Догляд за хворими після трахеотомії

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Треба стежити за тим, щоб трахеотомічна трубка, яка складається з двох дугоподібних трубок, що входять одна в одну (рис. 3.10), не перекривалась засохлим слизом, що може утруднювати дихання. З цією метою через кожні 2-3 год вливають у трубку по 2-3 краплі стерильного фізіологічного розчину.

У перші дні після операції внутрішню трубку по необхідності (2-3 рази на день) виймають, очищують ватою, намотаною на гнучкий зонд з нарізками і протирають спиртом. Трубку висушують, змащують вазеліновою олією і вкладають у зовнішню трубку. Необхідно стежити за тим, щоб відкашлюване хворим харкотиння не мацерувало і не подразнювало шкіру шиї під трахеотомічною трубкою. Для цього шкіру навколо трубки змазують вазеліном або пастою Лассара. Не виймаючи трубки, під неї підводять неповністю розрізану серветку - " штанці". У міру забруднення " штанці" змінюють.

Деканюляцію - видалення трахеотомічної трубки - проводять після ліквідації явищ стенозу (рис. 3.11). Питання видалення трубки трубки. вирішують після проведення непрямої ларингоскопії і функціональних проб: хворий добу перебуває із закритою трахеотомічною трубкою.

Виконують у стадії стенозу, коли у хворого вичерпались всі компенсаторні резерви, він втратив свідомість, і невдовзі настане зупинка дихання і серцебиття. Це може відбуватися в ситуаціях, коли немає ні умов, ні часу для виконання трахеотомії. Для конікотомії необхідний скальпель або навіть звичайний ніж з гострим кінцем, яким за допомогою колючого руху можна пройти через передню стінку гортані. Під шию хворого підкладають імпровізований валик (наприклад, складене простирадло чи куртку). Пальцями знаходять заглибину між нижнім краєм щитовидного хряща і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща. У це місце вколюють ніж, проникаючи через шкіру та м'які тканини в просвіт гортані. При цьому з'являється свист повітря, що проходить в утворену щілину при диханні хворого. Розріз тканин дещо подовжують, а ніж повертають на 90°, щоб розширити рану та створити кращі умови для проходження повітря. Конікотомія дозволяє на певний час зберегти дихання хворому, поки з'явиться можливість в стаціонарних умовах виконати трахеотомію.

Бувають ситуації, коли хворий після проведеної трахеотомії і приводу стенозу гортані не може самостійно харчуватись (здебільшого при пухлинах гортані). У таких випадках його годують через спеціальну трубку – носо-стравохідний зонд. Останній вводять у верхню третину стравоходу на глибину 25 см від носового отвору (рис. 3.12). Необхідно переконатись, чи зонд не потрапив у гортань. Для цього через лійку, введену в зонд, вливають 2-3 столові ложки стерильної рідини. Якщо не з'явиться кашель і рідина проходить вільно, то зонд введено правильно. Харчування через зонд не є фізіологічним, оскільки їжа потрапляє в шлунок, проминувши порожнину рота і глотки. Тому від правильного харчування таких хворих залежать ефективність лікування та тривалість післяопераційного періоду. Медична сестра слідкує, щоб їжа, яка вводиться через зонд, була добре подрібнена, підігріта до температури тіла, містила всі основні компоненти (білки, жири, вуглеводи та вітаміни). Харчування повинно бути регулярним (кожні 3-4 год) і в невеликій кількості (300-400 мл на прийом). Після харчування медична сестра зав'язує зонд і закріплює його на голові хворого бинтом (рис. 3.13).