Загальнонаукова методологія

До загальнонаукових принципів дослідження належать: історичний, термінологічний, системний, структурно-функціональний, пізнавальний, моделювання тощо.

Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів. Це можливо за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його в моменти виникнення й розвитку, тобто із застосуванням історичного підходу до його вивчення.

Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначувальних ними понять, розробку або уточнення змісту і обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації, їх місця у понятійному апараті теорії, на основі якої базується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.

Системного підходу потребує кожний об'єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Основні ознаки системи:

· наявність найпростіших одиниць – елементів;

· наявність підсистем – результатів взаємодії елементів;

· наявність компонентів – результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості;

· наявність внутрішньої структури зв'язків між компонентами і їх підсистемами;

· наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;

· наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему;

· зв'язок з іншими системами зовнішнього середовища.

Сутність структурно-функціонального підходу полягає у виділенні в системних об'єктах структурних елементів і визначенні їх ролі у системі. Кожний елемент системи виконує свої специфічні функції, які " працюють" на загальносистемні функції. Структура характеризує систему в статиці, а функції – у динаміці. Структуризація об'єкта дозволяє виділити а потім описати суттєві складові об'єкта: елементи, підсистеми, компоненти, зв'язки, властивості, функції тощо. Аналіз структури здійснюють за допомогою метода класифікації – багатоступінчастого, послідовного поділу досліджуваної системи з метою систематизації, поглиблення й отримання нових знань щодо її будови, складу елементів, підсистем, тощо.Отже, структуризація – засіб пізнання ступеня складності будь-якого об'єкта чи процеса на всіх рівнях дослідження структури системи.

Пізнавальний принцип пов'язаний із загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук. Одним із пізнавальних підходів є інформаційний, суть якого полягає у тому, що при вивченні будь-якого об'єкта, процесу чи явища в природі або суспільстві, перш за все виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти. Інформаційний підхід тісно пов'язаний із системним, що дає змогу уявити сучасний світ як складну глобальну багаторівневу інформаційну систему.

У більш вузькому значенні інформаційний підхід означає ефективне використання пізнавального потенціалу інформаційної діяльності, що розглядається як сукупність процесів одержання, збирання, аналітико-синтетичної переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження інформації.

Для вивчення внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта дослідження суттєве значення має моделювання. За його допомогою вивчаються ті процеси і явища, які не піддаються безпосередньому вивченню. Під моделлю розуміють уявну або матеріальну систему, яка, відображаючи об'єкт дослідження, може замінити його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об'єкт. Моделі бувають концептуальні (що визначають зміст і суть явища, процеса), вербальні, математичні, графічні, фізичні тощо. Метод моделювання має таку послідовну структуру:

· постановка завдання;

· визначення аналога;

· створення або вибір моделі;

· дослідження моделі;

· переведення знань з моделі на оригінал.

У сучасних наукових дослідженнях активно використовуються кількісно-якісні методи, до яких належать: наукометрія, бібліометрія, інформетрія.

Наукометрія є системою вивчення наукового знання за допомогою кількісних методів. Тобто в наукометрії вимірюються тільки ті об'єктивні кількісні закономірності, які справді визначають досягнутий наукою рівень її розвитку.

Бібліометрія – метод кількісного дослідження друкованих документів у вигляді матеріальних об'єктів або бібліографічних одиниць. Вона дає змогу простежити динаміку окремих об'єктів науки: публікації авторів, їх розподіл за країнами, рубриками наукових журналів, рівень цитування тощо.

Інформетрія вивчає математичні, статистичні методи й моделі та їх використання для кількісного аналізу структури і особливостей наукової інформації, закономірностей процесів наукової комунікації. Характерною особливістю інформетрії є те, що її основна мета – здобуття наукового знання безпосередньо з інформації.