Закони Успіху. Закон контролю. Закон випадку. Закон причино - наслідкових зв’язків.

Давайте проаналізуємо основні закони і принципи на основі яких людина працює як механізм. Пам’ятайте, що наша ціль — це отримати максимальну вигоду із нашої діяльності. Спочатку я розповім про самі головні закони, із якими ми будемо працювати упродовж усіх занять.

По перше — це закон Контролю. Закон контролю необхідний для розуміння принципів нашої роботи і більшість психологів погоджуються, що здатність до контролю обумовлюється нашим психічним станом. Ми можемо контролювати своє життя на стільки, на скільки задоволені своїм психічним станом. Якщо ми не досягнули стану гармонії з собою, якщо ми постійно собою не задоволені, то не ми будемо керувати, а нами будуть керувати обставини та інші люди. Психологи називають це різницею локусу контролю. Або у нас виникає відчуття відповідальності та контролю над ситуацією, що відбувається, або зовнішній тип локусу контролю, який характеризується відчуттям, що хтось інший веде нас у вирі життя, вибирає необхідний для нього напрямок руху. В першу чергу слід мати на увазі, що контроль починається із наших думок, які в свою чергу контролюють наші почуття і в кінцевому рахунку визначають нашу діяльність та ефективність. Тому важливо навчитися керувати перебігом своїх думок.

Другий принцип – це метафізичний закон, який називають Закон випадку. Відповідно до цього закону ми не здатні контролювати те, що відбувається, все відбувається випадково. Ми не можемо нічого передбачити чи змінити, і успіх залежить від того, чи опинимося ми в потрібному місці в потрібний час. Нажаль більшість із нас більш чи менш усвідомлено живуть відповідно до закону випадку, виправдовуючи свою невдачу лише тим, що не пощастило. Як правило такі люди не ставлять довготривалих цілей, не будують планів, не вірять, що здатні контролювати власну долю, а просто сподіваються, що все владнається само собою. Одна з причин через які наше життя буває негармонійним, нещасним, а в суспільстві переважають негативні настрої та песимізм – це наша схильність покладатися на обставини, які можуть у будь-який момент змінити русло нашого життя. Звичайно, що люди, які живуть по закону випадку не володіють ні почуттям контролю, ні душевним спокоєм.

В опозиції до закону випадку є закон Причино – наслідкових зв’язків. Це основний закон всесвіту. Закон причини та наслідку говорить: Все, що відбувається у нашому житті має власну причину. Відповідно, якщо ми не задоволені тим, що відбувається з нами, значить ми можемо з’ясувати та змінити причину подій чи явищ. Причина є у абсолютно всього, незалежно чи ми про неї знаємо, чи ні. Самого явища випадковість не існує. Все відбувається відповідно до закону, а не випадково. Наш найбільший обов’язок вивчити і зрозуміти закони, які керують нашою долею і використати ці знання з користю для себе. Нам відразу стане зрозуміло, що закон Причино – наслідкових зв’язків має пряме відношення до закону Контролю, так якщо ми не можемо з’ясувати причини, то ми не можемо контролювати те, що відбувається. Успішні та задоволені життям люди живуть відповідно до закону контролю і завжди враховують закон причино – наслідкових зв’язків. Існує дуже простий приклад функціонування та застосування закону Причино – наслідкових зв’язків: наші думки – це причина, а наш психічний стан – це прямий наслідок. Все, що з нами відбувається в першу чергу пов’язане із нашими думками. Думки мають здатність контролювати наші вчинки. Все, що ми робимо сьогодні – є результатом того, про що ми думали до цього часу. Якщо ми бажаємо змінити наше майбутнє, то нам слід змінити наші думки уже зараз.

Закон переконання. Це ще один закон, який доповнює по значимості закони Контролю та Причино – наслідкових зв’язків. Закон Переконання говорить: «все у що вірять наші почуття — стає дійсністю». Ми є кінцевим результатом системи власних переконань, яких ми дотримувалися до теперішнього часу. Наші переконання формують ту призму, через яку ми сприймаємо оточуючу дійсність, незалежно чи це призма логіки, чи — фантазії. Відповідно до цього закону ми не сприймаємо інформацію, якщо вона протирічить нашим переконанням, і навіть, якщо наші переконання повністю протирічать дійсності, то вони стають реальністю для нас, доки ми у них віримо. На закон переконання посилається будь-яка релігія, про нього розповідається у книзі Талмуд, в Корані, Біблії. В Біблії сказано, що людина є тим у що вірить, про що думає. Те в що ми віримо трапляється з нами. Сила закону переконання на стільки велика, що навіть, якщо ми віримо у щось хибне, засноване на помилковому уявленні, то ця віра впливає на наші вчинки, наш стан. Для прикладу я розповім про одного студента, який після Успішного закінчення школи здав вступні іспити у один із американських вузів. Через декілька тижнів він отримав листа із університету де повідомлялося, що результат успішності склав 98% і говорилося про його зарахування. Хлопець вірив, що цифра 98 – позначає коефіцієнт інтелекту (IQ), що є показником нижчим за середньо статистичний. Весь перший семестр студент погано встигав по всіх предметах і провалив багато з них. Пізніше він пояснив ситуацію своєму керівникові таким чином, що людина з таким низьким рівнем розвитку інтелекту не здатна досягати гарних результатів. Тільки після того, як професор пояснив, що цифра 98% це не є показник інтелекту, а навпаки характеризує студента як одного із найкращих в університеті, — він зрозумів, що помилявся. Весь наступний семестр він отримував тільки гарні оцінки.

Цей випадок описаний в журналі «Психологія сьогодні» є одним із сотні подібних прикладів. Найпростіша дія закону переконання полягає в наступному: Якщо ми переконані в обмеженості власних можливостей, навіть, якщо це переконання безпідставне — наші можливості в дійсності стають обмеженими. Якщо ми твердо переконані в неможливості щось зробити, ми ніколи цього не зробимо. Така переконаність є найстрашнішим ворогом нашої працездатності та ефективності. В більшості випадків вона не базується на реальності, а формується поступово, іноді з раннього дитинства, — нам щось не вдалося досягнути і ми стрімко починаємо втрачати віру у себе та свої сили. І продовжуємо жити з твердою переконаністю, що багато чого нам не досягнути. Наш розум влаштований таким чином, що він опрацьовує та аналізує усю інфу з оточуючого світу та ігнорує ту її частину, яка протирічить нашим переконанням. Тобто, якщо ми віримо в обмеженість своїх можливостей, то навіть досягаючи важливих та значимих результатів ми не звертаємо на них уваги, а концентруємо увагу на невдачах. Ми просто виключаємо можливість досягнути Успіху, примушуємо свій мозок сприймати тільки негативні сторони життя.

Закон очікування. Це дуже важливий принцип відповідно до якого, якщо ми впевнено очікуємо чогось, — воно обов’язково з нами відбудеться. Ми граємо роль пророка, переконуючи себе, що все піде саме цим шляхом, а не іншим. Успішні люди завжди вірили у сприятливе вирішення завдань та розв’язання проблем, тим самим готували підґрунтя для цього Успіху. Люди не задоволені своїм життям очікують тільки найгіршого, і в більшості випадків його отримують. Закон очікування можна застосувати у багатьох сферах. Наприклад економіка. Всім відомо, що економічний розвиток країни можна передбачити на декілька років наперед уже сьогодні, так як розвиток залежить від очікувань основних суб’єктів економіки. Якщо очікується вищий рівень інфляції, то люди піднімають ціни, вимагають підвищення зарплати, і внаслідок, коли рівень інфляції зростає — для багатьох це уже не є несподіванкою. Також очікування сильно впливають на наші стосунки із іншими людьми. Від очікувань в багатьох випадках залежить чого ми зможемо досягнути в житті. Професор Роберт Ролсон, який працював у Гарвардському університеті провів біля трьохсот досліджень, вивчаючи теорію очікування. Щоб перевірити вплив очікування, яке базується на хибній інформації він провів свій відомий експеримент, який відбувся в кінці 60 тих років у районі заливу Сан Франсиско. Даний експеримент іноді використовується в сучасній освіті. Багато людей намагалися його повторити і застосувати в різних сферах і кожного разу результат повторювався:

На початку навчального року директор школи запросив трьох вчителів до себе в кабінет. Він оголосив, що результати їх роботи за попередні роки показують, що вони є найкращими вчителями школи. В якості нагороди кожному із вчителів сформували клас, який складався із 30 кращих учнів школи, з найкращими показниками інтелекту, щоб на протязі року працювати із цими учнями. Вчителі не мали права розповідати, що учнів цілеспрямовано відбирали із усієї школи, щоб не склалася думка, що інші класи слабші, чи мають гірші здібності. Про це не можна було інформувати і батьків, що б уникнути конфліктів з ними. Директор заявив, що бажає щоб вчителі працювали з цими класами використовуючи їх звичайні методи та матеріали, і повідомив, що Очікує вражаючих результатів у кінці року. І дійсно результати літніх екзаменів показали, що ці 3 класи були найкращими не тільки в школі, а й серед інших шкіл району. Їх результати успішності були на 20-30% вищими за відповідні показники їх ровесників. В кінці року директор знову зібрав 3 вчителів у себе в кабінеті, щоб привітати їх із Успіхом. Кожен із вчителів сказав, що це був один із найкращих в житті років роботи, так як учні були дуже мотивованими, здібними і піддатливими до навчання. Після цього директор відкрив таємницю, що це був експеримент. В дійсності керівництво школи не знало рівня інтелекту тих 90 учнів, а їх відібрали випадково. Вражені сказаним вчителі спробували пояснити Успіх таким чином, що якщо причина була не в учнях, то в них — найкращих вчителях школи. Після цього директор відкрив ще один секрет: він просто вибрав перших трьох вчителів по списку. Це називають подвійним сліпим експериментом. В обох випадках очікування базувалися на неперевіреній інформації. Директор заявив, що очікує від них найкращих результатів тому, що вони найкращі вчителі, що ймовірно було не так. Вчителі теж вірили, що їх учні найкращі та очікували від них академічних результатів. Як уже було сказано результати дійсно були вражаючими.

На даний момент вчителі часто використовують результати даного експерименту, щоб мотивувати учнів та покращити їх успішність. Вони постійно говорять, що чекають від них гарних оцінок, блискучих відповідей, що вони очікують від них навчатися швидше та ефективніше. Марва Колінз, одна з відомих вчителів у Чикаго з’ясувала, що якщо учням навіяти, що в них завжди будуть тільки гарні оцінки, якщо занурити їх у сприятливу атмосферу, де вони відчувають, що від них очікують гарних результатів та їх підтримують, — то кожен учень зможе піднятися до рівня відмінника лише за семестр. Відомі випадки, коли двійочники за 30 днів ставали відмінниками, будучи зануреними в іншу психологічну атмосферу, створену вчителем.