Система взаємодії суб'єктів ринку цінних паперів

Суб’єкти операцій на ринку цінних паперів – це емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. У ролі емітентів виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі національного уряду і місцевих органів управління.

Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок корпоративних цінних паперів (що випускаються юридичними особами) та ринок державних цінних паперів.

Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. Первинний – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою.

Покупцями цінних паперів є як індивідуальні, так й інституціональні інвестори (юридичні особи). Наприклад, у США близько 47 млн. американців є власниками акцій. На Нью-Йоркській фондовій біржі на індивідуальних інвесторів припадає 30 % усіх операцій. Найбільшими інституціональними інвесторами є пенсійні та ощадні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, банки, траст-компанії та інші фінансово-кредитні інститути. У цінні папери також вкладають кошти корпорації, холдинг-компанії, церкви, профспілки, університети тощо.

Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:

1) безпосередньо їх емітентом;

2) через посередників;

3) на аукціонах.

1. Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і, головним чином, тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв’язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді їх продажу безпосередньо інституціональним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов’язаних зі складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і, крім того, уникнути гласності.

2. Посередники, які беруть участь в операціях з цінними паперами, поділяються на брокерів та дилерів. Брокер зводить продавця з покупцем, одержуючи за посередництво комісійні. Дилер купує цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою їх перепродажу.

У ролі посередників виступають як окремі особи, так і цілі фірми, інтегруючи у своїй роботі брокерські та дилерські операції, а також комерційні банки. Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної загальноприйнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними дилерами (банками, домами), біржовими, дилерськими фірмами.

В економічно розвинених країнах найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів – через інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку. Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору вигідності. Наприклад, якщо мова йде про випуск цінних паперів акціонерною компанією, він вивчає фінансовий стан компанії-емітента та перспективи її розвитку, аналізує стан галузі, в якій діє компанія, та економіки країни у цілому.

Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтингом), а сам дилер – передплатником (андерайтагентом).

Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, тільки якщо знайде покупців.

Дилер може виступати у ролі агента емітента – брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається їх продати.

3. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів. Так, у США федеральні резервні банки реалізують казначейські векселі, облігації на аукціонах. Інвестори подають заявки на купівлю векселів із зазначенням ціни. Спочатку виконуються заявки з найвищою ціною, потім наступні, з нижчою ціною і т. д., поки не буде продана необхідна кількість векселів. Інвестори можуть подавати заявки без зазначення ціни. У такому випадку вони повинні сплатити середню ціну, яка склалася на аукціоні. Процедура аукціону облігацій така ж, як і аукціону векселів, за винятком того, що у заявках зазначаються не ціни, а ставка доходу. При цьому покупець, який запропонував найнижчу ставку, одержує всю замовлену кількість цінних паперів, потім задовольняють заявку з більш високим доходом.

Розміщення цінних паперів може відбуватися публічно чи приватно. При публічному розміщенні цінні папери за допомогою реклами пропонуються широкій публіці. Емітент публікує проспект, який повинен містити у собі повну, достовірну, недвозначну інформацію про новий випуск, відомості про передплатників та про їх зобов’язання щодо передплати. Цей проспект потрібно узгодити з компетентною урядовою установою. За погодженням з емітентом дилер може запросити й інших дилерів для участі у розміщенні цінних паперів. У цьому випадку він поділяє з ними власність на випуск, відповідальність за його збут та прибуток.

Важливим питанням, що обумовлюється в угоді, є питання про ціни, за якими цінні папери продаються дилеру та населенню. Прибуток дилерів формується за рахунок різниці у цих цінах. Продаж цінних паперів може здійснюватися після пред’явлення попиту або ж у визначений строк після збору заявок на купівлю.

У випадку приватного розміщення цінних паперів інвестицій дилер виступає агентом емітента і за комісійну винагороду знаходить покупців.

Роль центрального банку та комерційних банків на ринку цінних паперів.

Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купують цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному розповсюдженні нововипущених паперів серед покупців, виступають посередниками при перепродажу цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають позички під цінні папери. У ряді країн – США, Англії, Франції та деяких інших – банківське законодавство обмежує інвестиційну діяльність комерційних банків і забороняє їм використовувати ресурси банку для інвестицій в акції та корпоративні облігації. У цих країнах портфель цінних паперів комерційних банків складається, головним чином, з державних цінних паперів. Проте банки намагаються обминати цю заборону: вони створюють холдинг-компанії, які вкладають капітал в акції та корпоративні облігації, надають кредити інвестиційним банкам та посередникам фондової біржі під заставу цінних паперів тощо.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Міністерством фінансів та Казначейством він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і, таким чином, на стан їх кредитної діяльності та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.

Питання для контролю

1. Суб’єкти фінансового ринку та їх класифікація.

2. Господарюючі суб’єкти всіх форм власності як суб’єкти фінансового ринку. Найпоширеніші форми підприємництва (бізнесу).

3. Домогосподарство як суб’єкт фінансового ринку.

4. Фінанси домашніх господарств як складова частина фінансової системи країни.

5. Основні функції домогосподарств в економіці.

6. Чи всі домогосподарства відносяться до категорії заощаджуючих?

7. Держава як суб’єкт фінансового ринку.

8. Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Поясніть.

9. Місцеве самоврядування як суб’єкт фінансового ринку.

10. Муніципальні позики як інструмент фінансування критичних суспільних потреб.

11. Інститути інфраструктури фінансового ринку як суб’єкти фінансового ринку.

12. У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку включають наступні структурні утворення: …

13. Кредитором останньої iнстанцiї є, як правило, …, до якого може звернутися банк або iнша кредитна установа для отримання кредитів для рефiнансування у разi вичерпання iнших можливостей.

14. Система взаємодії суб’єктів ринку цінних паперів.

15. Назвіть та коротко охарактеризуйте способи розміщення цінних паперів на ринку (тобто хто і як цей процес реалізує).

16. Як можуть будуватися на ринку цінних паперів відносини між емітентом та дилером?

17. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів. Опишіть механізм розміщення.

18. У чому різниця між публічним та приватним розміщенням цінних паперів?

19. Роль центрального та комерційних банків на ринку цінних паперів.