Успіхи в засвоєнні молодшими школярами усного й писемного мовлення збагачують зміст образів, змінюють способи їх утворення. Цей процес набуває дедалі довільного характеру (А.П. Семенова). Велику роль у розвитку уяви молодших школярів відіграє читання художньої літератури. Художній опис дає дітям можливість уявити собі картину, змальовану автором, перенестись в зображувану ним обстановку, «бачити» і «чути» героїв твору, переживати найрізноманітніші їх почуття (Б.М. Теплов).

Активність творчої уяви учнів молодших класів може змінюватись залежно від поставленого перед ними завдання. Так, якщо учням третіх класів дати завдання розв'язувати задачі з поясненнями і без пояснень, то при розв'язуванні задач з поясненнями більшість учнів виявляють елементи творчої уяви різного рівня. За результатами розв'язання учнями третіх класів задач з поясненнями можна бодай частково судити про творчу уяву як складову здібностей (М.П. Задєсенець),

Розвиток мислення. Вік першокласників, за Ж. Піаже. припадає на перехід від доопера цій ного мислення до мислення на рівні конкретних операцій. Діти цього віку здатні встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, якщо вони можуть безпосередньо спостерігати за зміною об'єкту. Досягнення рівня конкретних операцій відкриває можливості для учніа II—IV класів теоретич­но міркувати про світ, в якому вони живуть і створює основу для досягнення стадії формальних операцій, яка розпочинається уже в 11—12-річних дітей.

Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра зміню­ються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному, залежно від змісту навчання. Завдання його полягає в тому, щоб забезпечувати розвиток не тільки конкретного, а й абстрактного мислення молодших школярів. Виконуючи завдання на визначення об'єктів, першокласники на початку навчального року здебільшого виділяють функціональні їхні ознаки, тобто ознаки, пов'язані з призначеннями предметів («будинок, щоб жити», «ніж, щоб різати», «корова дас молоко» тощо). Під впливом навчання в учнів стає дедалі менше таких визначень. З'являються визначення, в яких перелічуються істотні й неістотні ознаки об'єктів («кавун— плід, він росте, зверху зелений або ж темний, а всередені червоний, смачний, є насіння»), а потім загальні й істотні ознаки, властивості окремих предметів. Учні II—IV класів відомі їм поняття визначають, виділяючи загальні та істотні ознаки об'єктів.

Учні перших і частково других класів застосовують переважно практично-дієвий і образно-мовний аналіз. Діти порівняно легко розв'язують задачі, коли можна використати практичні дії із самими предметами, наприклад, паличками, кубиками або виділити ознаки частин предметів, спостерігаючи їх. Спочатку аналіз є елементарним. Так, першокласники на початку навчального року схильні аналізувати тільки одну частину предмета (у розповіді під час опису картини вони визначають одну-двІ події, не виділяючи головної). Поступово аналіз набуває комплексного характеру, стає повнішим, оскільки учні розглядають більш-менш усі частини чи властивості пізнавального предмета, хоч ще не встановлюють взаємозв'язків між ними.

У частини учнів другого класу і в більшості учнів четвертого класу аналіз стає системним. Розглядаючи частини і властиво-стів предметів, учні знаходять серед них головні, виявляють їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Обсягом аналізу є предмети, явища, процеси, дії, вчинки людей, мовні явища. Аналіз при цьому тісно пов'язується з синтезом, тобто об'єднанням у думках виділених елементів у єдине ціле, встановленням зв'язків між ними. Аналіз, як І синтез, потрібний для того, щоб учні усвідомили будь-який наочний і мовний матеріал (Н.О. Менчинська).

Рівень аналізу й синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їх загального розвитку, а й від змісту предметів, які є об'єктами аналізу та синтезу, від ступеню обізнаності ними. Для молодших школярів аналіз є більш досяжним мислительним процесом, ніж синтез. Учні початкових класів краще виділяють частини предмета, ніж встановлюють співвідношення між части­нами. Школяр цього віку набагато спроможніший виділяти елементи в цілому, що дається йому відразу, ніж об'єднувати те, що зустрічається в його досвіді роздільним (А. Валлон, І. Ломпшер, Т. Лисянська).

Аналіз і синтез поєднуються в порівнянні об'єктів. Розвиток порівнянь у молодших школярів значною мірою залежить від того, наскільки часто даються учням завдання на порівняння різних об'єктів, їх груп і класів, як визначаються орієнтири для зіставлення об'єктів, виділення їх Істотних подібних І відмінних ознак (ГЛ. Кагальник, О.Я. Савченко та ін.). Молодші школярі можуть учитися порівнювати і формування вміння порівню­вати підносить на вищий рівень їх аналітико-синтетичну діяльність.

Молодші школярі по-різному порівнюють предмети. Так, одні учні схильні знаходити тільки різні, інші й подібні ознаки. Одні порівнюють переважно яскраві, які привертають їх увагу, Інші — виділяють і малопомітні ознаки. Одні діти здійснюють порівняння на основі випадково виділених ознак, інші намагаються дотримуватися певної послідовності. Є індивіду­альні відмінності і в кількості ознак, за якими порівнюються предмети, загалом же вони збільшуються з віком учнів. Кіль­кість ознак, за якими першокласники порівнюють предмети, під кінець навчального року зростає в 1, 8 раза порівняно з тією, яка була на початку навчального року (А. Румянцева).

Якщо дидактичні умови сприятливі, молодші школярі успішно навчаються порівнювати також числові й алгебраїчні вирази, формули, схеми, речення тощо, знаходити в них щось схоже й відмінне. Молодшим школярам доводиться порівнюва­ти не тільки сприйняті, а й уявлюванІ об'єкти. Другокласники можуть успішно виділити спільні Й відмінні ознаки двох уявлюваних, відомих їм предметів, живих істот (наприклад, горобця й ворони, яблука і сливи тощо}. Порівнюючи нові й раніше пізнані предмети чи явища, молодші школярі не тільки аналізують їх, а й синтезують, висловлюючи результати цих процесів у формі суджень (О.В. Скрипченко, Т.М. Лисянська).

Аналіз переходить у абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяльності учнів, потрібним для узагальнення І формування понять. Однією з особливостей абстракції в учнів молодших класів є їх тенденція сприймати зовнішні, яскраві ознаки об'єкта за суттєві, хоч вони нерідко не є такими. Молодшим школярам порівняно легко дається абстрагування властивостей предметів, ніж сприйняття їх зв'язків і відношень.

Конкретне значення слів заважає молодшим школярам абстрагувати їх граматичну форму. З цієї причини учні плу­тають дієслова з іменниками, що означають дію (Н.М. Шад-раков)..Якщо, наприклад, дати учням II—III класів дієслова з різним співвідношенням між їх значенням і граматичною формою, а саме дієслова, що є назвами конкретних дій, лексичне значення яких збігається з граматичною формою (бігати, ходити). Дієслова, що означають стани (лежати, сидіти), дієслова, в яких лексичне значення не збігається з граматичною формою (біліти, червоніти), дієслова, лексичне значення яких суперечить граматичному (трудитись, лікува­тись), то на першому етапі проведення дієслів під поняття вони легше здійснюють граматичне узагальнення з тими дієсловами, які означають конкретні дії і в яких лексичне значення збігається з граматичним. З більшими труднощами діти підводять під поняття дієслова, що означають стани, а ще важчими для них є дієслова з абстрактним значенням (СІ. Жуйков).

Виділяючи три взаємозв'язаних функції абстракції в пізнавальній діяльності (ізолювання ознак об'єктів, підкреслен­ня їх, розчленування), Є.Н. Карабанова-Меллер зазначає, що молодші школярі частіше користуються ізолюючою абстракцією, виділяють лише суттєві ознаки предметів. Підкреслюючи їх, вони не повністю абстрагуються від інших. їм важко здійснювати варі­ювання істотних і неістотних ознак.